Нафтова блокада №...

Що може приховуватися за звинуваченнями в рейдерстві

Вже більше тижня Татарстан не постачає до України нафту. Така реакція офіційної Казані, яку цілком підтримує Кремль, на відновлення згідно з рішенням суду на посаді голови правління ЗАТ «Укртатнафта» (Кременчуцький нафтопереробний завод) Павла Овчаренка. Мало того, за повідомленням «Радіо «Свобода», президент Мінтімер Шаймієв публічно звинуватив нашу країну в тому, що вона використовує бандитські методи. Виступаючи з лекцією в Академії наук Татарстану він заявив: «Ви ж бачите, яким чином захоплює Україна нашу власність — бандитським шляхом! Послали, найняли озброєних якихось хлопців — прийшли, привели свою команду і висадили, як кажуть, діючу команду, і обійняли всі посади». «Ось Вам демократія українська. «Помаранчевою» називайте її після цього, «синьою», «червоною», якою завгодно... Замах на власність — не може мати місця в демократичному суспільстві. Коли акції у нас», — додав Шаймієв.

Татарстанська сторона вважає списання акцій незаконним і зазначає, що українська влада досі не вживає жодних значущих заходів, спрямованих на врегулювання конфлікту навколо заводу.

Історія питання сягає 1994 року, коли було створено спільне україно-татарське ЗАТ «Транснаціональна фінансово- промислова нафтова компанія «Укртатнафта». Ідея буквально зачаровувала: їхню нафту переробляємо на нашому підприємстві — кращому на той час в галузі — і спочиваємо на лаврах економічного успіху. Офіційний Київ раз і назавжди насичує вітчизняний ринок нафтопродуктами, позбувається сезонних спекуляцій в цьому сегменті, створює стратегічний запас палива. А Казань, знай собі, підраховує прибутки.

На момент «пологів» контрольний пакет акцій залишався за Україною в особі Фонду державного майна. З російської (татарстанської) сторони 28% цінних паперів володів Фонд майна і земельних ресурсів і 8,6% — АТ «Татнафта».

Злагоджена робота тривала, на жаль, недовго, як це відбувається практично з усіма спільними підприємствами. Незабаром одна з сторін стала тягнути ковдру... І сьогодні навіть важко встановити, хто саме. Але для нас це і не так уже важливо. Головне, чому широко задекларована «взаємовигідна співпраця» вилилася, по суті, в міжнародний скандал.

Назвемо чотири великих (дрібні — не враховуємо) «камені спотикання», що дозволяють недавнім партнерам діяти за формулою «сам такий».

Почалося все з того, що 1999 року серед акціонерів ЗАТ «Укртатнафта» з'явилися «підкидьки» у вигляді компаній «Seagroup International Inc» і «Am Ruz Trading», як виявилося згодом, афільовані з казанскими бізнесменами. Українська сторона з документами в руках доводить, що незаконний «хід конем» було зроблено з однією-єдиною метою — розмити частку Держкоммайна України, позбавивши нашу державу «контролюючого» впливу на ситуацію. Враховуючи той факт, що за офіційним Києвом залишилося всього лише трохи більше 40% акцій спільного підприємства, не погодитися з таким поглядом важко.

Далі спільне підприємство перечепилося за указ президента Леоніда Кучми про створення Вертикально інтегрованої нафтової компанії, згідно з яким ФДМУ передав НАК «Нафтогаз України» належний державі пакет акцій «Укртатнафти». Тепер вже російсько-татарстанська сторона розцінює створення ВІНК як погано приховану спробу «розмити» їхню частку, а передачу цінних паперів — як зміну акціонера з усіма правовими наслідками, що випливають звідси. Київ же всі звинувачення відкидає, називаючи те, що відбувається зміною назви. Остаточного порозуміння з цього питання сторони не знаходять, консервуючи ситуацію в підвішеному стані.

Того ж 2004 р. татарстанські акціонери ЗАТ «Укртатнафта», що мали контрольний пакет акцій СП, звільняють з посади голову правління Овчаренка і призначають на його місце Сергія Глушка. Про незаконність цього кроку свідчить те, що Овчаренко тепер відновився на роботі за рішенням суду. Річ у тім, що Глушка не можна було призначати головою правління хоча б тому, що він навіть не був членом правління, яке йому довірили очолити. Українська сторона стверджує: сумнівну рокіровку здійснили знов-таки з однією-єдиною метою — позбутися упертого Овчаренка, що наполегливо відстоював інтереси Києва.

А останній етап цієї кам'янистої дороги датується кінцем серпня, коли суд відновив Овчаренка на посаді. 19 жовтня це рішення було реалізоване. Присутність під час цієї процедури державного виконавця Мін'юсту України і його охоронців офіційна Казань розцінила, як несподіване силове рейдерске захоплення належної їй власності.

Далі пішли вищезазначений татарстанський демарш і звернення Овчаренка до Президента України, а також його прес-конференція. Що ж з'ясувалося? Татарські партнери, за активної і безпосередньої участі поступливого Глушка, готували Кременчуцький нафтопереробний завод до переведення під повний контроль Казані. Шлях обрали багато разів перевірений — штучне банкрутство. З цією метою, наприклад, нафта в «парнерській» компанії «Укртатнафта-Центр» закуповували за завищеними тарифами, а продавали бензин компанії «Навойл», навпаки, за низькою ціною. Чи варто дивуватися, що внаслідок такої «взаємної вигоди» апріорі прибуткове ЗАТ «Укртатнафта» разюче швидко накопичило 127 мільйонів гривень прямих збитків і по вуха залізло в борги (кредиторська заборгованість 3,7 млрд. грн.). При цьому частина сировини постачалася на переробку контрабандою, в чому помічена, наприклад, фірма «Газтрейд», афільована... з Глушко (за даним фактом порушено кримінальну справу). А ще ЗАТ «Укртатнафта» останнім часом правдами і неправдами уникало сплати податків, завдаючи збитків українській скарбниці. І уже зовсім «незначними» дрібничками на цьому тлі виглядає те, що замість передбачених договором 8 мільйонів тонн нафти казанські партнери щорічно постачали до України в середньому на третину менше і що вони ще 2001 р. припинили, всупереч обіцянкам, модернізувати НПЗ. І цей список можна продовжувати...

Що ж буде далі? Питання зі статутним фондом підприємства і головою правління нехай розглядають держателі акцій і Комісія з цінних паперів і фондового ринку України. Але на явну спробу вкрасти завод крізь пальці дивитися не можна і, гадаю, правоохоронні органи України мають цим зайнятися. Ані акціонери, ані політики тут голосу не мають.

У ситуації, що складається, особливо дивує цілковите ігнорування Казанню звинувачень, в тому числі і її громадян, у кримінальних діяннях. Невже в Татарстані не розуміють, що ультимативні вимоги повернути все назад, є, по суті, вимогами до України дозволити і надалі займатися протиправною діяльністю на шкоду її національним інтересам?

Андрій ЯРЕМЕНКО

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 31-10-2007 18:09 |  переглядів