„Термінатор”? – Провокатор! (частина 8)

Перед тим, як оповісти подробиці раптового звільнення російського опозиціонера Михайла Гангана з українського СІЗО №1, хочемо поскаржитися на колег з видання «20 хвилин». Вміщуючи вже знамените інтерв’ю з заступником начальника УБОЗ УМВС України Шелюховським http://20minut.ua/news/78384, де ловець Гангана звинуватив сайт «ОРД» у співпраці з іноземними спецслужбами, журналісти охрестили пана міліціонера Віктором. У той час як насправді він – Микола. Коментуючи це інтерв’ю ми й собі повторили прикру помилку, через що зараз відчуваємо пекельні муки сумління. Ще б пак: підтверджуючи зловісні здогадки вінницького УБОЗівця, редакція «ОРД» негайно покаялася в співпраці з ізраїльською розвідкою МОССАД, на форумі була відкрита гілка для вербування агентури, а самого Шелюховського читачі нашого видання одностайно обрали почесним резидентом. І тут – на тобі. Тож на компенсацію завданої Миколі Шелюховському моральної шкоди ми виправили його ім’я в попередніх частинах статті й починаємо друкувати історію про Гангана з самого початку… Це жарт, товаришу Шелюховський, не треба хапатися за серце.

Сподіваємося, що міністр внутрішніх справ зі свого боку також приголубить потерпілого від наших публікацій заступника начальники Вінницького обласного УБОЗ і подарує йому ще одну зірочку на погони. Бажано – шестикутну. На згадку про довгий язик та короткий розум.

Що ж стосується колег Миколи Шелюховського, то вони розмістили на форумі нашого сайту лист про його тяжку долю:

«Болеет он тяжко, думу думает, как (и за сколько?) ему на должности удержаться. Ведь скоро его, многодетного отца, квартиркой халявной наградить должны были. Дом то у него есть, даже два, и квартирка есть, но куплена она за денежки, заработанные... А вот халявной еще не было, потому и выслуживался перед начальством. Даже на очередь квартирную встал, недели три назад, в общаге милицейской прописался, бедолага, пеленки достали... Люди в очереди по пятнадцать-двадцать лет стоят, но нашел он ходы — опер, хоть и бывший, как-никак. Думаю, что удержится. МОССАД поможет или кто другой — не важно. Проверки МВДвские до сраки — приезжают, пьют сильно, денег много берут, но вопросы РЕШАЮТ. Так пару лет назад начальника отдела кадров винницкого УБОП проверяли — перебздел он сильно, но бабло победило».

А ми то думали – чого це Шелюховський так запопадливо кинувся виконувати явно злочинні накази свого міністра? Ось воно що, квартирки халявної йому захотілося. Ціною чужої свободи…

Ну, а тепер розповімо, як Ганган опинився на волі.

Всю ніч з 10 на 11 січня 2008 року міністр внутрішніх справ України сушив голову, шукаючи вихід з безвихідної ситуації. З одного боку продовжував набирати оберти міжнародний скандал, викликаний затриманням і арештом в Україні російського опозиціонера. Ввечері 10 січня Управління верховного комісару ООН звернулося з листом вже на адресу персонально Юрія Віталійовича, зажадавши пояснень з приводу брутального порушення Україною своїх міжнародних зобов’язань. Треба було щось відповідати, але що саме написати у відповідь пан Луценко не знав і лише уявляв, що з ним зробить керівник Секретаріату Президента у випадку, якщо Ганган не буде негайно звільнений.

З іншого боку Луценко ще перед Новим Роком твердо пообіцяв подарувати Гангана своєму покровителеві – російському олігарху Олександру Михайловичу Бабакову, який, у свою чергу, вже обрадував подарунком свого приятеля, самарського губернатора Артюхова. Лише думка, що він може не виконати вказівку Бабакова, примушувала міністра внутрішніх справ України судомно ковтати повітря. Бо навіть після проведення в український парламент по квоті «Народної Самооборони» двох представників Бабакова – «смотрящєго» по бізнесу в Україні та офіцера діючого резерву Головного управління розвідки Міністерства оборони Росії – у Луценка залишилося чимало боргів перед меценатом з Росії, до київського офісу якого Юрій Віталійович перевів свій штаб ще наприкінці 2006 року, зразу після відставки з посади міністра внутрішніх справ. Луценко аж ніяк не хотів виглядати в очах Бабакова невдячною тварюкою, а тим більше він не хотів опинитися на місці покійного Максима Курочкіна.

А тут ще преса здійняла ґвалт… Одним словом, обпльований і обгажений Луценко дав розпорядження начальникові УМВС України у Вінницькій області Поліщуку домовитися в Апеляційному суді про звільнення Гангана, але так, щоби потім, коли скандал трохи вщухне, на росіянина знову можна було вдягнути наручники.

Виконати цю вказівку міністра було ой як непросто. Річ у тім, що для розгляду апеляції адвоката Гангана вже була призначена судова колегія, а справу вивчав суддя-доповідач Дмитро Пасько, відомий у Вінниці своєю порядністю та принциповістю. За результатами апеляційного слухання суд мав дати оцінку законності затримання Гангана працівниками міліції, з’ясувати, яким чином подання про арешт опинилося не в Ленінському, а в Замостянському суді м.Вінниця і прийняти остаточне рішення, яке вже не підлягало подальшому оскарженню – або продовжити тримати Гангана за ґратами, або звільнити росіянина. Власне, ніхто й не сумнівався, якою буде ухвала Апеляційного суду, оскільки компетентні органи Росії ніколи не зверталася до України з поданням про видачу нацболівця або з клопотанням про його тимчасовий арешт. А обіцянки пана Луценка, які він дає своєму патрону Бабакову та представникам ФСБ, в Україні доки що не вважаються законними підставами для арешту.

Більш того, о пів на дев’яту ранку 11 січня суддя Пасько зателефонував адвокатові Гангана Людмилі Романюк і попрохав терміново під’їхати в Апеляційний суд, пояснивши, що напередодні, 10 січня, він виніс ухвалу про залишення апеляції без руху через те, що в текст апеляції треба внести додаткові посилання на норми міжнародного права, що регулюють питання екстрадиції. Хоча ухвала й була щойно направлена поштою на адресу адвоката, суддя прохав представника Гангана не гаяти час , особисто забрати в нього копію ухвали й до 12-ї години подати виправлений варіант апеляції.

О 9-10год. Людмила Михайлівна була в кабінеті Паська, але розгублений суддя пояснив, що справи в нього вже кілька хвилин, як не має. Пошуки справи привели Романюк у кабінет заступника голови Апеляційного суду Петришина, на столі якого лежали щойно принесені матеріали по Гангану. Поруч з Петришиним вмостилися: легендарна суддя Ляліна, відома тим, що свого часу винесла найбільшу кількість смертних вироків, та не менш легендарний суддя Ващук, який зроду не розглядав апеляцій на постанови про арешт, позаяк він спеціалізується на справах про особливо тяжкі злочини, що розглядаються Апеляційним судом по першій інстанції. Біля суддів бовваніли начальник УБОЗ УМВС України у Вінницькій області Соляр та представник обласної прокуратури. Не розкриваючи справу, Петришин спитав у прокурора, що він думає з приводу Гангана. Отримавши відповідь: «На розсуд суду», Петришин сказав: «Звільнити негайно» і запропонував присутнім покинути кабінет.

А тепер пояснюємо для тих, хто не зрозумів, який злочин проти правосуддя було вчинено 11 січня у Вінниці. Для того, щоби не допустити розгляд апеляції по суті й не дати можливість винести ухвалу з оцінкою дій міліції, а головне – щоби залишити можливість для повторного арешту Гангана, начальник Вінницької обласної міліції Поліщук на вимогу Луценка домовився з головою Апеляційного суду та його заступником увійти в кабінет до судді Паська та забрати справу, яка перебувала у того в провадженні. Після чого абсолютно сторонні люди – Петришин, Ляліна й Ващук – без усякого судового засідання (бо яке судове засідання можуть проводити сторонні особи?), без виклику Гангана й навіть без ознайомлення з матеріалами справи наказали росіянина звільнити з-під варти без жодної мотивації. Коротше кажучи, «по-бєспрєдєлу» закрили, «по-бєспрєдєлу» й випустили.

А для того, щоби дати можливість Луценкові з плином часу знову кинути Гангана за ґрати, «їхні честі» розпорядилися направити подання про арешт росіянина на повторний розгляд у той же самий Замостянський райсуд. Щоправда, ніякої аргументації на користь такого рішення вінницьким жерцям Феміди вигадати так і не вдалося. Тож вони, не мудрствуюючи лукаво, записали в ухвалу якесь дуркувате марення про якогось слідчого Кулика Л.А., який начебто брав участь у судовому засіданні в Замостянському суді 2 січні 2008 року й незаконно підтримував подання про взяття Гангана під варту, насправді внесене начальником обласного УБОЗ Соляром.

Звісно, ніякого слідчого Кулика Л.А. в Замостянському суді 2 січня й близько не було. Але ж «носіям правосуддя» треба було щось написати. Ну, вони й записали перше, що спало їм на думку. Більш того, нам досі так і не вдалося з’ясувати, а чи існує взагалі слідчий Кулик Л.А. і де він працює. Подаємо цю ухвалу як взірець того, що можуть зробити гроші з українськими суддями.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого – судді Петришина І.П.

Суддів: Ващук В.П., Ляліної Л.М.

За участю прокурора: Ільніцького І.І.

Захисника: Романюк Л.М.

Розглянула 11 січня 2008 року у відкритому судовому засіданні у м.Вінниці кримінальну справу за апеляцією адвоката Романюк А.М. на постанову Замостянького районного суду м.Вінниці від 2 січня 2008 року, якою щодо Гангана Михайла Михайловича, 13.01.1986 року народження, громадянина РФ, застосовано тимчасовий арешт на 40 діб для забезпечення його видачі правоохоронним органам РФ.

В апеляцій адвокат Романюк Л.М. просить визнати незаконним затримання Гангана М.М., скасувати постанову суду про взяття його під варту як необґрунтовану та звільнити Гангана М.М. з-під варти.

Заслухавши доповідача, пояснення адвоката Романюк Л.М., яка підтримала свою апеляцію, думку прокурора, який покладається на розсуд суду, перевіривши матеріали справи, колегія вважає, що апеляція підлягає частковому задоволенню.

Обираючи тимчасовий арешт щодо Гангана М.М., суд виходив з того, що останній засуджений на території Росії за ч. 2 ст. 212 КК РФ і розшукується компетентними органами Російської Федерації. Постановою Кіровського районного суду м.Самари (РФ) від 3 серпня 2007 року оголошено розшук Гангана М.М. і постановлено взяти його під варту.

Як сказано у даній постанові, вона може бути оскаржена засудженим в 10-денний строк з моменту вручення йому копії постанови. Між тим в матеріалах справи відсутні дані про вручення засудженому після його розшуку копії постанови суду та її оскарження.

Як видно з протоколу судового засідання від 2.01.2008р., судом були заслухані пояснення слідчого Кулика Л.А., який підтримав своє подання про взяття під варту Гангана М.М. Разом з тим зі справи вбачається, що з таким поданням, узгодженим з прокурором, звернувся до суду не слідчий, а перший заступник начальника УМВС України у Вінницькій області.

При новому судовому розгляді треба ретельно перевірити обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, доводи засудженого про те, що він звернувся до компетентних органів в Україні про надання йому статусу біженця і в зв’язку з цим він перебуває на території України на законних підставах, та вирішити подання відповідно до вимог закону.

Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляцію адвоката Романюк Л.М. задовольнити частково.

Постанову Замостянського районного суду м.Вінниці від 2 січня 2008 року відносно Гангана Михайла Михайловича скасувати, а справу направити той же суд на новий судовий розгляд.

Звільнити Гангана М.М. з-під варти.

Судді: Петришин І.П.

Ващук В.П.

Ляліна Л.М.

Але, який пасаж: «Постановою Кіровського районного суду м.Самари (РФ) від 3 серпня 2007 року оголошено розшук Гангана М.М. і постановлено взяти його під варту. Як сказано у даній постанові, вона може бути оскаржена засудженим в 10-денний строк з моменту вручення йому копії постанови. Між тим в матеріалах справи відсутні дані про вручення засудженому після його розшуку копії постанови суду та її оскарження». Судді не втрималися й тикнули Луценка в його ж лайно. Бо якщо вже пан міністр вирішив з власної ініціативи, без оголошення Гангана в міжнародний або міждержавний розшук, взяти на себе функції Кіровського райуправління внутрішніх справ м. Самара, то перше, що мали зробити його «собаки», привівши Гангана в міліцію – це вручити затриманому копію рішення Кіровського районного суду м.Самара. Юрію Віталійовичу, Вам мама в дитинстві не говорила, що Ви дебіл? Якщо ні – почитайте ухвалу Апеляційного суду Вінницької області.

І найголовніше, Юрію Віталійовичу. Судді Петришин, Ляліна й Ващук так поспішали виконати Вашу прохання, що забули витягнути з матеріалів справи ухвалу судді Паська від 10 січня про залишення апеляції без руху – ухвалу, яка не підлягає оскарженню й не може бути ніким скасована. До того ж ця ухвала не тільки зареєстрована канцелярією Апеляційного суду (бо вона була поштою направлена адвокатові Романюк), але й зазначена в опису на обкладинці справи. Пане міністре, а чи не хочете Ви самі сісти за ґрати, як співучасник злочину проти правосуддя? Не хочете?.. А Поліщук також не хоче?.. До речі, а за яку суму йому вдалося ублажити суддів Апеляційного суду, чи він примусив Петришина, Ляліну й Ващука до фальсифікації матеріалів справи безплатно?

А далі розпочалося найцікавіше. Якби апеляцію розглядав правоздатний склад суду в судовому засідання, то проблем би зі звільненням не виникло жодних. Процедура давно відома: судді, заслухавши сторони, йдуть у дорадчу кімнату, де пишуть вступну й резолютивну частину ухвали (повний текст можна виготовити й пізніше, але судовий розгляд не може завершитися, доки в справу не ляже його скорочений варіант). Витяг з ухвали проголошується в судовому засіданні та вручається начальникові конвою. Перед арештованим відкриваються двері «клітки», а конвоїри їдуть у СІЗО та здають свій примірник витягу з ухвали начальникові слідчого ізолятора.

Але Гангана, як ми пам’ятаємо, Луценко напередодні наказав незаконно перевести з СІЗО, що належить Департаменту з питань виконання покарань, до міліцейського ІТТ. До того ж ніхто Гангана в суд не доставляв, а полковник Соляр замість того, щоби повідомити новину начальникові ізолятора, вискочив з кабінету Петришина, перехрестився й побіг у своїх справах. Лише о 17-00, через сім з половиною годин після звільнення, Ганган покинув камеру Ізолятора тимчасового тримання. А тепер запитання до міністра. Пане Луценко, а в якості кого громадянин Ганган Михайло Михайлович парився на нарах з 9-30год. до 17-00год. 11 січня 2008 року? І чи знаєте Ви, скільки років ув’язнення Кримінальний кодекс України передбачає в якості покарання за подібні витівки?.. Так на хрєна ж Ви, пане Луценко, Гангана в ІТТ переводили? – Мало того, що це незаконно, так міліції тепер доведеться віддуватися за зайві сім з половиною годин незаконного арешту. Хай би вже начальник СІЗО віддувався… Ні, Юрію Віталійовичу, Ви таки дійсно дебіл…

Але міністр мовчить і за всі три тижні «гангангейту» ані словом не пояснив шановній українській громаді свої безумства. Вочевидь, вирішивши остаточно переконати народ, що на чолі Міністерства внутрішніх справ України перебуває людина, небезпечна для суспільства. Втім, у поясненнях Луценка особливої потреби й не має, бо як сказав мудрий Пелевін:

«Какие бы слова ни произносились на политической сцене, сам факт появления человека на этой сцене доказывает, что перед нами блядь и провокатор. Потому что если бы этот человек не был блядью и провокатором, его бы никто на политическую сцену не пропустил — там три кольца оцепления с пулеметами».

Володимир Бойко, спеціально для «ОРД»

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 23-01-2008 16:48 |  переглядів