Юрій Свірко: Ющенко, ну й де тут свобода слова?

Сьогодні був той нечастий день, коли я прийшов до Печерського суду як журналіст, а не позивач або відповідач.

Минуло 4 роки після помаранчевої революції та перемоги Віктора Ющенка на виборах, головним досягненням цього періоду вважається свобода слова в Україні. Зараз я розповім, яка це свобода. Свобода знущатися з журналістів, затикати їм рота позовами чи просто хамським беззаконням, що його чинить найпечерніший суд у світі.

Отже, сьогодні о 15-й годині суддя Печерського суду Світлана Волкова провела засідання за позовом голови окружного адмінсуду Києва Олега Бачуна до видавця газети «Обзор». Хто хоче подробиць – може почитати тут 17.12.2008 17:35___Юрій Свірко «Я волком бы выгрыз»-2. Честь судді Бачуна, який крутіший за Ющенка, коштує 20 тисяч гривень.

Якщо стисло: керівнику двічі ліквідованого президентом Ющенком суду не сподобалося, що «Обзор» надрукував його фотографію в мантії, хоча прізвище Бачуна ніде не фігурувало. Бачун подав позов, в якому не надав жодного доказу тотожності свого обличчя з газетним фото й написав, що він, позивач, не має жодного засобу зв'язку, тобто телефону. Можливо, якби я мав можливість йому подзвонити та зясувати обставини, «Обзор» надрукував би вибачення, якого вимагає Бачун, навіть без рішення суду.

Але це вже неможливо – з двох причин. По-перше, випуск "Газети «Обзор» наказом видавця від 24 грудня 2008 року припинено. Тому мені просто цікаво, як можна надрукувати за рішенням суду вибачення в закритій газеті.

А по-друге – і це є найцікавішим – чи має тепер будь-який ЗМІ запитувати згоду будь-якого держслужбовця на публікацію його фотографії, навіть якщо редакція не знає цього службовця в обличчя.

Наведу приклад. Скажімо, газета друкує фотографію ДАІшника у формі як ілюстрацію до статті про недовіру народу до міліції. Прізвище співробітника ДАІ не публікується. Чи може він через суд стягнути з газети відшкодування моральної шкоди?

Або якийсь телеканал показує відео з параду на День незалежності – невідомий танкіст у формі – та супроводжує це закадровими словами, що в українській армії не все гаразд, корупція та голод. То що, танкіст має писати позов до суду: «Я не корупціонер, проте ситий, тому заплатіть мені компенсацію»?

Ось ще один, конкретний приклад. У розділі «Київ» на УП є свіжий матеріал Як забрати машину і не платити за послуги евакуатора. ЗРАЗОК ДОКУМЕНТА.

Він проілюстрований фотографією трьох співробітників у формі та починається так: «Власник автомобіля не просить „Київтранспарксервіс“ евакуювати його авто. Більше того, таке вилучення відбувається поза волею його власника. Іншими словами, водій змушений платити за роботи, які він не замовляв, що є не тільки незаконним, а й абсурдним».

Чи має УП запитувати згоду кожного з цього трьох співробітників на публікацію фото та чи можуть вони позиватися до УП, вимагаючи відшкодування моральної шкоди за слова «поза волею, незаконним, абсурдним»?

Якщо Печерський суд задовольнить позов недоліквідованого Олега Бачуна, то це стане дуже небезпечним прецедентом. Я не виступаю проти суду як такого – я хочу знати рішення за цим позовом, – але це має бути справедливий, законний та неупереджений суд. Печерний суд я таким не вважаю, проте хотів послухати сьогоднішнє засідання за цією резонансною справою.

До того ж, це та сама Світлана Яківна Волкова, яку постановою Верховної Ради від 7 червня 2006 року N 1144-V звільнено «у зв'язку з порушенням нею присяги судді». Цей документ і сьогодні на сайті Верховної Ради в розділі «Законодавство» позначений як «чинний».

Я думав, що це вже вершина печерного правосуддя. Але ж ні.

О 14-50 сьогодні я зайшов до кабінету N13 судді Волкової та запитав, чи буде вона проводити засідання в цьому кабінеті. «Чекайте, вас запросять». Після цього я вийшов та чекав у коридорі.

О 15-й з кабінету вийшла її секретарка та запитала, хто за справою на 15-00. Я показав їй свій паспорт та посвідчення головного редактора "Газети «Обзор» (попри припинення випуску газети, працює її сайт, а мене та всіх інших співробітників звільнять лише 24 лютого). Секретарка запитала, де моя довіреність, а потім заявила, що я присутничати на засіданні без довіреності не можу. "Хто це вам сказав? Я маю право бути присутнім як журналіст і взагалі як будь-який громадянин. Це що, закритий процес?
"
Секретарка нічого не це не відповіла, увійшла до кабінету з документами представника позивача, а потім вийшла та запросила до кабінету лише його. Я увійшов до кабінету 13 за ним, він сів на один з чотирьох вільних стільців, а суддя Волкова тим часом заявила мені, що місця в кабінеті немає, тому я маю вийти. Я сказав: «Тоді шукайте іншу залу».

Після того, як вона тричі наказала мені залишити кабінет, я вийшов та одразу пійшов до голови Печерського суду Інни Отрош, двері 22-го кабінету якої навпроти Волкової. Я запитав пані Отрош, що мені робити – викликати міліцію або чекати на судового розпорядника? Вона сказала почекати, а потім вийшла до коридору й декілька разів спробувала потрапити до Волкової через її двері та через сусідній кабінет, який має прохід до Волкової. Проте марно.

Я подзвонив 102 та викликав міліцію. Вона незабаром приїхала – декілька співробітників Шевченківського районного управління (будівля Печерського суду на Хрещатику, 42-а, розташована в Шевченківському районі). Тим часом представник позивача вийшов з кабінету Волкової, а її секретарка повісила на двері оголошення «Вхід заборонено. Нарадча кімната». Цілком можливо, що вона вже писала там рішення за позовом Бачуна.

Для аматорів законності нагадаю, що в нарадчій кімнаті не повинно бути нікого, окрім суддів, а там була купа секретарок та помічників. Міліціонери взяли в мене письмові пояснення з усіма деталями. Я написав, що вимагаю порушити кримінальну справу проти судді Волкової за статтею Кримінального кодексу про перешкоджання професійній діяльності журналіста.

Міліціонери забрали папірці із собою та навіть не зайшли до вже відчиненого кабінету Волкової, щоб хоча б порахувати там стільці. Думаю, в лютому я отримаю чергову відписку, що підства для порушення кримінальної справи немає, а судді взагалі недоторканні.

Здавалося б, до чого тут Ющенко? Я вважаю винним саме президента, тому що він не зробив обіцяної судової реформи, тому що грав у незрозумілі гульні з головами Печерського суду Отрош та Колесниченко, тому що досі не відповів за свої слова стосовно розгляду в цьому суді справи львівського судді-хабарника Ігоря Зварича, тому що рішення Верховної Ради часів Мороза звільнити Волкову не було виконано через президентський указ про її розпуск, який потім було скасовано, тому що за його президентською, але неконституційною квотою міністром внутрішніх справ було призначено Юрія Луценка, орли якого з Шевченківського районного управління нічого не зробили та не зроблять для захисту закону й моїх журналістських прав.

Я, звичайно, напишу сьогодні відповідну заяву генпрокурору, міністру внутрішніх справ та раді суддів міста Києва з вимогою порушити кримінальну справу проти судді Волкової та де-факто провести її звільнення де-юре, датоване 2006 роком.

Але переконаний, що це буде звичайна українська свобода слова. Ти можеш писати що завгодно в газеті або державним органам, але державні органи на це ніяк не реагуватимуть.

Дякую, президенте Ющенко, за три відписки, про які я вже писав тут у блозі, і за ліквідацію столичного адмінсуду, виключно до якого можна оскаржити бездіяльність державних органів, і за призначення генпрокурором пана Медведька.

Дякую, президентська прес-секретарка Ванникова, за те, що досі не відповили на офіційний запит газети «Обзор», зроблений на шпальтах газети, двох сайтах, електронною та звичайною поштою.

Дякую, спікере Литвин, за отриману сьогодні відписку заступника голови Апеляційного суду м. Києва В.Я.Качана:

«Ваша скарга, що найшла з Апарату Верховної Ради України 08.01.2009 року, Апеляційним судом м. Києва розглянуто.

Позапроцесуальний контроль за судовими рішеннями, а також за рухом справ у судах прямо заборонений чинним законодавством України».

Цікаво, якщо вже звільнена за чинним законодавством України суддя Волкова постановить рішення закрити всі українські газети й сайти й негайно розстріляти всіх їх журналістів – ми будемо чекати, поки суддя Качан розгляне нашу апеляційну скаргу? А президент Ющенко тим часом й надалі співатиме про демократію та свободу слова?

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 14-01-2009 19:35 |  переглядів