Менеджер „без вазеліну”

Депутат-бютівець Андрій Шевченко, хіба що трохи поморщившись, рекомендував Верховній Раді від імені і за дорученням профільного парламентського комітету на посаду голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України народного депутата Едуарда Прутніка із зловорожої для БЮТу фракції Партії регіонів. Того самого Прутніка, якого Шевченко неодноразово згадував „незлим тихим словом” в ефірі 5-го телеканалу. За відповідну постанову проголосували 244 із 416 депутатів, зареєстрованих у залі.

Даремно лідер фракції «Наша Україна» Роман Безсмертний перед голосуванням просив голову ВР Олександра Мороза відкласти розгляд цього питання, щоби, мовляв, „не зруйнувати хід переговорів про розширення коаліції”. Нашоукраїнцям предметно продемонстрували, хто в хаті господар.

Крім того, досить характерним явищем було позитивне для ставленика Партії Регіонів голосування ажх 17 депутатів фракції Блоку Юлії Тимошенко. Цілком можливо, що воно стало тим рентгеном, який висвітлив ще одну порцію майбутніх „відступників” до тих, хто вже понаписував відповідні заяви (про це, до речі, відверто сказав депутат-„регіонал” Тарас Чорновіл). Для тих читачів, хто не має доступу до серверу ВР, наведемо прізвища „симпатиків Прутніка”: Баграєв М.Г., Єдін О.Й., Зубець М.В., Міщенко С.Г., Потімков С.Ю., Рябека О.Г., Семинога А.І., Скубенко В.П., Толстенко В.Л., Яворівський В.О., Борзих О.І., Вершиніна І.С., Гладій М.В., Зубик В.В., Кальченко В.М., Лебедєв П.В., Поліщук С.В.

Хто ж прийшов правити державним сектором інформаційної сфери на місце довгожителя Івана Чижа?

Біографія. Е.Прутнік народився 15 січня 1973 року у м. Селідове, Донецької області. Освіту здобув у Приазовському державному технічному університеті — “Економіка і управління виробництвом"; Донецькому національному університеті — «Фінанси і кредит».

У 1997 році працював радником голови Донецької обласної державної адміністрації.

З вересня 1997 по лютий 1999 рік обіймав посаду президента Фонду соціального розвитку виробничих сил Донецької області; з лютого по травень 1999 р. – першого заступника директора, дирекція банку «Україна» по Донецькій області; з травня 1999 по травень 2001 працював президентом Асоціації фінансових, промислових і торгових підприємств «Донбаський розрахунково-фінансовий центр».

З травня 2001 по квітень 2002 року був заступником голови Донецької обласної ради, після чого до грудня 2002 обіймав посаду заступника голови Донецької ОДА. З грудня 2002 по січень 2005 року був радником прем`єр-міністра України. Голова наглядової ради ВАТ «Державний ощадний банк України» (квітень – вересень 2003).

У ЗМІ ім’я Е.Прутніка пов’язують з українським телеканалом НТН та Інтернет-сайтом „Форум”.

У тих самих мас-медіа Едуарда Анатолійовича пов’язують з наступними бізнесовими структурами:

ТОВ «Веспром». Ця організація є інвестором в «Ассоциация Донбасский расчетный центр финансовый центр финансовых, промышленных и торговых предприятий», ТОВ «Эдельвейс», ТОВ «Спасатель», ТОВ «Агропродінвест» (Донецька область), Об’єднання підприємств «Фонд содействия экономического развития «Содружество», ВАТ «Специальная экономическая зона «Донецк», ТОВ «Востокагро».

«Ассоциация Донбасский расчетный центр финансовый центр финансовых, промышленных и торговых предприятий». Ця організація є інвестором в ЗАТ «Новогродівський машинобудівний завод», «Центральна збагачувальна фабрика «Комсомольська».

ТОВ «Донецк Магна –К». Ця організація є інвестором в ВАТ «Едельвейс», ТОВ «Інтерспорт», ВАТ «Донбассуглепеработка», ТОВ «Общественный диалог», ТОВ «Донбаський збагачувальний комбінат».

ТОВ «Едельвейс». Ця організація є інвестором в ЗАТ «Завод шампанських вин» (м. Артемівськ).

ВАТ «Донбассинвестпром». Ця організація є інвестором ТОВ «Италинокс Донбасс».

ТОВ «Востокстрой». ТОВ «Востоксельхозпродукт».

ТОВ «Востокуглепеработка». Ця організація є інвестором у ТОВ «Східвуглемаш», ТОВ «ТРК «Каскада».

ТОВ «Адомаха». ТОВ «ИТ-групп». «Укрбізнесбанк». ТОВ «Энергомашимпекс». «Донецкая швейная фабрика».

Не дивно, що в українському політикумі Прутніка вважають мультимільйонером.

Має трьох дітей. Дружина – Оксана Юріївна – пов’язана з ТОВ «Мистик NEW WAVE».

Едуард Прутнік є хрещеним батьком сина екс-помічника Леоніда Кучми Сергія Льовочкіна Олексія.

Як розповідають самі „донецькі”, Віктор Янукович ставиться до Едуарда Прутніка, „як до сина”.

В одному з інтерв’ю Едуард без зайвих подробиць сказав про Віктора Януковича: „Ця людина завжди буде дорогою для мене. У моїй ранній юності він не дозволив мені спіткнутися. Такий речей не забувають”.

Вважають, що особливо тепле ставлення Віктора Федоровича до Прутніка викликане не в останню чергу схожістю доль (безбатченки, важка юність, самі себе зробили тощо).

Певний час Едуард Анатолійович був головою Федерації карате-до України.

Едуард Прутнік позиціонує себе як представника якісно нової хвилі з-поміж не лише донецьких, але й взагалі українських політиків. Кандидат економічних наук (причому, кажуть, що далеко не дутий, працював над дисертацією сам). Вільно володіє англійською мовою. Бездоганний з точки зору одягу, манер та дотримання етикету.

„...і ніхто з тих, хто сидів з ним за одним столом, ніколи не повірить злим язикам, що стверджують, ніби в день народження він начебто стодоларовою купюрою стимулював водія до подолання значної відстані на колінах” („Дзеркало тижня”).

Перший з „донецьких” почав протоптувати інформаційну доріжку на Захід. Брав участь у піар-супроводі Віктора Януковича і Партії Регіонів у США, зокрема, у наймі двох піар-компаній з цією метою. Між двома турами президентських виборів опублікував статтю у „Файненшл Таймс”, в якій доводив законність і легітимність перемоги Віктора Януковича. Першим зумів задіяти потенціал міжнародної організації „Репортери без кордонів”, коли після Помаранчевої революції сталася спроба „наїхати” на дорогий його серцю телеканал НТН.

Має славу надзвичайно жорсткого, навіть жорстокого менеджера. Авторові довелося на власні очі бачити роботу офісу радника прем’єр-міністра Едуарда Прутніка у Музейному провулку, 10 напередодні президентських виборів. Велике враження справляв допоміжний персонал, який пересувався офісом безгучно і безшелесно, не мав на обличчях ніякого виразу, говорив, лише відповідаючи на поставлені запитання. І так – 16-18 годин на добу (стільки ж працював і сам Едуард Анатолійович). Це був не просто вишкіл. Це була суто військова дисципліна, причому воєнного часу.

Як вона досягалася? Характерно, як, за розповіддю очевидця, відреагував Прутнік на нараді на інформацію про деякі серйозні помилки начальника своєї аналітичної служби. Він дуже спокійно, майже лагідно промовив: „Доведеться нам у наших відносинах з Колею перейти на варіант без вазеліну”. Чомусь ніхто не засміявся. Дехто нервово посовався на п’ятій точці. Чим все скінчилося для бідолашного Колі, авторові невідомо.

До речі, про Музейний, 10. Так нічим і не скінчилася обіцяна гучна справа щодо фальсифікацій,„транзитного серверу” і переговорів керівників фальсифікаційного процесу, в яких Прутнік, нібито, був однією з головних дійових осіб. Ні Клюєв, ні Левенець, ні Медведчук, ні Прутнік не зазнали ніякого покарання, окрім морального.

Чого очікувати від „менеджера без вазеліну” на новій посаді? У програмовому інтерв’ю, яке одразу після призначення дав Едуард Прутнік, він одразу дав зрозуміти ефемерність всіх планів стосовно „суспільного телебачення”: „Я б не розкидався зараз термінами „державне”, „суспільне” – як відомо, є багато форматів некомерційного ТБ”.

Що мав на увазі пан Прутнік, який „формат” для головного надбання свого комітету – ОДТРК? З одного боку, він ніби готовий передати обласні телерадіокомпанії у підпорядкування обласних рад: „Телерадіокомпанії давно утримуються облрадами, тому що вони є утримувачами бюджету. Обласна рада – це вже не губернатор, не адміністративний ресурс”.

З іншого боку, Е.Прутнік не виключає і продажу ОДТРК, хоча і заперечує, ніби у процес роздержавлення або приватизації обласних ТРК будуть залучені бізнес-структури, близькі до Партії Регіонів: „Навіть якщо вони продаватимуться, у нас буде відпрацьована система продажів. Я впевнений, що це будуть відкриті продажі. А може, і не варто продавати... Хоча і у продажах немає нічого поганого. Я не бачив нічого, що у приватних руках погано б працювало. Ніхто не купує, щоб знищувати...”

Так продавати ОДТРК, чи віддавати облрадам? І хто ж їх купить у разі продажу, як не володарі найбільших в Україні капіталів? А дехто справедливо нагадує панові Прутніку, що контрольні пакети в облрадах східних областей України належать саме Партії Регіонів. Тож якщо віддати там ОДТРК облрадам, то народ і партія будуть єдині, як у славної пам’яті 2004 році. Без усяких купівель та продажів. Куди не кинь, всюди регіональний клин.

Ну, а коли ОДТРК потраплять у надійні „приватні руки”, або ж у розпорядження „правильних” облрад? Що далі? У цьому плані цікавими є слова Едуарда Прутніка про необхідність „інформаційної інтеграції” всіх ОДТРК України. Це щось на кшталт інформаційного „єдинообразія”?

Депутат-регіонал, колишній прес-секретар Віктора Януковича Ганна Герман в коментарі виданню „Комерсант-Україна” заперечила заангажованість пана Прутніка”. „Під час виборчої кампанії він оберігав канал НТН від партійного впливу і зробив його об’єктивним і збалансованим”. Автор після перегляду новин НТН має своє враження: тонка робота, але політично спрямована в одні ворота.

Едуард Прутнік багато спілкувався з творцями „темників” Віктором Медведчуком, Сергієм Васильєвим, Ігорем Шуваловим. І, як розумна людина, явно зробив для себе висновки. „Тоньше треба, тоньше”.

Та чи буде від того легше?

Микола Писарчук

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 17-09-2006 6:36 |  переглядів