Олександр Музичко. Його розстріляли без суду та слідства

Поховали Білого...

Поховали Командира — героя Абхазької та Першої Чеченської воєн, нагородженого грузинськими та чеченськими вищими бойовими орденами, одного з претендентів на звання «ворога путінської Росії» якщо не «номер 1», то принаймні «в десятці»...

Ховають політичного в"язня, який був засуджений при Кучмі за сфабрикованою справою і гідно тримався у неволі.

Ховають одного з найяскравіших бійців нашої нещодавньої революції.

Можливо, ховають «бандита», «організатора злочинного угруповання», «рекетира». Але цього ми ніколи не дізнаємось — бо йому не висунули жодних звинувачень та не дали ні собі праці їх довести у суді, ні йому можливості виправдатись.

Його вбили не на війні. Його підло вбили у засідці у нібито вже мирній країні.

Його розстріляли без суду та слідства, а МВС забрехалось до рівня Кисельова, намагаючись виправдати вбивць.

Його вбили в сьогоднішній «післяреволюційній» Україні, не на окупованій Путіним території.

Вбили в країні, народ якої повстав і з деревяними щитами йшов на кулі зокрема саме заради того, щоб вбивства без суду та слідства стали неможливими, а правосуддя було однаковим для всіх.

В країні, де досі не покараний ЖОДНИЙ з вбивць Небесної Сотні.

В країні, де вчорашні «беркути» успішно проходять переатестацію в інші підрозділи МВС, а решта підрозділів взагалі діють у повному складі «як нічо не бувало».

В країні, де всіх керівників МВС від рівня начальників обласного УВС не звільнено з роботи, а лише щодня «ротують» між собою — тих, хто розганяв майдани у одній області, перекидають у сусідню, і навпаки. Так виглядає аваковське «очищення лав».

В країні, де МВС не здатне протидіяти розгулу «колорадських» провокаторів на півдні та сході, не здатне ні захистити від них ОДА, ні навіть забезпечити прохід нашим військам; де у численних УВС відверто вголос розмірковують про те, якими будуть їхні зарплати після приходу Росії.

В країні, де МВС не здатне затримати заколотників, які відверто закликають чужоземні танки, зате здатні підступно розстріляти нашого активіста та потім розповісти що він «сам себе поостріляв».

Так що вище я трохи помилився.

Сашко Білий таки загинув на війні.

На тій громадянській війні, яку ми почали кілька місяців тому, і наївно сподівались що закінчили 20 лютого.

Це справжня громадянська війна — війна громадян за свої громадянські права. Проти корумпованого режиму, якому дозволено безкарно вбивати людей.

Ця війна — не за те, щоб право вбивати людей відібрали у одного клану і передали іншому. А за те, щоб вбивати без суду та слідства стало неможливо.

Не за те, щоб замість ментів хтось інший (чи Свобода, чи Правий Сектор, чи будь-хто ще) обкладав поборами, а за те щоб незаконними поборами в принципі не можна було обкласти.

Не за те, щоб будь-хто, в тому числі покійний Білий, міг безкарно чинити злочини. Але за те, щоб за злочини відповідали в судах, і виключно в судах, притому в судах незалежних та непідкупних.

Не за те, щоб будь-хто був захищений від закону, але за те, щоб перед законом відповідали ВСІ, і спершу — ВСІ ТІ, хто роками був захищений погонами та системою, роками безкарно творив злочини, притискав людей доки вони не повстали, а коли повстали — розстрлював на вулиці. А після них — всі решта, включно з тими з вчорашніх революціонерів, кого не влаштує життя за законом. Але — ПІСЛЯ НИХ, А НЕ ЗАМІСТЬ.

Білий не був ангелом з крильцями. Він цілком міг би закінчити життя як бандит, хто зна. Але натомість — закінчив його як солдат революції, та як ще одна (нажаль, не вірю що остання) жертва того самого режиму, який вбив Небесну Сотню та скалічив тисячі життів до того.

Ми маємо закінчити цю війну. Закінчити перемогою громадян над сваволею, і справжнім очищенням країни.

Гадаю, у нас вистачить сил це зробити. Хоч доля Білого ще може спіткати багатьох на цьому шляху — адже всі професійні вбивці, що були на службі режиму, досі в строю, при зброї, погонах та повноваженнях, ще й прикриті новою, «революційною» риторикою в купі зі старою брехнею.

Спочивай, Сашку. А нам пора повертатись на війну. Революція лише починається.

На фото — Сашко Білий у перерві між боями, селище Шалі, Республіка Ічкерія, лютий чи березень 1995.

Вічна память, Командире.

Євген Дикий

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 27-03-2014 10:56 |  переглядів