Судочинство: повна втрата незалежності під маскою реформування

Konst sud1 «Да здравствует наш суд!
Самый гуманный суд в мире!»

Слова епіграфу, промовлені з відвертим сарказмом у одній із радянських кінокомедій, чомусь так і хочеться спроектувати на сучасні українські реалії. Наш Суд й дійсно ставить в центр людину... Інакше й бути не може, адже «Україна для людей».

Біда лише в тому, що таких людей небагато, й для них закон писаний вилами по воді. Маючи гроші та вплив, можна забезпечити собі і лояльність суду, і «справедливе» його рішення.

Вітчизняні суди вже давно поділилися на так звані «свої» та «чужі», обслуговуючи різні групи, що переслідують власні корпоративні інтереси. А наявність впливу на суддю розцінюється як обов'язкова передумова подальшої успішної діяльності.

Корупція в органах судової влади є закономірним явищем. Наочним й найбільш яскравим її прикладом є львівський суддя Зварич, якого спіймали при проведенні ним «обряду» засівання умовними одиницями свого нового робочого кабінету.

Як кажуть, — щоб велося. Найгірше, що таких зваричів в Україні не один десяток.

Ще одним парадоксом вітчизняної судової системи є можливість прийняття з абсолютно ідентичних справ різних рішень, як і оскарження та спростування в одних судах рішень інших державних органів без наявних на те правових підстав. Судові війни в Україні буденною реальністю стали вже давно.

Все це супроводжується низьким рівнем моралі, правовим нігілізмом й відсутністю будь-якої відповідальності за свої дії, на основі чого можна дійти висновку про прогнилість вітчизняної судової системи й необхідності її докорінної реформи.

Одним із стратегічних завдань нової влади, відповідно до риторики її головних спікерів, є проведення реформ у ключових сферах організації та регулювання суспільного життя, зокрема, судовій.

Скликаються різноманітні координаційні органи, розробляються стратегії та програми, робляться відповідного характеру заяви. Одним словом, створюється видимість роботи.

Насправді ж, те, що зараз відбувається, є скоріше намаганням взяти під свій контроль ще й судову сферу, аніж прагненням перетворити суди на дійсно незалежні, неупереджені й справедливі інстанції.

Цього разу на іграшку з ручним управлінням перетворився Конституційний Суд. В справі про законність «тушок» КСУ постановив, що «окремі народні депутати України, зокрема ті, які не перебувають у складі депутатських фракцій, що ініціювали створення коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, мають право брати участь у формуванні коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України».

Відтепер коаліцію теоретично можуть сформувати й найменші за чисельністю депутатів у парламенті фракції комуністів та Блоку Литвина, адже коаліція у нас тепер являє собою об'єднання депутатських фракцій і депутатів, а не виключно депутатських фракцій, до яких входять депутати. Варто лише назбирати необхідну кількість тушок, щоб дотягти до 226.

Дане рішення КСУ, який своїм безпосереднім обов'язком має стежити за дотриманням норм Основного закону, не лише в певній мірі суперечить Конституції, але й нівелює її значення як такої, що має найвищу юридичну силу.

Регламент ВРУ, як і будь-який інший законодавчий акт, має відповідати Конституції. Натомість Регламент підміняє визначене Конституцією поняття коаліції.

Так, у статті 61 Регламенту коаліція — це сформоване за результатами виборів і на основі узгоджених політичних позицій та на засадах, встановлених Конституцією України і цим Регламентом, об'єднання депутатських фракцій, народних депутатів, до якого входить більшість народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради.

В той час, як у статті 83 Конституції мова йде виключно про коаліцію депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів України.

Таким чином, пріоритетного значення було надано Регламенту, а КСУ намагався витлумачувати сутність Конституції через Регламент, ставлячи викладене в ньому трактування вище за трактування Основного закону.

В умовах, коли маєш вплив на абсолютну більшість суддів КСУ, можна розраховувати на те, що трактування Конституції буде таким, що дасть змогу прийняти необхідне рішення. Тим паче, коли на кону стоїть легальність управління країною чинним форматом більшості. Коли ти або пан, або пропав...

Й така легальність була здобута. Щоправда, в обхід найвищого закону — Конституції. А те, що це було здійснено Конституційним Судом, який своїм безпосереднім обов'язком має стежити за дотриманням Основного закону, завдало чергового удару по судовій системі в цілому.

Які наслідки випливають з цього?

По-перше, скомпрометовано інституцію Конституційного Суду як таку.

По-друге, знехтувана Конституція.

По-третє, рішення КСУ фактично нівелює політичну реформу 2004 року й пропорційну виборчу систему, адже одним із наслідків їх запровадження було намагання прив'язати народного депутата до політичної партії, яка його висунула, зробити його відповідальним перед нею.

По-четверте, те, що фракції більше не являються єдиним суб'єктом формування коаліції, суттєво знижує їхній правовий статус, сприяє деструктурованості парламенту, перетворюючи його на конгломерат з 450 незалежних суб'єктів політичної доцільності.

По-п'яте, відбулася легітимізація подальшого перетікання депутатів в коаліцію, однак цього разу в значно більших масштабах.

По-шосте, відбулося ослаблення позицій комуністів та Блоку Литвина в коаліції за рахунок «тушок», зменшення їх апетитів на фоні абсолютного домінування регіоналів.

По-сьоме, відкриття можливості повернення до президентської форми правління й, в залежності від політичної доцільності та кон'юнктури, внесення інших змін до Конституції.

По-восьме, суттєве зменшилися шанси проведення дочасних парламентських виборів.

По-дев'яте, водночас, легалізація тушок може призвести як до певних суперечок у коаліції, появи «окремих» думок, що не сприятиме єдності штучно створеної більшості, так і до посилення інтеграційних процесів серед депутатів, що залишаться в опозиції, в боротьбі проти правління Януковича та його оточення.

В будь-якому випадку, у країні створюється якісно нова політична ситуація.

Надання згоди КСУ на обмеження депутатської недоторканності також певною мірою зіграє на руку оточенню Януковича. Обмеження недоторканності, чи взагалі її скасування може бути використано чинною владою в електоральній боротьбі як доволі серйозний здобуток. Водночас, обмеження недоторканості стане додатковим інструментом тиску на неугодних депутатів.

При цьому Януковичу вдалося зберегти недоторканність для себе.

Янукович, незважаючи на всі сумніви щодо його політичної самостійності, все сильніше заявляє про себе як про окремого гравця, що веде свою, вдалу гру. У відносно короткі терміни президент разом із своїм найближчим оточенням все ґрунтовніше претендує на роль єдиного центру впливу та управління країною, яким свого часу був Кучма й до якого безуспішно прагнув Ющенко.

Окрім контролю над Адміністрацією, президент має практично підпорядкований йому уряд, який через коаліцію дозволяє йому впливати на більшість у парламенті й, відповідно, на діяльність самої Верховної Ради.

Окрім цього йому підпорядковані голови адміністрацій, силові структури (поки що без Прокуратури у повній мірі), РНБО, переважна більшість суддів КСУ й окремі суди.

Ми стаємо свідками зосередження всієї повноти влади в одних руках. Найцікавіше те, що щось подібне можна було б спостерігати й у випадку перемоги Тимошенко. Щоправда, це відбувалося б із значно меншим шумом й значно легше, адже яка б коаліція не була б у Юлії Володимирівни, однак вона б de facto все ж існувала.

Відповідно, чи можна сподіватися на докорінне реформування вітчизняної СИСТЕМИ правосуддя, перетворення її на дійсно незалежну та об'єктивну гілку влади? Скоріш за все, що ні. Звичайно, певні зміни відбудуться, однак вони будуть косметичними й спрямовані на ще міцніше узалежнення судів.

Ігор Дебенко, політолог, Івано-Франківськ, для Українска правда