Що не так зі «Свободою»

Я довгий час не міг зрозуміти, чому партія «Свобода» викликає в мене стійку негативну реакцію. Раціонально пояснити я цього не міг – запитань до ідеології немає, риторика лідерів більш-менш зрозуміла, дії (або радше бездіяльність), в принципі, знаходяться в рамках усталеного українського політичного процесу. Ну як можна злитися на слимака, що він повільно повзе – це ж в його природі.

Цей негативізм до «Свободи» я намагався пояснити – звертався до знайомих «свободівців» із запитаннями штибу: «ну як таке можна було сказати чи зробити?» – на що отримував досить очікувані відповіді «всі проти нас, бо ми справжні патріоти». І замість того, щоб заспокоїтися – все іде по плану, риторика повністю відповідає очікуванням – в мене тільки посилювався емоційний дисонанс. Щось коробило в «Свободі». Знання українського політичного життя не звільняло від почуття, що ця партія якась неправильна.

Вчорашня патриціанська анафема пані Фаріон до всіх плебеїв, живих і ненароджених, нарешті дала мені відповідь. Я зрозумів, що не так зі «Свободою». Це абсолютний, агресивний та непереможний дух «совка». Який родом одночасно і з СРСР і з пісочниці.

На жаль, сьогоднішні лідери українського націоналістичного руху виявилися такими ж махровими «совками», як і комуністи. Мова іде про риторику, про вміння вживати слова, про позицію, і про ставлення до людей. Особливо це впадає в око тим, хто спілкувався з лідерами КУН, ОУН, Руху 10-15 років тому. Я спілкувався. На заміну іронічності, інтелігентності, самовпевненості прийшли зовсім інші якості. Зверхність, апломб, агресія, селюцтво – не знаю, яких ще слів добрати, але для мене це втілення «совка», як сірості і несприйняття інших.

Я не уявляю ситуації, в якій би Донцов, Міхновський, Мельник чи Бандера так би публічно поводилися навіть із суперниками. Про політичну дію мовчимо – вона специфічна у націоналістів, однак публічні прояви, за рідкісними винятками – це постійне самолюбування своєю гідністю. Націоналіст – це перфектність в усьому. Аж до застрелитися у випадку провалу.

Етика стосунків, честь та гідність були в пошані у вищезгаданих апологетів. Сьогоднішні істерики «свободівців» в тому ж фейсбуку – це не істерики націоналістів. Це совковий і махровий провінціалізм, коли замість аргументів звучить лайка та перехід на особистості.

Коментарі до цього блогу лише підтвердять мої висновки. Легше обізвати опонента, ніж аргументовано пояснити свою позицію. Легше послатися на антипіар, ніж скористатися реальними ресурсами (тими же блогами на УП), і надати факти.

І от саме це викликає в мене емоційне несприйняття «Свободи». Не КПРС, не скриті доходи чи автомобілі. З усіма буває, у декого проходить. А от саме відсутність стрижня, високо задертого носа, а також спроба одночасно і надовго надурити всіх. Аналогічно комуністи катаються на бентлі, або олігархи отримують зарплати в парламенті. До цих аберацій ми звикли давно. А от націоналіст, який замість ідеології, спроби викликати патріотичні почуття – вип'ячує своє патриціанське походження – це нове. І чуже. На жаль.

Артем Біденко, політолог, експерт з рекламних комунікацій

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 15-11-2013 17:07 |  переглядів