#Люстрація. Парламентські авгієві стайні пора почистити перевиборами

Не бачу жодної причини для продовження роботи цього парламенту. За півтора року більшість пленарних тижнів закінчувалися достроково, а під час засідань тривалість перекурів перевищувала час дебатів щодо законопроектів. Чи представляє дана конфігурація ВРУ українське суспільство та його політичні уподобання – можна навіть не міряти. Рада повинна понести політичну відповідальність за все, що відбувається в країні, і лише зараз існує вікно можливостей для прийняття такого рішення.

Єдиний реальний варіант для конституційного розпуску ВРУ – припинення діяльності чинної коаліції і неможливість створення нової протягом 30 днів. Про смерть нинішньої коаліції не повідомляли офіційно останні місяці через бажання мати легітимний парламент хоча би на час до обрання нового Президента. Спікер мав би оголосити про розпад коаліції на першому ж засіданні після інавгурації. Тоді відлік 30 днів почався би вже в середині червня. Головна умова – щоб не знайшлося 226 «спартанців», які створять будь-яку коаліцію «За глобальне щастя і добробут депутатів». Натомість, протягом місяця повинна би попрацювати неформальна більшість, і ухвалити всі необхідні рішення – призначити повноцінних міністрів оборони і закордонних справ, прийняти новий закон про вибори народних депутатів, відкладені економічні та оборонні законопроекти.

Натомість ми чуємо зараз узгоджений хор із мабуть уже 300 голосів щодо того, що вони звичайно «за» проведення виборів, проте треба почекати, відпочити, подумати, і полежати. Аргумент «зранку нова конституція – увечері вибори парламенту», на мою думку, виглядає як чергова відмазка. В новій Конституції потрібно передавати повноваження самоврядуванню, а не перетягувати їх від Президента до парламенту. Надіслана до Венеціанської комісії табличка – це змова олігархів із Путіним, а не проект конституційної реформи.

Більш вагомий аргумент – про необхідність забезпечити участь у наступних виборах усіх виборців Донбасу, а не 3-5%, як це сталося 25 травня. З іншого боку, ми ж збираємося покінчити з АТО за місяць? Якщо ні, то конфлікт затягнеться на роки, і тоді що: не проводити ніяких виборів до захоплення останнього сепаратиста?

Саме зараз реально виконати хоч якусь із вимог Майдану і провести тотальне оновлення політичного класу. Класичні партії відстали від суспільства, і потрібно добивати їх, поки не оговталися. У випадку проведення нових виборів цієї осені парламент може оновитися на 2/3 персонально та фракційно. Результати президентських виборів показові. Праві виборці підтримали О.Ляшка та чекають від нього подальших радикальних дій та розширення команди. Лівий фланг доторгувався до мізера і там є величезний запит на реальну ліву політсилу європейського типу – із профспілками, страйками та тиском на працедавців. Руїни чинної партії регіонів не змогли втримати ситуацію навіть на Донбасі, і тому не можуть стати ні посередником у конфлікті, ані політичним репрезентантом східних та південних виборців. Ці завдання збирається набагато ефективніше виконати нова партія, яку зараз формують із адекватних місцевих еліт Ю.Мірошніченко, С.Ларін за участі цікавих інтелектуалів та прогресивно орієнтованих депутатів. Якщо ця партія забере все живе та здорове із залишків ПР та зможе залучити нове покоління лідерів – це заявка на серйозний результат. На тому ж електоральному полі може працювати і «Сильна Україна», проте С.Тігіпко на минулих виборах втратив виборців навіть у базовій Дніпропетровській області, і тому для виживання йому потрібно буде міняти програму, тактику поведінки та набирати нову команду. Цікаве завдання стоятиме перед новим президентом. У нього є шанс замість створення нової номенклатурної «За Єду» набрати до свого списку чи блоку реальних реформаторів, кожного – під конкретний системний закон, який він зобов'язаний супроводжувати до прийняття.

Новий парламент можна обрати на новій законодавчій основі. Ідеальних систем не буває, проте зараз потрібно нарешті погодитися на відкриті списки. І це не «признатися виборцям, кому саме ми продали місця в нашому списку». Відкриті списки – це можливість виборцю голосувати за конкретного депутата в списку партії, давати йому «галочку»-преференцію. Більш ефективними в такому випадку є регіональні списки, які прив'язують депутатів до області і заставляють там працювати, не забуваючи і про партійну приналежність і дисципліну. Ця пропозиція вигідна усім, окрім тих 5-7 партійних касирів, які продають місця. Навіть потенційні покупці мандатів краще би вклали ті кошти в кампанію та в обласну парторганізацію, аніж в бездонні центральні партійні каси.

Не можу стверджувати, що всі нові обличчя у наступному парламенті будуть більше працювати і менше красти. Проте, якщо не вирішити питання перезавантаження зараз, то у нинішньому політичному болоті потонуть і обіцяні реформи, і рейтинг П.Порошенка, і сподівання на мирне урегулювання.

Ігор Попов, політолог

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 4-06-2014 13:00 |  переглядів