Бабусю-опозиціонерку судять за радикалізм

Селянка вигнала з кабінету голову райдержадміністрації і зайняла її крісло, після того як чиновниця запропонувала їй “Ти така мудра тут кричати, піди і покеруй!”.

У Здолбунівському районному суді Рівненської області слухають кримінальну справу 65-річної Катерини Омельчук. Жінку звинувачують у хуліганстві. Селяни зі Стеблівки цю історію розповідають, як легенду. Мовляв, Катерина, добиваючись справедливості, прийшла у Здолбунівську райдержадміністрацію і вигнала з кабінету керівника району. Омельчук теж не залишилася в боргу перед владою — подала зустрічний позов: поки її тиждень утримували у психіатричній лікарні, на подвір’ї в селі здохла прив’язана до плота коза.

Катерина Омельчук народилася у селищі Мізоч. Шість років тому помер її старший брат Іван, залишивши сестрі у спадок свій будинок. Живе вона сама. Сусіди вважають Катерину дивакуватою, тому всіляко обминають. Та бабуся виявилася приємною співрозмовницею.

Катерина саме збиралася їхати до Здолбунова. Одягнулася у свіжовипрані светр і спідницю. Підлога в її кухні засмічена лушпайками від насіння. У трикімнатній хаті лише ліжко, кухонна шафа, стіл і піч.

— Не вірте, що я хотіла зарізати голову адміністрації. І крісла їй я не рубала. Просто сусід-фермер хоче забрати у мене землю. З цього все і почалося, — махає кулаком у бік сусідської хати. — Я здорова, люблю працювати і маю невеликий город за хатою. Хочу отримати ще 80 соток поля.

На спірній земельній ділянці бабуся Катерина хотіла посіяти буряки та пшеницю. Сусід не погодився. Жінка пішла шукати правди у район. Землевпорядник пояснив, що землю приватизував сусід, а скасувати земельний акт може лише суд.

У травні Катерина Омельчук пішла до першого заступника голови райдержадміністрації Миколи Козачка. Сподівалася, що він вплине на сільраду, і їй таки повернуть землю. У приймальній селянці сказали, що заступника немає. Тоді вона всілася в крісло й почала голосно критикувати владу, якій наплювати на просту людину.

На крик із кабінету навпроти вибігла роздратована голова райдержадміністрації Світлана Ніколіна.

— Вона мені каже: ”Ти така мудра тут кричати! Піди — і покеруй!” Я й пішла, — хмикає баба Катя. — Сіла у її крісло і викинула геть її сумочку.

Зручно вмостившись за столом голови, бабуся Катерина відчула себе справжнім керівником району.

— Я недоторканна! — попередила Катерина Омельчук. — І з кабінету нікуди не піду.

На галас збіглися працівники райдержадміністрації. Спробували витягти непрохану гостю з крісла, але та міцно вперлася ногами у стіл. Довелося викликати міліцію.

Двоє правоохоронців вивели жінку з кабінету. Коли зносили сходами з третього поверху, та вивернулась і копнула одного з конвоїрів поміж ніг. Міліціонер аж присів, пожовк і притулився до стіни.

— Потім вони схопили мене за руки-ноги й обличчям донизу понесли, — бурхливо жестикулює і розмазує по щоках сльози. — Я навіть поему про цей випадок написала.

Унизу на войовничу бабусю вже чекала карета швидкої допомоги. Санітари підхопили пацієнтку попід руки і посадили в машину. Поруч сів міліціонер. Жінка згадала, що залишила у вестибюлі біля чергового охоронця свої сумки. Коли їх відкрили, чиновники мало не зімліли: поміж ковбасою, банкою з оселедцями та пакетом кави стирчала новенька сокира. Бабуся пояснила, що купила її на ринку — хотіла вирубати дерева у своєму садку.

Один із міліціонерів поніс показати сокиру голові райдержадміністрації. ”Швидка” рушила.

— Мені збрехали, що повезуть додому. Я зраділа, — сплескує руками бабуся Катерина. — Думала, що зекономлю три гривні на маршрутці. На півдороги побачила табличку ”Острозький район” і зрозуміла, що везуть у ”психушку”.

Жінка непокоїлася, що вдома на прив’язі зосталася голодна коза. Просила подбати про тварину. Її заспокоювали, що все буде добре.

Катерину Омельчук протримали у психлікарні тиждень. Медкомісія обстежила жінку й відпустила додому. А прив’язана коло хати коза за цей час здохла з голоду — сусіди так і не відв’язали її.

— Була в мене одна кізочка-годувальниця Мека. Тепер з усього хазяйства маю пса Бобу та кота Кузю, — плаче жінка. — Ані худоби, ані птиці не тримаю. Живу на пенсію. Улітку продаю на базарі полуниці з городу, взимку — капусту.

Міліція порушила кримінальну справу за хуліганство проти войовничої жінки. Потерпілими визнані голова райдержадміністрації та її перший заступник.

40-річний керівник Здолбунівського району Світлана Ніколіна інцидент коментує доволі неохоче:

— Вам більше зайнятися нічим? Нічого особливого я не бачу. Люди бувають різні. Це просто мінус моєї професії, — голова заперечує, що спровокувала Катерину Омельчук. — Прийшла жінка, зчинила галас у коридорі, я мусила вийти подивитися в приймальню. А вона влетіла в моє крісло, скинула ліктем вазон. Порозкидала папери. Я була змушена викликати міліцію.

— Катерина неврівноважена. Ніколи не знаєш, чого від неї чекати, — каже 43-річний голова селищної ради Мізоча Богдан Похилюк. — Вона народилася в нашому селищі, довго тут жила. Не уявляєте, як ми раділи, коли вона переїхала у Стеблівку. На все обласне й районне начальство пише скарги. А ще складає сатиричні вірші та поеми. Який талант!

Тридцять років тому за скарги на владу Катерину Омельчук виселили з рідного Мізоча. Жінку скерували на роботу до колгоспу в іншому районі. Але за сім років її виселили і звідти. Тоді Катерина вирішила повернутися на батьківщину. Дорослий син Андрій переселився у батькову хату в Мізочі і живе там. Із ним Катерина майже не спілкується.

Після перебування у психіатричній лікарні жінку визнали осудною. Вона справно ходить на судові засідання — її привозить туди знайомий дільничний. І досі шкодує за козою Мекою й вимагає у влади компенсації за неї.

— Я подала зустрічний позов на Ніколіну та її заступника — хай заплатять за козу. Якщо мене й посадять — не страшно. Рідня мною не цікавиться. А кіт і пес без мене проживуть!

Омельчук уже штрафували за хуліганство. Шість років тому Катерина Омельчук вихлюпнула на голову секретаря селищної ради Мізоча літрову банку фекалій — та відмовилася видати їй 15 гривень допомоги на матір.
— Катерина хотіла отримати гроші на ім’я матері. Я сказала, що без довіреності не видам, — розповідає секретар Ірина Романюк, 52 роки. — Якщо матір дозволить — тоді й гроші будуть. Але її мати називала доньку ”бандиткою”. Вона відразу мене попередила, щоб я нічого не підписувала Катерині. А та зачерпнула в туалеті повну банку й облила мене та документи на столі. А я тоді у білій блузі на роботу прийшла!

За цей інцидент Катерину Омельчук засудили на два роки умовно та стягнули з неї 170 грн штрафу.

Олена ВЛАСОВА, “Газета по-українськи”

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 27-12-2006 20:40 |  переглядів