Ігор КОЛІУШКО, Роман КУЙБІДА: Кучма пішов, кучмізм залишився

Кучма пішов, кучмізм залишився. З нагоди ветування Кодексу адміністративного судочинства

«Присягаю – ... Всі будуть рівними перед законом. Незалежний суд захистить права кожного. Я бачу Україну державою, керованою верховенством права».

Зі звернення Президента України Віктора Ющенка до Українського народу, проголошеного 23 січня 2005 року на Майдані Незалежності у м. Києві

Діяльність нового Президента у багатьох випадках свідчить про правовий нігілізм і нехтування вимогами Конституції і законів України у команді, що забезпечує цей напрямок відповідальності Президента. Таке ставлення до права не тільки було властивим режиму Кучми, а й стало однією із причин того, що одержало назву «кучмізм». Після заяв Віктора Ющенка про необхідність гарантування верховенства права у державі з‘явилася надія, що люди відчують себе захищеними від свавілля влади – захищеними правом і незалежним судом. Відповідний пункт був і в його виборчій програмі.

17 березня 2005 року Верховна Рада ухвалила Кодекс адміністративного судочинства. Цей Кодекс мав стати процесуальною основою для запровадження адміністративної юстиції і гарантувати належний судовий захист прав людини від порушень з боку влади. Над його підготовкою працювали майже десять років. Цей документ виявився своєрідним тестом на готовність Президента виконувати свої обіцянки щодо забезпечення верховенства права у державі. 20 квітня Президент ветував прийнятий парламентом Кодекс адміністративного судочинства.

Звісно, саме по собі застосування права вето щодо Кодексу не може свідчити про виконання чи невиконання передвиборних обіцянок, адже воно є конституційним правом Президента. Він як гарант Конституції не повинен допустити, щоб набрав чинності недолугий, а особливо, неконституційний закон. Однак підстави для повернення Кодексу адміністративного судочинства на повторний розгляд парламенту вказують на інше.

Дещо про європейський вимір

На думку Президента (точніше, юристів його секретаріату), нормативно-правові акти глави держави та уряду України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим не повинні бути підсудні адміністративним судам. І взагалі, ніяким іншим судам загальної юрисдикції, тільки Конституційному Суду. Інакше кажучи, особа, права якої порушено незаконним нормативно-правовим актом Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, виходячи з логіки вето, не зможе знайти захисту у суді. Адже вона не має права звернутися до Конституційного Суду, та й Конституційний Суд переглядає такі акти лише на предмет їх відповідності Конституції, але не закону. Це нове для доктрини і міжнародної практики розуміння принципів розподілу влади і верховенства права вигадано ще в адміністрації Президента Леоніда Кучми і активно використовувалося для багаторазового ветування Закону «Про Кабінет Міністрів України».

Однак для втілення у життя позиції як минулого, так і нового Президентів України необхідно вносити зміни до Конституції України. Адже вона передбачає, що:
«Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб» (ст. 55);
«Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі» (ст. 124).

Так само слід переглянути низку рішень Конституційного Суду. Згідно з одним з них, «укази і розпорядження Президента України є підзаконними актами (<…> частина третя статті 106 Конституції України), тобто такими, що приймаються на основі та на виконання Конституції і законів України і мають відповідати їм. Тому вони можуть перевірятися на відповідність не тільки Конституції, а й законам України. Перевірка законності зазначених актів є функцією судів загальної юрисдикції» .

Згідно з іншим рішенням Конституційного Суду, повноваження судів загальної юрисдикції справ «стосовно розгляду справ, у яких однією із сторін є Кабінет Міністрів України, в тому числі справ у спорах про визнання недійсними його актів, з підстав, зазначених у законодавстві, відповідає частині другій статті 124 Конституції України, за якою юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі <…>. До повноважень Конституційного Суду України належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) актів Кабінету Міністрів України (пункт 1 частини першої статті 150 Конституції України), а не про їх законність» .

Треба буде також вносити зміни до Конституції Автономної Республіки Крим, затвердженої законом. Адже відповідно до неї нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим можуть бути оскаржені в суд особами, права та інтереси яких порушено, та визнані судом недійсними .

Мабуть, доведеться відмовитися і від зобов‘язання України дотримуватися Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод, яка кожному гарантує право на ефективний засіб правового захисту своїх прав і свобод у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене офіційними особами. А далі – пряма дорога з Ради Європи. Чи таким очікувався європейський вимір політики нового Президента України?

А судді хто?

Друге, що стало підставою для ветування Кодексу адміністративного судочинства, – це надумане і спотворене розуміння норми Конституції про те, що суддями спеціалізованих судів можуть бути особи, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів, і такі судді повинні відправляти правосуддя лише у складі колегій суддів. На думку Президента, звідси випливає, що в окружних адміністративних судах судочинство повинно здійснюватися тільки колегіями суддів, а прийнятий парламентом Кодекс передбачає також можливість одноособового вирішення справ. Якщо це так, то практично всі рішення, ухвалені господарськими судами з 1996 року, можна вважати неконституційними, адже у першій інстанції вони приймаються суддею одноособово. Мало того, буде дивно, якщо всі, навіть незначні справи розглядатимуться в окружних адміністративних і господарських судах тільки колегією суддів, тоді як більшість кримінальних справ вирішуються у загальних судах одноособово. Але ж у кримінальних справах ставиться питання про визнання особи винною у вчиненні злочину!

Насправді логіка Конституції полягає зовсім в іншому. Вона дозволяє бути суддями спеціалізованих судів не лише юристам, а й фахівцям з інших галузей знань, що охоплюються відповідною судовою юрисдикцією. Але, щоб думка суддів-неюристів не домінувала при вирішенні справи, передбачено, що вони здійснюють судочинство лише у складі колегії суддів разом з суддями-юристами. Такий підхід, до речі, реалізовано і в Законі “Про судоустрій України” (див. ст. 59). Інша річ, що поки цим механізмом жодний неюрист не скористався, щоб стати суддею, а тому суддями сьогодні є тільки юристи.

У частині поєднання колегіального та одноособового судового розгляду адміністративних справ Кодекс відповідає не тільки Конституції України, а й досвіду європейських країн у галузі адміністративної юстиції, зокрема і Рекомендації R (86) 12 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів з недопущення та скорочення надмірного робочого навантаження на суди від 16 вересня 1986 року. Останньою пропонується державам «широко практикувати, де це ще не зроблено, передання справ на розгляд одного судді у першій інстанції з усіх відповідних питань».

Отож пропозиції Президента спрямовані на обмеження права людини на судовий захист і й виглядають досить надуманими. Видається, що команда Президента зацікавлена у гальмуванні запровадження адміністративної юстиції в Україні, яка повинна гарантувати незалежний та ефективний судовий захист людини від свавілля влади. Мало того, Президентом пропонується взагалі позбавити громадян і юридичних осіб конституційного права оскаржувати нормативно-правові акти Президента й уряду України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Сьогодні таке право у них ще є. Конституційне право. І суди загальної юрисдикції розглядають відповідні справи. Згідно з Конституцією, конституційне право оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність органів влади не може бути обмежено (ст. 64), а при прийнятті нових законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав (ст. 22).

Сподіваємося, що це лише недогляд Віктора Ющенка, а не усвідомлена позиція Президента. Складається враження, що новий Президент України успадкував юридичну службу від команди попередника разом з її правовим нігілізмом. Однак Президенту потрібно усвідомлювати, що відповідальність перед Українським народом несе він, а не його юридична служба.

Ігор КОЛІУШКО,
Голова Центру політико-правових реформ

Роман КУЙБІДА,
керівник проектів з питань судової реформи Центру політико-правових реформ

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 7-05-2005 6:00 |  переглядів