«Я — ПАРАСЮК!»

Ох, же ж і верещать усі на різноманітні голоси: «Паращук!» та «Парасюк!», «Безкультур’я!», «Бандитизм!»

Воно й справді, якось начебто неетично чоботом по морді. Та ще й привселюдно. Більше того у самій Верховній Раді. Але якщо це обличчя… влади?

Три чи чотири дні поспіль прокурорський генерал читає з усіх телеканалів скорбний і безтолковий  звіт про те, суть якого давно вже відома всім: правоохоронці своїх псів та вбивць не здають. Одні на початку 2014-го на Майдані людей жорстоко знищували, інші нині їх ганебно покривають. Чуємо як безглуздий вирок: «злочинців не встановлено…», «хто стріляв – з’ясувати не можливо…», «затримати не вдалося…», «всі вказівки по розстрілу віддавав Янукович…»

Усе це – казки для дурнів: сів перед камерами панок, намолов як млинок, а ви блаженні вірте...

Через два роки після бійні в центрі столиці із горою трупів Героїв Майдану — жодного вбивці не виявлено, не засуджено. Всім їм до одного дали втекти, або ж навіть організовано і з шиком евакуювали. Остання така група – велика купа «беркутівців» у двадцять осіб, яких начебто готувалися затримати нещодавно, напередодні операції організовано й демонстративно виїхала не те до Криму, чи навіть безпосередньо до Росії. «Хтось, — сором'язливо опускаючи очі, каже заступник генерального прокурора А.Матіос, — злив інформацію про майбутній арешт. Хоча про це знали лише керівники правоохоронних органів, у тому числі й міністр внутрішніх справ…»

(У дужках курсивом замічу. «Чия влада нині в Україні?» — запитаєте. Та, звісно ж, учорашня, дорогого Віктора Федоровича. Просто сам він відлучився трішки до батька-Ростова, а кермує його колишній міністр економіки...)

Ще чимала кількість тих, хто тоді тупо й безжалісно стріляв у натовп народних повстанців і нині спокійно служать у рядах «охоронців правопорядку», отримують нові звання й посади, кваритири. Серед них і снайпери-віртуози, які били особливо прицільно — у ліве око. Немовби на сафарі... Особливий вишкіл, знаєте... Вони й далі залишаються «золотим фондом» репресивної системи, яка своїх не здає. Бо це чистилище акул, котрі тримаються купи і не видають своїх. Позаяк пов’язанні кров’ю тих, кого «охороняють»,

Більше того, нарешті відійшовши від майданного переляку, багато хто з причетних до минулого режиму, розквіту корупції в часи донецьких, у тому числі й безпосередньо в правоохоронних органах, знову, як проліски з-під снігу полізли у владу. У них до колишніх віл і маєтків додалися нові фазенди, лимузини. Тепер вони знову на коні – очолюють боротьбу з корупцією, з організованою злочинністю. А опікуються захистом цих, так би сказати «своїх людей», стовпи з оточення глави держави і прем’єр-міністра, які свято продовжують злочинну справу Януковича по вишуканому розграбунку України. Донецькі крали з матюками, ці — вишукано, гелгочучи англійською: «Хелло, Європа!..»

Тому я дуже добре розумію Володимира Парасюка. Його психологічний стан. Коли за жодну смерть на Майдані, де він був не останньою людиною, немає жодної відплати. Коли вбивці не ідентифіковані, не понесли найменшого покарання. Знову опиняються на найвищих бантинах влади. Коли верховенство захопили ще більш цинічні крадії, з побратимами яких, казати б, боротьба не на життя, а на смерть почалася два роки тому, і це начебто нове начальство брутально покриває людей, які з окровавленими руками перелицьовуються нині, на очах усього суспільства у нових поліцейських, есбеушників. І все це по-хамськи покривається найближчими поплічниками глави держави. А хіба він цього не бачить, не знає, але мовчить...

Я тут маю на увазі насамперед  те, що першим, хто кинувся публічно чавити В. Парасюка після його останнього гучного скандалу з недостойного топтання фізіономії черевиком генерала В. Пісного — нового куратора напрямку боротьби з оргзлочинністю СБУ, був найголовніший із радників В. Порошенка, чи не найближчий друг його сім’ї так кум Ю. Луценко. Думаю, що тут нічого дивного немає. Доречніше навіть було б сказати, що все цілком закономірно. В. Пісний – один із щільної обойми міліцейських генералів часів міністрування в МВС Юрія Віталійовича. Означений пан при Луценку обіймав посаду міліцейського намісника на Тернопіллі, за тим опинився у Львові. Там і там був пов'язаний з гучними комерційними скандалами. Одне слово, В. Пісний для Ю. Луценка, як, приміром, і міліцейський поплічник генарал В. Ярема, котрий, якщо по великому рахунку, то давно вже повинен був би сидіти на нарах за злочинний, схоже навіть зумисне організований провал роботи генпрокуратури, куди заслав його, схоже, пан Луценко, користуючись поблажливістю і особливою довірою П. Порошенка, з розслідування злочинів на Майдані, провалу затримання донецьких бандитів, повернення накрадених ними грошей і цінностей державі. Мав би відповідати він за те, що під його керівництвом було, либонь, свідомо розвалено десятки кримінальних справ проти бандитів режиму  Януковича. Так ось В. Парасюк стверджує, що В. Пісний, це фактично В. Ярема №2.

З одного боку не роззутий черевик Парасюка, з ненавистю смачно привселюдно приліплений до фейсу генерала з найближчої обойми Юрія Луценка, а значить і П. Порошенка, це вираз безсилля перед тими, хто обікрав українців, привів їх до нової граничної межі зубожіння і кого поки-що не оже,вдається посадити за грати. Казати б, суто народний, мужицький, як вважає В. Парасюк, метод боротьби з крадіями й пристосуванцями. З іншої світоглядної сторони, це чіткий і недвозначний, бойовий  сигнал того, що терпець у людей, споборників за права бідних і нужденних в Україні, уже обірвався. Що на кону, даруйте за відвертість, страшні, не приведи Боже, самосуди, чи того жахливіше — справжня нова Коліївщина, коли начальство не схаменеться. Влада порошенків-луценків-яценюків-мартиненків-коненків показала не лише своє повне безсилля в боротьбі з минулими крадіями-кровосісями, пристосуванцями у верхівці правоохоронних органів, а й те, що ця теперішня верхівка ще гниліша, ниціша, потворніша за бридкий режим Януковича. Бо новий лад не викорінює крадійство бюджету, корупцію в усіх ешелонах влади, а ще більше поглиблює ці пороки, а, отже, є ще цинічніший, ще брутальніший, ще більш антинародний. І дійшов він до того свого стану, що його потрібно викинути на смітник...

Поки пишу ці рядки, Фейсбук повниться відгуками на кшталт – Я – Парасюк.

Як висловився один із моїх знайомих авторів в соціальних мережах, «Володя, не здавайся! Народ тебе підтримає. Наступного разу, йдучи до парламенту, взувай ковані чоботи...»

Слава Україні!

Олександр Горобець, письменник, sprotiv.org

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 20-11-2015 10:56 |  переглядів