Я в пологовім цілувала пальчики... Щоб не ковзали із курка

— Мамо, досить вже, ми — не зайчики!
— Добре, котику.
— Мамо-о!
— Ок!
У пологовім цілувала пальчики,
Які тиснуть тепер курок.
Ніч невиспана — лізуть зубчики.
День:
—   Не хочеться до садка!
Сам собі вистригає чубчика:
— Мам, я схожий на козака!
Дні за днями, дванадцять років,
Радість в серці й на ранах сіль,
Прогуляв двадцять п'ять уроків,
— Та згоріли б вони усі!
Стоси зошитів і паперу,
Нитки нервів — тонке, урвись!
— Я вступаю до універу.
Ще п'ять років — і він юрист...
Син закоханий, це навіки,
Звісно ж, мама  про це все знає,
Кожен зайчик є чоловіком,
А кожен котик кицю стрічає.
І безперечно, що королеву,
Найкращу в світі, миліш від сну.
Не кожен котик зростає левом,
Та мій ось виріс... В оцю війну.
А війна, мов стара кравчиня,
Строчить залпами із околиць,
Кроїть долю страшним начинням.
— Мамо, я тепер доброволець!
А війна фастригує чорним,
Прошиває червону заполоч.
— Ми їх, мамо, таки поборемо!
— Вірю, котику. Знаю, зайчику.
— Ох, та, досить вже! Ми — не зайчики
Що ж ти, мамо, вперта така?
— Я в пологовім цілувала пальчики...
Щоб не ковзали із курка.

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 2-01-2023 19:36 |  переглядів