Чи ПРиБЮТ президента?

Парламентська конституційна комісія буде створена в середині травня. До кінця місяця проект нового Основного Закону матиме відповідний висновок Конституційного суду і буде попередньо схвалений більшістю найвищого законотворчого органу країни. У вересні модернізована версія головного державного документа дістане абсолютну підтримку Верховної Ради, набувши потрібної юридичної чинності. Після цього, найімовірніше, відбудуться позачергові вибори президента, парламенту, органів місцевого самоврядування і, можливо, міських голів.

Кількість політиків, які називають такий сценарій цілком реалістичним, множиться з кожним днем. Запорукою його успіху є фактичний союз двох найвпливовіших політичних сил — Партії регіонів та Блоку Юлії Тимо­шенко. За нашими відомостями, керівники ПР і БЮТу в основному узгодили текст майбутніх конституційних змін. Відповідно до офіційної версії, кожна зі сторін має власні наробітки, суть яких тримає в секреті.

Однак, за твердженням цілого ряду компетентних джерел, насправді йдеться про один документ, розробники якого не мають жодного стосунку ні до бютівців, ні до регіоналів. За однією версією, головним і ледь не єдиним ідеологом нового варіанта Основного Закону є екс-глава адміністрації президента Кучми Віктор Медведчук. Відповідно до іншої, текст написаний групою авторів на чолі з Олександром Задорожнім, який був парламентським постпредом Леоніда Даниловича. А Віктор Володими­рович (котрий брав особисту участь у підготовці ряду розділів) діє як посередник. Саме він виконує роль комунікатора між Тимошенко, Януковичем і «письменницьким колективом». Таким чином, усі необхідні зауваження й уточнення оперативно вносять до конституційного рукопису. Пошук точок дотику йде стахановськими темпами, й інформовані особи переконані: до закінчення великодніх канікул текст буде узгоджений повністю.

Офіційного підтвердження цій гіпотезі відшукати не вдалося. І представники пропрем’єр­ської сили, і офіційні особи головної опозиційної партії дружно заперечують як наявність єдиного плану здійснення єдиної конституційної реформи, так і сам факт активних контактів між двома формально ворогуючими угрупованнями.

Про суть дуже цікавого документа (можливе ухвалення якого здатне докорінно змінити політико-правовий устрій країни) ми поговоримо трохи нижче. А поки обведемо поглядом минулий тиждень.

Головною подією мала стати офіційна презентація концепції конституційних змін, розробленої робочою групою Національної конституційної ради (зміст цього документа «ДТ» описало в минулому номері). Однак публічне представлення «Конституції від Банкової» не відбулося.

Офіційна версія — хвороба Яценюка — видається недоладною. Заходи такого масштабу в такій ситуації не відміняють через відсутність однієї особи. Навіть якщо особа високопоставлена, а причина відсутності — поважна.

Існує гіпотеза трохи більш правдоподібна. Демонстративна неявка на засідання НКР пре­м’єрки Тимошенко і лідера опозиції Януковича суттєво знижувала масштабність дійства, а тому бути присутніми на ньому не побажали ні спікер, ні президент. Припущення, що причина зриву «конституційної презентації» — банальний демарш Віктора Андрійовича, можливо, має право на життя. Але в кожнім разі така причина не може бути ні головною, ні, тим паче, єдиною.

Значно більш резонно припустити, що Ющенко просто не знав, як поводитися. Гри немає. Рішен­ня про дату помпезного представлення президентського проекту перетворень Основного Закону приймалося в дещо інших політичних обставинах. Ще не було рішення Конституційного суду, який поставив шлагбаум перед намірами гаранта затвердити новий текст «політичної Біблії» на референдумі, минаючи парламент. Окрім того, БЮТ і «Регіо­ни» (читай, Тимошенко і Янукович) тоді ще не були настільки одностайні в поглядах на суть, механізми прийняття і строки затвердження нової Конституції.

Крім того, зробивши паузу, Ющенко провокував Тимошенко на рішучі дії. На думку Банкової, той, хто першим зробить крок, опиниться в явно програшній ситуації. У громадській думці він матиме вигляд палія нової політичної війни. У цьому сенсі вкрай неприємне для гаранта рішення Конституційного суду президентові навіть на руку. Створення парламентської конституційної комісії як спосіб захисту від антиконституційного референдуму імені Ющенка — це одна історія. В таких умовах альянс БЮТу і «Регіонів» можна було подати як вимушений захід. Поява комісії в той момент, коли референдум в односторонньому порядку неможливий, а президентський проект так і не побачив світ, — історія куди менш приваблива. У цьому разі співробітництво Тимошенко і Януковича, нехай опосередковане і ситуативне, може означати розвал правлячої коаліції не лише де-факто, а й де-юре.

Юлія Володимирівна це розуміла. Бути ініціатором створення парламентської КК не бажала. В ідеалі її, напевно, влаштувала б така схема.

Крок 1: застрільниками процесу виступають депутати від «НУ—НС», котрі представляють «Самооборону» — крило провладної фракції, найбільш критично налаштоване стосовно Банкової. Крок 2: БЮТ у цьому разі підтримує розумне починання колег. Крок 3: «Регіони» включаються в процес на рівні безпосередньої роботи над проектом. Крок 4: на останньому етапі в проект КК уливаються КПУ і Блок Литвина. Красиво, демократично.

Тимошенко намагалася розворушити «самбістів» кілька тижнів тому. Але належного розуміння не зустріла. Деякі «оборонці» вважають ідею встановлення парламентаризму цілком раціональною. Але при цьому не можуть позбутися ірраціонального почуття бридливості — їм неприємно було почуватися мавпою, що тягає з вогню каштани для Тимошенко і, вже тим більше, для Януковича і Медвед­чука.

У більш прагматичних і менш сентиментальних представників «Самооборони» були інші причини для сумнівів. Вони геть не сприймали президентської ідеї «прямого» конституційного референдуму. І перед лицем цієї загрози готові були підключитися до роботи парламентської конституційної комісії. Але виступати в ролі ініціаторів — вибачте. Коли загроза минула, бажання вплутатися в чужу гру з не зовсім ясними цілями і дуже туманними перспективами у багатьох відпало.

Джерела в БЮТ не приховують, що двотижневу паузу в роботі парламенту Юлія Володи­мирівна має намір використати, зокрема, для індивідуальної роботи з представниками дружньої фракції. Щоб таки схилити їх до участі в роботі майбутньої КК, створення якої заплановано на 14 березня.

На які козирі розраховує чинний прем’єр у цій грі? Політичне майбутнє Ющенка на сьогодні видається не надто райдужним. Можливо, Тимошенко спробує зіграти на цьому. Прохідне місце в списку чи перспектива кар’єрного зростання для багатьох — чим не аргумент?

Може зіграти на руку Тимо­шенко й Банкова. Нещодавню заяву ГПУ (яка вкотре підтвердила життєздатність версії про умисне отруєння Віктора Ющен­ка 2004-го) наївно розглядати як банальне бажання Олександра Медведька нагадати про своє існування. За непідтвердженою версією, з подачі Банкової може виникнути подання про зняття депутатської недоторканності з одного з депутатів. Цей парламентар фігурує у «справі про діоксин» і, за нашими відомостями, віддавши бесідам зі слідчим понад сотню годин, віднедавна ігнорує виклики до прокуратури. Са­ме ця обставина має стати формальною підставою для звернення ГПУ до парламенту. Голо­сування за зняття імунітету з однієї з найпомітніших персон у «Самообороні», на думку деяких персонажів у президентському ото­ченні, може стати останньою «китайською» перевіркою на «вошивість». Визначайтеся, хлопці, з ким ви? Зі всенародно обраним героєм Майдану? Чи з людиною, теоретично причетною до його отруєння?

Банкова може очікувати, що після такого кроку свавільності в «самбістів» поменшає, і бажання брати участь у роботі конституційної комісії відпаде остаточно. Тимошенко вправі очікувати протилежної реакції. Чий розрахунок виявиться правильним — покаже час. Тим часом немає більш-менш серйозного підтвердження, що таке подання прокуратура взагалі готує.

До речі, з огляду на той факт, що слідчу групу в справі про отруєння очолює Галина Климович, яка не бере під козирок, не варто очікувати беззаперечного виконання команди політичного «Ату!»

Якщо інформація відповідає дійсності, то такий хід має стати сигналом і для самої Тимошенко, бо цей депутат є головним комунікатором між БЮТ і «самбістами». Таким чином, Банкова має виявити свою готовність воювати всерйоз.

Правда, кажуть, що віднедавна Юлія Володимирівна війни не боїться. Бо вважає її неминучою і переможною. Останні гнівні висловлювання Ющенка про майбутню конституційну комісію й можливу побудову парламентської республіки прем’єра, кажуть, тільки розпалили. Останніми днями відразу кілька представників БЮТ підтвердили готовність розпочати створення КК у Раді відразу після канікул. Незалежно від позиції «НУ—НС» і всупереч тиску Банкової.

За словами джерел, залучених у переговірний процес між регіоналами та Блоком Юлії Тимошенко, найближчими днями сторони мають дійти остаточного консенсусу. Зміни в робочу версію конституційного проекту вносяться мало не щодня, проте кілька серйозних розбіжностей іще не знято.

У головному обидві політичні сили сходяться — майбутнє України за парламентською формою правління. Домовилися й про те, що інститут президентства зберігається. За логікою, його в цьому разі має обирати парламент (саме такий механізм прописано в робочій версії проекту), але й у БЮТ, і в ПР із цього приводу сумніваються. Думка електорату щодо цього відома, і в обох таборах поки що не до кінця готові йти проти цієї думки.

А от щодо функцій президента — майже цілковита згода. Він буде практично повністю позбавлений кадрових повноважень. За ним вирішено зберегти право законодавчої ініціативи, право відкладеного і право дострокового припинення повноважень парламенту. Але — в суворо визначених випадках і з чітким дотриманням ретельно прописаної процедури. Передбачається, зокрема, визначити, коли він може, а коли зобов’язаний розпускати Раду.

Раду національної безпеки, про можливість ліквідації якої певний час сперечалися, вирішили все ж таки залишити. Суворо обумовивши причини її скликання та характер ухвалених нею рішень. Якщо проект буде схвалено, то РНБОУ збиратиметься тільки в разі виникнення надзвичайних ситуацій або війни.

Повернімося до наявних розбіжностей. У процесі обговорення — виборча модель. Проектом пропонується «пропорціоналка», яка передбачає, втім, закріплення конкретних кандидатів за конкретними регіонами. Лідерам обох сил, наскільки відомо, така ідея не дуже подобається. Воно й зрозуміло. «Закриті» списки, по-перше, посилюють залежність партійців від лідерів, по-друге, дають змогу легко наповнювати партійну касу. (З цієї ж причини обидві сторони з легкістю погодилися на імперативний мандат.) Проте категорично «ні» ні БЮТ, ні «Регіони» ще не сказали — узяли кілька днів на роздуми. Обговорюється й можливість упровадження такого механізму для виборів органів місцевого самоврядування.

Немає єдності й у питанні, пов’язаному з технологією підбиття підсумків кампанії. Автори проекту пропонують так зване двотурове голосування при однопроцентному бар’єрі. Партії, які вибороли перші два місця, змагаються між собою в другому раунді електоральних перегонів. Незалежно від отриманого результату переможець отримує у своє розпорядження 226 мандатів. Решта 224 розподіляються між усіма іншими на підставі результатів першого туру. Сам по собі підхід, за нашими даними, загалом задовольнив високі договірні сторони. Але ПР непокоїть низький «поріг». Під час переговорів вони збили планку вимог із 10 до 4%. Чи досягнуто межі компромісу — подивимося. Сторонніх спостерігачів бентежить той факт, що за наявного стану речей країна може одержати двопартійну систему.

Проектом обумовлено: якщо якась політична сила за підсумками першого туру заручилася підтримкою електорату, достатньою для отримання 226 голосів, то другий тур не проводитиметься. Прем’єром пропонують зробити особу, яка очолює список партії-тріумфатора. Якщо ця особа з якихось причин очолити Кабінет відмовляється, «більшовики» підбирають іншу кандидатуру.

Президент у святі формування Кабміну участі не бере — він нічого і нікого не вносить, не розглядає, не пропонує, не затверджує. Уряд формується за поданням прем’єра. Заступники міністрів затверджуються КМ на підставі пропозицій глави Кабінету. Виконавчі функції на місцях здійснюють повноцінні виконкоми, сформовані місцевими Радами. Районні адміністрації ліквідуються як клас. Обласні трансформуються у своєрідні префектури, утворювані Кабінетом. Їх функції — координація дій центральної та місцевої влади, моніторинг виконання відповідних рішень, контроль за дотриманням законності. Мабуть, їх наділятимуть правом припиняти рішення регіональних виконавчих органів і можливістю їх оскаржити.

Главу ГПУ пропонують затверджувати парламентом за поданням 150 народних обранців. Передбачається, що такий захід зміцнить його незалежність. Прокуратуру позбавлять функції загального нагляду, але наділять функцією досудового слідст­ва. Таким самим правом ощасливлять МВС, СБУ, Держкоммитницю, Рахункову палату, а ще — тимчасові слідчі комісії. Автори ідеї переконані, що в цьо­му разі ні в кого не буде приводу обвинувачувати одне одного в необгрунтованому порушенні (незаконному закритті) кримінальних справ.

Планується серйозна реорганізація системи правосуддя. Опишемо її суть загалом. Біля підніжжя піраміди — суди першої інстанції, в яких трудитимуться виборчі служителі феміди. Наступний щабель — апеляційні суди. На вершині піраміди — Верховний суд, розділений на чотири палати (цивільну, кримінальну, адміністративну та господарську). Автори напрацювань переконані в потребі більш жорстких вимог до кандидатів у судді. Що вищий рівень суду — то жорсткіші вимоги, солідніший послужний список, триваліший стаж. Контролером мають стати спеціальні кваліфікаційні комісії. До них повинні входити спеціально підготовлені громадяни:

— обтяжені юридичними ступенями та званнями;

— які мають відповідний досвід і авторитет;

— працюють у найрізноманітніших сферах, на різних посадах;

— мають бажання виступати в ролі неупереджених арбітрів.

Їхні імена заносяться до спеціальної бази даних. У разі виникнення питання про призначення суддів в апеляційні, Верхов­ний чи Конституційний суди шляхом жеребкування створюється комісія. Вона визначає ступінь відповідності здобувачів необхідним вимогам і звужує кількість кандидатів. Імена переможців конкурсу визначають знову-таки жеребкуванням. Подібним же чином здійснюється процес зняття суддів.

Творці настільки оригінальної ідеї переконані, що в такий спосіб корупцію в системі суддівства можна подолати. Чи, як мінімум, істотно знизити її рівень. Утім, наші люди такі винахідливі... До того ж залишається відкритим питання — чи знайдеться в нашій державі достатня кількість фахових, авторитетних, незалежних правознавців?

Ще одне нововведення, що заслуговує на увагу, — рішення про звільнення суддів не може бути оскаржене судами. Автори нової редакції Конституції вважають такий спосіб боротьби з горезвісною корпоративною солідарністю виправданим. Тому пропонують також підкоригувати 55-ту і 124-ту статті чинної Конституції. Передбачається посилити відповідальність суддів за вчинені ними порушення закону.

Принциповою є та обставина, що жодна буква не буде змінена в I, III і XIII розділах Основного Закону — їхнє коригування передбачає винесення тексту конституційних правок на референдум, що в плани авторів наміру не входить.

До речі, упорядники тексту виявили винахідливість. Один із згаданих розділів, ІІІ, називається «Вибори. Референдум». Вигадувальники конституційних коректив збираються вписати в Основний Закон і нову виборчу модель, і розширений перелік питань, які виносяться на референдум. Ці правки прямо стосуються III розділу. Але внесено їх буде в інші розділи, зокрема в IV і V. І вовки ситі, і вівці цілі.

Внесення істотних змін перед­бачає ухвалення низки законів, посилання на які міститимуться в Конституції. Передбачається, що частину з них (зокрема, За­кон про референдум) буде ухвалено ще до затвердження нового тексту Основного Закону. Щодо інших буде встановлено дати ухвалення, прописані в перехідних положеннях Консти­туції.

Такий нинішній стан на конституційному фронті. Ми навмисно зупинилися на основних положеннях проекту, оскільки попереду ще його уточнення, і робити серйозні висновки зарано.

Складно оцінити й перспективи ухвалення нового законопроекту. З одного боку, Тимо­шенко висловила готовність погратися в реформу. З іншого — думки про дострокові парламентські вибори, що плавно переходять у президентські, її не полишають. Розмови про те, що 156 депутатів готові на її знак скласти мандати, виникають усе частіше. Але ніхто не гарантує Тимошенко ні більшості в майбутній Раді, ні перемоги на виборах глави держави. Мало того, позачергова кампанія автоматично перетворює союзників із ПР у противників. Є над чим подумати.

Думають і в «Регіонах». Прихильники Януковича підтримують ідею реформування Конституції та встановлення парламентаризму. Прихильники Ахметова — проти. Вони, схоже, усе ще сподіваються на розвал нинішньої коаліції та створення нової, широкої. Але кількість таких дедалі меншає. Банковій вірять усе менше. Гарантій, що прем’єром буде Янукович (а інакше гра для ПР не варта свічок), ніхто не дає. А якщо таке й станеться, ця парочка навряд чи спрацюється. Повернутися в 2006-й не вийде, багато води спливло. Імовірність, що «НУ—НС» в абсолютній більшості погодиться на формалізацію стосунків із «регіоналами» невелика. Стійкого відчуття того, що Ющенко контролює ситуацію взагалі й власну фракцію зокрема, в багатьох впливових членів ПР немає. Крім того, чимало близьких до Януковича людей запевняють його, що істотна частина електорату не подарує йому блокування з помаранчевими. Хоч би під яким приводом створення такого альянсу подавалося.

У роздумах і Банкова. Проект концепції оновлення Конституції, розрахований на референдум, потребує оновлення. Часу в Ющенка небагато. Цілісного проекту, цілком можливо, — теж. Проекти груп Шаповала і Гавриша, наскільки можна судити, поклали на полицю. За чутками, є проект групи Оніщука, та підтвердження цим чуткам поки що немає.

Варіантів у Ющенка небагато. Найбільш очевидні — розпуск Ради або розпуск Консти­туційного суду. Правових підстав немає ні в першому, ні в другому випадках. Але, заради Бога, кого коли така дрібниця зупиняла? Важливий результат. Немає Ради — немає конституційної комісії. Немає КС — немає висновку на проект нової редакції Конституції.

Проте й не думати про наслідки не можна. Розпустивши Раду, Віктор Андрійович випустить з пляшки джина з гострою косою. Розігнавши КС, може налаштувати проти себе як мінімум півфракції «НУ—НС».

Погоджуватися на почесну посаду парламентського президента Ющенко поки що не готовий — гордість усенародно обраного не дозволяє. Тимошенко висловила готовність пролонгувати його повноваження без виборів за умови істотного їх обрізання, проте гранат сприйняв такий жест як образу.

У керівництві і БЮТ, і ПР багато хто думає, що невдовзі Вікторові Андрійовичу нічого не залишиться, як прийняти цю пропозицію. Що думають із цього приводу на Банковій — дізнаємося за два-три тижні.

Автор: Сергій РАХМАНІН