23.11.2024 09:47 | Попередня версія sprotiv.org | Наша кнопка | Read sprotiv.org in English | Зробіть Ваш внесок | Розміщення реклами | Зробити стартовою

Сергій Грабовський: Наші дорогі соціологи-3

Виборчі перегони дійшли стадії, коли майже щодня телебачення, радіо та газети доносять до нас все нові і нові результати соціологічних досліджень, розповідають про рейтинги партій та блоків, оприлюднюють експертну оцінку шансів цих партій і блоків потрапити до Верховної Ради. Ба більше: в один день можуть з‘явитися дані аж кількох дослідницьких центрів з гучними назвами. І що цікаво: віднедавна дуже рідко результати оголошених на всю країну опитувань збігаються один з одним. Причому йдеться не про відхилення у межах статистичних похибок, а про 4-5%, інколи 7-10%. А це вже змушує до висновку, що українська соціологічна громада не змогла очиститись від намулу минулих років.

Коли під час президентської виборчої кампанії мені, в числі ряду інших авторів “Телекритики”, довелося писати про маніпуляції соціологічними даними (реальні й імовірні), то це зразу викликало неабияку образу з боку соціологів-професіоналів. Проте... Настав другий тур голосування, і стало ясно, що дехто із начебто серйозних дослідницьких центрів, як то кажуть, пустився берега. Повторний другий тур підтвердив це, і в Соціологічній асоціації України стався розкол. Наскільки мені відомо, вона й досі нормально не працює, і нормальні соціологи виявилися позбавленими важелів морального та інституційного впливу на тих колег, які за добрі гроші малювали “справну цифру”, тим більше, на шарлатанів та маніпуляторів, чиї дані тепер вільно, без будь-чиїх застережень, ідуть до громади.

Хоча, чесно кажучи, вже й самі журналісти мусили б бути навчені минулим досвідом, і не поспішати випускати у світ результати з пікантними, м‘яко кажучи, даними про розмір вибірки та методику опитування або оприлюднені центрами з сумнівною репутацією.

Адже “соціологічна війна” – річ, яка може мати значно серйозніші наслідки, ніж поточну дезінформацію виборців і спробу маніпуляції настроями тих, хто ще не визначився зі своїми вподобаннями. Йдеться про цілком очевидний намір унеможливити контроль за голосуванням з боку громадськості, обов‘язковою складовою якого в сучасних демократичних країнах виступає exit-poll, тобто, масове опитування на виході з виборчих дільниць. “Запуск на орбіту” за півтора місяця до парламентських виборів кількох фіктивних соціологічних центрів, оприлюднення дезінформації з боку добре відомих фахівцям “шарашкиних контор”, взагалі – суцільний рейвах на соціологічному полі, — все це однозначно має на меті поставити під сумнів як чесність самих виборів, так і результати підрахунку голосів, бо один із найважливіших інструментів контролю за цим буде дискредитований в очах громадськості та, що також важливо, іноземних спостерігачів. Навіть не треба оприлюднювати висліди фальсифікованого exit-poll‘у (оскільки реальність проведення такого дослідження та його результати проконтролювати легше, ніж якесь звичайне опитування – надто масовою операцією є exit-poll, кінці у воду не сховаєш); досить дискредитувати всю соціологію.

Тим більше, що реальні дослідницькі центри, які проводитимуть exit-poll, вже опинилися в меншості серед віртуальних структур, які не мають власних опитувальних мереж і кваліфікованих фахівців (і взагалі, в ряді випадків існують тільки на папері), та шарлатанів, які проводять опитування, але роблять це непрофесійно або ж так ставлять в анкетах запитання, що потрібні замовнику відповіді на виході “вискакують” майже автоматично. Такі структури (“шарашкині контори”), хоча й у більшості своїй просто “стрижуть бабло” з клієнтів, пропонуючи їм приємні цифри (“ви долаєте тривідсотковий бар‘єр, немає сумніву!”), реально виступають елементами загальної операції з унеможливлення контролю за виборами.

Виступи ж ряду соціологів та політиків із застереженнями щодо небезпечної вакханалії на “ринку рейтингів” ще більше збивають з пантелику пересічного виборця, котрий не зобов‘язаний знати, хто є хто, і мимоволі грають на руку залаштунковим організаторам та медіаторам “соціологічної війни”. Справді: коли в один день 10 лютого директор Національного інституту стратегічних досліджень Юрій Рубан заявляє, що варто дослухатися тільки до кількох структур, серед яких Центр Разумкова, Український національний інститут соціальних досліджень, “Соціальний моніторинг”, “Социс”, Київський міжнародний інститут соціології; коли у відповідь БЮТ виступає з заявою, що дві з названих Рубаном “зразкових” структур під час exit-poll‘у на президентських виборах 2004 року займалися “підрахуйством” на користь Януковича, а сам НІСД як державний заклад грає на боці “партії влади”; коли керівники фірми “Юкрейніан соціолоджі сервіс” та фонду “Демократичні ініціативи” (до речі, не названих Юрієм Рубаном серед “чесних” соціологічних організацій) заявляють про появу шести міфічних структур, які публікують завищені рейтинги БЮТ та ще деяких партій і наголошують, що фальсифікатори “сидять у штабі БЮТ”, і все це широкою рікою ллється з телеекранів, — кому вірити українському громадянинові? І не тільки пересічному дядькові, а й інтелігентові-гуманітарію, котрий має загальне уявлення про соціологію?

Як видається, журналісти, і передусім телевізійники, могли б тут допомогти – не втручаючись у власне соціологічні питання, а беручи до уваги суто об‘єктивні факти й інформуючи про них співгромадян.

Перше. Серйозне всеукраїнське опитування вимагає залучення до нього приблизно 2000 респондентів. Суто теоретично, звичайно, можна проанкетувати 1200 осіб, і одержати більш-менш придатний для використання результат, але, виходячи з практичного досвіду, зазначу, що в такому разі анкета має бути короткою, а мережа інтерв‘юерів у регіонах – просто-таки ідеальною. Отож, виходячи з української реальності, маємо право сумніватися у достовірності даних, одержаних на основі опитування менше, ніж двох тисяч респондентів. До речі, якщо опитували чотири чи більше тисяч респондентів, значить, ідеться про спробу одержати репрезентативні картини окремих областей чи про політтехнологічну операцію.

Друге. До заяв з боку БЮТ варто ставитися досить скептично. Якщо ви проаналізуєте висловлювання Юлії Тимошенко щодо соціології за останні п‘ять років, то легко переконаєтесь: у неї наявна очевидна нелюбов до цієї науки і до її українських репрезентантів, що є на загал дивним для фахового економіста. Схоже, хтось уміло грає на цих почуттях Юлії Володимирівни, з одного боку, підсовуючи їй завищені рейтинги її блоку, з іншого боку, нацьковуючи БЮТ на справді серйозні соціологічні центри.

Третє. Неважко перевірити певні пікантні моменти “біографії” ряду центрів, які звуть себе соціологічними. Наприклад, “Фонд Свободи” став відомим ще під час виборів київського мера 1999 року, коли показував впевнене лідерство Григорія Суркіса, та й у наступні роки він не раз “світився” з даними такої ж вартості. “Фонд Свободи” одержав сувору оцінку з боку Соціологічної асоціації, яка тоді ще працювала. Що ж стосується таких новоутворень, як “Юкрейніан соціолоджі on-line grup”, Київська соціологічна академія, Київський центр соціологічних досліджень, Фонд “Україна-2000”, Інститут досліджень регіонального розвитку, Центр громадської думки, то вони не мають за собою ані реальної “біографії”, ані наукових успіхів. І це також легко перевірити. Взагалі, варто інформувати аудиторію, скільки часу працює та чи інша соціологічна структура, в яких проектах вона брала участь. Я розумію, що на це йтиме ефірний час чи газетна площа, але в іншому випадку аудиторія ЗМІ може опинитися наодинці з відвертою “дезою”. Хоча повну гарантію об‘єктивності минулі заслуги не дають, як це дійсно трапилося, скажімо, з “Социсом” під час другого туру президентських виборів 2004 року. Але більшість структур зі стажем працювала чесно.

Четверте. В Україні є авторитетні соціологи, не задіяні у виборчих проектах. Журналісти могли б звертатися до них у разі одержання сумнівних даних від сумнівного “дослідницького центру”. Прізвища цих соціологів я називати не буду, щоб мене не звинуватили у суб‘єктивізмі, але Інтернет дозволяє їх “вирахувати” за кілька годин.

П‘яте. Часом досить подивитися на назву, щоб зрозуміти: щось тут не так. Скажімо, фірма “Юкрейніан соціолоджі сервіс” працює вже близько 15 років, і тут раптом з‘являється її двійник – “Юкрейніан соціолоджі on-line group”. Чи треба пояснювати, з якою метою всюди по світу використовують розкручену й авторитетну назву?

Шосте. Симпатії основної маси виборців уже визначилися. Якщо не станеться чогось екстраординарного, то грандіозні зміни в електоральних настроях видаються малоймовірними. А це означає, що “Наша Україна” та БЮТ мають сумарну підтримку 30-35%, Партія регіонів та Блок Наталії Вітренко – 28-32% електорату. Саме у цих “тандемах” відбувається зафіксоване фахівцями ситуативне “перетікання” виборців, зайвий раз підтверджене “Демократичними ініціативами” та “Юкрейніан соціолоджі сервіс”, які зафіксували, що половина потенційних виборців “Нашої України” хотіла б бачити прем‘єром Юлію Тимошенко, тоді як виборці соціалістів схиляються до Олександра Мороза, виборці “народників” – до Володимира Литвина тощо. Іншими словами, якщо ви бачите опитування, де “регіонали” і “вітренківці” в сумі мають 40%, не вірте очам своїм...

Сьоме. Чи не варто було б соціологічним структурам, наближеним до “партії влади”, провести exit-poll окремо від незалежних центрів? Я не ставлю під сумнів чесність фахівців зазначених організацій, але чи не варто заздалегідь убезпечитися від закидів у нечесній грі?

Звичайно, запропоновані заходи не припинять “соціологічну війну”, бо вона дуже комусь потрібна, але, принаймні, можуть допомогти виборцеві одержати більш об‘єктивну інформацію і дещо зменшити загальну дискредитацію соціології. На додачу, варто готуватися до маніпуляцій за допомогою соціологічних даних з використанням російських та деяких інших зарубіжних ЗМІ. На війні, як на війні.

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 14-02-2006 21:13 | Кількість переглядів  переглядів

Подiлитись посиланням:




Читайте по темі

Закрити
Вам подобається Спротив? Приєднуйтеся до нас!

Facebook

Twitter

bigmir)net TOP 100 статистика Rambler's Top100