Справи з України вражають своєю середньовічною жорстокістю

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) для багатьох українців став останньою інстанцією, до якої вони можуть поскаржитися на порушення власних прав в вдома та отримати справедливе рішення.

В українських судах правосуддя шукати марно – за даними дослідження Global Corruption Barometer 2010 українське судочинство є найкорумпованішим в світі. Відповідно, щороку ЄСПЛ отримує близько десяти тисяч аплікацій від українців. Про резонансні справи, нездатність України захистити права своїх громадян та про можливості покращення судової системи Kyiv Post розмовляв з Ганною Юдківською, суддею ЄСПЛ від України.

Kyiv Post: Вам доводилося розглядати справи про порушення прав людини в Україні?

Ганна Юдківська: Національний суддя завжди є членом палати, яка розглядає справу – так записано в Конвенції. Отже, я приймаю участь у розгляді всіх справ проти України, за виключенням тих справ, що розглядаються суддею одноособово, наприклад, неприйнятні скарги.

КР: Можете назвати кілька найгучніших справ стосовно порушення прав громадян України?

ГЮ: Багато справ вражають відвертим нехтуванням фундаментальних прав людини. Справи про тортури підслідних в Україні, на превеликий жаль, вже стали звичними для моїх західних колег. Шокуючою була справа, яку розглядали у 2010 — Давидов та інші проти України, в якій мова йшла про тренування бійців спецпідрозділів на ув’язнених в колонії. Задля з’ясування обставин цієї справи делегація Суду навіть прибула в Україну, що трапляється лише у виключних випадках. З нещодавніх можу згадати справу Михалкової проти України, в якій син заявниці у стані сп’яніння був доставлений у витверезник, де, як вбачається, до нього було застосоване насильство, внаслідок якого він помер. Зовсім недавня справа Нечипорук та Йонкало також варта згадування – Суд знайшов 14 порушень Конвенції у кримінальному переслідуванні заявника – починаючи від катування та закінчуючи необґрунтованим вироком проти нього. Звичайно, тортури — це не єдина проблема із правами людини в Україні, але саме ці справи вражають своєю просто середньовічною жорстокістю.

КР: Дані Європейської арбітражної палати свідчать, що Україна як відповідач практично в 97% випадків програє справи, подані її ж власними громадянами. На вашу думку, чому ця цифра така висока? Чи свідчить це про те, що Україна не здатна захистити права своїх громадян?

ГЮ: Це не зовсім так. Більше 80% заяв проти України є неприйнятними – погано обґрунтованими або такими, що не відповідають формальним критеріям прийнятності. З прийнятних заяв — так, переважно суд знаходить порушення. Дійсно, це означає що всередині держави люди не можуть відновити порушені права. Але не існує жодної держави із бездоганною правовою системою. Україна ратифікувала Конвенцію 14 років тому, цей проміжок часу не є достатнім, щоб повністю привести правову систему у відповідність до європейських стандартів. Рішення ЄСПЛ, в яких встановлюються порушення Конвенції Україною, не є вироком. Навпаки, вони допомагають побачити слабкі ланки законодавства і практики та вказують шляхи вдосконалення.

КР: Чи зробила Україна все можливе в рамках судової реформи, щоб вирішувати справи стосовно порушень прав людини самостійно?

ГЮ: Я думаю, що ми робимо тільки перші кроки в судовій реформі. Першочергова задача – забезпечити справжню, а не декларативну, незалежність судової влади; справжню, а не декларативну змагальність судового процесу. Невідкладно потрібно прийняти новий кримінально-процесуальний кодекс, провести реформу прокуратури, прийняти новий закон про адвокатуру. На моє глибоке переконання, Україні саме зараз необхідний суд присяжних, який має відродити довіру до правосуддя та принести в судові зали стандарт справедливості.

КР: Наскільки добре юристи Мін'юсту захищають відповідача (Україну)? Наскільки висока їх кваліфікація? Якщо висока, то чому Україна досить часто програє справи в ЄСПЛ?

ГЮ: Я не думаю, що з мого боку буде коректно оцінювати якість юридичного представництва інтересів держави в Суді. Але я завжди кажу, що роль цього відділу Мін'юсту найпочесніша – це адвокати держави, відповідно там мають працювати найбільш досвідчені та кваліфіковані юристи. Проте досить часто порушення є настільки очевидними, що представникам держави важко знайти лінію захисту та належні аргументи.

КР: Ви проводите моніторинг того, наскільки добре Україна виконує рішення Суду?

ГЮ: Ні, це не роль Суду, цим займається Комітет Міністрів Ради Європи. За оновленою Протоколом №14 Конвенцією, Комітет Міністрів може звернутися до Суду, якщо вважає, що держава не виконує остаточного рішення, та поставити питання щодо порушення нею статті 46 Конвенції, але такої практики ще немає.

КР: Що робить Суд, якщо Україна не виконує його рекомендації? Чи є якийсь механізм змусити Україну виконати ці рекомендації?

ГЮ: Механізми є – аж до припинення членства держави у Раді Європи, але я сподіваюся, що до цього не дійде. Адже зараз Україна головує у Комітеті Міністрів РЄ, а отже має бути взірцем для інших держав-учасниць щодо виконання своїх міжнародних зобов’язань.

КР: Як інші судді реагують на тематику справ, які приходять з України? Чи є якась відмінність між ними?

ГЮ: Справи відрізняються, звичайно, я про це згадувала вище. Нажаль, ми ще й досі боремося із проблемами, про які давно забули на заході – невиконання судових рішень, умови тримання під вартою, незаконне та тривале тримання під вартою. Західні заявники піднімають питання, про які нашим громадянам навіть немає часу подумати – проблеми релігійної свободи, евтаназії, одностатевих шлюбів, питання про можливість дотримуватися релігійних правил щодо їжі у місцях позбавлення волі та багато інших. В той же час і справи з України іноді піднімають питання, важливі для інших держав-учасниць. Наприклад, зовсім недавня справа Редакційна Рада “Праве Діло” проти України, яка стосувалася відсутності гарантій в законодавстві для журналістів, які використовують інформацію з мережі Інтренет. Або комунікована на початку року справа щодо достатності гарантій при прийнятті відмови пацієнта від лікування. Українські юристи вже досить обізнані із можливостями та механізмами Конвенції, та рівень заяв до Суду поступово зростає.

Олеся Олешко, Kyiv Post