З речами — на вихід!

В нашій політиці стає поганою традицією, що знакові й ідеологічні фігури відходять на другий план, а тріумфують посередності та реваншисти. Бо чесні політики заважають всім іншим політикам робити на політиці бізнес. Чесні навіть дозволяють собі цитувати забуті та неактуальні гасла на кшталт “Бандитам — тюрми!”. А відтак чесних політиків треба усувати від влади. Щоб нарешті був звільнений Максим Курочкін.

Здавалось би, навіщо було відправляти у відставку в вересні 2005 року успішного прем’єр-міністра, завдяки якому збільшилися соціальні виплати, тіньова економіка почала несміливо рухатись до легалізації, припинилася контрабанда, а люди вперше відчули на власних гаманцях, що таке економічне зростання? Навіщо було розвалювати демократичну коаліцію у Верховній Раді, загравати з регіоналами, підписувати ганебний меморандум Ющенка—Януковича? Кожен з цих кроків усував від влади чесних людей і наближав тріумфальне повернення в Україну такого собі російського бізнесмена Максима Курочкіна, що уособлює російсько-українську дружбу народів і соціал-демократичне об’єднання почесних олігархів у Єдиний Економічний Простір.

Звичайно, з сучасною Росією під керівництвом Володимира Путіна мало хто хоче дружити. Занадто великий ризик опромінитися полонієм. Чи отримати залізним прутом по голові в темному під’їзді. Але ж доброзичливість та довготерплячість — визначальні риси українського характеру, чи не так? І от, нарешті, посол доброї волі від православно-корпоративної імперії на півночі прилітає в Бориспіль, щоб домовитися про долю стратегічно цінного для дружби народів дніпропетровського ринку “Озерка”. Але якимось дивним чином потрапляє за грати. Міжнародний скандал! Треба негайно виправляти це непорозуміння.

І на Банковій, і на Грушевського наші керманичі в тяжких роздумах: хто ж руйнує українсько-російську дружбу, непорушний “російський клуб” народів-братів? Буржуазний націоналіст Тарасюк, Рух якого замість лояльних помаранчевих прапорців розвісив по своїх кріслах у Верховній Раді власну партійну символіку? Луценко, у якого вже увійшло в погану звичку арештовувати і викликати на допити підозрюваних з прямого ефіру на телебаченні, внаслідок чого ті встигають зробити останні дзвінки адвокатам та знайомому заступнику генерального прокурора?

Треба було зняти міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, щоб Курочкін вийшов на свободу з чистою совістю, без страху перед міліцією, бо прокуратури він тим паче не боїться. І Секретаріат Ющенка, який іще недавно протестував проти спроб усунути від влади президентську креатуру в МВС, тепер несподівано вітає рішення парламентарів. Ще б пак: методи ведення бізнесу у голови президентського секретаріату Віктора Балоги та у “репресованого” російського візитера, за чутками, мають багато спільних рис.

Останню символічну фігуру помаранчевої революції в уряді — Юрія Луценка замінили колишнім губернатором Одещини Василем Цушком, нічим не примітним, крім хіба що звинувачення Юлії Тимошенко “Ваша коса — це фальш!” і дифірамбів на адресу Олександра Мороза, нібито голова Соцпартії є найморальнішим українським політиком. Дехто з політологів казав, що призначення Цушка виявилось великою несподіванкою. А що тут несподіваного? Хіба не Цушко поширював компромат на Луценка, а потім вимагав собі державної охорони прямо з парламентської трибуни, бо, мовляв, йому погрожують розправою за виняткову моральність та непідкупність? От і здобув собі держохорону в розмірі цілого міністерства!

Найцікавіше, що в самий розпал цієї афери увагу Президента та патріотично налаштованої громадськості вдалося відвернути ухваленням закону про визнання Голодомору 1932—1933 років геноцидом українського народу. Можливо, Ющенко навіть тихо “здав” своїх міністрів в обмін на цей закон, споглядаючи, як стрімко “антикризова коаліція” вириває владу з його слабких рук, і небезпідставно вважаючи, що дні Луценка та Тарасюка в уряді все одно є ліченими. До речі, таке саме лукавство проявляє команда київського мера Леоніда Черновецького, водночас з підвищенням квартплати у 3,4 раза роздаючи пенсіонерам продуктові пайки та обіцяючи ухвалити постанову про надання пільг ветеранам ОУН-УПА в Києві (серед столичних мешканців їх близько сотні).

Звичайно, в такому маленькому тріумфі історичної справедливості є щось привабливе. Але поки не ухвалено закон про опозицію, поки представники “антикризової коаліції” забирають собі керівництво в слідчих комісіях, створених за ініціативою БЮТ, поки ця влада сама керує і сама ж себе контролює (бо Рахунковою палатою досі керує комуніст, а Антимонопольним комітетом — регіонал), не радячись ні з політичними опонентами, ні з народом, до тих пір жодній чесній людині не випаде керівна посада в Україні, а якщо й випаде, то довго там вона не затримається.

Але все те пусте. Найголовніше — дружба народів! Отож, пане Курочкін, з речами на вихід!

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 6-12-2006 20:11 |  переглядів