Організатори Майдану підприємців у небезпеці

На фото комендант Міста волі Сергій Мельниченко та народний депутат Михайло Волинець

Після того, як влада брутально обдурила підприємців, що стояли на Майдані з вимогою скасування недолугого, бездарного, і як з’ясувалося – невідомо ким написаного Податкового Кодексу, після того, як пролунав лицемірний феєрверк, після того, як підло і потай від громади на світанку на Місто волі, в якому мирно спали близько сотні людей, напали понад півтисячі бійців спеціальних загонів і розтрощили його вщент та заволоділи майном мітингувальників, після усіх цих геройських вчинків каральна система впритул взялася за очільників акції протесту.

Голову Правління Коаліції Учасників Помаранчевої Революції (КУПР) Сергія Мельниченка, який подавав, згідно ст. 39 Конституції України, до органів виконавчої влади повідомлення про проведення акції, піддають переслідуванню і старанно підводять під кримінальну відповідальність. Проти нього спочатку було порушено адміністративні справи, а тепер міліція намагається повісити на людину, яка діяла чітко в рамках Закону, ярлик карного злочинця. Це потроху починає нагадувати ситуацію 1937 року, коли з незгодними і навіть потенційно небезпечними для режиму людьми розмовляли коротко – Сибір, Колима, Карелія… Спочатку викликали для дачі пояснень в якості свідка, потім затримували за легкими звинуваченнями, а під час слідства вибивали зізнання у скоєнні найтяжчих злочинів. Є підстави побоюватися, що і тепер може бути здійснена подібна схема.

Нагадаємо коротко суть подій, за які Сергія Мельниченка і його заступника Петра Михайленка нині щодня, як особливо небезпечних злочинців, допитують у слідчому управлінні ГУ МВС. (Викликають для дачі пояснень і багатьох інших учасників акції протесту, які виявили під час її проведення більш-менш помітну активність. Проте про кримінальну відповідальність там не йдеться).

Спочатку Коаліція планувала провести 22 листопада на Майдані мітинг, присвячений річниці Помаранчевої революції. Водночас проводилися заходи на підтримку вимог підприємців, які збиралися у Маріїнському парку. Було створено Центральний штаб підтримки українського підприємництва. Коли підприємці вирішили провести мітинг 22 листопада, виникла ідея об’єднати обидва заходи. Спочатку підприємці хотіли йти на Банкову, але потім погодилися з тим, що Майдан – більш знакове місце. Таким чином склалася спільна акція.

Тепер Сергія Мельниченка і Петра Михайленка щодня викликають на допити до УБОЗ, допитують годинами, вчиняючи потужний психологічний тиск і виходячи за рамки процесуальних норм. Зокрема, у Мельниченка, який після складної операції є інвалідом 2 групи, вимагали пояснень про його хворобу, час і місце проведення операції, ім’я і прізвище лікаря. Закон не передбачає отримання слідством подібної інформації, більше того – відносить ці дії до збирання особистої інформації, що саме по собі є злочином.

На думку досвідчених правників, слідчі намагаються, по-перше, отримати підстави для затримання громадських активістів і застосування в якості запобіжного заходу утримання їх під вартою. Наявність інвалідності у С.Мельниченка не дозволяє цього зробити. Тому вони шукають спосіб позбавити його статусу інваліда. В подальшому, оскільки дивним чином дрібненька справа (ст.194 (пошкодження тротуарної плитки) і ст.293 (перешкоджання руху транспорту) Кримінального кодексу) ведеться не простими слідчими, а передана до УБОЗ, яке зазвичай займається набагато серйознішими справами, то можна очікувати після взяття активістів під варту пред’явлення звинувачень у організації масових заворушень.

І тут виникає запитання: хто ж насправді був організатором виступів підприємців, якщо вже почнуться спроби кваліфікувати мирні зібрання як масові заворушення? Єдиною причиною виступів є кричуща некомпетентність і злочинна недбалість нашої влади. Авторів Кодексу зайти не вдається. У Кабінеті міністрі його не читали – принаймні, не зізнаються. Депутати ВР також не знають, що там написано. Президент і Прем’єр-міністр відверто повідомили, що не читали. І при цьому документ, який має визначальне значення для економічної міці України, а потому і для національної безпеки, похапцем приймається усіма владними органами. Такі дії влади містять ознаки злочину, щонайменше – злочинної службової недбалості, що призвела до особливо тяжких наслідків.

То чому ж відповідальність за свою некомпетентність і недбалість влада намагається покласти на народ, який за Конституцією є джерелом влади? Чому намагається запроторити до в’язниці активістів, які повністю в рамках Закону виступили з вимогою подолання наслідків цієї недбалості?

Чи «полювання на відьом» уже почалося?

Олександр Місюра, misyura.livejournal.com