Проблеми співіснування єдиного та фіксованого податків з Податковим кодексом України

2 грудня 2010 року ВРУ, остаточно затверджуючи Податковий Кодекс з урахуванням поправок Президента України, як компроміс, прийняла рішення залишити чинними Указ Президента України від 3 липня 1998 року № 727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» (з наступними змінами) та абзаци шостий – двадцять восьмий пункту 1 статті 14 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян», які і визначають умови і правила існування в Україні єдиного та фіксованого податків. Однак поспішність прийняття такого компромісу призвела до низки проблем при одночасному застосуванні цих документів.

Загальний висновок: таке рішення не вирішило проблеми для малого підприємництва, а тільки відклало її, одночасно створив низку нових проблем та прямих протиріч у застосуванні зазначених документів, що призведе до прямої залежності від трактування цих документів податковими адміністраціями, а отже, до невизначеного стану платників єдиного та фіксованого податків.

Протиріччя:

1. Умови застосування та порядок обліку і звітності єдиного та фіксованого податків вступають у протиріччя з статтею 11 «Спеціальні податкові режими» Кодексу та підрозділом 8 розділу XX «Перехідні положення».

У цьому підрозділі вказується, що до внесення змін до розділу XIV цього Кодексу застосовуються зазначені вище документи про єдиний та фіксований податок.

Стаття 11 визначає, що спеціальний податковий режим - система заходів, що визначає особливий порядок оподаткування окремих категорій господарюючих суб’єктів. Тобто спрощена система оподаткування та фіксований податок є спеціальними податковими режимами. Одночасно стаття 11 встановлює, що спеціальні податкові режими встановлюються та застосовуються у випадках і порядку, визначених виключно цим Кодексом, та не визнаються спеціальними режимами податкові режими, не визначені такими цим Кодексом. Таким чином спеціальні податкові режими визначені Указом Президента та іншим законом стають напівлегітимними у застосуванні. Особливо це буде стосуватись обліку та звітності.

Оскільки крім цього підрозділом 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу вказано, що в разі, якщо законодавчими актами передбачені інші правила справляння податків, зборів, що регулюються цим Кодексом, застосовуються правила цього Кодексу. Таким чином загальні норми звітності та декларування можуть бути застосовані до платників єдиного податку попри спеціальні норми звітності, визначені Указом про спрощену систему оподаткування.

2. Проблемним залишається питання – чи може застосовуватись фіксований податок на ринках. З одного боку, у підрозділі 8 розділу XX «Перехідні положення» залишили чинними відповідні абзаци статті 14 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян», якими встановлено правила застосування фіксованого податку. З іншого боку, у цих абзацах визначено умови застосування фіксованого податку, і одна з них така — громадянин здійснює підприємницьку діяльність з продажу товарів і надання супутніх такому продажу послуг на ринках та є платником ринкового збору згідно з законодавством. У цей же час Ринковий збір скасований у Податковому кодексі вже з 1-го січня 2011 року. Тож питання залишається знову на трактування податкової адміністрації.

3. Проблемним є звільнення платників єдиного та фіксованого податків від застосування касових апаратів. У Законі України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України», який був ухвалений ВР одночасно з Податковим кодексом, пунктом 25 вносяться деякі зміни до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» , якими, зокрема, передбачається, що встановлення норм щодо незастосування реєстраторів розрахункових операцій у інших законах, крім Податкового кодексу України, не допускається. Однак незастосування касових апаратів платниками єдиного та фіксованого податків встановлюється власне законом про РРО та відповідним указом Президента України але не Кодексом. Норма знов буде трактуватись податковою адміністрацією на їх розсуд.

Ризики

При співіснуванні спрощеної системи оподаткування та норм податкового кодексу, які стосуються перевірок суб'єктів спрощеної системи оподаткування, виникають суттєві ризики. Відомо, що головним способом спрощення обліку та звітності є те, що платники не зобов'язані вести облік видатків на підставі первинних документів та не подають декларацію про прибутки, отримані від такої діяльності. У той же час, на платників єдиного та фіксованого податку розповсюджуються розділи стосовно податкового контролю.

Зокрема, фактичні перевірки без попередження платника податку визначені статтею 80 Податкового кодексу. Така перевірка може тривати до 10 днів та бути продовжена додатково ще на 5 днів, і кількість таких перевірок не обмежена законом. Під час цієї перевірки встановлена пунктом 80.8 можливість проведення хронометражу (тобто фактичного обліку господарських операцій, що здійснюється контролюючим органом). Крім того, у статті 20 Податкового кодексу пунктами 20.1.5 та 20.1.9 встановлено право контролюючого органу вимагати під час перевірки інвентаризації активів та здійснення контрольної закупівлі. Все це у сукупності дає можливість фактично ускладнити діяльність будь якого суб’єкта малого підприємництва та зробити псевдо-облік.

У разі, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов’язань, пунктом 54.3 статті 54 передбачено, що контролюючий орган самостійно визначає суму грошових зобов’язань такого суб’єкта. Фактично це приховане введення непрямих методів оподаткування. Таким чином, податкова інспекція має суттєві можливості вплинути на діяльність всіх суб’єктів підприємницької діяльності, зокрема, і на платників єдиного та фіксованого податків. Все це нівелює сам зміст спрощеної системи оподаткування та збільшує корупційні ризики для підприємця.

Обмеження ринку

Окремою проблемою стала норма пункту 139.1.12 статті 139 Кодексу. Ця норма встановлює, що платник податку на прибуток підприємств не може віднести до своїх витрат витрати, понесені у зв’язку із придбанням товарів (робіт, послуг) та інших матеріальних і нематеріальних активів у фізичної особи – підприємця, що сплачує єдиний податок (крім витрат, понесених у зв’язку із придбанням робіт, послуг у фізичної особи – платника єдиного податку, яка здійснює діяльність у сфері інформатизації). Таким чином, після набрання чинності ІІІ розділом Кодексу з 1-го квітня 2011 року підприємства, що знаходяться на загальній системі оподаткування, не зможуть співпрацювати з підприємцями — фізичними особами на спрощеній системі оподаткування, чим за експертними оцінками обмежать ринок для таких осіб, особливо у сфері послуг, і спричинять до ліквідації до 100 тисяч підприємців. При цьому таке обмеження робилось під гаслами закриття схем по «обналічуванню» коштів. Однак ці схеми залишились можливими завдяки юридичним особам на єдиному податку, які потім виводять кошти через фізичних осіб на єдиному податку. Схема ускладнилась та зросла в ціні у двічі, але не ліквідована. Однак для доброчесних підприємців, які насправді надавали послуги та продавали товари підприємствам, ринок закрився.

Перехідні проблеми

Підрозділом 8 розділу ХХ «Перехідні положення» встановлено інший порядок сплати єдиного податку ніж це передбачалось раніше. З 1-го січня 2011 року платник єдиного чи фіксованого податку має на бюджетний рахунок перераховувати не повну суму, встановлену місцевою радою, а лише частину єдиного/фіксованого податку, що підлягає перерахуванню до бюджету згідно законодавства (42% ставки єдиного податку або 90% ставки фіксованого податку). При цьому Державне казначейство з 1-го січня не буде здійснювати розподіл коштів на соціальні фонди (зокрема і Пенсійний фонд). Платники податку мають обов’язок нараховувати та переаховувати єдиний соціальний внесок у порядку, визначеному Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування». Але для того, щоб отримати право на єдиний чи фіксований податок на 2011 рік треба сплатити єдиний/фіксований податок ще в 2010 році. Однак в 2010 році Державне казначейство розподіляє суму податку у відповідних пропорціях між бюджетом та соціальними фондами. Ті підприємці, що сплатили повну суму встановленого місцевими радами податку за 1-й квартал (а деякі і на рік вперед) тепер задають питання, чи буде 58% від суми єдиного податку, перераховані у 2010 році за 2011 рік зараховані, як частина сплати єдиного соціального внеску?

Відповіді на це питання в тексті Податкового кодексу не має. Тому напевнее питання має бути врегульоване окремим роз’ясненням Мінпраці.

Нез’ясованість вище перелічених питань, негативні очікування від застосування контрольних функцій податкових органів та звуження ринку товарів та послуг для підприємців (через усунення замовника/покупця в особі великих підприємств) прогнозується масова ліквідація суб’єктів малого підприємництва – фізичних осіб. У подальшому це може призвести до тінізації малого бізнесу та зростанню соціальної напруги.

Дмитро Ляпін, Ксенія Ляпіна, chp.com.ua

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 10-12-2010 11:56 |  переглядів