Померла Михайлина Коцюбинська

7 січня 2011 року пішла з життя Михайлина Коцюбинська.

Михайлина Коцюбинська належить до найвищих моральних авторитетів української нації. Про неї ще напишуть багато високих слів. Зараз перехопило дух від горя, тому подаємо лише суху довідку, що була під рукою.

Михайлина Коцюбинська (18.12.1931 — 7.01.2011 ) — філолог, літературознавець. Племінниця Михайла Коцюбинського. Учасниця руху шестидесятників. Лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка (2005), літературно-мистецької премії УАНТІ ім. Василя Стуса, премії ім. Олени Теліги, нагороджена орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня (2006).

По закінченні філологічного факультету та аспірантури Київського університету працювала в Інституті літератури АН УРСР в одному відділі з І.Світличним, Ю.Бадзьом, В.Стусом. Після ХХ з'їзду КПРС брала активну участь в антикультівській боротьбі, у процесі українського культурного відродження. Великий вплив на формування її світогляду мали Іван Світличний, Євген Сверстюк та інші шестидесятники, об'єднані навколо Клубу творчої молоді (початок 60х років). Була членом КТМ, виступала на літературних вечорах, брала участь у дискусіях разом з однодумцями-шестидесятниками. Брала участь у виготовленні та поширюванні Самвидаву. 1966 її було виключено з партії за участь у відомій акції протесту у вересні 1965, що відбулася в кінотеатрі «Україна» на прем'єрі фільму С.Параджанова «Тіні забутих предків». У квітні 1968 підписала «Лист 139» до Генсека ЦК КПРС Л.Брежнева, протестуючи проти арештів молодої інтелігенції в Україні і Москві. Того ж року звільнена за конкурсом з Інституту літератури. Тривалий час не могла знайти роботи. 1969 вдалося влаштуватися у видавництво «Вища школа», до 1987 року працювала редактором у цьому видавництві. Зазнавала утисків і переслідувань: обшуки, виклики до КДБ, адміністративні догани, цькування у пресі, постійний нагляд. Протягом 1971-89 не з'явилося жодного її друкованого слова. Постійно листувалася з політв'язнями І.Світличним, В.Чорноволом, В.Стусом, допомагала родинам репресованих. 1979 виступала свідком на судових процесах над М.Мариновичем і М.Матусевичем. У вересні 1980 — над В.Стусом, дала позитивну характеристику репресованого поета, через що їй було пред'явлено"Попередження" згідно з Указом від 25.12.72.

Михайлина Коцюбинська — автор численних наукових праць з теорії літератури, поетики, а також критичних статей. Після 1987 активно повернулася в літературу. 1990 вийшла друком написана ще в 1960-і монографія «Етюди про поетику Шевченка». Брала активну участь у видавничій справі (упорядкування, передмови). Працювала в Інституті літератури. У 1990х під її керівництвом було видано багатотомне наукове зібрання творів Василя Стуса. Брала участь в багатотомному виданні творів В'ячеслава Чорновола. Побачив світ двотомник її праць «Мої обрії», за який 2005 року Михайлину Коцюбинську було відзначено Національною премією ім. Тараса Шевченка. Займалася проблемою художньої документалістики.

Перший прилюдний громадянський вчинок – протест 4 вересня 1965 року під час перегляду фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» проти арештів української інтелігенції, за що була виключена в 1966 році з партії, переведена інший відділ Інституту, її книжку про Т.Шевченка не включили до плану видань, не публікували навіть її статті про творчість Шевченка. 1968 р. звільнена з Інституту як така, що не пройшла конкурс. «Якщо треба вибирати між квитком і ідеалами, я віддам вам квиток, а собі залишу ідеали», – заявила Коцюбинська. Майже рік не мала роботи: ніде не приймали через гучне прізвище. Перебивалась перекладами з польської, англійської, французької. І тільки після запиту знайомої канадської комуністки Марії Скрипник до ЦК КПУ кагебісти через треті вуста переказали Коцюбинській, що її можуть прийняти на роботу у видавництві “Вища школа”, яке тоді створювалося. У цьому видавництві пропрацювала редактором до 1987 року. Фактично майже на два десятиліття вона була вирвана з наукового і творчого життя.

Формально не перебуваючи в жодних правозахисних організаціях, Коцюбинська брала участь у протестах проти арештів української інтелігенції, зокрема, 1968 р. підписала «Лист 139-ти». Писала листи в неволю своїм друзям, на що тоді потрібно було відваги.

1972-го, під час нових арештів української інтелігенції, впродовж кількох місяців Коцюбинську регулярно викликали на допити в КГБ, зокрема, у справі В.Стуса, якому вона на суді дала високу позитивну характеристику. Написала листа В.Щербицькому, де висловила обурення арештом Надії Світличної, дворічного сина якої забрали від рідних і віддали до дитбудинку. У неї проводили обшуки, вилучали з редакцій готові до друку статті. На допитах трималася рівно й гідно, не даючи себе зламати багатогодинними триманням у кабінетах. Поставивши метою дискредитувати рух шістдесятників, КГБ домагався публічного каяття Михайлини Коцюбинської та Зіновії Франко –онуки класика української літератури Івана Франка, але Коцюбинська цей план зруйнувала. КГБ шантажував її погрозами відібрати дитину (вона удочерила сироту Таню), але не домігся успіху. Написала болісного листа Іванові Дзюбі з приводу його каяття. Це стало причиною нового обшуку, бо лист потрапив до рук слідчого КГБ і досі до адресата не дійшов.

Нова хвиля репресій упала на М.Коцюбинську у зв’язку з арештами в 1977 році членів Української Гельсінкської групи, з якими вона мала дружні стосунки. Її допитували у справах М.Матусевича, М.Мариновича, В.Стуса.

Ще через одне тяжке випробування довелося пройти Коцюбинській у 1983 році. Вона доглядала овдовілого Б.Антоненка-Давидовича, який запропонував їй узяти шлюб і перебратися до нього. Однак влада під різними приводами або скасовувала, або переносила дату реєстрації шлюбу, а зрештою визнала його недієздатним і віддала під опіку пасербиці. Сам же письменник дуже болісно переживав це і 9 травня 1984 року помер. Увесь цей час Коцюбинській присилали поштою брудні пасквілі, її «проробляли» на зборах трудового колективу, однак колектив мовчки співчував їй.

Під час «перебудови» М.Коцюбинській запропонували повернутися на роботу в Інститут літератури на посаду старшого наукового співробітника відділу рукописних фондів та текстології. 1990 вийшла друком написана ще в кінці 60-х моноґрафія "Етюди про поетику Шевченка”, опубліковано цілу низку статей про специфіку образного мислення і його еволюцію в українській літературі, літературно-критичних статей. Упорядкувала книжку поезій В.Стуса «Дорога болю» (1990). Очолила творчий колектив, який підготував до друку і завершив у 1999-му видання шеститомного у дев’ятьох книгах наукового зібрання творів Василя Стуса. Цю працю М.Коцюбинська вважала найважливішою в своєму доробку.

2001 р. вийшла книжка «„Зафіксоване і нетлінне”: Роздуми про епістолярну творчість». (2001). Упорядкувала разом з Валентиною Чорновіл ІV том творів Вячеслава Чорновола „Листи” (2005 р., понад 2 тис. стор.). 2006 р. вийшла її «Книга споминів», 2009 в «Бібліотеці Шевченківського комітету» – «Листи і люди. Роздуми про епістолярну творчість». Авторка сотень публікацій у пресі про шістдесятників, про Т.Шевченка, В.Стефаника, П.Тичину, численних передмов до книжок і рецензій. Часто виступала по радіо й телебаченню, знімалася в кількох документальних фільмах.

М.Коцюбинська – лауреат премій імені Василя Стуса, імені Олени Теліги, літературної премії імені Олександра Білецького (1993), Фундації Антоновичів (1996). Її двотомник вибраних праць „Мої обрії” відзначений 2005 р. Національною премією ім. Т.Шевченка. Почесний доктор Національного університету «Києво-Могилянська академія». До Дня Незалежності 2006 р. нагороджена орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня.

Людина рідкісної ерудиції, високого духу й толерантності, Михайлина Коцюбинська належить до найвищих національних моральних авторитетів.

Джерело: "Рух опору в Україні 1960—1990. Енциклопедичний довідник. К: Смолоскип, 2010, сс. 341-342, Ірина Рапп, Василь Овсієнко, Харківська правозахисна група.

Прощання зі світлої пам’яті Михайлиною Хомівною Коцюбинською 11 січня 2011 року, у вівторок, об 11-й годині – в будинку Центральної Ради (Київський міський будинок учителя), вул. Володимирська, 57; о 12-й годині у Володимирському соборі, відтак похорон на Байковому цвинтарі.

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 8-01-2011 17:50 |  переглядів