13 лютого вечір на честь річниці повстання холодноярських отаманів

13 лютого 2011 року о 18:00 у Синій залі Будинку кіно (вул. Саксаганського, 6) Київська міська організація ВО «Свобода» проведе вечір на честь річниці повстання холодноярських отаманів у Лук'янівській тюрмі.

У програмі заходу – пісні від лідера гурту «Тінь Сонця» Сергія Василюка та обговорення.

Вхід вільний.

Запросити своїх друзів можна за допомогою Фейсбука.

2 лютого 1923 р. надзвичайна сесія Київського губернського революційного трибуналу засудила всіх захоплених отаманів Холодного Яру до розстрілу. Лише Леоніду Мушкету дали 10 років таборів. 

Як не дивно, отаманів Холодного Яру та їхніх козаків утримували разом. Мабуть далося взнаки переповнення Лук’янівки. Адже під час будівництва вона була розрахована на 550 осіб, а на 1923 р. тут перебувало значно більше в’язнів. Їх розмістили у камері смертників № 1 Тюрподу (тюремний підвідділ). На прогулянки не виводили, двері камери відчиняли лише щоб подати їжу та забрати «парашу».

Холодноярці не стали склавши руки чекати розстрілу. 9 лютого 1923 р. охоронець подав до їхньої камери окріп на чай. Повстанці вихопили посудину і обдали червоноармійця кип’ятком. Заволодівши револьвером покинули камеру і захопили канцелярію, де була зброя. Але постріл начальника варти підняв загальну тривогу у тюрмі. Виходи було блоковано. Повстанці повернулися на поверх і почали вести вогонь з вікон. Бій тривав близько 4 годин. Всі камери були відімкнуті і охочі приєдналися до повстання. Спробували підпалити Тюрпод, щоб прикрившись димовою завісою пробитися з в’язниці. Але прибули пожежники і згасили вогонь. Кінчалися набої.

Холодноярці не збиралися здаватися живими і залишили собі по кулі. Юрій Горліс-Горський написав про це останнє прощання побратимів у «Холодному Ярі». «Коли безвихідь стало очевидною, отамани стали прощатися. Поцілувавшись, стали посеред коридору парами, один проти одного. Похмурий проти Загороднього, біля них інші отамани Холодного Яру, за ними козаки-холодноярці та інші повстанці. Кожний тримав однією рукою свою рушницю, іншою — направляв цівку товаришевої рушниці собі в серце.
– Ну, готово? – радів чогось похмурий. – Увага! Живе Україна! Один! Два! Три!
Шістнадцять тіл впало на підлогу»

Ті хто залишився, спробували пробитися на волю, та їх зустрів кулемет. Стріляли по ногах. Тому частина повсталих були захоплені живими. Як пише Горліс-Горський: «Побили сильно. Увечері забрали до льоху. Оповідав потім дозорець, що сам Ріхтер повідрубував їм голови сокирою від дров. Вночі повезли yсіx і закопали... чи на Лисій горі — чи на Собачій тропі. І там, і там розстріляних ГПУ закопує».

Прелік загиблих під час повстання у Лук’янівській в’язниці. 38 осіб.

Добелас-Панок Едуард Юрійович, Пичкулич Петро Петрович, Жуковський Семен Іванович, Пашков Павло Іванович, Заєць Іван Никифорович, Гуменюк Йосип Павлович, Ранцев Григорій Маркович, Левицький Іван Іванович, Захаров Сергій Сергійович, Левицький Федір Іванович, Татищев Сергій Павлович, Мельник Іван Васильович, Данилевич Семен Захарович, Листопад Ілля Трохимович, Красниченко Григорій Харитонович, Ножин Михайло Андрійович, Петренко Дмитро Йосипович, Пєвнєв (Півнів?) Григорій Харитонович, Якубовський Михайлович Іванович, Петриківський Микола Адамович, Погуляшенко Петро Ілліч, Калитюк-Гейша Григорій Костянтинович, Загородній Ларіон Захарович, Голик-Залізняк Мефодій Фокович, Компанієць Тимофій Архипович, Добровольський Олексій Трохимович, Здобудь-Воля Костянтин Якович, Цап Василь Дмитрович, Опока Микола Іванович, Турок Михайло Степанович, Гайовий-Грисюк Іван, Дроботковський Юрій Володимирович, Ляшенко Іван Якович, Черкас Корній Тимофійович, Куниця Михайло Антонович, Гупало Денис Мусійович, Олійник Григорій, Куценко.

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 9-02-2011 14:47 |  переглядів