Вирок Пукачу у справі про вбивство журналіста Гонгадзе. Повний текст. 6 фото

 

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

29 січня 2013 року     Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді                 Мельника А.В.,

членів колегії суддів             Крижанівської Г.В., Бортницької В.В.,

при секретарі                         Адерейко Т.В.,

за участю прокурорів             Шилова В.Д., Волошина Р.Ф.,

захисника                               Демиденка Г.О.,

потерпілого                             Подольського О.І.,

представника потерпілої та цивільного позивача Теличенко В.В.,

представника потерпілої     Федура А.А.,

розглянувши в закритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальну справу по обвинуваченню

Пукача Олексія Петровича, 1 січня 1953 року народження, уродженця с. Жизніківці Білогірського району Хмельницької області, громадянина України, з вищою освітою, розлученого, колишнього начальника Департаменту оперативної служби МВС України, зі спеціальним званням генерал-лейтенант міліції, звільненого у відставку з 21 жовтня 2003 року, інваліда 2 групи, учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС першої категорії, раніше не судимого, зареєстрованого за адресою: м. Київ, бул. Лесі Українки, буд. 30-Б, кв. 5,

у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 365, ч.3 ст. 364 КК України, ч.3 ст. 166 та п.п. «в», «і» ст. 93 КК України 1960 року,

ВСТАНОВИВ :

Пукач О.П., працюючи на посаді першого заступника начальника Головного управління кримінального пошуку Міністерства внутрішніх справ України (далі ГУКП МВС України) та маючи спеціальне звання — полковник міліції, тобто будучи службовою особою, яка здійснює функції представника виконавчої влади, на виконання явно злочинного наказу особи, кримінальна справа щодо якої виділена в окреме провадження (т.120 а.с.185-188), у травні — червні 2000 року спільно із своїми підлеглими працівниками міліції Наумцем М.П. та Мариняком О.Ф., перевищив владу і свої службові повноваження, тобто умисно вчинив дії, які явно виходять за межі наданих йому прав та службових повноважень, що заподіяло істотну шкоду державним інтересам та охоронюваним законом правам та інтересам Подольського О.І., який займався громадською діяльністю, та супроводжувались насильством, болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого Подольського О.І., діями.

Крім того, в липні — вересні 2000 року Пукач О.П., працюючи на посаді першого заступника начальника ГУКП МВС України, а в подальшому — начальника цього Управління, спільно із своїми підлеглими працівниками міліції Протасовим М.К., Костенком В.М. та Поповичем О.В., на виконання явно злочинного наказу особи, кримінальна справа щодо якої виділена в окреме провадження (т.120, а.с.185-188), перевищив владу та посадові повноваження, тобто умисно вчинив дії, які явно виходять за межі наданих йому прав і повноважень, що заподіяло істотну шкоду державним інтересам та охоронюваним законом правам та інтересам громадянина Гонгадзе Г.Р., який займався журналістською та громадською діяльністю і супроводжувались насильством, болісними і такими, що ображають особисту гідність Гонгадзе Г.Р. діями та спричинило тяжкі наслідки.

17 вересня 2000 року Пукач О.П. на виконання явно злочинного усного наказу особи, кримінальна справа щодо якої виділена в окреме провадження (т.120 а.с.185-188), за попереднім зговором групою осіб спільно з Протасовим М.К., Костенком В.М. та Поповичем О.В., які не були обізнані про цей злочинний наказ, умисно вчинив вбивство журналіста Гонгадзе Г.Р. в зв’язку з виконанням останнім свого громадського обов’язку.

Крім цього, у липні 2003 року Пукач О.П., обіймаючи посаду начальника Департаменту оперативної служби МВС України у званні генерал-лейтенанта міліції, зловживаючи своїм службовим становищем, дав незаконну вказівку підлеглим працівникам ДОС МВС України знищити офіційні документи щодо діяльності працівників ГУКП МВС України, в тому числі щодо незаконного зовнішнього спостереження за Гонгадзе Г.Р. В результаті вказаних дій Пукача О.П. було вчинено перешкоду органам досудового слідства в розкритті умисного вбивства Гонгадзе Г.Р.

Вказані злочини Пукач О.П. вчинив за наступних обставин.

Пукач Олексій Петрович згідно наказу МВС України № 30о/с від 20 січня 2000 року обіймав посаду першого заступника начальника ГУКП МВС України та згідно наказу МВС України № 337 о/с від 31 серпня 2000 року — посаду начальника ГУКП МВС України. Станом на 9-10 червня 2000 року Пукач О.П. мав спеціальне звання – полковник міліції, станом на 15-17 вересня 2000 року – генерал-майор міліції, а з 22 серпня 2002 року – генерал-лейтенант міліції.

Владні права та службові повноваження Пукача О.П., як працівника міліції, регламентувалися Конституцією України 1996 року, Законом України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року, Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 року та Наказом МВС України № 005цт від 04 червня 1992 року.

Перебуваючи на службі в ГУКП МВС України, Пукач О.П., як працівник міліції, давав присягу бути завжди відданим народові України, зобов’язувався, не шкодуючи своїх сил і власного життя, захищати життя, здоров’я, права і свободи громадян, виконувати свої завдання в точній відповідності із Конституцією України, зазначеними законами та відомчим наказом. При цьому, в силу ст. 5 Закону України «Про міліцію», ніякі виняткові обставини або вказівки службових осіб не могли бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності Пукача О.П. У зв’язку із виконанням своїх службових обов’язків він, як працівник органу виконавчої влади, також мав право на тимчасове обмеження прав і свобод громадян та їх затримання виключно при наявності передбачених чинним законодавством підстав і в межах своєї компетенції, визначеної, у тому числі, діючим Наказом МВС України № 005цт від 04 червня 1992 року.

Всупереч вищезазначеним нормативним актам підсудний як перший заступник начальник ГУКП МВС України від особи, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т.120 а.с.185-188), отримав усний незаконний наказ здійснити негласні оперативні заходи щодо Подольського О.І. для наступного протизаконного впливу на нього з метою припинення розповсюдження критичних матеріалів, оскільки Подольський О.І. упродовж 1999 року та першого півріччя 2000 року, будучи членом Київського громадського Правозахисного об’єднання «МИ», активно займався громадською діяльністю, опублікував і розповсюджував газети та листівки з критичними статями на адресу діючого на той час Президента України, посадових осіб МВС України, у яких стверджувалося про незаконні дії та корупцію серед вищих посадових осіб України.

Наприкінці травня 2000 року Пукач О.П., усвідомлюючи явну незаконність і злочинність наказу особи, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т.120 а.с.185-188), перевищуючи владу і свої службові повноваження, передбачені вказаними нормами Законів України, а саме без наявності будь-яких даних про те, що Подольський О.І. вчинив або готується вчинити тяжкий злочин, віддав усне розпорядження своїм підлеглим співробітникам ГУКП МВС України про проведення негласних оперативних заходів стосовно Подольського О.І., спрямованих на встановлення всіх даних про його особу, місце проживання, зв’язки та розпорядок дня. У подальшому, з кінця травня по 9 червня 2000 року працівниками ГУКП МВС України, якими не усвідомлювався незаконний характер цього розпорядження Пукача О.П., стосовно Подольського О.І. були здійснені негласні оперативні заходи, в ході яких зібрано дані про його особу, місце проживання та громадську діяльність.

02 та 05 червня 2000 року в числі інших членів громадського Правозахисного об’єднання «МИ» Подольський О.І. організував і активно брав участь у мітингах біля будівлі Міністерства внутрішніх справ України по вул. Богомольця, 10 в м. Києві, під час яких розповсюджував листівки — «Куди йдемо, Україно» та «Повідомлення для ЗМІ» критичного змісту на адресу вищих посадових осіб України. У зв’язку з цим, 2 червня 2000 року працівники міліції доставили Подольського О.І. до Печерського РУГУ МВС України в м. Києві для встановлення його особи, а після чого звільнили з райвідділу. Незважаючи на це, Подольський О.І. продовжував розповсюджувати вказані та інші аналогічні статті і листівки.

09 червня 2000 року приблизно о 14 годині в приміщенні МВС України по вул. Богомольця, 10 в м. Києві Пукач О.П. отримав від особи, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т.120 а.с.185-188), вказівку затримати Подольського О.І., побити його, залякати, вчинити інші дії, якими примусити відмовитись від участі у громадсько-політичній діяльності та розповсюдженні на адресу керівництва держави критичних статей та листівок.

Усвідомлюючи, що цей наказ особи, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т.120 а.с.185-188), є явно злочинним, в порушення положень ст.10 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» та відповідних положень Наказу МВС України № 005цт, якими визначено вичерпний перелік цілей використання матеріалів оперативно-розшукової діяльності виключно для боротьби із злочинністю, Пукач О.П., перевищуючи владу та свої службові повноваження, використав дані проведених щодо Подольського О.І. оперативно-розшукових заходів для продовження своїх протиправних дій. А саме, дізнавшись про місце перебування Подольського О.І. в квартирі № 6 будинку № 5 по вул. Воровського в м. Києві, діючи з особистої зацікавленості, не бажаючи ускладнювати стосунки з особою, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т.120, а.с.185-188), та розраховуючи здобути її прихильність, а також отримати підвищення по службі та підвищення спеціального звання працівника міліції, Пукач О.П. приблизно о 16 годині 9 червня 2000 року на закріпленому за ним службовому автомобілі «Хюндай Соната» під керуванням Мариняка О.Ф., прибув на Львівську площу в м. Києві, де в цей час також знаходився при виконанні своїх службових обов’язків Наумець М.П.

В числі інших працівників ГУКП МВС України, якими не усвідомлювався незаконний характер оперативних заходів, Наумець М.П. та Мариняк О.Ф. здійснювали спостереження за Подольським О.І., який протягом дня неодноразово відвідував квартиру № 6 будинку № 5 по вул. Воровського та інші місця в м. Києві.

Надалі Пукач О.П., Мариняк О.Ф. та Наумець М.П., який мав при собі оперативний засіб зв’язку, перебували в службовому автомобілі «Хюндай Соната» в районі Львівської площі м. Києва, де очікували на появу Подольського О.І. Приблизно о 22 год. 30 хв. вони отримали оперативну інформацію про те, що Подольський О.І. вийшов з квартири № 6 будинку № 5 по вул. Воровського.

Після надходження зазначеної інформації Пукач О.П., на виконання злочинного наказу особи, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т.120 а.с.185-188), діючи з кар’єрних спонукань, запропонував своїм підлеглим — заступнику начальника відділу ГУКП МВС України майору міліції Наумцю М.П. і оперативному уповноваженому ГУКП МВС України старшому лейтенанту міліції Мариняку О.Ф. затримати Подольського О.І., вивезти його за межі м. Києва, побити, залякати та примусити припинити публікувати і розповсюджувати критичні статті на адресу вищих посадових осіб України. При цьому Пукач О.П. не ставив до відома Наумця М.П. і Мариняка О.Ф., що такий наказ він отримав від особи, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т.120 а.с.185-188).

Усвідомлюючи, що такі, запропоновані Пукачем О.П., дії стосовно Подольського О.І суперечать вимогам ст. ст. 10, 11, 12, 13,14 Закону України «Про міліцію», ст.ст. 6, 7, 8, 9, 10 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», Наказу МВС України № 005цт, не маючи передбачених цими законами підстав для проведення оперативно-розшукової діяльності щодо Подольського О.І, не маючи підстав для його затримання та застосування щодо нього заходів фізичного впливу і спеціальних засобів, розуміючи, що такі дії є перевищенням влади та службових повноважень, тобто явно виходять за межі наданих їм прав і повноважень, Наумець М.П. і Мариняк О.Ф. погодились спільно вчинити запропоновані Пукачем О.П. протиправні дії щодо Подольського О.І.

З метою реалізації цього спільного злочинного умислу підсудний Пукач О.П., Наумець М.П. і Мариняк О.Ф., рухаючись в службовому автомобілі «Хюндай – Соната» під керуванням Мариняка О.Ф., простежили за Подольським О.І. і побачили, що той на зупинці громадського транспорту на Львівській площі намагається зупинити таксі. За вказівкою Пукача О.П., під виглядом надання послуг по перевезенню пасажирів, Мариняк О.Ф. під’їхав до Подольського О.І. та зупинився.

Не усвідомлюючи злочинних намірів щодо нього, Подольський О.І. звернувся до Мариняка О.Ф. з проханням підвезти його на житловий масив «Оболонь» в   м. Києві і, отримавши згоду, сів в автомобіль «Хюндай Соната» на заднє сидіння з правої сторони поруч з Наумцем М.П. Під час руху транспортного засобу по вул. Мельникова в м. Києві у Подольського О.І. виникли підозри, що особи, які знаходяться з ним в автомобілі, мають намір вчинити відносно нього протиправні дії. У зв’язку з цим він звернувся до Мариняка О.Ф. з проханням зупинити автомобіль. У відповідь на це Мариняк О.Ф. заперечив можливість зупинки, збільшив швидкість руху транспортного засобу та при в’їзді на вул. О. Теліги, неподалік від станції метро «Дорогожичі» за вказівкою Пукача О.П. зупинив автомобіль. Подольський О.І. відкрив задні праві двері та спробував вийти з автомобіля. Тоді, перевищуючи владу і свої службові повноваження, Пукач О.П., Мариняк О.Ф. і Наумець М.П. застосували до Подольського О.І. насильство, зокрема, Наумець М.П. руками схопив і утримував Подольського О.І. за шию, Мариняк О.Ф. обхопив його руками за тулуб і руки, а Пукач О.П., який знаходився на передньому пасажирському сидінні, вийшов з автомобіля та наніс удари Подольському О.І. гумовою палицею по руках, ногах та голові. Потім, ображаючи особисту гідність Подольського О.І., Пукач О.П., Мариняк О.Ф. і Наумець М.П. поклали його на підлогу автомобіля між заднім та передніми сидіннями і утримували в такому положенні, а Мариняк О.Ф., керуючи автомобілем, продовжив рух у напрямку виїзду за межі м. Києва.

В районі вул. Фрунзе в м. Києві Мариняк О.Ф. зупинив автомобіль і замінив на інші реєстраційні номерні знаки, що перебували в його розпорядженні, як оперативного працівника ГУКП МВС України, з метою запобігання можливості ідентифікувати транспортний засіб та припинити їх протиправні дії за повідомленням можливих свідків.

Будучи захопленим і перебуваючи в автомобілі під час руху транспортного засобу, Подольський О.І. неодноразово звертався до учасників злочину з проханнями пояснити причини захоплення та звільнити його. Незважаючи на це, підсудний Пукач О.П., усвідомлюючи, що його дії та дії його підлеглих явно виходять за межі наданих їм прав та службових повноважень, продовжував незаконно утримувати Подольського О.І. на підлозі автомобіля. З метою пригнічення його волі до опору, Пукач О.П. застосовував насильство, наносячи удари потерпілому гумовим кийком по ногах.

Виїхавши за межі м. Києва по автотрасі Київ — Суми, близько 00 годин 30 хвилин 10 червня 2000 року неподалік від с. Петрівське Прилуцького району Чернігівської області Мариняк О.Ф. за вказівкою Пукача О.П. звернув з дороги до полезахисної лісосмуги, що знаходилась в полі на відстані приблизно 1 км від зазначеної автотраси, де зупинив автомобіль.

Перевищуючи владу та службові повноваження і діючи узгоджено між собою, підсудний Пукач О.П., а також Наумець М.П. і Мариняк О.Ф., не маючи підстав, передбачених ст. ст. 11-14 Закону України «Про міліцію» від 25 грудня 1990 року, знов застосували до Подольського О.І. фізичне та психічне насильство, спеціальний засіб – гумовий кийок, з метою залякати його та примусити відмовитись від участі в громадсько-політичній діяльності. При цьому Наумець М.П., взявши Подольського О.І. за волосся і погрожуючи викопуванням ним власної могили, змусив потерпілого вилізти на руках із автомобіля та повзти до лісосмуги. Мариняк О.Ф., діючи узгоджено з Наумцем М.П. та Пукачем О.П., дістав із багажника автомобіля каністру бензину і лопату та продемонстрував їх Подольському О.І. в підтвердження висловлених погроз, а Пукач О.П. в цей же час наніс удари Подольському О.І. гумовим кийком по ногам і спині.

Захищаючись від ударів, Подольський О.І. перевернувся на спину. Тоді Наумець М.П., взявшись за ремінь на штанях, спробував перевернути його на живіт. Проте зробити йому це не вдалось, оскільки ремінь розірвався. Після цього Пукач О.П. і Наумець М.П. продовжили наносити Подольському О.І. удари ногами в тулуб та в живіт, гумовим кийком по ногам. Мариняк О.Ф., поклавши до автомобіля каністру і лопату, приєднався до побиття Подольського О.І., завдавши йому удари ногами в ліву бокову частину тулуба.

Продовжуючи застосовувати фізичне та психічне насильство, Наумець М.П. взяв частину розірваного ременя Подольського О.І. і з метою залякування став затягувати на його шиї.

В ході побиття Подольського О.І., Пукач О.П., Наумець М.П. і Мариняк О.Ф. ображали його особисту гідність нецензурною лайкою, погрожували вбивством, якщо він не припинить свою участь в громадсько-політичній діяльності та розповсюдженні на адресу вищих посадових осіб України критичних публікацій і листівок та спричинили йому легкі тілесні ушкодження, що потягли за собою короткочасний розлад здоров’я у вигляді крововиливів в ділянці плечей, ліктьових суглобів, передпліч, правого плечового суглобу, правої лопатки, в проекції крила правої клубової кістки, в поперековій ділянці справа, зовнішніх поверхонь правого і лівого стегон, правого колінного суглобу, синців в ділянці сідниць, садна в потиличній ділянці ліворуч, полосовидного синця на боковій поверхні шиї праворуч.

Після вчинення зазначених протиправних дій Пукач О.П., Наумець М.П. і Мариняк О.Ф. в нічний час залишили Подольського О.І. в полі біля лісосмуги та на службовому автомобілі «Хюндай Соната» поїхали з місця злочину.

Повернувшись у м. Київ, Пукач О.П. наказав Мариняку О.Ф. слідувати до будинку № 5 по вул. Воровського, де у квартирі № 6, що належала громадянину Кудряшову С.П., тимчасово мешкав Подольський О.І.

Прибувши близько 3 години 10 червня 2000 року до цього будинку, Пукач О.П., не ставлячи Мариняка О.Ф. і Наумця М.П. до відома про свої наміри, продовжуючи реалізовувати спільний з особою, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т.120 а.с.185-188), злочинний умисел, спрямований на залякування Подольського О.І. і примушування його до відмови від участі у громадсько-політичній діяльності, помилково вважаючи, що ця квартира належить Подольському О.І., перевищуючи владу та свої службові повноваження, із пляшки облив пальним вхідні двері квартири № 6 і підпалив їх, після чого разом з Мариняком О.Ф. і Наумцем М.П. поїхав з місця злочину. В результаті підпалу Пукачем О.П знищено та пошкоджено індивідуальне майно Кудряшова С.П., а саме: шкірозамінник вартістю 75 гривень, поролон вартістю 25 гривень, дверне вічко вартістю 25 гривень, а всього, на суму 125 гривень.

Вказані дії, вчинені Пукачем О.П. на виконання явно злочинного наказу особи, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т.120 а.с.185-188), спільно з Наумцем М.П. і Мариняком О.Ф., заподіяли істотну шкоду охоронюваним ст.ст. 28, 29, 34 Конституції України правам і інтересам громадянина Подольського О.І. на повагу до його гідності, на свободу та особисту недоторканність, на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, а також заподіяли істотну шкоду державним інтересам у вигляді підриву авторитету правоохоронного органу – Міністерства внутрішніх справ України — міліції, як державного озброєного органу виконавчої влади, який захищає життя, здоров’я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Також упродовж 1999 року та першого півріччя 2000 року журналіст та керівник проекту Інтернет-видання «Українська правда» Гонгадзе Г.Р. опублікував у засобах масової інформації та Інтернет — виданні низку критичних статей щодо влади в Україні, діючого на той час Президента України, посадових осіб МВС України, стверджував про корупцію серед вищих посадових осіб України, а також на ці теми провів ряд програм на радіо та телебаченні.

У липні 2000 року в приміщенні Міністерства внутрішніх справ України по вул. Богомольця, 10 в м. Києві, в порушення вимог статей 3, 34, 68 Конституції України, статей 1, 2, 5, 10, 11 п. 10 Закону України «Про міліцію», статей 1, 6, 9 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» та відповідних вимог Наказу МВС України № 005цт, особа, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т.120 а.с.185-188), віддала заступнику начальника ГУКП МВС України Пукачу О.П. усний наказ — здійснити негласні оперативно-розшукові заходи щодо Гонгадзе Г.Р.

Усвідомлюючи явну злочинність цього наказу, Пукач О.П., перевищуючи владу і свої посадові повноваження, передбачені вказаними нормами Законів України, без наявності будь-яких даних про те, що Гонгадзе Г.Р. вчинив або готується вчинити тяжкий злочин, віддав усне розпорядження своїм підлеглим співробітникам ГУКП МВС України про проведення негласних оперативних заходів відносно Гонгадзе Г.Р., спрямованих на встановлення всіх даних про його особу, місце проживання, зв’язки та розпорядок дня.

Упродовж першої половини липня 2000 року проведення щодо Гонгадзе Г.Р. негласних оперативних заходів здійснювалось з використанням спецтехніки, службових транспортних засобів та із залученням до цього Пукачем О.П. працівників підрозділів ГУКП МВС України, які не усвідомлювали незаконний характер таких заходів.

Гонгадзе Г.Р., виявивши здійснення за собою візуального спостереження працівниками міліції, вважаючи їх дії незаконними та спрямованими на його залякування та перешкоджання громадській і журналістській діяльності, 14 липня 2000 року звернувся з відкритим листом до Генерального прокурора України, в якому зазначив обставини подій, номерний знак, встановлений на автомобілі, що був задіяний в ході проведення заходів спостереження, обґрунтовано висловив вимоги про свій захист, поновлення порушених прав та притягнення винних у цьому осіб до відповідальності. Оскільки факт незаконного проведення оперативних заходів щодо Гонгадзе Г.Р. набув розголосу, за вказівкою особи, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т.120 а.с.185-188), їх подальше здійснення влітку 2000 року за його вказівкою було зупинено.

Упродовж кінця серпня – початку вересня 2000 року очолюване               Гонгадзе Г.Р. Інтернет — видання «Українська правда» розповсюдило нові публікації критичного та сатиричного змісту на адресу вищих посадових осіб України.

Враховуючи ці публікації журналіста, приблизно 13-14 вересня 2000 року у своєму службовому кабінеті в м. Києві по вул. Богомольця, 10 особа, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т.120 а.с.185-188), усно віддала начальнику ГУКП МВС України Пукачу О.П. явно злочинний наказ – вбити журналіста Гонгадзе Г.Р. для припинення у такий спосіб його журналістської та громадської діяльності, спрямованої на створення і публікацію у засобах масової інформації та Інтернет-виданні критичних статей щодо влади в Україні.

Усвідомлюючи, що цей наказ особи, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т.120 а.с.185-188), є явно злочинним, в порушення положень ст. 10 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» та відповідних положень Наказу МВС України № 005 цт, якими визначено вичерпний перелік цілей використання матеріалів оперативно-розшукової діяльності виключно для боротьби із злочинністю, Пукач О.П. погодився його виконати вступивши таким чином у попередній зговір з особою кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т.120 а.с.185-188), та, перевищуючи владу і свої посадові повноваження, використав дані раніше проведених щодо Гонгадзе Г.Р. оперативно-розшукових заходів про його особу, місце проживання, зв’язків та розпорядку дня для продовження своїх протиправних дій.

15 вересня 2000 року Пукач О.П. доручив своїм підлеглим Протасову М.К., Костенку В.М. та Поповичу О.В., а також іншим співробітникам ГУКП МВС України, продовжити проведення на території м. Києва негласних оперативних заходів відносно Гонгадзе Г.Р. з використанням спецтехніки та службових автомобілів.

У другій половині дня 15 вересня 2000 року Пукач О.П. та Протасов М.К. на службовому автомобілі ГУКП МВС України «Хюндай-Соната» під керуванням Поповича О.В. прибули на вулицю Мельникова в м. Києві, де за вказівкою Пукача О.П. до них приєднався Костенко В.М.

Приймаючи безпосередньо участь в проведенні оперативно-розшукових заходів щодо Гонгадзе Г.Р., Пукач О.П., Протасов М.К., Костенко В.М. і Попович О.В. отримували від інших, залучених до проведення оперативних заходів співробітників ГУКП МВС України, необізнаних про їх незаконний характер, інформацію про пересування та місце знаходження Гонгадзе Г.Р. У відповідності з цими даними щодо пересувань Гонгадзе Г.Р. також рухався автомобіль «Хюндай-Соната» під керуванням Поповича О.В., в салоні якого перебували Пукач О.П., Протасов М.К. і Костенко В.М. Під час перебування в автомобілі Пукач О.П. запропонував своїм підлеглим Протасову М.К., Костенку В.М. і Поповичу О.В., не ставлячи їх до відома про характер і мету злочинного наказу особи, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т.120 а.с.185-188), затримати Гонгадзе Г.Р., вивезти його за межі м. Києва, побити і залякати з метою примусити припинити публікувати і розповсюджувати критичні статті на адресу вищих посадових осіб України.

Незважаючи на те, що об’єктивних даних, які б свідчили про скоєння Гонгадзе Г.Р. правопорушення, злочину чи його причетність до злочину не було, усвідомлюючи, що такі, запропоновані Пукачем О.П., дії стосовно Гонгадзе Г.Р. суперечать вимогам ст. ст. 10, 11, 12, 13, 14 Закону України «Про міліцію», ст. ст. 6, 7, 8, 9, 10 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», Наказу МВС України № 005 цт, не маючи передбачених цими законами підстав для проведення оперативно-розшукової діяльності щодо Гонгадзе Г.Р., не маючи підстав для його затримання та застосування щодо нього заходів фізичного впливу і спеціальних засобів, розуміючи, що такі дії є перевищенням влади та посадових повноважень, тобто явно виходять за межі наданих їм прав і повноважень і завдадуть істотну шкоду державним інтересам та охоронюваним законом його правам громадянина на свободу та особисту недоторканість, працівники міліції Протасов М.К., Костенко В.М. і Попович О.В., погодились спільно вчинити вказані запропоновані Пукачем О.П. протиправні дії щодо Гонгадзе Г.Р. При цьому Пукач О.П., Протасов М.К., Костенко В.М. і Попович О.В. також усвідомлювали, що вчинення таких умисних дій явно суперечить обов’язку працівників міліції захищати життя, здоров’я, права і свободи громадян.

15 вересня 2000 року близько 22 години, отримавши оперативну інформацію про те, що Гонгадзе Г.Р. зайшов до будинку № 7 по бул. Л. Українки в м. Києві, з метою реалізації спільного злочинного умислу, спрямованого на незаконне затримання Гонгадзе Г.Р., Пукач О.П. дав вказівку Поповичу О.В. зупинити службовий автомобіль «Хюндай-Соната» на проїзній частині бул. Л.Українки на відстані близько ста метрів від вказаного будинку. Знаходячись у зазначеному місці в службовому автомобілі, Пукач О.П., Протасов М.К., Костенко В.М. та Попович О.В. узгодили між собою план незаконного затримання Гонгадзе Г.Р., розподіливши ролі кожного з учасників злочину. Діючи, відповідно до розробленого плану, Пукач О.П., Протасов М.К. і Костенко В.М. вийшли з автомобіля «Хюндай-Соната» та знаходились поруч з будинком № 7 по бул. Л. Українки і очікували виходу Гонгадзе Г.Р. на проїзну частину дороги, де останній, як було встановлено в ході раніше проведених заходів, мав звичку зупиняти таксі. Попович О.В. перебував за кермом, закріпленого за ним автомобіля «Хюндай-Соната» і так як він не знав Гонгадзе Г.Р. в обличчя, то згідно попередньої домовленості, мав отримати умовний сигнал і відразу під’їхати автомобілем та під виглядом надання послуг по перевезенню пасажирів запропонувати Гонгадзе Г.Р. сісти в автомобіль на заднє пасажирське сидіння. Для запобігання посадці Гонгадзе Г.Р. на переднє пасажирське сидіння Попович О.В. повинен був сказати, що воно зламане, а для унеможливлення вільного виходу Гонгадзе Г.Р. з транспортного засобу, завчасно поставити задні двері автомобіля у режим блокування. У такий спосіб, використовуючи у злочинних намірах оперативну інформацію про звички Гонгадзе Г.Р., Пукач О.П., Протасов М.К., Попович О.В. та Костенко В.М. планували помістити його в службовий автомобіль та незаконно затримати.

Приблизно о 23 годині Гонгадзе Г.Р. вийшов із зазначеного будинку, але через те, що був помічений несвоєчасно, Попович О.В. не встиг під’їхати до Гонгадзе Г.Р., який на проїзній частині бул. Л. Українки зупинив інший автомобіль, на якому і прибув до місця свого проживання на вул. В. Васильківську (Червоноармійську), 67 в м. Києві.

У зв’язку з тим, що 15 вересня 2000 року не вдалось затримати Гонгадзе Г.Р., здійснення щодо нього оперативних заходів з метою реалізації спланованого Пукачем О.П. злочину було продовжено 16 вересня 2000 року з посиленим особовим складом співробітників ГУКП МВС України, використанням спецтехніки і транспортних засобів. При цьому Протасов М.К., Попович О.В. і Костенко В.М., а також інші необізнані про їх злочинні наміри працівники ГУКП МВС України, також були залучені до цих заходів.

16 вересня 2000 року близько 11 години Костенко В.М. прибув до будинку №7 на бул. Л.Українки, де став очікувати на появу Гонгадзе Г.Р.

У цей же день, близько 12 години, біля станції метро «Республіканський стадіон» в м. Києві, Протасов М.К. за домовленістю з Пукачем О.П. приєднався до нього, сівши в службовий автомобіль ГУКП МВС України «Хюндай-Соната» за кермом якого знаходився Попович О.В. На зазначеному автомобілі упродовж дня Пукач О.П., Протасов М.К. і Попович О.Ф. переміщувались по м. Києву відповідно до отриманих даних про місце знаходження Гонгадзе Г.Р.

Приблизно о 21 годині 16 вересня 2000 року, маючи інформацію про те, що Гонгадзе Г.Р. зайшов до будинку № 7 на бул. Л. Українки, де мешкала його колега – журналіст Інтернет-видання «Українська правда» Притула О.Ю., Пукач О.П. з Протасовим М.К. на службовому автомобілі «Хюндай-Соната» під керуванням Поповича О.В. прибули на бул. Л. Українки для незаконного, з участю Костенка В.М., затримання Гонгадзе Г.Р.

Близько 22 години 16 вересня 2000 року, перебуваючи в службовому автомобілі «Хюндай-Соната» неподалік від будинку № 7 по бул. Л.Українки в м. Києві, Пукач О.П., Протасов М.К., Костенко В.М., Попович О.В. додатково узгодили план незаконного затримання Гонгадзе Г.Р. та визначили ролі кожного з учасників злочину. Діючи відповідно до розробленого плану, Пукач О.П., Протасов М.К. і Костенко В.М. вийшли з автомобіля та стали очікувати Гонгадзе Г.Р. на вулиці неподалік від будинку № 7 по бул. Л. Українки. Попович О.В. згідно з попередньою домовленістю з метою приховати належність транспортного засобу органам внутрішніх справ, замінив встановлені на автомобілі номерні знаки на іноземні транзитні, посунув вперед переднє пасажирське сидіння, з метою унеможливити вільний вихід Гонгадзе Г.Р. з салону, поставив в режим блокування задні дверцята та розташував закріплений за ним службовий автомобіль «Хюндай-Соната» на проїзній частині бул. Л.Українки в полі зору Пукача О.П.

Отримавши інформацію про вихід Гонгадзе Г.Р. з будинку № 7 по бул. Л. Українки, Попович О.В. за вказівкою Пукача О.П., керуючи службовим автомобілем «Хюндай-Соната», почав рухатись по проїзній частині дороги до вказаного будинку.

Приблизно о 22 годині 30 хвилин 16 вересня 2000 року Гонгадзе Г.Р. вийшов на проїзну частину бул. Л.Українки та з метою прибуття до місця свого проживання — на вул. В. Васильківську (Червоноармійську) в м. Києві намагався зупиняти автомобілі. У цей момент Попович О.В., діючи узгоджено з Пукачем О.П., Протасовим М.К. та Костенком В.М., під’їхав на службовому автомобілі «Хюндай-Соната» до Гонгадзе Г.Р. і запропонував свої послуги по перевезенню. Гонгадзе Г.Р., будучи не обізнаним про злочинні наміри Пукача О.П., Протасова М.К., Костенка В.М. і Поповича О.Ф., погодився скористатися вказаною послугою та виявив намір сісти на переднє сидіння автомобіля. Попович О.В., діючи відповідно до злочинного плану, з метою забезпечення незаконного затримання Гонгадзе Г.Р., під приводом того, що посунуте уперед переднє сидіння начебто зламане, запропонував тому розміститись на задньому сидінні. Введений в оману Гонгадзе Г.Р., вимушений був сісти на запропоноване йому Поповичем О.В. місце в салоні. Одночасно з цим, діючи узгоджено з Поповичем О.В., до автомобіля підбігли Пукач О.П., Протасов М.К. та Костенко В.М.

Пукач О.П. посунув назад переднє пасажирське сидіння і сів на нього, а Протасов М.К. з Костенком В.М. сіли на заднє сидіння праворуч і ліворуч Гонгадзе Г.Р., закривши заздалегідь поставлені Поповичем О.В. у режим блокування задні дверцята, що унеможливлювало вихід Гонгадзе Г.Р. з автомобіля «Хюндай-Соната».

Після проведення незаконного затримання Гонгадзе Г.Р., Попович О.В., за вказівкою Пукача О.П. скерував автомобіль в напрямку виїзду за межі м. Києва.

Продовжуючи перевищувати владу і свої посадові повноваження, дискредитуючи органи внутрішніх справ України, Пукач О.П., Протасов М.К., Костенко В.М. і Попович О.В. застосували до Гонгадзе Г.Р. насильство, а також вчинили болісні і такі, що ображають його особисту гідність дії. Зокрема, Протасов М.К. і Костенко В.М., утримуючи Гонгадзе Г.Р. з двох боків на задньому сидінні автомобіля, застосувавши фізичну силу, завели його руки за спину і стали утримувати в такому положенні. Пукач О.П. при цьому розвернувся до Гонгадзе Г.Р. і наніс йому декілька ударів гумовим кийком по тулубу, чим спричинив фізичний біль. Гонгадзе Г.Р. заперечував обґрунтованість свого затримання, неодноразово називав своє ім’я та прізвище, казав, що він журналіст і злочинів не вчиняв, просив його відпустити або ж надати можливість передати ключі від квартири дружині, яка його очікувала. Ці звернення Гонгадзе Г.Р. працівники міліції Пукач О.П., Протасов М.К., Попович О.В. і Костенко В.М. залишили поза увагою та, діючи узгоджено між собою, замість того, щоб захистити життя, здоров’я, права і свободи Гонгадзе Г.Р., навпаки, продовжили вчинення щодо нього протиправних дій, які супроводжувались насильством, болісними і такими, що ображають його особисту гідність діям, завдали істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам Гонгадзе Г.Р., підірвали авторитет і престиж органів державної влади.

На виїзді із міста, на автодорозі Київ-Одеса, неподалік від поста ДАІ, Попович О.В. за вказівкою Пукача О.П. зупинив службовий автомобіль «Хюндай-Соната». Пукач О.П. вийшов з нього та дав вказівку іншим, необізнаним про його злочинні наміри співробітникам ГУКП МВС України, які знаходились у іншому транспортному засобі позаду на певній відстані, припинити здійснення оперативних заходів та повернутись за місцем розташування підрозділу. Далі Пукач О.П. спільно із своїми підлеглими Протасовим М.К., Костенком В.М. і Поповичем О.В., незаконно утримуючи Гонгадзе Г.Р. в автомобілі «Хюндай-Соната», продовжили рух по автодорозі Київ-Одеса у напрямку м. Біла Церква. При цьому Попович О.В., діючи з метою приховати протиправну діяльність та запобігти можливості ідентифікувати службовий автомобіль, декілька разів змінював на ньому номерні знаки. Упродовж руху Гонгадзе Г.Р. звертався до Пукача О.П., Протасова М.К., Костенка В.М. і Поповича В.О. з проханнями пояснити причини затримання, відпустити його, повідомляв, що він журналіст і непричетний до вчинення будь-яких злочинів. Проте, перевищуючи свої посадові та владні повноваження, діючи узгоджено між собою, вказані працівники міліції продовжували із застосуванням фізичної сили подавляти його волю до опору і незаконно утримувати Гонгадзе Г.Р.

Приблизно о 23 годині 45 хвилин 16 вересня 2000 року Пукач О.П., Протасов М.К., Костенко В.М та Попович В.О. разом з затриманим ними Гонгадзе Г.Р. прибули в с. Сухоліси Білоцерківського району Київської області, де з подвір’я родичів дружини підсудного, що проживали у будинку № 32 по вул. 30-річчя Перемоги Пукач О.П. взяв мотузку і лопату, які поклав до багажного відділення автомобіля.

Далі Попович О.В., керуючи автомобілем «Хюндай-Соната», діючи узгоджено з Пукачем О.П., Протасовим М.К. та Костенком В.М., за вказівкою Пукача О.П. доставили Гонгадзе Г.Р. у безлюдне місце – у поле біля лісу, що знаходиться приблизно на відстані трьох кілометрів від с. Сухоліси Білоцерківського району Київської області. По дорозі, з метою приховати злочинну діяльність, Попович О.В. зупиняв автомобіль та змінював на ньому номерні знаки.

Біля 00 годин 10 хвилин 17 вересня 2000 року, перебуваючи на галявині лісу, працівники міліції Протасов М.К., Попович О.В., Костенко В.М., діючи з особистої зацікавленості та кар’єрних спонукань, не бажаючи ускладнювати стосунки з Пукачем О.П., розраховуючи здобути його прихильність та отримати підвищення по службі, вступили з Пукачем О.П., який не ставив їх до відому, що сам особисто діє за наказом особи, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т.120 а.с.185-188), та між собою в злочину змову для скоєння з розподілом ролей умисного вбивства Гонгадзе Г.Р.

Реалізуючи спільний злочинний умисел, спрямований на протиправне, за попереднім зговором групою осіб, позбавлення життя Гонгадзе Г.Р., Попович О.В. за вказівкою Пукача О.П. неподалік від місця зупинки автомобіля викопав лопатою прямокутну яму приблизно шириною 70 см та глибиною 1 м. У цей час Протасов М.К. і Костенко В.М., залишались в автомобілі «Хюндай-Соната», продовжували незаконно утримувати в ньому Гонгадзе Г.Р. Далі Протасов М.К. і Костенко В.М., діючи узгоджено між собою, Поповичем О.В. і Пукачем О.П., вивели Гонгадзе Г.Р. із службового транспортного засобу, стягнули з нього куртку, повалили на землю та зняли черевики. Потім Костенко В.М. зв’язав мотузкою руки і ноги Гонгадзе Г.Р., якого при цьому утримували із застосуванням фізичної сили Пукач О.П. і Протасов М.К. Далі Пукач О.П., Протасов М.К. і Костенко В.М. віднесли зв’язаного Гонгадзе Г.Р. до викопаної Поповичем О.В. ями та поклали на землю обличчям униз. Костенко В.М., виконуючи вказівку Пукача О.П., обшукав Гонгадзе Г.Р., вилучив у нього з кишені штанів ключі та носову хусточку і передав їх Пукачу О.П. Після цього Пукач О.П. разом із Костенком В.М. та Протасовим М.К. перевернули Гонгадзе Г.Р. і поклали його обличчям уверх. У цей час Гонгадзе Г.Р., усвідомлюючи злочинні наміри щодо нього, став просити не вбивати його. Незважаючи на це, Пукач О.П., Протасов М.К., Костенко В.М. та Попович О.В., діючи узгоджено між собою, продовжили вчиняти умисні дії, спрямованні на протиправне позбавлення Гонгадзе Г.Р. життя. Зокрема, Пукач О.П., реалізуючи свій умисел на вбивство Гонгадзе Г.Р. та спільний з Протасовим М.К., Костенком В.М. і Поповичем В.О. умисел на вбивство за попереднім зговором групою осіб, запхав до рота Гонгадзе Г.Р. носову хустинку та почав руками здавлювати його горло і шию. При цьому Протасов М.К., для подолання опору Гонгадзе Г.Р., з метою вчинення вбивства, утримував того за плечі. Оскільки у такий спосіб задушити Гонгадзе Г.Р. не вдалося, Попович О.В., діючи узгоджено з іншими співучасниками злочину, за вказівкою Пукача О.П. витягнув із штанів Гонгадзе Г.Р. ремінь та передав його в якості знаряддя вбивства Пукачу О.П. Зробивши з ременя петлю, Пукач О.П. накинув її на шию Гонгадзе Г.Р., вперся коліном у ділянку грудей і його лівого плеча та із силою став її затягувати.

В цей час Протасов М.К. утримував Гонгадзе Г.Р. за праве плече, а Костенко В.М. — за ноги. Намагаючись уникнути смерті, Гонгадзе Г.Р. набрав у легені повітря. Тоді, за вказівкою Пукача О.П., реалізуючи спільний злочинний умисел на вбивство, Попович О.В. для того, щоб змусити Гонгадзе Г.Р. видихнути повітря, в процесі удушення Пукачем О.П. наніс потерпілому п’ятою декілька ударів у живіт. За таких обставин Гонгадзе Г.Р. видихнув повітря з легень і внаслідок продовження здавлювання Пукачем О.П. його шиї петлею з ременя у Гонгадзе Г.Р. був зламаний щитоподібний хрящ і почались конвульсії. При цьому Протасов М.К. і Костенко В.М. утримували Гонгадзе Г.Р. за ноги до настання його смерті. Приблизно о першій годині ночі 17 вересня 2000 року, в результаті наведених спільних, узгоджених, умисних дій Пукача О.П., Протасова М.К., Костенка В.М. та Поповича О.В., внаслідок стискання органів шиї петлею з ременя, від механічної странгуляційної асфіксії настала смерть Гонгадзе Г.Р.

Упевнившись, що Гонгадзе Г.Р. не виявляє ознак життя, Пукач О.П., Протасов М.К. і Костенко В.М. скинули його тіло у заздалегідь викопану Поповичем О.В. яму. З метою приховати скоєні злочини, вчинені відносно Гонгадзе Г.Р., Попович О.В. за вказівкою Пукача О.П. дістав з багажного відділення автомобіля каністру з пальним, облив ним труп Гонгадзе Г.Р. після чого Пукач О.П. його підпалив. Коли полум’я згасло Пукач О.П., Протасов М.К., Костенко В.М. та Попович О.В. закидали яму з тілом Гонгадзе Г.Р. землею, замаскували місце поховання травою, викинули кавуни, які були у Гонгадзе Г.Р. при затриманні, перевірили чи не залишили вони власних речей та на службовому автомобілі «Хюндай-Соната» покинули місце злочину.

Повертаючись до м. Києва, Попович О.В. з метою унеможливити ідентифікацію транспортного засобу, замінив на автомобілі номерні знаки та викинув раніше встановлені на ньому іноземні. Також по дорозі до м. Києва вони викинули у різних місцях належні Гонгадзе Г.Р. особисті речі, залишивши сумку та мобільний телефон. Наступного дня Пукач О.П. доповів особі, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т.120 а.с.185-188), про виконання її наказу про вбивство журналіста Гонгадзе Г.Р. Після чого разом з Поповичем О.В. позбавились сумки та мобільного телефону Гонгадзе Г.Р., викинувши сумку в озеро поблизу Південного мосту, а мобільний телефон — в Русанівський канал поблизу готелю «Славутич» в м. Києві.

На початку жовтня 2000 року, діючи за вказівкою особи, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т.120 а.с.185-188), з метою приховати вчинені стосовно Гонгадзе Г.Р. злочини, Пукач О.П. на службовому автомобілі «Ніссан» під власним керуванням прибув на місце поховання трупа Гонгадзе Г.Р., викопав його та відвіз у лісовий масив Улашівського лісництва Таращанського району Київської області, де сокирою відчленував голову від тіла та закопав обезголовлений труп Гонгадзе Г.Р. Відчленовану голову Гонгадзе Г.Р. з прилеглими кістками Пукач О.П. відвіз і закопав у кінці лісосмуги на відстані 1,4 км від автодороги між селами Довголівське – Колісникове 136 км автотраси Київ — Золотоноша Рокитнянського району Київської області.

Вказані дії, вчинені Пукачем О.П. на виконання явно злочинного наказу особи, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т.120 а.с.185-188), спільно з Протасовим М.К., Костенком В.М. та Поповичем О.В. заподіяли істотну шкоду охоронюваним ст. ст. 27, 28, 29, 34 Конституції України правам і інтересам громадянина Гонгадзе Г.Р. на повагу до його гідності, на свободу та особисту недоторканність, на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, на життя, а також спричинили тяжкі наслідки – настання смерті Гонгадзе Г.Р. і заподіяли істотну шкоду державним інтересам у вигляді підриву авторитету правоохоронного органу – Міністерства внутрішніх справ України — міліції, як державного озброєного органу виконавчої влади, який захищає життя, здоров’я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Крім цього, упродовж липня — вересня 2000 року за журналістом Гонгадзе Г.Р. незаконно за вказівкою особи, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т.120 а.с.185-188), Пукачем О.П. було організоване та проведене зовнішнє спостереження працівниками ГУКП МВС України, згодом перейменованого на Департамент оперативної служби (ДОС) МВС України, начальником якого, на той час, був Пукач О.П.

Враховуючи ці обставини, в ході розслідування кримінальної справа за фактом умисного вбивства журналіста Гонгадзе Г.Р., з метою встановлення кола працівників ГУКП МВС України, задіяних в здійсненні незаконного зовнішнього спостереження за Гонгадзе Г.Р., для їх допиту та проведення інших слідчих дій, спрямованих на розкриття тяжкого злочину, Генеральною прокуратурою України 3 липня 2003 року до МВС України направлено вимогу щодо підготовки для вилучення в ДОС МВС України табелів і щомісячних накопичувальних відомостей обліку робочого часу для обчислення пільг працівникам підрозділів кримінального пошуку за липень-вересень 2000 року, які були документами, що містили цю важливу для слідства інформацію. Отримавши вказану вимогу, Пукач О.П. в липні 2003 року на території м. Києва зустрівся з особою, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т.120 а.с.185-188), та повідомив їй про цю обставину.

Особа, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т.120 а.с.185-188), розуміючи, що відомості, які містяться у документах ДОС МВС України, допоможуть викрити факт безпосередньої причетності його та інших оперативних працівників міліції до організації та здійснення незаконного зовнішнього спостереження за Гонгадзе Г.Р., та, завідомо знаючи про обов’язковість їх надання до Генеральної прокуратури України, діючи з метою приховання раніше вчинених злочинів стосовно Гонгадзе Г.Р., запропонував Пукачу О.П. умисно приховати від слідства ці важливі відомості шляхом знищення зазначених документів і тим самим перешкодити правомірній діяльності органів прокуратури по прийняттю заходів щодо розкриття вбивства журналіста. На цю пропозицію Пукач О.П., також зацікавлений в приховуванні слідів раніше вчиненого злочину, відповів згодою, вступивши таким чином в злочинну змову з особою, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження.

10 липня 2003 року, реалізуючи спільний з особою, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т.120 а.с.185-188), умисел, Пукач О.П. як керівник структурного підрозділу МВС України — начальник ДОС МВС України, будучи наділеним владними та службовими повноваженнями, а тому являючись службовою особою та працівником правоохоронного органу, діючи з особистих інтересів та використовуючи свої службові повноваження всупереч інтересам служби, у своєму службовому кабінеті дав усну вказівку підлеглим співробітникам ДОС МВС України знищити три томи номенклатурної справи № 23 табелів обліку робочого часу за липень, серпень і вересень 2000 року за інвентарними номерами «3598», «3599» та «3600» для обчислення пільг співробітникам підрозділів кримінального пошуку, ще до закінчення трирічного терміну їх зберігання, встановленого Наказом МВС України № 07т від 09 лютого 1994 року, незважаючи на те, що ці документи підлягали вилученню в ході досудового слідства у справі № 60-1241 про вбивство Гонгадзе Г.Р. за постановою від 3 липня 2003 року, санкціонованою заступником Генерального прокурора України.

Діючи умисно, за попередньою змовою із особою, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т.120 а.с.185-188), та незважаючи на заперечення підлеглих працівників щодо незаконності отриманої усної вказівки про знищення вищевказаних документів та посилання на обов’язковість їх надання до Генеральної прокуратури України, Пукач О.П., зловживаючи своїм службовим становищем, підтвердив свою вказівку про обов’язкове їх знищення. У подальшому, працівники ДОС МВС України, виконуючи незаконну вказівку свого керівника Пукача О.П., 29 липня 2003 року склали комісійний акт «Про відбирання на знищення та знищення журналів та робочих зошитів», до якого включили три томи номенклатурної справи № 23 «Табелі обліку робочого часу для обчислення пільг співробітникам підрозділів кримінального пошуку» за інвентарними номерами «3598», «3599», «3600» за 2000 рік.

30 липня 2003 року начальник ДОС МВС України генерал-лейтенант міліції Пукач О.П, зловживаючи службовим становищем та продовжуючи свої злочинні дії, затвердив зазначений акт. В той же день вказані документи були доставлені на ВАТ «Київський картонно-паперовий комбінат» у м. Обухів Київської області, де були знищені.

Таким чином, вищезазначені офіційні документи щодо діяльності працівників ГУКП МВС України були знищені, що призвело до того, що МВС України, як правоохоронний орган, на який покладено проведення оперативно-розшукових заходів по боротьбі зі злочинністю, було позбавлено володіння особливо важливою достовірною інформацією щодо оперативних заходів ГУКП МВС України протягом 2000 року, в тому числі і незаконного зовнішнього спостереження за Гонгадзе Г.Р. Крім того, в результаті зазначених умисних протиправних дій Пукача О.П. та особи, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т.120 а.с.185-188), вчинено перешкоду органам досудового слідства в здійсненні законних заходів у кримінальній справі по розкриттю умисного вбивства Гонгадзе Г.Р., яка виразилася в непоправній втраті об’єктивних документальних доказів по справі, чим заподіяно істотну шкоду державним та громадським інтересам та підірвано авторитет правоохоронних органів України в боротьбі зі злочинністю.

Вироком Апеляційного суду м. Києва від 08 травня 2007 року Наумець М.П. та Мариняк О.Ф. засуджені за ч.2 ст. 365 КК України та визнані винними у вчиненні 09-10 червня 2000 року за вказаних у вироку обставин умисних дій, які явно виходять за межі наданих їм прав та службових повноважень, внаслідок яких заподіяна істотна шкода охоронюваним законом правам та інтересам потерпілого Подольського О.І., що супроводжувалось насильством над ним, погрозами вбивством, болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого діями.

(т.59 а.с.3-13)

Вироком Апеляційного суду м. Києва від 15 березня 2008 року Костенко В.М., Протасов М.К. та Попович О.В. засуджені за п. «і» ст.93, ч.3 ст.166 КК України 1960 року та визнані винними у вчиненні 15-17 вересня 2000 року за вищевказаних у вироку обставин умисних дій, що явно виходять за межі наданих їм законом прав і повноважень, що завдали при цьому істотної шкоди державним інтересам та охоронюваним законом правам та інтересам Гонгадзе Г.Р., що супроводжувалось насильством, болісними і такими, що ображають особисту гідність Гонгадзе Г.Р. діями та спричинили тяжкі наслідки, а також скоєні за попереднім зговором групою осіб умисного вбивства Гонгадзе Г.Р.

(т.59 а.с.18-105)

Враховуючи ту обставину, що повні анкетні дані свідків — співробітників ГУКП МВС України в силу Закону України «Про державну таємницю» розголошенню не підлягають, вони приводяться у вироку у скороченому вигляді, із зазначенням аркушу і тому справи, де містяться повні відомості.

Допитаний в судовому засіданні в якості підсудного Пукач О.П., свою вину у пред’явленому обвинуваченні визнав частково, зокрема, не заперечував незаконності застосування ним фізичної сили до Подольського О.І., однак заперечував наявність умислу та змови на вчинення вбивства Гонгадзе Г.Р., незаконність здійснення оперативних заходів щодо Подольського О.І. та Гонгадзе Г.Р., незаконність знищення документів стосовно ведення спостереження за Гонгадзе Г.Р.

Підсудний показав, що в травні — червні 2000 року, коли він обіймав посаду першого заступника начальника ГУКП МВС України, він отримав через керівника апарату Міністра внутрішніх справ України Фере Е.В. наказ Міністра внутрішніх справ Кравченка Ю.Ф. встановити місце проживання Подольського О.І., вивезти його за межі м. Києва і залякати з метою припинення дискредитації Подольським О.І.   керівництва держави.

При цьому Фере Е.В. вчиняв моральний тиск на нього, зазначаючи про зацікавленість вищих посадових осіб держави у виконанні завдання, казав, що йому –Пукачу О.П. нікуди дітися і він повинен виконувати наказ, оскільки дії, що необхідно вчинити відносно Подольського О.І. — це спеціальна операція, яка проводиться вищим керівництвом держави.

Після розмови він був морально зламаний та викликав до себе одного з керівників управління Б.В.О., повні анкетні дані якого наявні в матеріалах справи (т. 127, а.с.3), якого повідомив про необхідність здійснення оперативних заходів щодо Подольського О.І., не повідомляючи про зміст завдання яке він отримав від Фере Е.В. При цьому до управління надійшло письмове завдання про здійснення оперативних заходів щодо Подольського О.І.

Контролюючи хід операції, Фере Е.В. через деякий час виказав невдоволення Кравченка Ю.Ф. щодо виконання поставленого завдання, оскільки Подольський О.І. продовжує розповсюджувати листівки, які дискредитують керівництво держави. Також Фере Е.В. вимагав від нього в цей же день доповісти про результати виконання завдання.

З метою виконання отриманого завдання, він 09 червня 2000 року на службовому автомобілі «Хюндай – Соната» під керуванням Мариняка О.Ф. прибув на Львівську площу де проводилося зовнішнє спостереження за Подольським О.І. Потерпілий в цей час знаходився в ресторані.

Він не знав співробітників, які здійснювали оперативні заходи щодо Подольського О.І., тому, обираючи особу, яку можна було залучити до виконання завдання по залякуванню Подольського О.І., опитав працівників ГУКП про те чи займаються вони спортом та обрав Наумця М.П., який на його думку міг взяти участь в операції, оскільки був «афганцем».

Очікували поки Подольський О.І. вийде з ресторану приблизно годину — дві. Коли той вийшов, Наумцю М.П. за допомогою засобів оперативного зв’язку про це повідомили. Також вони побачили, що Подольський О.І. переходить дорогу на зелений сигнал світлофору на перехресті вулиць Велика Житомирська, Воровського та Артема. Коли Подольський О.І. перейшов на протилежний бік вулиці та почав зупиняти машини, він дав команду Мариняку О.Ф. під’їхати до Подольського О.І. і сказати, що вони підвезуть його в потрібному напрямку.

Після того як Мариняк О.Ф. зупинив автомобіль поряд з Подольським О.І., останній, не усвідомлюючи злочинних намірів щодо себе, звернувся до Мариняка О.Ф. з проханням підвезти його до житлового масиву «Оболонь», на що отримав згоду і сів до автомобіля на заднє сидіння поряд з Наумцем М.П. При цьому він — Пукач О.П. сидів на передньому пасажирському сидінні, а Наумець М.П. на задньому, за водієм Мариняком О.Ф.

В перші хвилини перебування в автомобілі Подольський О.І. щось розповідав, але згодом помітив, що «щось не так» в їхній поведінці та почав просити зупинити автомобіль, щоб він мав можливість вийти.

За його вказівкою Мариняк О.Ф. проїхав не зупиняючись ділянку дороги на якій знаходились зупинки громадського транспорту та багато людей, а потім зупинився.

Подольський О.І. спробував вийти з автомобіля та відчинив дверцята, але він вийшов з автомобілю та фізично перешкодив цьому. Він сів в автомобіль на заднє сидіння, Подольський О.І. при цьому сидів на задньому сидінні між ним та Наумцем М.П. Після чого він дав Мариняку О.Ф. команду рухатись далі. Під час руху через деякий час він помітив, що за ними рухається оперативний автомобіль з працівниками ГУКП, якій здійснювали зовнішнє спостереження за Подольським О.І.

Мариняк О.Ф. за його вказівкою зупинив автомобіль, він вийшов та наказав працівниками ГУКП, які їхали за ними повертатись, що вони і зробили. Наумець М.П. при цьому утримував Подольського О.І. в автомобілі.

Після цього Мариняк О.Ф. за його вказівкою замінив номерні знаки на автомобілі і вони почали рухатись далі на виїзд з м. Києва в сторону м. Бровари.

Під час руху Подольський О.І. неодноразово намагався з’ясувати причини свого захоплення, проте на ці запитання він не відповідав, а наносив йому удари гумовим кийком. Потім Подольский О.І вів себе скромно, одразу визнав свою провину та сказав, що він простий вчитель. Перед заїздом в один з населених пунктів він наказав Мариняку О.Ф звернути в поле. Він попросив Подольського О.І. зняти окуляри та поклав їх біля заднього скла автомобіля. Після того, як машина зупинилася, він вийшов, а Наумець М.П. виштовхнув Подольського О.І. з автомобіля. Застосовуючи фізичну силу шляхом нанесення ударів гумовою палицею по спині, ногам, сідницям потерпілого, він погрожував розправою в разі, якщо Подольський О.І. не припинить критикувати керівництво держави. При цьому Наумець М.П. наносив удари ногами і руками, а Мариняк О.Ф. за його вказівкою дістав з багажника автомобіля каністру з бензином та лопату, які продемонстрували потерпілому на підтвердження реальності погроз. Після побиття, вони залишили Подольського О.І. лежати на спині та поїхали до м. Києва.

З метою продовження залякування Подольського О.І., приїхали до місця проживання потерпілого на вул. Воровського. Він з Наумцем М.П. вийшов з машини, зайшов в під’їзд будинку, піднявся на другий поверх та, обливши заздалегідь підготовленим розчином двері квартири, де мешкав Подольський О.І., підпалив їх. Після чого вони відвезли додому Наумця М.П., а потім роз’їхались по домівках.

Наступного дня від доповів керівнику апарату Міністра про виконання завдання щодо Подольського О.П.

З приводу обставин смерті журналіста Гонгадзе Г.Р. підсудний вказав, що 10 червня 2000 року Кравченко Ю.Ф. викликав його до свого службового кабінету, та наказав зібрати інформацію щодо журналіста на прізвище «Гонгадзе», який розповсюджує неправдиву інформацію про вище керівництво держави.

Після вказаної розмови підсудний викликав свого заступника Б.В.О., повні анкетні дані якого наявні в матеріалах справи (т.127, а.с.3), який через канцелярію отримав завдання про проведення оперативних заходів щодо Г.Гонгадзе, та розповів йому про зацікавленість керівництва у якості проведення заходів.

Завдання щодо Гонгадзе Г.Р. було виписане абсолютно законно, оскільки у підрозділі проводився інструктаж особового складу, видавались спецзасоби, а після зміни працівниками складались відповідні документи, які передавились безпосереднім керівникам.

Про результати проведення оперативних заходів щодо Гонгадзе Г.Р. він доповідав Кравченку Ю.Ф.

Пізніше, вказує підсудний, його викликав Кравченко Ю.Ф. та повідомив, що у ЗМІ з’явилася інформація про розшифровку оперативних груп, також повідомлялося про номери автомобілів та прізвища співробітників, що здійснювали стеження за журналістом Г.Гонгадзе. З приводу вказаних обставин виступили народні депутати, керівники опозиційних партій та фракції.

Зазвичай, в таких випадках проводиться службове розслідування, однак у даному випадку, потрібно було і надалі працювати, що його здивувало.

За результатами проведеної роботи його підрозділом у відповідності до відомчого наказу № 005цт було складено довідку про результати проведення оперативно-розшукових заходів щодо Гонгадзе Г.Р., яку він передав Кравченку Ю.Ф., який в той час перебував на відпочинку в Автономній Республіці Крим.

Пізніше, наприкінці серпня 2000 року, під час розмови з Кравченком Ю.Ф., який викликав його до себе, останній повідомив його про те, що він задоволений виконанням його наказу щодо проведення зовнішнього спостереження за Гонгадзе Г.Р. і він, Пукач О.П., буде призначений керівником ГУКП МВС України.

Приблизно 11 вересня 2000 року його викликав Кравченко Ю.Ф. та повідомив, що по Гонгадзе Г.Р. необхідно провести такі заходи, які були проведені щодо Подольського О.І. Зокрема, було зазначено про необхідність «прибрати» Гонгадзе Г.Р., вивезти так, щоб ніхто ніколи його не знайшов, оскільки він передає закордон неправдиву інформацію щодо керівництва держави. На його питання, що мається на увазі «прибрати» Гонгадзе Г.Р., Кравченко Ю.Ф. розлютився та сказав, що Гонгадзе Г.Р. необхідно вбити, а тіло спалити і закопати. Також Кравченко Ю.Ф. повідомив підсудного про те, що він говорить від імені Президента України Кучми Л.Д.

Він заперечував проти виконання отриманого наказу, посилаючись на те, що з приводу стеження за потерпілим було багато публікацій.

Після цього, як зазначив підсудний, він вийшов з кабінету, зайшов до керівника апарату Міністра внутрішніх справ України Фере Е.В. та розповів останньому про розмову з Кравченко Ю.Ф., очікуючи отримати пораду та підтримку. Через 15 хвилин після розмови з керівником апарату Міністра, Кравченко Ю.Ф. викликав його до себе, був розлючений, почав психологічно тиснути на нього, казав, що він не для того брав підсудного на роботу, щоб той відмовлявся виконувати його накази.

Як показав далі підсудний, наступного дня він особисто зібрав весь особовий склад та в залі проведення оперативних нарад провів інструктаж. Загалом, до участі у заходах було залучено 80 % особового складу ГУКП, що свідчить, на думку підсудного, про його неадекватний стан.

16 вересня 2000 року, коли Гонгадзе Г.Р. вийшов з будинку, в якому мешкала О.Ю. Притула, він спільно зі своїми підлеглими, провели оперативну комбінацію по посадці потерпілого в автомобіль під керуванням водія Поповича О.В. Для того, щоб потерпілий сів на заднє сидіння, була використана версія про зламане переднє сидіння автомобіля В момент посадки Гонгадзе Г. в автомобіль з двох сторін до нього підбігли Протасов М.К. та Костенко В.М. та сіли на заднє сидіння, він при цьому сів на переднє сидіння.

Посадивши потерпілого до автомобіля, Протасов М.К. та Костенко В.М. заломили потерпілому руки за спину, а він почав з Гонгадзе Г.Р. розмову про проведення останнім підривної діяльності та участі у бойових діях на території Абхазії в складі незаконного військового формування, його розвідувальну діяльність, застосовуючи при цьому фізичну силу. Підсудний вказує, що потерпілий підтвердив, що заходив до прес-центру посольства США, заносив туди інформацію, повинен був отримати за це кошти, однак не отримав, оскільки господаря не було, хоча отримав чотириста доларів США. Також запитував, чому його затримали. Під час руху автомобіля в напрямку Одеської площі вони зупинились на вул. Боженка, де він дав водієві вказівку змінити номерні знаки автомобіля. Після цього виїхали в напрямку м. Одеси і біля КП ДАІ він помітив, що за ними рухаються автомобілі підрозділу. В зв’язку з чим він дав наказ водієві зупинитись, вийшов з автомобіля та наказав співробітникам, які їхали за ними, повертатись на робоче місце. Після цього вони продовжили рух у напрямку м. Одеса.

Далі підсудний вказував про те, що спочатку він мав намір відвезти Гонгадзе Г.Р. до Криму, а саме в м. Керч, оскільки мав намір в ході подорожі довести потерпілого до такого стану, який би змусив його виїхати за межі України. При цьому наполягав на тому, що якби мав намір на вбивство Гонгадзе Г.Р., то не залучав би таку кількість оперативних працівників та не садив так відкрито Гонгадзе Г.Р. до свого службового автомобіля.

Продовжуючи рух в напрямку м. Одеси та проїжджаючи м. Біла Церква, він дав вказівку водієві повернули в напрямку с. Сухоліси. У дворі одного з будинків він взяв лопату та вони поїхали до лісу. Зупинившись в лісі, надав вказівку своєму підлеглому Поповичу О.В. копати яму. Після того, як яма була викопана, Протасов М.К. та Костенко В.М. вивели Гонгадзе Г.Р. з автомобіля, при цьому Гонгадзе Г.Р. просив його не вбивати.

Підсудний наполягав, що наміру вбивати Гонгадзе Г.Р. в нього не було, він лише намагався отримати необхідну йому інформацію про співпрацю потерпілого з іноземними спецслужбами. При цьому потерпілого тримали Костенко В.М. та Протасов М.К., а він спочатку руками, а потім за допомогою ременя намагався стиснути сонні артерії Гонгадзе Г.Р., щоб привести потерпілого у непритомний стан та отримати у нього інформацію про шпигунську діяльність останнього, але при цьому пряжкою ременя ненавмисно натиснув на кадик потерпілого, внаслідок чого кадик провалився і потерпілий помер. За декілька секунд до цього він засунув до рота потерпілого носову хусточку. На його думку смерть Гонгадзе Г.Р. була нещасним випадком. Після цього тіло померлого скинули у яму. Попович О.В. приніс з автомобіля каністру з бензином, яким облили тіло Гонгадзе Г.Р. і він підпалив тіло. За допомогою лопати, яку він взяв в дворі будинку в с. Сухоліси, тіло засипали землею.

В подальшому, він разом з Протасовим М.К., Костенко В.М. та Поповичем О.В. сіли в автомобіль і поїхали до м. Києва, викидаючи по дорозі речі, що належали Гонгадзе Г.Р., зокрема: парасольку, ключі, куртку, крім сумки, що містила робочий зошит, який був розписаний кодами, шифрами та номерами.

Рухаючись у напрямку м. Києва, вони заїхали в кафе, повечеряли та випили пляшку горілки. Після приїзду до м. Києва висадили Костенка В.М., потім його.

Вранці наступного дня він доповів про вищеописані події Кравченку Ю.Ф., який наказав позбавитись речей потерпілого.

В цей же день в районі готелю «Славутич» він разом з Поповичем О.В. викинув в канал телефон потерпілого, а його сумку з робочим зошитом викинув у озеро в районі Осокорків-Позняків.

Через один-два тижні Кравченко Ю.Ф. викликав його та надав вказівку перепоховати тіло Г.Гонгадзе.

Підсудний зазначає, що виконуючи вказівку Кравченко Ю.Ф., він взяв лопату, сокиру, придбав рукавички, поїхав, відкопав тіло та, використовуючи сокиру, відчленував голову тіла. Голову та тіло потерпілого він закопав в різних місцях. Наступного дня він доповів Кравченку Ю.Ф. про виконання його розпорядження, у зв’язку з чим Кравченко Ю.Ф. наказав йому спалити автомобіль, на якому вивозили Гонгадзе Г.Р. та автомобіль який використовувався під час перепоховання останнього.

Пізніше, коли знайшли труп потерпілого, Кравченко Ю.Ф. запитав у нього, чому він ні при похованні, ні при перепохованні не зняв прикраси з померлого. Однак підсудний вказав, що він жодного разу не бачив цих прикрас, а лише знає про них з публікацій у пресі.

Підсудний вказував, що не мав наміру вбивати Гонгадзе Г.Р., а яма була викопана лише з метою залякування останнього, щоб він сказав всю правду про те, що він є шпигуном та займається підривною діяльністю.

Пукач О.П. вказував, що всі ці обставини Г.Р.Гонгадзе підтвердив під час розмови в автомобілі і саме тому він був в такому стані, що не міг розуміти значення своїх дій. І хоча Гонгадзе Г.Р. не зізнався в тому, що він є шпигуном, однак розповів про збір інформації, який він проводив з метою зміни влади в Україні.

По суті пред’явленого обвинувачення за ст. 364 ч.3 КК України підсудний вину не визнав та пояснив, що на початку 2003 року він займав посаду начальника ДОС МВС України. У нього відбулась зустріч з Кравченко Ю.Ф. Вказана зустріч була організована його колишнім заступником С.В.І., повні анкетні дані якого наявні в матеріалах справи (т. 130 а.с.25). Під час даної зустрічі Кравченко Ю.Ф. надав підсудному вказівку знищити всі документи, які можуть містити відомості про стеження за Гонгадзе Г.Р., оскільки термін зберігання вказаних документів сплинув ще рік тому.

Підсудний вказує, що через деякий час після даної зустрічі він викликав до кабінету свого заступника О.А.М., повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.128 а.с.214), який був головою комісії по знищенню документів, та надав останньому вказівку знищити документи за 2000 рік, оскільки, згідно відомчого наказу № 005 цт, термін зберігання таких документів сплинув. Разом з тим, голова комісії по знищенню документів заперечував проти знищення вказаних документів, посилаючись на те, що термін їх зберігання обчислюється не згідно наказу № 005 цт, а іншим наказом. Однак, як зазначив підсудний, він наполягав на виконанні О.А.М., повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.128 а.с.214), раніше отриманої вказівки про знищення документів

Після цього, як відомо підсудному, О.А.М., повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.128 а.с.214), зібрав членів комісії по знищенню документів.

Одразу після розмови з О.А.М., повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т. 128 а.с.214), він виїхав у відрядження, з якого повернувся через 2 тижні, а можливо – місяці, після чого «заднім» числом підписав акт про знищення документів, а саме 30-м липня 2003 року, які на той момент вже були знищені.

Щодо чинення перешкод Генеральній прокуратурі України у розслідуванні кримінальної справи про вбивство журналіста Гонгадзе Г.Р., шляхом знищення документів про стеження за останнім, підсудний вказав, що у той період часу, коли до ДОС МВС України надійшов запит Генеральної прокуратури України про витребування документів, він перебував у відрядженні. Він особисто вказаний запит не бачив, його резолюція на ньому не стоїть. Жодних перешкод він не чинив, а лише діяв так, як всі інші підрозділи МВС України, якими вже були знищені документи за 2000 рік.

Також підсудний зазначив, що знищення табелів обліку робочого часу працівників ГУКП МВС України за період проведення ними стеження за Гонгадзе Г.Р. ніяким чином не пов’язано з тією обставиною, що в цей час слідчі Генеральної прокуратури України намагались провести виїмку вказаних документів.

Вина підсудного у вчиненні злочинів при обставинах, викладених у вироку, крім показань підсудного, в яких він не заперечував фактичний перебіг подій та частково визнав пред’явлене обвинувачення, підтверджується іншими, дослідженими в судовому засіданні доказами в їх сукупності.

По епізоду вчинення перевищення влади і службових повноважень щодо Подольського О.І. винність підсудного доведена показаннями потерпілого, свідків, протоколами відтворень обстановки та обставин події, висновками експертиз та іншими матеріалами справи.

Під час судового розгляду були оголошені показання Пукача О.П., в яких він зазначав, що наказ про проведення незаконних оперативних заходів, захоплення і побиття Подольського О.І. він отримав у травні 2000 року від Міністра внутрішніх справ України Кравченка Ю.Ф. через керівника апарату Міністра Фере Е.В., якому і доручався контроль за його якісним та своєчасним виконанням.

Для виконання операції по захопленню Подольського О.І. були залучені працівники ГУКП МВС України Мариняк О.Ф. і Наумець М.П. Вся інформація про спостереження за Подольським О.І. надавалась підлеглими йому особисто і використовувалась ним безпосередньо при захопленні Подольського О.І.

Так, 9 червня 2000 року о 16 годині після розмови з керівником апарату Міністра про негайне виконання завдання щодо захоплення та побиття Подольського О.І, він на службовому автомобілі «Хюндай Соната» під керуванням Мариняка О.Ф. прибув на Львівську площу м. Києва, де в цей час проводились оперативні заходи щодо Подольського О.І.

Надалі, разом з Мариняком О.Ф. та Наумцем М.П., який мав при собі оперативний засіб зв’язку, він перебував в службовому автомобілі «Хюндай – Соната» в районі Львівської площі м. Києва, де очікував саме на появу Подольського О.І.

Приблизно о 22 год. 30 хв. надійшла оперативна інформація про те, що Подольський О.І. вийшов із квартири № 6 будинку № 5 по вул. Воровського в м. Києві та намагається скористатись послугами приватних перевізників.

З метою захоплення та побиття Подольського О.І. він наказав Мариняку О.Ф. рухатись службовим автомобілем «Хюндай – Соната» до зупинки громадського транспорту і зупинитись поруч з Подольським О.І., запропонувавши останньому сісти до його службового автомобіля.

За його вказівкою, під виглядом надання послуг по перевезенню пасажирів, Мариняк О.Ф. під’їхав до Подольського О.І. і зупинився. Не усвідомлюючи намірів щодо себе, Подольський О.І. звернувся до Мариняка О.Ф. з проханням підвезти його на масив «Оболонь» в м. Києві і, отримавши згоду, сів в автомобіль «Хюндай – Соната». Під час руху транспортного засобу у Подольського О.І. виникла підозра та останній звернувся з вимогою зупинитись. При в’їзді на вул. О. Теліги, неподалік від станції метро «Дорогожичі», за його вказівкою Мариняк О.Ф. зупинив автомобіль. Подольський О.І. спробував відчинити дверцята та вийти із автомобіля, однак він, Наумець М.П. і Мариняк О.Ф. застосували до потерпілого фізичну силу. Мариняк О.Ф. і Наумець М.П. утримували руками потерпілого в салоні, а він, вийшовши із автомобіля, наніс Подольському О.І. декілька ударів руками та гумовим кийком по різним частинам тіла. У подальшому, утримуючи разом з Наумцем М.П. потерпілого Подольського О.І. на задньому сидінні, автомобіль під керуванням Мариняка О.Ф. продовжив рух в напрямку виїзду за межі м.Києва.

Під час руху, перед виїздом з міста, Мариняк О.Ф. зупинив автомобіль і замінив реєстраційні номерні знаки автомобіля на інші номерні знаки з метою неможливості ідентифікації транспортного засобу.

Під час руху Подольський О.І. неодноразово намагався з’ясувати причини свого захоплення, однак відразу отримував від нього удари гумовим кийком по ногам.

Далі, рухаючись по автотрасі Київ-Суми, неподалік від с. Петрівське Прилуцького району Чернігівської області, Мариняк О.Ф. за його наказом звернув з дороги до безлюдного місця, де на значній відстані від автотраси зупинився і побиття Подольського О.І. продовжувалось. При цьому Подольського О.І. силою витягнули із автомобіля та нанесли йому численні удари ногами, руками та гумовим кийком по різним частинам тіла.

З метою психологічного тиску на потерпілого останньому на підтвердження висловлених погроз, пропонувалось копати власну могилу, демонструвалась каністра з пальним та лопата.

У момент знаходження потерпілого на землі, з останнього намагались стягнути одяг для того, щоб залишити його на місці побиття в оголеному вигляді.

Побиття Подольського О.І. здійснювалось лише з метою його залякування та у зв’язку із розповсюдженням ним критичних статей на адресу вищих посадових осіб держави.

При побитті Подольський О.І. зізнавався у своїй провині та запевняв присутніх, що ніколи більше не буде писати критичних статей.

Як зазначив обвинувачений Пукач О.П., удари наносились кожним із присутніх особисто та на власний розсуд. Він особисто наніс Подольському О.І. декілька ударів гумовою палицею в область спини та ніг під час знаходження потерпілого на землі животом до низу.

Згодом Мариняк О.Ф., не вмикаючи світло автомобіля, від’їхав від місця побиття потерпілого та почав очікував його та Наумця М.П. на незначній відстані від місця побиття, що не давало можливості Подольському О.І. запам’ятати номерні знаки автомобіля в променях світла габаритних вогнів.

Залишивши потерпілого Подольського О.І. в полі, вони повернулись до м. Києва приблизно о 2-3 годині ночі уже 10 червня 2000 року. Після чого, він разом з Наумцем М.П. здійснив підпал вхідних дверей помешкання Подольського О.І. Підпал вхідних дверей був частиною плану по залякуванню потерпілого. Умислу на знищення помешкання Подольського О.І. він не мав, бажав лише пошкодити майно та залякати потерпілого.

Про місце знаходження помешкання Подольського О.І. він дізнався від Наумця М.П., який напередодні приймав участь у проведенні оперативних заходів стосовно Подольського О.І. та був обізнаний про місце його постійного перебування упродовж дня.

Вхідні двері квартири, на які вказав Наумець М.П., знаходились в одному з будинків у Шевченківському районі м. Києва. На сходинковому майданчику знаходились двері двох чи трьох квартир. Наумець М.П. вказав на двері квартири, розташованої праворуч від сходів майданчика. Для підпалу вхідних дверей, скоріше за все, він використовував невеликий балон чи пляшку, яку заздалегідь заповнив пальним.

У вказаний період часу Мариняк О.Ф. знаходився в автомобілі і очікував його та Наумця М.П. Після підпалу вхідних дверей вони повернулись до автомобіля та дали команду Мариняку О.Ф. негайно їхати.

10 червня 2000 року приблизно о 10-11 годині він доповів керівнику апарату Міністра МВС України в його службовому кабінеті по вул. Богомольця, 10 в м. Києві про виконання наказу щодо вивезення Подольського О.І. за межі Київської області, про його побиття, залякування, залишення вночі у безлюдному місці та про підпал дверей його квартири. Відразу зазначену інформацію керівник апарату Міністра внутрішніх справ України передав Міністру внутрішніх справ України Кравченку Ю.Ф.

Згодом від керівника апарату Міністра він дізнався, що Кравченко Ю.Ф. задоволений результатами його роботи і тому згоден заохотити працівників, які приймали участь у захопленні та побитті Подольського О.І., але з метою уникнення можливого розголосу заохочення буде приурочено до святкування річниці Конституції України.

Вдруге прізвище Подольського О.І. він почув лише у вересні 2000 року, коли Кравченко Ю.Ф. особисто віддавав йому наказ про захоплення і вбивство журналіста Гонгадзе Г.Р. При цьому Кравченко Ю.Ф. наголосив, що з Гонгадзе Г.Р. потрібно розібратись не так м’яко як з Подольським О.І., його треба знищити, вбити, а тіло його спалити. Журналіст Гонгадзе Г.Р. не повинен залишитись живим.

(т. 93 а.с.61-70, 150-156, т. 94 а.с.21-39, 40-71, 150-174)

Свої показання Пукач О.П. підтвердив в ході відтворення обстановки та обставин події злочину. Під час якого Пукач О.П. детально розповів про вчинені злочини та дії, які вчинялись ним та співучасниками Наумцем М.П. і Мариняком О.Ф. при вчиненні злочину щодо Подольського О.І.

(т. 94 а.с.75-101)

Потерпілий Подольський О.І. під час судового розгляду справи дав показання про обставини вчиненого щодо нього злочину, які аналогічні його показанням підчас досудового слідства (т. 48 а.с.76-80, т. 56 а.с.4-11, 48-51, 79-100, 101-107, 109-115, 116-121, 122-129, 218-223, 226-229, 230-233, 246-252, 284-292, т.58 а.с.212-216, т.75 а.с.180-183) та зазначив, що у 2000 році він був членом громадського об’єднання «МИ». Під час передвиборчої кампанії по виборам Президента України в 1999 році він написав ряд статей з критикою діючого на той час Президента України і Міністра внутрішніх справ України Кравченка Ю.Ф. та їх оточення. Офіційні друковані матеріали правозахисного об’єднання розповсюджували члени об’єднання перед державними установами.

Як правило, ці матеріали виходили за підписами народного депутата України Сергія Головатого та одного з лідерів об’єднання «МИ» Сергія Кудряшова. Під час розповсюдження 02 та 05 червня 2000 року матеріалів серед працівників центрального апарату МВС України, в яких, зокрема, містилась критика на адресу керівництва МВС та Президента України, його двічі затримували працівники міліції і вимагали припинити поширення матеріалів.

Крім того, на початку 2000 року він спільно з С.Кудряшовим став працювати у його приватній квартирі №6, що знаходилась в будинку №5 по вул. Воровського в м. Києві.

Приймаючи участь в роботі об’єднання «МИ» щодо народного референдуму з конституційних питань, він підготував статтю «Куди йдемо, Україно» з критикою політики Президента України та Міністра внутрішніх справ України.

Ця стаття розповсюджувалася як серед депутатів Верховної Ради, так і посадових осіб виконавчої влади України. Об’єднання «МИ» доручило йому розповсюдити цей матеріал серед працівників МВС України.

З цією метою вранці 02 червня 2000 року біля клубу МВС України, що на розі вул. Богомольця і П. Орлика, він роздавав згадану статтю працівникам МВС України, які йшли на службу. Майже відразу до нього підійшов працівник міліції, який ніс службу на прохідній Міністерства, з вимогою припинити розповсюдження матеріалів. Посилаючись на Конституцію України, він відмовився. Після цього прапорщик міліції перевірив у нього документи і забрав паспорт, а хвилин через п’ятнадцять біля нього зупинився міліцейський патрульний автомобіль і міліціонери стали вимагати у нього документи. А коли він повідомив, що паспорт у нього уже забрали, то міліціонер віддав його працівникам міліції і, незважаючи на його протести, вони силою заштовхнули його в автомобіль, погрожуючи порушенням проти нього кримінальної справи за непокору працівникам міліції, доставили в Печерське РУГУ МВС України в м. Києві, де він знаходився 3 години.

Через кілька днів він знову став розповсюджувати матеріали об’єднання «МИ» на тому самому місці, але в цей раз разом з Сафоновим Л.М. Майже одразу до них підійшли працівники міліції, які запропонували проїхати разом з ними у міліцію. Вони відмовилися це зробити і запропонували для перевірки свої документи. Тоді працівники міліції без перевірки паспортів посадили їх в автомобіль і знову відвезли в Печерське районне управління внутрішніх справ.

Як далі пояснив Подольський О.І., 09 червня 2000 року приблизно о 22 год. 30 хв. він вийшов з квартири №6 по вул. Воровського, 5 в м. Києві і на зупинці тролейбуса, що на Львівській площі став зупиняти автомобіль для поїздки на масив «Оболонь». До нього під’їхав автомобіль «Хюндай – Соната» темно — синього кольору, за кермом якого знаходився, як він потім дізнався, Мариняк О.Ф., який погодився підвезти на масив «Оболонь» в м. Києві. На передньому пасажирському сидінні в автомобілі знаходився Пукач О.П., на задньому сидінні з лівої сторони — Наумець М.П.

Після посадки в автомобіль він вважав, що в автомобілі знаходяться пасажири. Перебуваючи у хорошому настрої під час руху транспортного засобу він розпочав розмову з присутніми в автомобілі про приємну подію в його житті — народження онуки, однак у відповідь з боку присутніх було мовчання, що і стало приводом виникнення у нього під час руху по вул. Мельникова підозри щодо вчинення відносно нього протиправних дій. З цих підстав він став вимагати зупинити автомобіль, на що Мариняк О.Ф. відповів відмовою і збільшив швидкість руху. А коли Мариняк О.Ф. зупинив автомобіль за станцією метро «Дорогожичі», то, на його думку, відбулись узгоджені та сплановані дії Пукача О.П. і його підлеглих. У момент зупинки він зробив спробу вийти з автомобіля і відкрити задні двері. У цей час Наумець М.П. обхватив його шию, а Мариняк О.Ф. став утримувати його руками. Пукач О.П., в свою чергу, почав гумовим кийком наносити йому удари по передпліччю, руках та колінах.

У подальшому Наумець М. П. і Пукач О.П. підштовхуючи, поклали його на підлогу між задніми і передніми сидіннями в автомобілі. Наумець М.П. розмістився з правої сторони його тулуба. Пукач О.П. і Мариняк О.Ф. вийшли із автомобіля під час його зупинки і розмовляли під звуки брязкання якихось металевих предметів в багажнику. Чи то Мариняк О.Ф., чи Пукач О.П. комусь повідомили про те, що везуть в баню. Після цього Пукач О. П. повернувся в автомобіль і сів на заднє сидіння з лівої сторони, а Мариняк О.Ф. продовжив рух. Наумець М.П. зняв з нього окуляри. Під час руху автомобіля він намагався з’ясувати причину захоплення, але у відповідь, без будь — яких пояснень, отримував удари гумовим кийком по коліну.

Далі потерпілий Подольський О.І. пояснив, що в такому положенні його везли в автомобілі тривалий час. За вказівкою Пукача О.П. Мариняк О.Ф. скерував автомобіль на ґрунтову дорогу і зупинив його в полі приблизно в 20 м від полезахисної лісосмуги. Пукач О.П., а потім Мариняк О. Ф. вийшли із автомобіля. Наумець М.П. схватив його за волосся і наказав виповзати із автомобіля, не зводячись на ноги. При цьому Наумець М.П. погрожував, що він зараз викопає власну могилу, що було розцінено потерпілим як погроза вбивством. На підтвердження реалізації цієї погрози Мариняк О.Ф. демонстрував, тримаючи в руках, каністру і лопату. Потім Наумець М.П. і Пукач О.П. ударами ніг та ударами гумовою палицею по спині, ногах примусили його повзти від автомобіля під світло фар. У цей час він бачив як Мариняк О.Ф. прямував з лопатою і каністрою в напрямку до автомобіля, а потім приєднався до його побиття спільно з Наумцем М.П. і Пукачем О.П.

Крім того, Наумець М.П. намагався взяти його за ремінь та перевернути на спину, однак ремінь розірвався. Під час побиття він голосно кричав, звертався до Пукача О.П. та інших з проханням відвезти до їх начальника, мотивуючи, що він є лише простий вчитель. У цей час звучали погрози і на адресу Сергія Головатого. Наумець М.П., в свою чергу, погрожуючи, наголошував, якщо він з Головатим С.П. будуть продовжувати писати, то вони його уб’ють. Потім Наумець М.П. накинув йому на шию частину розірваного ременя і стиснув шию. При цьому Пукач О.П. знаходився поряд, а Мариняк О.Ф. пішов відганяти автомобіль.

Після застосування до нього фізичного насильства Наумець М.П. зняв з нього жилет, обшукав, забрав гроші, цигарки і ключі. Паспорт у нього забрали раніше в салоні автомобіля під час його руху. Він просив Наумця М.П. повернути йому цигарки і окуляри, однак окуляри він не повернув. У подальшому Пукач О.П. і його підлеглі на автомобілі «Хюндай Соната» поїхали, а його залишили в полі серед ночі.

Він вважає, що цей злочин був вчинений за прямою вказівкою тодішнього Міністра внутрішніх справ України – Кравченка Ю.Ф. у зв’язку з його опозиційною діяльністю до колишнього Президента України.

Обґрунтовуючи цивільний позов зазначив, що внаслідок злочину йому заподіяна моральна шкода, яку він оцінює в 100 000 гривень та матеріальна шкода в розмірі 3 000 гривень, оскільки були втрачені його речі, а саме: паспорт, окуляри, а також були пошкоджені двері квартири, яку він винаймав.

Показаннями свідків Наумця М.П. та Мариняка О.Ф., які були засуджені вироком Апеляційного суду м. Києва від 08.05.2007 р. та визнанні винними у вчиненні 09-10 червня 2000 року за вищевказаних у вироку обставинах умисних дій, які явно виходять за межі наданих їм прав та службових повноважень, внаслідок яких заподіяна істотна шкода охоронюваним законом правам та інтересам потерпілого Подольського О.І., що супроводжувалось насильством над ним, погрозами вбивством, болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого діями.

Так, допитаний в судовому засіданні свідок Наумець М.П. показав, що в 2000 році він працював на посаді заступника начальника 2-го відділу 2-го управління ГУКП МВС України. В червні 2000 року працівниками ГУКП проводились оперативні заходи в районі Львівської площі в м. Києві з метою виявлення осіб, що займаються квартирними крадіжками. В той день він приїхав перевіряти підлеглих, які були задіяні у цих заходах. Відразу після закінчення перевірки хтось з підлеглих повідомив йому, що в район здійснення заходів приїхав їх керівник Пукач О.П., який чекає його в своїй службовій машині. Він сів в машину Пукача О.П., в цей час надійшла оперативна інформація про те, що Подольський О.І. знаходиться поруч з зупинкою громадського транспорту на Львівській площі в м. Києві та намагається зупинити автотранспорт, що проїжджає повз нього. Пукач О.П. дав команду водію Мариняку О.Ф. «підставити» Подольському О.І. службовий автомобіль як таксі. Подольський О.І. сів в автомобіль, назвав адресу в районі «Оболонь» і вони поїхали. Під час руху поблизу станції метро «Дорогожичі» Подольський О.І. попросив зупинити автомобіль, мотивуючи прохання тим, що він хоче вийти. Пукач О.П., який сидів на передньому сидінні, швидко вийшов і коли Подольський О.І. відчинив дверцята автомобіля, заштовхнув останнього всередину.

Після цього він – Наумець М.П. почав утримувати Подольського О.І. разом з Пукачем О.І. всередині автомобіля. Подольського О.І. вивезли за межі Київської області, витягнули з автомобіля, побили та залишили, а самі повернулись до м. Києва. Після повернення в Київ вони приїхали на вул. Воровського і він разом з Пукачем О.П. зайшли до під’їзду будинку, де проживав потерпілий. За вказівкою Пукача О.П. він залишився на першому поверсі і став спостерігати за тим, щоб ніхто не йшов, а Пукач О.П. піднявся на другий поверх. Через деякий час Пукач О.П. збіг по сходах та сказав «тікаймо». Вони сіли в машину і поїхали.

Свідок також зазначив, що це все, що він пам’ятає про вказані події, оскільки минув значний проміжок часу та підтвердив, що під час проведення досудового слідства по кримінальній справі відносно нього та відносно Пукача О.П. він давав більш детальні покази про вказані події.

В зв’язку з цим судом під час розгляду справи були досліджені та оголошені протоколи допитів свідка під час розслідування кримінальної справи відносно Пукача О.П., а також допитів та відтворення обстановки та обставин подій, які проводились з Наумцем М.П. під час розслідування кримінальної справи відносно Наумця М.П. та Мариняка О.Ф. за ч.2 ст. 365 КК України, за результатами розгляду якої вироком Апеляційного суду м. Києва від 08.05.2007 р. останні були визнанні винними у вчиненні 09-10 червня 2000 року за вказаних у вироку обставинах умисних дій, які явно виходять за межі наданих їм прав та службових повноважень, внаслідок яких заподіяна істотна шкода охоронюваним законом правам та інтересам потерпілого Подольського О.І., що супроводжувалось насильством над ним, погрозами вбивством, болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого діями.

Під час вказаних слідчих дій Наумець М.П. показав, що працюючи на посаді заступника начальника 2-го відділу 2-го управління ГУКП МВС України 9 червня 2000 року він отримав наказ від Пукача О.П. прибути на вул. Воровського в м. Києві. Там Пукач О.П. дав йому вказівку взяти під зовнішнє спостереження особу на прізвище Подольський О.І., яке потім йому стало відомо.

Для підтримання зв’язку при проведенні оперативних заходів він знаходився разом з Пукачем О.П. в його службовому автомобілі «Хюндай-Соната» під керування водія Мариняка О.Ф.

Ввечері 9 червня 2000 року надійшла оперативна інформація про те, що Подольський О.І. знаходиться поруч з зупинкою громадського транспорту на Львівської площі в м. Києві та намагається зупинити автотранспорт, що проїжджає поряд з ним.

Після надходження вказаної інформації Пукач О.П. наказав Мариняку О.Ф. рухатись службовим автомобілем до місця знаходження Подольського О.І., зупинитись та запропонувати Подольському послуги по перевезенню.

На пропозицію підвезти Подольський О.І. погодився та, сівши до салону автомобіля, повідомив, що направляється до району «Оболонь» м. Києва.

В районі станції метро «Дорогожичі» Подольський О.І. попросив зупинити автомобіль та висадити його. Мариняк О.Ф., погодивши питання зупинки автомобіля з Пукачем О.П., зупинився. Після чого Подольський О.І. спробував залишити автомобіль, майже відкрив двері, але Пукач О.П. його випередив та поштовхом рук повернув його до салону автомобіля, при цьому він – Наумець М.П. також почав утримувати Подольського О.П. в салоні автомобіля, а Пукач О.П. наніс йому декілька ударів невеликою гумовою палицею в область ніг. Поваливши Подольського О.І. на підлогу між заднім та передніми сидіннями автомобіля, Мариняк О.Ф., за вказівкою Пукача О.П., продовжив рух автомобіля в напрямку до району «Петрівка» м. Києва.

Продовжуючи свої показання, Наумець М.П. пояснив, що під час руху автомобіля він зняв з Подольського О.І. окуляри, щоб вони не розбились і не пошкодили йому очі і передав їх Пукачу О.П. Для того, щоб Подольський О.І. не піднімався він коліном притиснув йому плече, а Пукач О.П. ноги. При цьому Пукач О.П. бив Подольського О.І. гумовою палицею по ногам, коли той намагався поцікавитись причиною затримання.

Знаходячись за містом та рухаючись по трасі перед селом, як пізніше він дізнався, Петрівське Прилуцького району Чернігівської області, Мариняк О.Ф. за вказівкою Пукача О.П. з’їхав із траси та проїхав по ґрунтовій дорозі приблизно 1-1,5км, де зупинив автомобіль поруч з лісосмугою. За наказом Пукача О.П. він витягнув Подольського О.І. із салону автомобіля, утримуючи потерпілого руками за волосся.

З метою залякування потерпілого, він запропонував Подольському О.І. копати собі могилу. Мариняк О.Ф. у вказаний час підійшов до Подольського О.І. з лопатою та каністрою з пальним.

Пукач О.П. бив Подольського О.І. гумовою палицею по ногам, рукам і спині. Він, в свою чергу, разом з Мариняком О.Ф. бив потерпілого ногами по тулубу. Під час побиття Подольського О.І. він розірвав брючний ремінь потерпілого. Згодом, Пукач О.П. наказав Мариняку О.Ф. відігнати автомобіль від місця побиття Подольського О.І. Мариняк О.Ф. поклав до багажника автомобіля лопату та каністру з пальним та відігнав автомобіль на відстань 10-15 м. У цей час Пукач О.П. накинув на шию Подольського О.І. частину його розірваного ременя і з метою залякування став затягувати його на шиї Подольського О.І. Після цього Пукач О.П. показав жестом руки, щоб він обшукав Подольського О.І., а сам пішов до автомобіля. В кишені жилета Подольського О.І. він знайшов його паспорт, який забрав з собою для того, щоб дізнатись кого було захоплено та побито. Залишивши Подольського О.І., він також направився до автомобіля, де сказав Пукачу О.П. про знайдений паспорт і передав йому цей документ.

Як далі показав Наумець М.П., за вказівкою Пукача О.П. вони на автомобілі повернулись в Київ на вул. Воровського, де Пукач О.П. наказав вийти із автомобіля та оглянути вулицю, під’їзд та сходинкові майданчики будинку № 5 щодо наявності сторонніх осіб та можливих свідків. Оглянувши територію та під’їзд будинку, він зустрів Пукача О.П., якому повідомив про відсутність в під’їзді сторонніх осіб. Пукач О.П. наказав йому стояти в під’їзді біля дверей та попередити його у разі необхідності про присутність сторонніх. Через кілька хвилин Пукач О.П. спустився сходами до низу та наказав тікати. При цьому знаходячись поруч з Пукачем О.П. він відчув запах пального (газу чи бензину) та побачив на сходинковому майданчику відблиски полум’я.

Вибігши на вулицю, вони разом з Пукачем О.П. сіли в автомобіль та направились по домівкам. Перед вказаними подіями Пукач О.П. попередив його та Мариняка О.Ф. про те, що з приводу захоплення та побиття Подольського О.І. необхідно мовчати.

(т. 54 цт а.с.77-85, 86-88, 89-90, 98-104, 116-121)

Показаннями допитаного в судовому засіданні свідка Мариняка О.Ф., який зазначив, що весною, а можливо на початку літа 2000 року, коли він працював водієм у Пукача О.П., разом з ним під’їхав на Львівську площу в м. Києві. Після чого за вказівкою Пукача О.П., він зупинив автомобіль біля незнайомого чоловіка, як потім виявилось Подольського О.І., який стояв на узбіччі та намагався зупинити автомобілі. Разом з Подольським О.І. на прохання останнього вони поїхали в напрямку масиву «Оболонь». В автомобілі в цей час знаходився Наумець М.П., який сидів позаду нього. Подольський О.І. сів в автомобіль поряд з Наумцем М.П., Пукач О.П. сидів на передньому пасажирському сидінні. В районі станції метро «Дорогожичі» Подольський О.І. попросив зупинити автомобіль, що він і зробив. Під час зупинки Пукач О.П., якій сидів на передньому пасажирському сидінні, пересів на заднє сидіння та сів поряд з Подольським О.І., при цьому Подольський О.П. намагався вийти з автомобіля, а Пукач О.П. своїми діями перешкодив цьому. За вказівкою Пукача О.П. він замінив задній номерний знак на автомобілі.

Після цього вони поїхали за місто, напрямок він не пам’ятає, але виїхали на відстань близько 50 км. Напрямок руху жестами вказував Пукач О.П.

Вони з’їхали з траси, після чого Пукач О.П. та Наумець М.П. разом з Подольським О.І. вийшли з автомобіля, а хвилин через двадцять Пукач О.П. з Наумцем М.П. повернулись вдвох без Подольського О.І. Що відбувалось поза автомобілем він не бачив. Вони повернулись до Києва на Львівську площу. Він залишився в автомобілі, Пукач О.П. разом з Наумцем М.П. вийшли, а коли повернулись десь за 15 хвилин, він розвіз їх по домівках.

Також свідок зазначив, що   можливо він не пам’ятає деталі цих подій, які відбувались в 2000 році і він намагається забути ці неприємні спогади.

В зв’язку з цим, судом під час розгляду справи були досліджені та оголошені протоколи допитів свідка на попередньому слідстві, а також протоколи допитів, відтворення обстановки та обставин подій, які проводились з Мариняком О.Ф. під час розслідування   кримінальної справи відносно Наумця М. П. та Мариняка О.Ф. за ч.2 ст. 365 КК України, за результатами розгляду якої вироком Апеляційного суду м. Києва від 08 травня 2007 року останні були визнанні винними у вчиненні 09-10 червня 2000 року за вказаних у вироку обставин умисних дій, які явно виходять за межі наданих їм прав та службових повноважень, внаслідок яких заподіяна істотна шкода охоронюваним законом правам та інтересам потерпілого Подольського О.І., що супроводжувалось насильством над ним, погрозами вбивством, болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого діями.

Під час вказаних слідчих дій Мариняк О.Ф. показав, що станом на червень 2000 року він працював на посаді оперативного уповноваженого відділу ГУКП МВС України та виконував обов’язки водія Пукача О.П. на службовому автомобілі «Хюндай – Соната».

Ввечері 09 червня 2000 року за наказом Пукача О.П. він відвіз його на службовому автомобілі «Хюндай-Соната» на Львівську площу в м. Києві. Згодом до салону автомобіля сів Наумець М.П. та всі разом вони направились по вул. Артема в напрямку Львівської площі.

Проїжджаючи поруч із зупинкою громадського транспорту, він помітив чоловіка, як потім стало відомо, Подольського О.І., який жестом руки намагався зупинити транспорт, що рухався в попутному напрямку. Пукач О.П. наказав зупинити автомобіль та підвезти вказану особу. Відкривши задні праві дверцята, Подольський О.І. запитав, чи може він з ними дістатись до району «Оболонь» м. Києва. Пукач О.П. запропонував Подольському О.І. сісти на заднє сидіння праворуч і поряд з Наумцем М.П.

За розпорядженням Пукача О.П. рух автомобіля було продовжено. Він скерував автомобіль в напрямку району «Оболонь» м. Києва. На перехресті вул. Мельникова та Олени Теліги потерпілий зажадав зупинити автомобіль та вийти. Автомобіль було зупинено неподалік від станції метро «Дорогожичі» по вул. Олени Теліги в м. Києві.

Далі Мариняк О.Ф. показав, що при спробі Подольського О.І. вийти із автомобіля, Пукач О.П. випередив його і поштовхом рук у груди змусив Подольського О.І. повернутись до салону автомобіля, сказавши при цьому, що він заарештований. Згодом Пукач О.П. сів на заднє сидіння автомобіля поряд з Подольським О.І. Чи застосовувалось фізичне насильство до Подольського О.І. він не бачив, але не заперечив, що Наумець М.П. тримав Подольського О.І. за шию, а Пукач О.П. міг наносити потерпілому удари гумовою палицею. На вул. Фрунзе в м. Києві за наказом Пукача О.П. він дійсно замінив реєстраційні номерні знаки на автомобілі на інші номерні знаки. Після заміни реєстраційних знаків він продовжив рух автомобіля за межі м. Києва.

Щодо подальших обставин вчинення злочину Мариняк О.Ф. показав, що, виїхавши за межі м. Києва він, за вказівкою Пукача О.П. направив автомобіль в напрямку м. Прилуки. Приблизно через годину, неподалік від с. Петрівське Прилуцького району Чернігівської області Пукач О.П. жестом руки вказав дорогу на яку необхідно було звернути з головної траси. Це було приблизно 00 годин 30 хвилин 10 червня 2000 року. Проїхавши деяку відстань по ґрунтовій дорозі, він за наказом Пукача О.П. зупинив автомобіль поруч з лісосмугою. Там Пукач О.П. і Наумець М.П. вийшли і стали витягувати Подольського О.І. із салону автомобіля. Потерпілий висловлював своє обурення тим, як з ним поводяться та витягують із автомобіля. Приблизно через 5-10 хвилин Пукач О.П. і Наумець М.П. повернулись назад та сіли до салону автомобіля. Чи приносили вони з собою будь-які речі, він не бачив і йому не відомо де залишився Подольський О.І. після вказаних подій.

Під час руху автомобіля до м. Києва ніяких розмов між Пукачем О.П. та Наумцем М.П. в салоні автомобіля не відбувалось. Повернувшись пізно в м. Київ, він за вказівкою Пукача О.П. зупинив автомобіль на вул. Ярославів Вал, що поряд з Львівською площею. Там Пукач О.П. і Наумець М.П. вийшли із автомобіля і повернулись приблизно через 10 хвилин. Після цього Пукача О.П. і Наумця М.П. він відвіз автомобілем по домівкам. При цьому ніяких розмов з приводу затримання та побиття потерпілого Пукач О.П. не вів.

(т. 53 цт а.с.114-119, 124-126, 127-132, 134-139, 147-151).

Протоколом відтворення обстановки та обставин події згідно якого Наумець М.П. детально розповів та показав при яких обставинах був вчинений злочин щодо Подольського О.І.

(т. 54 цт а.с.48-66)

Протоколом очної ставки між Мариняком О.Ф. та Наумцем М.П., згідно якого Наумець М.П., вказав, що саме Мариняк О.Ф. утримував Подольського О.І. за тулуб і руки в той час, коли Пукач О.П. наносив Подольському О.І. удари гумовою палицею біля станції метро «Дорогожичі», а також вказав на те, що саме Мариняк О.Ф. демонстрував лопату та каністру для бензину на підтвердження його слів, що Подольський О.І. буде копати собі могилу та наносив удари Подольському О.І. в бокову частину тулуба при побитті його біля с. Петрівське.

(т. 54 цт а.с.105-108)

Протоколом пред’явлення потерпілому фотознімків для впізнання, згідно якого Подольський О.І. вказав на фотозображення Пукача О.П. і Наумця М.П. та показав, що саме ці особи вчинили стосовно нього протиправні дії 09 червня 2000 року.

(т. 56 а.с.133-135)

Протоколом пред’явлення потерпілому фотознімків для впізнання, згідно якого Подольський О.І. вказав на фотозображення Мариняка О.Ф. і показав, що саме ця особа була водієм службового автомобіля Пукача О.І., який брав участь у його захопленні, утриманні в автомобілі, при побитті Пукачем О.І. біля станції метро «Дорогожичі». Саме він демонстрував лопату і каністру для бензину та брав участь в його побитті спільно з іншими співучасниками біля с. Петрівське Прилуцького району Чернігівської області.

(т. 56 а.с.138-141)

Протоколом відтворення обстановки та обставин події, згідно якого, потерпілий Подольський О.І. детально розповів та показав при яких обставинах стосовно нього Пукачем О.П., Наумцем М.П. і Мариняком О.Ф. були вчинені протиправні дії.

(т. 56 цт а.с.178-216)

Протоколом очної ставки між Подольським О.І. та Мариняком О.Ф. і Наумцем М.П. із якого слідує, що Подольський О.І., викриваючи Пукача О.П., Наумця М.П. і Мариняка О.Ф. у спільних злочинних діях, вказав, що саме ці особи вчинили стосовно нього злочин 09 червня 2000 року.

(т. 53 цт а.с.62-65, т.54 а.с.105-108)

Протоколом огляду транспортного засобу — автомобіля «Хюндай-Соната», державний номер 112-41 КА, згідно якого потерпілий Подольський О.І. вказав, що саме на цьому автомобілі 09 червня 2000 року працівники міліції Пукач О.П., Мариняк О.Ф. і Наумець М.П. вивезли його із м. Києва до с. Петрівське Прилуцького району Чернігівської області та побили.

(т. 55 цт а.с.185-193)

Даними із книги обліку доставлених осіб Печерського РУГУ МВС України в м. Києві, згідно яких 02 червня 2000 року за № 4045 зафіксовано доставку Подольського О.І. до відділу міліції.

(т. 56 а.с.14-22)

Випискою із книги № Т-16 обліку інформації про злочини і пригоди в Печерському РУ ГУ МВС України м. Києва за 2000 рік, із якої вбачається, що 05 червня 2000 року в Печерський районний відділ міліції м. Києва надійшло повідомлення про те, що на вул. П.Орлика,16 в м. Києві розповсюджують листівки.

(т. 56 а.с.23)

Показаннями свідка Г.В.Л., повні анкетні дані якого наявні в матеріалах справи (т.129 а.с.233), — працівника ГУКП МВС України, який пояснив, що він, працюючи співробітником ГУКП МВС України, влітку 2000 року отримав завдання здійснити оперативні заходи щодо особи на прізвище Подольський О.І., який проживав по вул. Воровського. Завдання було офіційним та належним чином оформленим. Протягом дня він здійснив необхідні оперативні дії та виклав результати у письмовому вигляді.

Один з керівників підрозділу, який давав йому завдання повідомив, що воно є терміновим та перебуває на контролі у Пукача О.П.

Аналогічні показання свідок дав під час допитів на попередньому слідстві.

(т.34цт а.с.12-19, 21-25, т.39цт а.с.117-121, т.55цт а.с.1-5, 148-157)

Протоколом відтворення обстановки та обставин події з участю свідка Г.В.Л., повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.129 а.с.233), із якого вбачається, що він вказав на вхідні двері квартири № 6 по вул. Воровського, 5 у м. Києві і пояснив, що саме в цю квартиру заходив чоловік щодо якого проводились оперативні заходи влітку 2000 року. При цьому він зазначив, що на той час двері були оббиті коричневим шкірозамінником, якого на час проведення відтворення не було.

(т.55цт а.с.153-163)

Показаннями свідка Кравченка В.І. про те, що у 2000 році він займав посаду начальника Печерського РУГУ МВС України в м. Києві та повідомив, що влітку 2000 року потерпілого Подольського О.І. доставляли до Печерського РУГУ МВС України в м. Києва з метою встановлення його особи, у зв’язку з тим, що останній розповсюджував агітаційні листівки біля входу до приміщення МВС України по вул. Богомольця, 10.

Наказом Міністра внутрішніх справ України № 30о/с від 20 січня 2000 року, згідно якого Пукач О.П. 9-10 червня 2000 року працював на посаді першого заступника начальника ГУКП МВС України і мав спеціальне звання – полковник міліції, якій міститься в особовій справі Пукача О.П., яка досліджена судом під час судового слідства та приєднана до матеріалів справи у виді окремого додатку.

Про перебування в розпорядженні МВС автомобіля «Хюндай – Соната», державний номерний знак 112-41 КА, у відповідному підрозділі, підтверджується даними, які містяться в матеріалах справи.

(т. 45цт а.с.2-96, т. 85цт а.с.270-275)

Наказом МВС України № 005цт від 4 червня 1992 року, яким регламентована діяльність підрозділів кримінального пошуку органів внутрішніх справ України і який приєднаний до матеріалів справи у вигляді окремого додатку та був досліджений судом під час розгляду справи.

Висновком судово — медичної експертизи № 1143 від 14 жовтня 2000 року, згідно якого Подольському О.І. спричинено тілесні ушкодження у вигляді синців в ділянці плечей, в ділянці ліктьових суглобів, в ділянці передпліч, правого плечового суглобу, правої лопатки, в проекції крила правої клубової кістки, в поперековій ділянці справа, в ділянці зовнішніх поверхонь правого і лівого стегон, правого колінного суглобу, синців в ділянці сідниць, садна в потиличній ділянці зліва, полосовидного синця на боковій поверхні шиї справа, що відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, які спричинили короткочасний розлад його здоров’я.

(т. 48 а.с.90-91)

Журналом обліку вхідних документів № 1 ГУКП МВС України за 2000 рік, інвентарний № 468, який приєднаний до матеріалів справи у вигляді окремого додатку і був досліджений судом під час розгляду справи, з огляду якого встановлено облік Управлінням кримінального пошуку оперативних заходів щодо Подольського О.П. та виконання вказаного завдання.

Згідно записів за 10 липня 2000 року завдання про проведення оперативно-розшукових заходів щодо Подольського О.І. передано працівнику відділу кримінального пошуку. Зазначеними даними підтверджується проведення працівниками ГУКП МВС України оперативних заходів в 2000 році та виконання завдання на отримання оперативної інформації по вул. Воровського в м. Києві щодо Подольського О.І.

Протоколом огляду місця події від 10 червня 2000 року, згідно з яким біля березової лісосмуги на відстані 1000 м від с. Петрівське Прилуцького району Чернігівської області виявлені нечіткі протектори шин автомобіля, а на початку лісосмуги виявлені три шматки розірваного шкіряного ременя довжиною 80 см, 13 см та 15 см з пряжкою, 4 монети по 10 копійок, 2 монети по 2 копійки та металева частина газової запальнички.

(т. 48 а.с.3-4.)

Протоколом огляду місця події від 27 березня 2004 року на Львівській площі в м. Києві, згідно з цим протоколом зафіксовано місцезнаходження тролейбусної зупинки на Львівській площі, а також споруди поряд з зупинкою, що об’єктивно підтверджує показання потерпілого Подольського О.І., свідків та підсудного Пукача О.П. щодо місця захоплення потерпілого.

(т. 48 а.с.213-218)

Приєднаними до справи публікаціями з друкованих видань, агітаційними листівками, статтями в газеті «МИ», в яких критикуються дії високопосадовців України, правоохоронних органів України та окремих політичних діячів того періоду, чим об’єктивно підтверджуються показання потерпілого Подольського О.І., свідків щодо його участі в громадсько-політичній діяльності країни.

(т. 48 а.с.26-62)

Протоколом № 6 засідання Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України від 11 лютого 2003 року та його стенограмою, в яких зазначені показання Подольського О.І. щодо його захоплення, вивезення із м. Києва та побиття працівниками міліції.

(т. 18 а.с.258-262)

Протоколом огляду кримінальної справи за фактом смерті Кравченка Ю.Ф. та приєднаними до справи копіями документів, згідно яких 04 березня 2005 року Кравченко Ю.Ф. був викликаний до Генеральної прокуратури України на допит як свідок у кримінальній справі за фактом захоплення і побиття громадського діяча Подольського О.І., захоплення і вбивства журналіста Гонгадзе Г.Р.

Однак, 04 березня 2005 року Кравченко Ю.Ф. покінчив життя самогубством. В ході огляду місця події виявлено і вилучено передсмертну записку Кравченка Ю.Ф.

(т.101 а.с.1- 275)

Постановою про проведення виїмки від 11 березня 2010 року, протоколом виїмки від 15 березня 2010 року та протоколом огляду передсмертної записки та документів із вільними зразками почерку Кравченка Ю.Ф.

(т.106 а.с.139-148)

Висновком судово-технічної експертизи документів №1870 від 13 травня 2010 року щодо передсмертної записки, вилученої 04 березня 2005 року під час огляду трупу Кравченка Ю.Ф., яким встановлено, що зміст рукописного тексту змінам не піддавався і є первісним.

(т.106 а.с.159-161)

Висновком судово-почеркознавчої експертизи №1871/10-11 від 01 травня 2010 року передсмертної записки, вилученої 04 березня 2005 року під час огляду трупу Кравченка Ю.Ф., яким встановлено, що рукописний текст передсмертної записки виконаний Кравченком Ю.Ф.

(т.106 а.с.165-176)

Наведеними вище доказами повністю підтверджується вина Пукача О.П. у перевищенні влади і службових повноважень стосовно Подольського О.І., вчинених за наказом особи, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т.120 а.с.185-188), які супроводжувались насильством, болісними і такими, що ображали особисту гідність потерпілого Подольського О.І. діями і заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом його правам та інтересам, а також істотну шкоду державним інтересам.

Вина Пукача О.П. у перевищенні влади і посадових повноважень щодо журналіста Гонгадзе Г.Р. та його умисному вбивстві за обставин зазначених у вироку, окрім вищенаведених показань підсудного про фактичні обставини вчинення вказаних злочинів доведена зібраними у справі та дослідженими судом доказами, зокрема, показаннями Пукача О.П., які він давав під час допитів на досудовому слідстві, потерпілих, свідків, протоколами відтворень обстановки та обставин подій, висновками експертиз та іншими матеріалами справи.

Так, притягнутий до кримінальної відповідальності і допитаний в якості обвинуваченого Пукач О.П. свою вину у вчиненні умисного вбивства журналіста Гонгадзе Г.Р. за попереднім зговором з особою, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т. 120 а.с.185-188), та за попереднім зговором з Костенком В.М., Протасовим М.К. і Поповичем О.В. визнав частково і показав, що наказ про проведення незаконного зовнішнього спостереження за журналістом Гонгадзе Г.Р. та наказ про його вбивство отримав особисто від Міністра внутрішніх справ України Кравченка Ю.Ф., який, на його думку, про результати проведених оперативно-розшукових заходів щодо Гонгадзе Г.Р. доповідав іншим посадовим особам держави.

Так, у липні 2000 року в приміщенні Міністерства внутрішніх справ України по вул. Богомольця, 10 в м. Києві Міністр внутрішніх справ України Кравченко Ю.Ф., віддав йому наказ — здійснити негласні оперативно-розшукові заходи щодо журналіста Гонгадзе Г.Р.

Він, у свою чергу, без наявності будь-яких даних про те, що Гонгадзе Г.Р. вчинив або готується вчинити тяжкий злочин, дав усне розпорядження своїм підлеглим працівникам ГУКП МВС України провести негласні оперативні заходи стосовно Гонгадзе Г.Р. для встановлення його особи, місця проживання, зв’язків, розпорядку дня, способів пересування містом.

Упродовж першої половини липня 2000 року проведення щодо Гонгадзе Г.Р. негласних оперативних заходів здійснювалось з використанням спецтехніки, службових транспортних засобів та із залученням працівників підрозділів ГУКП МВС України.

У липні 2000 року Гонгадзе Г.Р. виявив за собою спостереження з боку працівників міліції і звернувся з відкритим листом до Генерального прокурора України, в якому зазначив обставини подій, номерний знак автомобіля, що був задіяний в ході проведення заходів спостереження. Оскільки влітку 2000 року оперативні заходи щодо Гонгадзе Г.Р. набули розголосу, їх подальше здійснення було зупинено.

Приблизно 13-14 вересня 2000 року у своєму службовому кабінеті в м. Києві по вул. Богомольця, 10 Міністр внутрішніх справ України Кравченко Ю.Ф. наказав йому особисто, з використанням результатів раніше проведених оперативно-розшукових заходів, вчинити вбивство журналіста Гонгадзе Г.Р., спалити та закопати тіло, щоб його не змогли знайти.

У зв’язку з цим, 15 вересня 2000 року він дав вказівки своїм підлеглим працівникам ГУКП МВС України Протасову М.К., Костенку В. М. і Поповичу О.В. та іншим, які перебували на службі, продовжити проведення негласних оперативних заходів стосовно Гонгадзе Г.Р.

Ввечері 15 вересня 2000 року він разом з Протасовим М.К. на службовому автомобілі «Хюндай-Соната» під керуванням Поповича О.В. прибув на вулицю Мельникова в м. Києві, де за його вказівкою до них приєднався Костенко В.М.

В ході проведення оперативно-розшукових заходів щодо Гонгадзе Г.Р. він отримував від своїх підлеглих детальну інформацію щодо пересування та місця знаходження Гонгадзе Г.Р. і відповідно до них визначав рух службового автомобіля «Хюндай-Соната» під керуванням Поповича О.В., в салоні якого перебував він разом з Протасовим М.К. і Костенко В.М. В автомобілі він сказав Протасову М.К., Костенку В.М. і Поповичу О.В. про необхідність затримання і вивезення Гонгадзе Г.Р. за межі м. Києва та його побиття.

15 вересня 2000 року близько 22 години, отримавши оперативну інформацію про те, що Гонгадзе Г.Р. зайшов до будинку № 7 по бул. Л. Українки в м. Києві, з метою його захоплення він дав вказівку Поповичу О.В. зупинити службовий автомобіль «Хюндай-Соната» на проїзній частині бул. Л.Українки на відстані близько ста метрів від вказаного будинку. Знаходячись у зазначеному місці, в службовому автомобілі, він разом з Протасовим М.К., Костенком В.М. і Поповичем О.В. узгодили між собою план затримання журналіста, після чого вийшли із автомобіля та знаходились поруч з будинком, де очікували виходу Гонгадзе Г.Р. на проїзну частину дороги. Попович О.В. перебував за кермом закріпленого за ним автомобіля «Хюндай-Соната» і повинен був, отримавши умовний сигнал, розпочати рух автомобіля та зупинитись поруч з журналістом, який буде намагатись зупинити транспорт. Для того, щоб при посадці Гонгадзе Г.Р. не зміг сісти на переднє пасажирське сидіння Попович О.В. повинен був завчасно поставити задні двері автомобіля в режим блокування.

Приблизно о 23 годині Гонгадзе Г.Р. вийшов із будинку Притули О.Ю. Через те, що він був помічений несвоєчасно, Попович О.В. не встиг під’їхати до Гонгадзе Г.Р., який скористався іншим автомобілем, на якому і дістався до свого помешкання.

Наступного дня зовнішнє спостереження за Гонгадзе Г.Р. було продовжено. При цьому Протасов М.К., Попович О.В. і Костенко В.М., в числі інших працівників ГУКП МВС України, також були залучені до цих заходів.

16 вересня 2000 року близько 11 години Костенко В.М. прибув до будинку №7 на бул. Л.Українки, де став очікувати на появу Гонгадзе Г.Р.

У цей же день, близько 12 години біля станції метро «Республіканський стадіон» в м. Києві Протасов М.К., згідно попередньої домовленості, приєднався до виконання запланованого захоплення та сів у його службовий автомобіль «Хюндай-Соната», за кермом якого знаходився Попович О.В.

Приблизно о 21 годині 16 вересня 2000 року, маючи інформацію про те, що Гонгадзе Г.Р. зайшов до будинку № 7 на бул. Л. Українки, де проживала його знайома журналістка — Притула О.Ю., він з Протасовим М.К. на службовому автомобілі під керуванням Поповича О.В. знову прибув на бул. Л. Українки для здійснення разом з Костенком В.М. затримання Гонгадзе Г.Р.

Близько 22 години 16 вересня 2000 року неподалік від будинку № 7 по бул. Л.Українки в м. Києві Попович О.В., отримавши інформацію про вихід Гонгадзе Г.Р. з будинку, направив автомобіль у бік об’єкта та зупинився навпроти нього, пропонуючи свої послуги для перевезення. Гонгадзе Г.Р., не усвідомлюючи наміри Поповича О.В., сів на заднє сидіння автомобіля. В момент знаходження Гонгадзе Г.Р. в салоні автомобіля він, Протасов М.К. і Костенко В.М. підбігли до автомобіля та сіли до салону, виключивши тим самим можливість виходу Гонгадзе Г.Р. із автомобіля «Хюндай-Соната».

Після затримання Гонгадзе Г.Р. за його вказівкою водій Попович О.В. скерував автомобіль в напрямку виїзду за межі м. Києва.

Під час руху автомобіля Гонгадзе Г.Р. утримувався ними на задньому сидінні автомобіля із застосуванням фізичного насильства. Зокрема, Протасов М.К. і Костенко В.М. утримували Гонгадзе Г.Р. з двох боків, завівши його руки за спину, а він, знаходячись на передньому пасажирському сидінні, наносив потерпілому удари гумовим кийком по тулубу. Гонгадзе Г.Р. висловлював своє незадоволення, неодноразово називав своє ім’я та прізвище, казав, що він журналіст і злочинів не вчиняв, просив його відпустити або ж надати можливість передати ключі від квартири дружині, яка його очікувала.

На виїзді із міста Києва, на автотрасі Київ-Одеса, неподалік від поста ДАІ, він наказав зупинити автомобіль і дав вказівку іншим працівникам ГУКП МВС України припинити здійснення оперативних заходів та повернутись за місцем розташування підрозділу. Далі він разом з Протасовим М.К., Костенком В.М., утримуючи Гонгадзе Г.Р. в автомобілі, продовжили рух по автодорозі Київ-Одеса у напрямку м. Біла Церква. З метою запобігання можливості ідентифікації службового автомобіля, Попович О.В. декілька разів змінював номерні знаки.

Приблизно о 23 годині 16 вересня 2000 року він разом з Протасовим М.К., Костенком В.М., Поповичем В.О. і Гонгадзе Г.Р. прибули в с. Сухоліси Білоцерківського району Київської області, де з подвір’я одного з будинків він взяв мотузку і лопату, які поклав до багажника автомобіля.

Далі за його вказівкою Гонгадзе Г.Р. був доставлений автомобілем у безлюдне місце – поле поблизу лісу Сухоліського лісництва. 17 вересня 2000 року близько 1 години ночі, перебуваючи на вказаному місці, він запропонував працівникам міліції Протасову М.К., Костенку В.М. і Поповичу О.В. виконати наступні дії, а саме: Попович О.В. за його наказом неподалік від автомобіля викопав лопатою прямокутну яму, а Протасов М.К. і Костенко В.М. у вказаний час залишались в автомобілі «Хюндай-Соната» та продовжували утримувати Гонгадзе Г.Р. Далі Протасов М.К. і Костенко В.М. разом з ним та Поповичем О.В. вивели Гонгадзе Г.Р. із автомобіля, стягнули з нього куртку, повалили на землю та зняли черевики. Костенко В.М. зв’язав мотузкою руки і ноги Гонгадзе Г.Р., а потім вони разом з Протасовим М.К. і Костенком В.М. віднесли зв’язаного Гонгадзе Г.Р. до викопаної Поповичем О.В. ями та поклали на землю обличчям донизу. Костенко В.М., виконуючи його вказівки, обшукав Гонгадзе Г.Р., вилучив у нього з кишені штанів ключі та носову хустку. Після чого він разом з Протасовим М.К. перевернув Гонгадзе Г.Р. і поклав його обличчям уверх. Він почав руками здавлювати горло і шию потерпілого, намагаючись призвести його в непритомний стан, але це йому не вдалося. Тоді Попович О.В. за його вказівкою, витягнув із штанів Гонгадзе Г.Р. ремінь та передав йому. Він, зробивши з ременя петлю, накинув її на шию Гонгадзе Г.Р., і з силою став затягувати петлю. При цьому пряжка ременя попала на кадик потерпілого, кадик провалився, внаслідок чого потерпілий помер. Також Пукач О.П. не виключав вірогідності того, що під час здавлювання шиї потерпілого йому до рота була засунута ганчірка для того, щоб потерпілий не кричав.

Після того як потерпілий перестав виявляти ознаки життя він, Протасов М.К. і Костенко В.М. скинули тіло Гонгадзе Г.Р. у викопану Поповичем О.В. яму. Далі, за його вказівкою, Попович О.В. дістав з багажного відділення автомобіля каністру з пальним та облив ним тіло Гонгадзе Г.Р. Після цього він підпалив тіло. Коли полум’я згасло, вони закидали яму з тілом землею, замаскували місце поховання травою та на службовому автомобілі «Хюндай-Соната» покинули місце злочину. По дорозі до м. Києва вони викинули у різних місцях належні Гонгадзе Г.Р. особисті речі, зокрема, куртку, парасольку, туфлі та ключі.

Наступного дня в службовому кабінеті Міністра внутрішніх справ України він доповів Кравченку Ю.Ф. про виконання його наказу про вбивство журналіста Гонгадзе Г.Р. Після чого разом з Поповичем О.В. позбавився сумки та мобільного телефону Гонгадзе Г.Р., викинувши сумку в озеро поблизу Південного мосту, а мобільний телефон — в Русанівський канал поблизу готелю «Славутич» в м. Києві.

На початку жовтня 2000 року за наказом Кравченка Ю.Ф. та з метою приховання вчиненого стосовно Гонгадзе Г.Р. злочину, він на службовому автомобілі «Ніссан» під власним керуванням прибув на місце поховання трупа Гонгадзе Г.Р., викопав його та відвіз у лісовий масив Улашівського лісництва Таращанського району Київської області, де сокирою відчленував голову від тіла і там же закопав обезголовлений труп Гонгадзе Г.Р...

Відчленовану голову Гонгадзе Г.Р. з прилеглими кістками він відвіз і закопав у кінці лісосмуги на відстані 1,4 км від автодороги між селами Довголівське – Колісникове неподалік від автотраси Київ — Золотоноша Рокитнянського району Київської області.

(т. 94 а.с.21-38, 40-71, 150-174, 175-183, 189-194, 195-198)

Свої показання, дані в ході досудового слідства, Пукач О.П. підтвердив при відтворенні обстановки і обставин події 23 липня та 13 серпня 2009 року, в ході яких показав місце знаходження голови вбитого ним журналіста Гонгадзе Г.Р., та відтворив обстановку та обставини вчинених ним злочинів 15 та 16 вересня 2000 року.

(т. 93 а.с.121-141, т. 94 а.с.103-147)

На допиті 27 липня 2009 року Пукач О.П., уточнюючи дату перепоховання тіла Гонгадзе Г.Р., показав, що відчленування голови від тіла та перепоховання здійснювалося ним особисто восени 2000 року під час перебування у відпустці. Для здійснення перепоховання тіла та від’єднання голови, за день до вказаних подій, він придбав металеву сокиру, лопату, медичні рукавички та поліетиленову плівку розміром 2×6 м. Лопату та сокиру він придбав в господарчому магазині «Киянка», який знаходиться поруч з автотрасою Київ-Одеса неподалік від виставки досягнень народного господарства (ВДНГ) в м. Києві.

Довжина рублячого леза сокири складала близько 15-20 см, а довжина топорища — близько 35-40 см. Декілька пар медичних рукавичок білого кольору він придбав в аптеці на перехресті вулиць Червоноармійська – Щорса в м. Києві.

(т. 93 а.с.143-148)

Показаннями свідків Протасова М.К., Костенка В.М. та Поповича О.В., що були дані під час розгляду кримінальної справи, а також під час слідчих дій, які проводились з вказаними особами в ході розслідування вказаної кримінальної справи відносно Пукача О.П., кримінальної справи відносно Костенка В.М., Протасова М.К. та Поповича О.В. за п. «і» ст.93, ч.3 ст.166 КК України 1960 року, за результатами розгляду якої вироком Апеляційного суду м. Києва від 15 березня 2008 року останні були визнанні винними у вчиненні 15-17 вересня 2000 року за вищевказаних у вироку обставинах умисних дій, що явно виходять за межі наданих їм законом прав і повноважень, що завдали при цьому істотної шкоди державним інтересам та охоронюваним законом правам та інтересам Гонгадзе Г.Р., що супроводжувалось насильством, болісними і такими, що ображають особисту гідність Гонгадзе Г.Р. діями та спричинили тяжкі наслідки, а також скоєнні за попереднім зговором групою осіб умисного вбивства Гонгадзе Г.Р.

Свідок Костенко В.М., будучи допитаним під час судового розгляду показав, що станом на вересень 2000 року він працював на посаді начальника відділення, 2-го відділу 2-го управління ГУКП МВС України.

15 вересня 2000 року він прийшов на роботу у другій половині дня, але заступник начальника відділу повідомив, що план роботи підрозділу змінився і необхідно їхати на інші заходи. Вони приїхали на вул. Мельникова, там знаходився основний фігурант, яким, як він потім дізнався, був Гонгадзе Г.Р. Він вийшов на вулицю і в цей час біля нього зупинився автомобіль «Хюндай-Соната», з якого вийшов начальник відділення і сказав йому сідати в автомобіль для підтримання зв’язку. Він сів в автомобіль, в якому знаходились Пукач О.П., Протасов М.К., Попович О.В. Вони переміщались по місту за Гонгадзе Г.Р. і він підтримував зв’язок з оперативним нарядом. Коли приїхали на вул. Володимирську, Пукач О.П. сказав, що в процесі заходів необхідно буде затримати Гонгадзе Г.Р. і доставити його в міліцію. Він запитав, що можливо необхідно знайти працівників гласних структур, і Пукач О.П. сказав, що вони повинні це зробити самі. Деякий час вони стояли на розі вулиць Саксаганського і Володимирський. Подальші переміщення він не пам’ятає, але ввечері вони приїхали на бул. Лесі Українки, де на адресу зайшов основний об’єкт і там в автомобілі Пукач О.П. сказав, що фігурант постійно переміщається на автомобілі таксі і потрібно буде «підставити» автомобіль фігуранту як таксі. Вони певний час ще знаходились в тому місці, після чого оперативний наряд з запізненням повідомив, що об’єкт вийшов з адреси і вони в той день не змогли провести затримання.

Пукач О.П. був цим роздратований, сказав повертатись всім на базу і наступного дня виходити тим же складом, який працював, на роботу. Він приїхав на роботу, повідомив про це заступника начальника відділу та переробив оперативний наряд.

Наступного дня, 16 вересня 2000 року, він прийшов на роботу приблизно об 11 год. Інструктаж в цей день проводив безпосередньо Пукач О.П. В заходах були задіяні близько 15 працівників та декілька автомобілів. Пукач О.П. розташував людей безпосередньо за адресами ймовірної появи об’єкта. Він ще з одним оперуповноваженим стояв на адресі по бул. Лесі Українки. Десь ввечері біля 21 год. 00 хв. він почув за допомогою засобу зв’язку, що оперативний наряд супроводжує фігуранта, він зайшов на адресу по бул. Лесі Українки. На той момент знову під’їхав Пукач О.П., Протасов М.К., Попович О.В. Пукач О.П. сказав, що все залишається в силі, як було обумовлено вчора, тільки щоб об’єкт не сів на переднє сидіння. Попович О.В. відкинув спинку сидіння, щоб створити вигляд ніби воно зламане. Після 22 год. об’єкт вийшов з адреси, в цей час він разом з Пукачем О.П. та Протасовим М.К. знаходилися внизу, біля входу до «Будинку подарунків». Попович О.В. під’їхав до об’єкта, коли той зупиняв автомобіль «таксі». Потерпілий сів на заднє сидіння і в цей час вони також сіли в автомобіль. Пукач О.П. сказав взяти Гонгадзе Г.Р. під руки, а сам нагнув його і вдарив кілька разів по спині. Пукач О.П. почав запитувати у Гонгадзе Г.Р. мету відвідування ним посольства США, на що Гонгадзе Г.Р. відповів що брав в борг гроші. Потім Пукач О.П. весь час заспокоював Гонгадзе Г.Р. та казав йому сидіти тихенько. Більше ніяких розмов з Гонгадзе Г.В. не відбувалось. В той час, коли він утримував Гонгадзе Г.Р. в машині, він відчув на дотик браслет на руці Гонгадзе Г.Р., також на руці у Гонгадзе Г.Р. був перстень. Спочатку вони поїхали в район вул. Горького, де змінили номерні знаки. Їх супроводжував один з оперативних автомобілів. Вони виїхали на автодорогу Київ-Одеса, де Пукач О.П. вийшов з автомобіля, наскільки він зрозумів, підійшов до оперативного автомобіля, що їх супроводжував, і наказав повернутись за місцем розташування підрозділу. Після цього вони попрямували в напрямку м. Біла Церква. Через певний час вони приїхали в село, як він пізніше дізнався в процесі слідства це було с. Сухоліси. Було темно. Пукач О.П. вийшов біля одного з приватних будинків і його не було певний час. Після цього Пукач О.П. підійшов, відкрив багажне відділення і щось туди поклав. Під час руху від контрольного пункту міліції по автодорозі Київ-Одеса ніяких розмов з Гонгадзе Г.Р. не було. Пукач О.П. мовчки, жестами показував Поповичу О.В. напрямок руху автомобіля. Вони попрямували до лісу. Приїхали на галявину, де Попович О.В. з Пукачем О.П. вийшли і їх не було десь хвилин двадцять, але він, Протасов М.К. та об’єкт знаходились в автомобілі, при цьому Протасов М.К. заспокоював Гонгадзе Г.Р. Після чого Пукач О.П. підійшов до автомобілю, наказав вивести Гонгадзе Г.Р., покласти на землю, дав йому — Костенку В.М. мотузку і наказав його зв’язати, що він і зробив. При цьому Пукач О.П. та Протасов М.К. утримували Гонгадзе Г.Р. В процесі зв’язування у Гонгадзе Г.Р. був вилучений гаманець, якій поклали в сумку Гонгадзе Г.Р., після цього зняли з нього туфлі. Пукач О.П. сказав: «Беріть його і понесли». Вони відійшли на метрів двадцять і він побачив викопану яму. Попович О.В. знаходився в ямі і копав. Пукач О.П. сказав йому: «Досить, вилазь». Гонгадзе Г.Р. вони поклали на певній відстані від ями. Пукач О.П. нахилився і почав руками душити Гонгадзе Г.Р., засунувши йому до рота носову хустинку, яку в подальшому не доставав з рота потерпілого і потерпілий був позбавлений можливості розмовляти. Після цього Пукач О.П. наказав Поповчу О.В. зняти з Гонгадзе Г.Р. ремінь. Попович О.В. зняв ремінь і передав його Пукачу О.П., який зробив з ременя зашморг та почав душити Гонгадзе Г.Р. При цьому Пукач О.П. попросив, щоб Протасов М.К. притримав Гонгадзе Г.Р. за плечі, а він за ноги. Гонгадзе Г.Р. перестав дихати. В цей час він стояв біля голови Гонгадзе Г.Р., а Пукач О.П., коли почалась агонія, сказав притримати. Те, що внаслідок його дій Гонгадзе Г.Р. помер, Пукача О.П. не здивувало. Після цього вони скинули Гонгадзе Г.Р. в заздалегідь викопану яму. Попович О.В. приніс з автомобіля каністру бензину, вилив у яму, а Пукач О.П. підпалив пальне. Також свідок зазначив, що під час удушення потерпілого Пукач О.П. не вів з останнім ніяких розмов. Крім того пояснив, що з часу затримання Гонгадзе Г.Р. до моменту його смерті Пукач О.П. лише на початку запитав у останнього мету відвідування посольства США і після цього розмов з Гонгадзе Г.Р., в тому числі з приводу ведення ним шпигунської, підривної діяльності та участі у бойових діях не території Абхазії в складі незаконного військового формування Пукач О.П. не вів.

Після того як пальне вигоріло Пукач О.П. сказав закидати яму, накидати сухої трави і бур`яну зверху. Крім того, поряд з місцем закопування Гонгадзе Г.Р. з машини викинули пакет з кавунами, який мав при собі потерпілий.

Потім вони сіли в автомобіль і виїхали в напрямку міста Києва. По дорозі зупинились в кафе і повечеряли. Повертаючись, вони викинули належні Гонгадзе Г.Р. туфлі, парасольку та куртку. Також зігнули та викинули транзитні іноземні номерні знаки, які використовувались в цей день. Після цього його підвезли додому і він вийшов з автомобіля. Після вищеописаних подій Пукач О.П. декілька разів казав йому, що про це необхідно мовчати.

Під час розгляду справи були досліджені та оголошені протоколи допитів свідка під час розслідування кримінальної справи, а також допитів, відтворення обстановки та обставин подій, які проводились з Костенком В.М. під час розслідування кримінальної справи відносно Костенка В.М., Протасова М.К. та Поповича О.В. за результатами розгляду якої вироком Апеляційного суду м. Києва від 15 березня 2008 року останні були визнанні винними у вчиненні злочинів, передбачених п. «і» ст. 93, ч.3 ст. 166 КК України 1960 року.

Під час вказаних слідчих дій Костенко В.М. дав більш детальні показання та зазначив, що, працюючи на посаді начальника відділення зовнішнього спостереження ГУКП МВС України 15 і 16 вересня 2000 року він з Пукачем О.П., Протасовим М.К., Поповичем О.В. та іншими посадовими особами проводив незаконні оперативні заходи щодо Гонгадзе Г.Р. Спостереження за Гонгадзе Г.Р. виконувалось за усними вказівками керівника — Пукача О.П., що є порушенням закону. Наслідком проведення цих незаконних дій стало захоплення журналіста Гонгадзе Г.Р. та вчинення в ніч з 16 на 17 вересня 2000 року його вбивства.

Що стосується журналіста Гонгадзе Г.Р., як далі показав Костенко В.М., то йому не було відомо яку саме тематику мали його статті. Про те, що йому особисто доведеться здійснювати зовнішнє спостереження за журналістом Гонгадзе Г.Р. він дізнався від Пукача О.П. лише 15 вересня 2000 року. Всі вказівки Пукача О.П., як керівника ГУКП МВС України, він та інші працівники сприймали як вказівки на проведення звичайної роботи, хоча йому особисто не були відомі підстави для проведення зовнішнього спостереження.

15 вересня 2000 року, знаходячись на роботі, він дізнався від працівників управління про поновлення зовнішнього спостереження за Гонгадзе Г.Р. В цей же день близько 15 години, коли він знаходився на вул. Мельникова у м. Києві неподалік від Посольства США в Україні, його до службового автомобіля «Хюндай-Соната» запросив начальник ГУКП Пукач О.П. Від Пукача О.П. він отримав вказівку знаходитись в автомобілі та за допомогою оперативного засобу зв’язку відслідковувати пересування працівників ГУКП, які проводили зовнішнє спостереження за Гонгадзе Г.Р.

Крім того, Пукач О.П. повідомив про необхідність затримання об’єкта — журналіста Гонгадзе Г.Р. та його доставки для бесіди в МВС. Під час зазначеної розмови з Пукачем О.П. в автомобілі знаходились Протасов М.К. і водій Попович О.В. Коли стемніло, вони на автомобілі під’їхали до одного з будинків на бул. Л.Українки, де знаходився Гонгадзе Г.Р. Згідно з планом Пукача О.П., працівники підрозділу повинні були підставити Гонгадзе Г.Р. автомобіль під виглядом таксі. Цей план перед початком захоплення особисто розробив Пукач О.П. та довів до їх відома.

Про причини невдалої спроби захопити Гонгадзе Г.Р. в цей день Костенко В.М. показав, що 15 вересня 2000 року увечері, не доїжджаючи до багатоповерхового будинку на бул. Л.Українки, вони зупинились і Пукач О.П. дав вказівку всім вийти із автомобіля. Всі чекали на Гонгадзе Г.Р., який буде рухатись у напрямку проїзної частини бульвару.

Виконуючи цю вказівку, він вийшов із автомобіля і пішов до таксофону. За допомогою засобу оперативного зв’язку він почув, що Гонгадзе Г.Р. вийшов із будинку, але оскільки він не знав його в обличчя, то не зміг своєчасно повідомити про це інших учасників захоплення, в тому числі Пукача О.П. і Протасова М.К. Гонгадзе Г.Р. пройшов повз нього, зупинив інший автомобіль і поїхав. Таким чином, через його неуважність 15 вересня 2000 року захопити Гонгадзе Г.Р. їм не вдалось. Пукач О.П. був дуже невдоволений таким розвитком подій і дав вказівку всім повернутись на базу. В цей день було явно видно, що Пукач О.П. рішуче налаштований на захоплення Гонгадзе Г.Р. Про його вбивство розмови не було.

Далі Костенко В.М. показав, що ввечері Пукач О.П. наказав всім, у тому ж складі, вийти на роботу 16 вересня 2000 року.

Ранком наступного дня у приміщенні ГУКП Пукач О.П. провів інструктаж, в ході якого розставив працівників Управління в місця вірогідної появи Гонгадзе Г.Р. При цьому Пукач О.П. задіяв досить велику кількість працівників підрозділу. Єдиним поясненням таких дій було те, що захоплення Гонгадзе Г.Р. для Пукача О.П. було важливим і невиконання цього наказу 16 вересня 2000 року виключалось.

16 вересня 2000 року близько 11 години за особистим розпорядженням Пукача О.П. він прибув до будинку №7 на бул. Л.Українки, де повинен був очікувати журналіста Гонгадзе Г.Р. Протягом всього дня за запомогою оперативного засобу зв’язку він дізнавався про пересування Гонгадзе Г.Р. Близько 21 години він отримав інформацію про прибуття Гонгадзе Г.Р. до будинку № 7, в якому мешкала Притула О.Ю.

В цей же час на бул. Л.Українки прибув Пукач О.П. на службовому автомобілі «Хюндай-Соната» під керуванням Поповича О.В. для проведення операції по захопленню Гонгадзе Г.Р.

Близько 22 години, перебуваючи біля будинку №7 по бул. Л.Українки в м. Києві, він разом з Пукачем О.П., Протасовим М.К. і Поповичем О.В., відповідно до раніше розробленого Пукачем О.П. плану, очікували виходу Гонгадзе Г.Р. із будинку Притули О.Ю.

Згідно з цим планом Попович О.В. зупинив службовий автомобіль «Хюндай-Соната» на проїзній частині бул. Л.Українки в полі зору Пукача О.П. За його ж вказівкою Попович О.В. перед захопленням Гонгадзе Г.Р. змінив номерні знаки на автомобілі на іноземні транзитні та поставив в режим блокування задні двері автомобіля. Після отримання інформації про вихід Гонгадзе Г.Р. з будинку, згідно з вказівкою Пукача О.П., Попович О.В. став рухатись на автомобілі в напрямку будинку.

Приблизно о 22 годині Гонгадзе Г.Р. вийшов на проїзну частину бул. Л.Українки і став зупиняти автомобілі. Попович О.В. під’їхав до нього і запропонував свої послуги як таксист. Гонгадзе Г.Р. погодився і спробував сісти на переднє сидіння автомобіля. Попович О.В. з метою полегшення захоплення Гонгадзе Г.Р., запропонував йому сісти на заднє сидіння автомобіля, мотивуючи, що переднє сидіння зламане. В результаті Гонгадзе Г.Р. сів на заднє сидіння службового автомобіля Пукача О.П. «Хюндай-Соната».

В цей момент він разом з Протасовим М.К. підбігли до автомобіля з обох сторін та сіли на заднє сидіння, а Пукач О.П., як було раніше обумовлено, сів на переднє сидіння. Знаходячись по обидва боки від Гонгадзе Г.Р. на задньому сидінні, він і Протасов М.К. заблокували останнього в автомобілі, заламали йому руки назад, а Пукач О.П. своєю рукою нахилив голову Гонгадзе Г.Р. донизу. Після чого автомобіль під керуванням Поповича О.В. почав рух по місту.

Утримуючи разом з Протасовим М.К. потерпілого за руки, вони застосували таким чином до нього фізичну силу, а Пукач О.П., в свою чергу, наніс Гонгадзе Г.Р. кілька ударів гумовим кийком по спині, звинувачуючи його у шпигунстві на користь США. Гонгадзе Г.Р. заявляв, що він журналіст, ніяких злочинів не вчиняв, а посольство США відвідував з метою одержання коштів в борг. Крім цього, Гонгадзе Г.Р. повідомив, що його очікує дружина з дітьми, в якої немає ключів від квартири.

На виїзді із міста Києва на автодорогу Київ-Одеса, як далі показав Костенко В.М., Пукач О.П. наказав Поповичу О.В. зупинити автомобіль. Потім він вийшов із автомобіля і дав працівникам ГУКП, які супроводжували його службовий автомобіль, вказівку повернутись на базу у зв’язку з закінченням операції.

Під час руху по автодорозі Київ-Одеса Попович О.В. за вказівкою Пукача О.П. неодноразово зупиняв автомобіль, змінював номерні знаки з метою уникнення можливого виявлення автомобіля ГУКП сторонніми особами.

Близько 1 години ночі 17 вересня 2000 року Попович О.В., перебуваючи за кермом службового автомобіля «Хюндай-Соната», за вказівкою Пукача О.П. спрямував автомобіль в сторону с. Сухоліси Білоцерківського району Київської області. В цьому селі в помешканні свого тестя, Пукач О.П. взяв мотузку та лопату. Після цього за вказівкою Пукача О.П. Попович О.В. заїхав у безлюдне місце в ліс, який знаходився поблизу села. При цьому він звернув увагу, що Пукач О.П. діяв впевнено і за планом.

Коли вони прибули на вказане місце, Пукач О.П. дав кожному з них вказівки: Поповичу О.В. недалеко від автомобіля викопати яму лопатою, а йому і Протасову М.К. знаходитись в автомобілі та утримувати Гонгадзе Г.Р. В подальшому, за вказівкою Пукача О.П. він з Протасовим М.К. вивели Гонгадзе Г.Р. із автомобіля і зняли з нього куртку, повалили на землю і зняли з нього туфлі. Коли Протасов М.К. і Пукач О.П. утримували Гонгадзе Г.Р. за плечі та ноги, він мотузкою зв’язав йому руки і ноги, таким чином, позбавивши можливості чинити опір. Потім зв’язаного Гонгадзе Г.Р. вони піднесли на руках до викопаної ями і поклали на землю обличчям вниз.

За вказівкою Пукача О.П. він обшукав Гонгадзе Г.Р., знайшов у задній кишені штанів носову хустинку та ключі від квартири, а потім разом з Протасовим М.К. і Пукачем О.П. перевернули Гонгадзе Г.Р. на спину обличчям догори.

Про обставини вбивства Гонгадзе Г.Р. обвинувачений Костенко В.М. показав, що Пукач О.П., не звертаючи уваги на прохання Гонгадзе Г.Р. не вбивати, засунув йому носову хустинку в рот і став душити руками за шию. Протасов М.К. в цей час утримував Гонгадзе Г.Р. за плечі, а він за ноги. Попович О.В. наніс Гонгадзе Г.Р. кілька ударів ногою в живіт.

Оскільки Пукачу О.П. не вдавалось задушити Гонгадзе Г.Р. руками, то за його вказівкою Попович О.В. зняв з брюк Гонгадзе Г.Р. ремінь та передав його Пукачу О.П., який зробив з нього петлю, затягнув її на шиї Гонгадзе Г.Р. і таким чином задушив останнього.

Після вказаних дій Гонгадзе Г.Р. перестав подавати ознаки життя, тобто перестав рухати руками, ногами, за які його утримували. Після вбивства Гонгадзе Г.Р. з метою приховання злочину вони всі разом стягнули його тіло у раніше викопану яму. Виконуючи вказівку Пукача О.П., Попович О.В. приніс із автомобіля каністру з бензином і облив ним тіло Гонгадзе Г.Р., яке знаходилось в ямі. Пукач О.П. підпалив тіло Гонгадзе Г.Р., а коли вогонь в ямі згаснув, вони всі разом закидали яму з обгорілим тілом землею, замаскували місце травою, а потім на автомобілі залишили місце злочину.

Щодо виявлення тіла Гонгадзе Г.Р. в Улашівському лісництві Таращанського району Київської області, а не на місці вчинення ними вбивства, Костенко В.М. пояснив, що, на його думку, перепоховання тіла сталося з ініціативи Пукача О.П., оскільки він не був впевнений, що учасники будуть мовчати про вчинений злочин.

На цьому ж допиті Костенко В.М., продовжуючи показання про приховування слідів злочину, пояснив, що ключі, які знайшов в кишенях брюк Гонгадзе Г.Р., він особисто викинув у водоймище. Туфлі, парасольку та куртку Гонгадзе Г.Р., номерні знаки автомобіля учасники злочину викинули поруч з автотрасою.

(т.42 цт а.с.151-158)

Аналогічні показання про обставини вбивства Гонгадзе Г.Р. і перевищення влади та посадових повноважень Костенко В.М. дав на допитах як підозрюваний 01 березня 2005 року і обвинувачений 05 березня 2005 року у кримінальній справі, відносно Костенка В.М., Протасова М.К. та Поповича О.В. за п. «і» ст. 93, ч.3 ст. 166 КК України 1960 року, за результатами розгляду якої вони були засуджені вироком Апеляційного суду м. Києва від 15 березня 2008 року, в яких також повідомив про роль кожного співучасника — Пукача О.П., Протасова М.К. і Поповича О.П. у вчиненні цих злочинів.

Що стосується одягу та предметів, які були у потерпілого Гонгадзе Г.Р., то Костенко В.М. пояснив, що при утриманні Гонгадзе Г.Р. в автомобілі за руку він відчув у нього на одному із пальців перстень, а коли у лісі виводив із автомобіля, то на шиї у Гонгадзе Г.Р. був твердий ланцюжок, який на дотик був плоский. При обшуку Гонгадзе Г.Р. на місті злочину, він виявив у нього в задніх кишенях брюк хустинку світлого кольору, зв’язку ключів в кількості 2-3 штук, середньої довжини, які знаходились з металевим брелоком овальної форми.

На Гонгадзе Г.Р. була чорна куртка з цупкого синтетичного матеріалу, чорні туфлі, сині джинси і світлий светр. З собою у нього була сумка через плече, парасолька, довга, за розміром мов би палка, не складна, не автоматична.

(т. 42 цт а.с.56-64, 109-112, 137-140.)

На допиті 10 березня 2005 року Костенко В.М., показав, що з самого початку та до того моменту як Гонгадзе Г.Р. вивезли до лісу, йому не були відомі наміри Пукача О.П. Останній був його керівником, він знаходився під його впливом і не міг суперечити його наказам.

Далі Костенко В.М. пояснив, що після вбивства Гонгадзе Г.Р. начальник Управління Пукач О.П. надавав йому матеріальну допомогу та заохочення по службі. Зокрема, 18 вересня 2000 року надав йому матеріальну допомогу 100 гривень, а потім постійно чергові звання. При отриманні ним звання майора міліції, він заявив Пукачу О.П., що воно йому не потрібно. Пукач О.П. в свою чергу сказав, що це звання він отримав як фахівець, а не як працівник, який з ним щось там робив.

(т.42 цт а.с.65-72.)

Свої показання про обставини вбивства Гонгадзе Г.Р. Костенко В.М. підтвердив 14 березня 2005 року при відтворенні обстановки та обставин події в ході якого він детально розказав і показав місця захоплення і вбивства Гонгадзе Г.Р., спосіб його вбивства шляхом удушення, місце поховання тіла Гонгадзе Г.Р., та місця приховування предметів, одягу, які належали Гонгадзе Г.Р.

У ході проведення цієї слідчої дії Костенко В.М. пояснив, що куртка, в якій був Гонгадзе Г.Р. — із штучного, цупкого матеріалу чорного кольору, на замку. В куртці знаходився гаманець, в якому була кредитна картка «VISA» та долари США. Доларів було небагато, здається двадцять. В сумці знаходились записник і мобільний телефон. Про ці речі учасники вбивства повідомили Пукача О.П., який розпорядився залишити їх в автомобілі.

(т.42 цт а.с.74-82)

При відтворенні обстановки та обставин події 14 червня 2005 року Костенко В.М. ще раз підтвердив обставини вбивства Гонгадзе Г.Р. і показав місце вчинення його вбивства, наполягаючи на тому, що захоплення і вбивство Гонгадзе Г.Р. було вчинено саме так і в тому місці, де він вказував раніше на допитах та відтвореннях обстановки і обставин події.

(т.42 цт а.с.113-120)

20 березня 2005 року при відтворенні обстановки та обставин події Костенко В.М. з участю Протасова М.К., Поповича О.В., статиста, за допомогою макетів і манекену спочатку розказав, а потім показав місце захоплення Гонгадзе Г.Р. 16 вересня 2000 року на бул. Л.Українки в м. Києві, місце розташування та дії кожного учасника злочину, в тому числі в службовому автомобілі Пукача О.П. «Хюндай-Соната». При цьому Костенко В.М. продемонстрував за участю Протасова М.К. і Поповича О.В. та статистів обставини вбивства Гонгадзе Г.Р., спалення та приховування його тіла.

(т.43 цт а.с.174-272)

Костенко В.М. 1 березня 2005 року власноручно написав заяву Генеральному прокурору України, в якій повідомив органи слідства про обставини незаконних оперативних заходів щодо Гонгадзе Г.Р., його захоплення, вчинення його вбивства та приховування тіла.

(т.42 цт а.с.8-12)

Показаннями свідка Протасова М.К., який зазначив, що 15 вересня 2000 року він перебував у відпустці. Напередодні Пукач О.П. повідомив йому, щоб він нікуди не їхав та залишався м. Києві, оскільки є робота, але яка саме Пукач О.П. не повідомив. Він зустрівся з Пукачем О.П. 15 вересня 2000 року на станції метро «Палац Спорту». Після цього він перебував у службовому автомобілі Пукача О.П. «Хюндай-Соната». В цей день оперативні заходи щодо Гонгадзе Г.Р. проводилися до вечора. Ввечері Гонгадзе Г.Р. вийшов з будинку на вулицю і поїхав. Перед цим Пукачем О.П. було поставлено завдання затримати Гонгадзе Г.Р. і доставити його в одно з управлінь внутрішніх справ. Але в цей день Гонгадзе Г.Р. затриманий не був.

Він домовився з Пукачем О.П. зустрітись наступного дня на тій самій станції метро. Вони зустрілись і він сів в машину Пукача О.П. Практично цілий день проводились оперативні заходи. Вони при цьому перебували в районі вулиць Прорізної, Саксаганського, Володимирської. Оперативного засобу зв’язку в машині не було. З метою підтримки зв’язку в автомобілі знаходились працівники ГУКП.

Ввечері він вийшов з автомобіля біля будинку на бул. Лесі Українки в районі магазину «Будинок Подарунків». Близько 22 години Гонгадзе Г.Р. вийшов з будинку, перед цим було поставлено завдання посадити Гонгадзе Г.Р. в автомобіль, що і було зроблено. Близько опівночі вони приїхали в район с. Сухоліси. Пукач О.П. вийшов з автомобіля разом з водієм Поповичем О.В., а через деякий час повернувся і дав команду вивести Гонгадзе Г.Р. При цьому потерпілий, він та Костенко В.М. знаходились в автомобілі. Вони разом з Костенком В.М. вивели Гонгадзе з автомобіля.

Коли вони їхали в автомобілі, то тримали руки Гонгадзе Г.Р. за спиною, але сили до нього не застосовували.

Гонгадзе Г.Р. поклали на землю та утримували: він з правої сторони, а Костенко В.М. за ноги. Пукач О.П. при цьому був поруч з головою з правої сторони. Все це відбувалось нетривалий час. Коли Гонгадзе Г.Р. помер, його кинули в яму.

Попович О.В. приніс каністру з бензином, яким облили Гонгадзе Г.Р. та підпалили, після чого яму закопали, засипали травою вказане місце та поїхали до м. Києва.

По дорозі заїхали в кафе. Потім приїхали в гараж, після чого роз’їхались по домівкам. В машині залишалась сумка потерпілого.

Також свідок пояснив, що йому не відомо чи були підстави для затримання Гонгадзе Г.Р., але відомо про проведення оперативних заходів щодо нього працівниками ГУКП МВС України. Деякі із співробітників, що проводили зовнішнє спостереження йому відомі.

В день затримання Пукач О.П. поставив завдання посадити особу, на яку він вкаже, в автомобіль, але при цьому Пукач О.П. не казав слова «затримати». Було поставлено завдання підставити автомобіль під виглядом таксі та доставити чоловіка, на якого вкаже Пукач О.П., до одного з райвідділів міліції, оскільки було відомо, що ця особа часто користується послугам таксі.

Пукач О.П. розподілив ролі, згідно яких Костенко В.М. повинен був сісти з правого, а він з лівого боку від затриманого на заднє сидіння автомобіля.

Свідок вказав, що йому не відомо, чи був автомобіль спеціально підготовлений для затримання Гонгадзе Г.Р., а також, чи використовували при цьому декілька комплектів автомобільних номерних знаків.

Після затримання Гонгадзе Г.Р. вони з Костенко В.М. завели руки потерпілого за спину та нахилили голову донизу, а Пукач О.П. при цьому казав Гонгадзе Г.Р., що він американський шпигун, і запитував навіщо він відвідував посольство США.

При виїзді з м. Києва на контрольному пункті ДАІ вони зупинились і Пукач О.П. вийшов з машини, з якою метою йому не відомо.

Потім вони зупинялись в с. Сухоліси і Пукач О.П. знову виходив з машини. Близько опівночі вони приїхали на галявину біля лісу і Пукач О.П. вийшов із машини разом з Поповичем О.В.

Як зазначає свідок, в цей час він намагався заспокоїти Гонгадзе Г.Р.

Крім того, він також утримував Гонгадзе Г.В., коли Костенко В.М. зв’язував останнього.

Після цього Пукач О.П. почав душити Гонгадзе Г.Р. руками, засунувши до рота потерпілого носову хустинку.

В той час, коли Пукач О.П. душив Гонгадзе Г.В., він разом з Костенком В.М. утримували потерпілого. Попович О.В. при цьому стояв поряд.

Також свідок зазначив, що він не пам’ятає про те, чи задавались Гонгадзе Г.Р. якісь запитання під час його удушення, та вказав, що ніякого попереднього зговору на вбивство потерпілого між ним, Пукачем О.П., Поповичем О.В. та Костенком В.М. не було.

Свідок також зазначив, що він не чув, щоб під час удушення Гонгадзе Г.Р.   підсудний вів з потерпілим розмови з приводу передачі інформації іноземним спецслужбам, а лише на початку затримання Пукач О.П. запитав у Гонгадзе Г.Р., чому він відвідував посольство США. Свідок також пояснив, що не чув розмов підсудного з потерпілим з приводу участі потерпілого в бойових діях на території Абхазії.

Також Протасов М.К. зазначив про те, що він не пам’ятає багатьох деталей подій, що мали місце у 2000 році.

В зв’язку з цим під час розгляду справи були досліджені та оголошені показання свідка, що були дані ним під час розслідування кримінальної справи, протоколи допитів, а також відтворення обстановки та обставин подій, які проводились з Протасовим М.К. під час розслідування вказаної кримінальної справи та кримінальної справи відносно Костенко В.М., Протасова М.К. та Поповича О.В. за п. «і» ст.93, ч.3 ст.166 КК України 1960 року, за результатами розгляду якої вироком Апеляційного суду м. Києва від 15 березня 2008 року останні були визнанні винними у вчиненні 15-17 вересня 2000 року за вищевказаних у вироку обставин умисних дій, що явно виходять за межі наданих їм законом прав і повноважень, що завдали при цьому істотну шкоду державним інтересам та охоронюваним законом правам та інтересам Гонгадзе Г.Р., що супроводжувалось насильством, болісними і такими, що ображають особисту гідність Гонгадзе Г.Р. діями та спричинило тяжкі наслідки, а також скоєнні за попереднім зговором групою осіб умисного вбивства Гонгадзе Г.Р.

Під час вказаних слідчих дій Протасов М.К. дав більш детальні показання та зазначив, що працюючи на посаді помічника начальника чергової частини ГУКП МВС України, у вересні 2000 року в розмові з Пукачем О.П., дізнався про необхідність проведення оперативної комбінації, яка полягала у захопленні невідомого чоловіка та його транспортуванні службовим автомобілем до приміщення ГУМВС.

Приблизно в обідній час разом з Пукачем О.П. на його службовому автомобілі «Хюндай-Соната» темно-синього кольору, за кермом якого був водій Попович О.В., вони прибули на перехрестя вулиць Саксаганського — Володимирської в м. Києві.

На цьому перехресті в автомобіль сів П.В.М., повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.129 а.с.72), з оперативним засобом зв’язку і доповів Пукачу О.П. про переміщення об’єкта, за яким проводилось зовнішнє спостереження. В даний час він може сказати, що цим об’єктом був журналіст Гонгадзе Г.Р. Приблизно о 14 годині до автомобіля підійшов Б.В.О., повні анкетні дані якого містятьсь в матеріалах справи ( т. 127, а.с.3), який також доповів про місцезнаходження об’єкта.

Близько 15 годині Пукачу О.П. доповіли, що об’єкт вийшов з офісу. Разом з Пукачем О.П. він вийшов із автомобіля і побачив, що по вулиці Саксаганського в бік Палацу спорту йде чоловік високого зросту, вдягнутий у джинси та світлий светр. Пукач О.П. сказав, що це той чоловік, за яким проводиться спостереження.

На розі вулиць Саксаганського і Халтуріна Гонгадзе Г.Р. зустрівся з чоловіком, який був нижче за нього зростом, міцної статури із темно-русим волоссям та залисинами. Потім до них підійшов ще один чоловік віком до тридцяти років. Поспілкувавшись, вони розійшлись. Після цього Гонгадзе Г.Р. пішов у бік Палацу спорту у напрямку вул. Червоноармійської.

Через деякий час Гонгадзе Г.Р. повернувся до себе в офіс, про що Б.В.О., повні анкетні дані якого містятьсь в матеріалах справи (т. 127, а.с.3), повідомив Пукачу О.П.

Приблизно о 18 годині Гонгадзе Г.Р. вийшов із офісу з жінкою, як він пізніше дізнався — з Притулою О.Ю. і направився на вул. Хрещатик.

Знаходячись в автомобілі з Пукачем О.П., він почув по оперативному засобу зв’язку П.В.М., повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т. 129 а.с.72), що Гонгадзе Г.Р. і Притула О.Ю. зустрілися з чоловіком та зайшли до кафе. Пізніше, коли він з Пукачем О.П. знаходився уже на бул. Л.Українки, надійшла інформація, що Гонгадзе Г.Р. разом з Притулою О.Ю. вийшли із кафе. На вказаному бульварі вони зупинилися біля будинку, в якому проживала Притула О.Ю., і Пукач О.П. вийшов із автомобіля. Там він побачив Костенка В.М. і інших працівників ГУКП, які вели зовнішнє спостереження за Гонгадзе Г.Р. Це було приблизно о 20 годині 30 хвилин. До автомобіля постійно підходив Б.В.О., повні анкетні дані якого містятьсь в матеріалах справи (т. 127, а.с.3), і доповідав Пукачу О.П. про переміщення Гонгадзе Г.Р.

Перебуваючи в автомобілі, Пукач О.П. розказав йому, Поповичу О.В. і Костенку В.М. план операції по захопленню Гонгадзе Г.Р. Згідно з планом, Гонгадзе Г.Р. підставлявся автомобіль під виглядом таксі, а коли він сяде в нього, інші учасники захоплення повинні швидко сісти в автомобіль і не дати змоги Гонгадзе Г.Р. з нього вийти. Після захоплення Гонгадзе Г.Р. необхідно було доставити в ГУ МВС України.

Однак, 15 вересня 2000 року захопити Гонгадзе Г.Р. таким чином не вдалось, оскільки він вийшов із будинку, встиг зупинити інший автомобіль і від’їхати. Побачивши це, Пукач О.П. наказав всім їхати на вул. Червоноармійську. У дворі будинку, розташованого на перехресті вулиць Червоноармійська та Димитрова, знаходились інші працівники ГУКП, які також проводили зовнішнє спостереження і доповіли Пукачу О.П., що Гонгадзе Г.Р. зайшов до будинку. Це було приблизно о 23 годині. У зв’язку з цим Пукач О.П. наказав усьому складу наступного дня вийти на роботу, а йому прибути до Палацу спорту. Після цього вони роз’їхалися по домівках

16 вересня 2000 року приблизно об 11 годині він знаходився біля станції метро «Республіканський стадіон», до якої на автомобілі «Хюндай-Соната» під’їхали Пукач О.П. з Поповичем О.В. і забрали його. Після цього вони поїхали на вул. Саксаганського, де зупинилися біля продовольчого магазину у напрямку Палацу спорту. Там в автомобіль сів Б.В.О., повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т. 127, а.с.3), із засобом оперативного зв’язку. Він доповів Пукачу О.П. про переміщення Гонгадзе Г.Р. Судячи з оперативної інформації, яка надходила, було зрозуміло, що Гонгадзе Г.Р. знаходиться в офісі.

Приблизно о 19 годині Гонгадзе Г.Р. і Притула О.Ю. вийшли із офісу і пішли в бік вул. Хрещатик. Після цього на автомобілі Пукача О.П. вони перемістилися на вул. Прорізну, де Б.В.О., повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т. 127, а.с.3), і П.В.М., повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т. 129 а.с.72), продовжували доповідати про переміщення Гонгадзе Г.Р., в тому числі, що Гонгадзе Г.Р. і Притула О.Ю. зайшли в кафе.

Приблизно о 21 годині, як далі показав Протасов М.К., Б.В.О., повні анкетні дані якого містятьсь в матеріалах справи (т. 127, а.с.3), доповів Пукачу О.П., що Гонгадзе Г.Р. з Притулою О.Ю. прибули до будинку, де вона мешкала. Пукач О.П. наказав Поповичу О.В. зупинити автомобіль трохи вище будинку Притули О.Ю. і поставив перед ним чітке завдання діяти згідно з узгодженим планом, а саме підставити Гонгадзе Г.Р. автомобіль. При цьому йому і Костенку В.М., який також знаходився в автомобілі, необхідно було сісти в той момент на заднє сидіння з обох сторін від Гонгадзе Г.Р. А якщо конкретніше, то він повинен був сісти на заднє сидіння позаду Поповича О.В., а Костенко В.М. — позаду Пукача О.П. Перед цим за вказівкою Пукача О.П. Попович О.В. замінив на автомобілі номерні знаки і поставив знаки іноземної реєстрації.

Після цього він, Пукач О.П. і Костенко В.М. вийшли із автомобіля і знаходились на вулиці. В їх полі зору були працівники ГУКП Б.В.О., повні анкетні дані якого містятьсь в матеріалах справи (т. 127, а.с.3), І.С.В., повні анкетні дані якого зазначені в матеріалах кримінальної справи (т.130, а.с.53), та інші, прізвища яких він не знає. Знаходячись разом з Костенком В.М. на вулиці, за допомогою оперативного засобу зв’язку він почув, що Гонгадзе Г.Р. вийшов із будинку. Тоді він побачив як Гонгадзе Г.Р. перейшов вулицю, зайшов у магазин, де щось придбав і повернувся знову у будинок. Про це Б.В.О., повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.127, а.с.3), доповів Пукачу О.П. Однак, що придбав у магазині Гонгадзе Г.Р. він не почув.

Приблизно через півгодини по оперативному засобу зв’язку, який був у Костенка В.М., він почув, що Гонгадзе Г.Р. вийшов із будинку і направився на бул. Л.Українки. Через певний час він побачив, що Гонгадзе Г.Р. вийшов на бульвар. Він був одягнутий у куртку чорного кольору, сині джинси та світлий светр, а через плече у нього висіла сумка темного кольору розмірами 30 на 60 см. В руках Гонгадзе Г.Р. був поліетиленовий пакет, в якому, як він дізнався пізніше, були кавуни.

Попович О.В., отримавши вказівку, почав з невеликою швидкістю рухатись на автомобілі по бул. Л.Українки до будинку, в якому мешкала Притула О.Ю. В цей час Гонгадзе Г.Р. вийшов на проїзну частину і став зупиняти автомобілі. Перед ним, згідно з планом, зупинився Попович О.В.

Разом з Пукачем О.П. і Костенком В.М. він підійшов ближче до місця, де стояв Гонгадзе Г.Р. Коли Гонгадзе Г.Р. сів на заднє сидіння автомобіля, яким керував Попович О.В., то в цей же момент Пукач О.П. підійшов до передніх дверей, а він і Костенко В.М. до задніх дверей автомобіля і, відповідно, він сів позаду Поповича О.В., а Костенко В.М. – позаду Пукача О.П. В автомобілі Пукач О.П. дав вказівку завести руки Гонгадзе Г.Р. за спину і нагнути його голову вниз, що і було зроблено. Після захоплення Гонгадзе Г.Р. Пукач О.П. палицею чорного кольору наніс йому декілька ударів по верхньому відділу спини, запитуючи його, що він робив біля американського посольства, чи не є він американським шпигуном і чому так добре розмовляє українською мовою. Через деякий час автомобіль зупинився і Пукач О.П. вийшов, а коли повернувся і сів в автомобіль, то зробив рух рукою, який означав «від’їжджайте». Наступна зупинка була біля міліцейського посту на виїзді із м. Києва на автодорогу Київ-Одеса. При цьому до автомобіля підійшов працівник ГУКП, якому Пукач О.П. дав вказівку повертатись на базу. В цей час Гонгадзе Г.Р. знаходився в автомобілі в такому ж положенні тобто, з заламаними назад руками.

Продовжуючи свої показання, Протасов М.К. пояснив, що з автодороги Київ-Одеса, вони повернули та зупинились у якомусь селі. Там де вони зупинились, він побачив, що зліва від них будинків не було, будинки були лише праворуч від них. Пукач О.П. вийшов із автомобіля і через деякий час повернувся. Тоді ж Попович О.В. також вийшов із автомобіля і було чути, як вони щось поклали у багажник. Далі вони їхали по селу, а потім повернули до лісу. Коли зупинились, то він побачив, що зліва знаходиться лісопосадка, а попереду поле. Пукач О.П. і Попович О.В. вийшли із автомобіля, взяли щось у багажнику і деякий час були відсутні. В автомобілі Гонгадзе Г.Р. сказав, що він журналіст, запрошував до себе в офіс, пропонував там з’ясувати всі питання, які їх цікавлять. Цікавився, за що його затримали. Він заспокоював Гонгадзе Г.Р., посилався на старшого, який прийде і все з’ясується. Там в автомобілі він побачив на руці у Гонгадзе Г.Р. перстень із металу білого кольору. Через деякий час до автомобіля підійшов Попович О.В. і Пукач О.П., який сказав вивести Гонгадзе Г.Р. із автомобіля. З Костенком В.М. вони вивели Гонгадзе Г.Р., але той вчинив опір. Тоді Пукач О.П. сказав їм зв’язати Гонгадзе Г.Р. Вони повалили його на землю і зв’язали. Потерпілому, котрий лежав на землі, Пукач О.П. спочатку наніс кілька ударів, а потім став душити, однак у нього це не виходило. Тоді Пукач О.П. віддав Поповичу О.В. команду зняти брючний ремінь з штанів Гонгадзе Г.Р. Попович О.В. зняв ремінь і передав Пукачу О.П., який з нього зробив петлю, накинув її на шию Гонгадзе Г.Р. і став душити. В процесі удушення Гонгадзе Г.Р. набирав повітря в легені, у зв’язку з чим Пукач О.П. сказав Поповичу О.В. нанести декілька ударів йому у груди, що той і зробив.

Після того, як Пукач О.П. задушив Гонгадзе Г.Р., він дав команду скинути його тіло в раніше викопану ним і Поповичем О.В. яму, яка знаходилась приблизно на відстані п’ятнадцяти метрів від автомобіля. Після того, як труп скинули в яму, Попович О.В. за вказівкою Пукача О.П. приніс із автомобіля каністру, облив труп бензином і Пукач О.П. підпалив тіло потерпілого.

Після того, як вогонь загас, всі вони разом закидали яму з тілом Гонгадзе Г.Р. Речі Гонгадзе Г.Р., а саме: туфлі, куртка, сумка, парасолька з вигнутою ручою лежали в багажнику автомобіля. Пакет з кавунами викинули на місці вбивства. Після цього всі повернулись до м. Києва.

Пояснюючи мотиви вчинення злочину, Протасов М.К. вказав, що між Пукачем О.П., ним та іншими учасниками злочину не було домовленості на вбивство Гонгадзе Г.Р. До останнього моменту він не знав і не передбачав планів Пукача О.П. на вбивство Гонгадзе Г.Р. В іншому випадку, він би відмовився від участі у вчиненні цього злочину.

Приблизно у жовтні 2003 року він сказав Пукачу О.П., що як би знав, що він втягне його у вбивство, то він би ніколи з ним не поїхав би. Пукач О.П. відповів, що в такому випадку всіх би звільнили. Вважає, що його участь у вчиненні злочинів полягає в тому, що він беззаперечно виконував всі вказівки Пукача О.П., а також утримував Гонгадзе Г.Р. під час вбивства. Заперечуючи корисливі мотиви, Протасов М.К. заявив, що ніяких розмов з Пукачем О.П. про матеріальне чи інше заохочення у зв’язку з вчиненням злочину між ними не було. Після вчинення злочинів йому було присвоєно звання полковника міліції і призначено на посаду начальника чергової частини ГУКП МВС України. Він не виключає, що це була своєрідна плата Пукача О.П. за його мовчання про вчинені злочини. У листопаді 2000 року, після того як знайшли труп Гонгадзе Г.Р., Пукач О.П. обізвав всіх учасників злочину «охломонами» за те, що вони не зняли з Гонгадзе Г.Р. ювелірних прикрас, які потім були знайдені.

(т. 43 цт а.с.125-131)

На додатковому допиті 16 березня 2005 року Протасов М.К. пояснив, що повертаючись до м.Києва після вбивства Гонгадзе Г.Р., вони зупинилися біля озера, помили руки і викинули ключі, які знайшли серед речей Гонгадзе Г.Р. Після цього, проїхавши ще деяку відстань, зупинились і викинули туфлі і, як йому здається, куртку, які також належали Гонгадзе Г.Р. Ці місця, і хто саме, викидав вищезазначені речі, він не пам’ятає. По дорозі вони також зупинились в якомусь придорожньому кафе, де повечеряли та випили трохи горілки.

(т. 43 цт а.с.63-68)

02 березня 2005 року Протасов М.К. власноручно написав заяву на ім’я Генерального прокурора України, в якій детально повідомив про обставини проведення за Гонгадзе Г.Р. зовнішнього спостереження 15-16 вересня 2000 року, його захоплення і умисного вбивства.

(т.43 цт а.с.9-20)

В ході проведення відтворення обстановки та обставин події 05 березня 2005 року Протасов М.К. вказав місце біля будинку по бул. Л.Українки в м. Києві, де був захоплений Гонгадзе Г.Р., і розповів та показав як саме проходило захоплення. Також при відтворенні обстановки та обставин події 18 березня 2005 року Протасов М.К. вказав місце в лісі Сухоліського лісництва Білоцерківського району Київської області, де було вбито Гонгадзе Г.Р. та розповів і показав, яким способом було скоєно вбивство, як і де закопано труп.

(т. 43 цт а.с.29-54)

При відтворенні обстановки і обставин події 20 березня 2005 року Протасов М.К. за участю Костенка В.М., Поповича О.В. і статистів, за допомогою макетів та манекену показав і розказав про свої дії, дії потерпілого та інших учасників злочину. Крім того, Протасов М.К. точно вказав місце на бул. Л.Українки в м. Києві, де був захоплений Гонгадзе Г.Р., місце розташування та дії учасників злочину в службовому автомобілі Пукача О.П. «Хюндай – Соната». Продемонстрував за допомогою Костенка В.М., Поповича О.В. і статистів на місці вчинення вбивства обставини підпалу та захоронення тіла Гонгадзе Г.Р., використовуючи при цьому макети, манекени.

(т. 43 цт а.с.174-272)

Показаннями свідка Поповича О.В., який пояснив, що 15 вересня 2000 року він, Пукач О.П. та Протасов М.К. виїхали з МВС України на вул. Володимирську, перехрестя вул. Саксаганського та Жилянської. Пукач О.П. сказав, що там працівники ГУКП МВС України працюють за якимось об’єктом.

На перехресті вказаних вулиць до них підійшов Б.В.О., повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т. 127, а.с.3), який на той час був чи начальником, чи заступником начальника 2-го управління ГУКП МВС України. Пукач О.П. вийшов до нього, а він залишився у машині.

Він чув як Пукачу О.П. доповіли про те, що об’єкт на місці. Що це був за об’єкт, ім’я, прізвище не говорилося. Протягом дня вони їздили по місту та повертались на вказане перехрестя.

Ближче до вечора вони під’їхали на бул. Л. Українки, номера будинку він не пам’ятає, і до них підійшов Костенко В.М.

В автомобілі знаходились він, Пукач О.П. та Протасов М.К.

Підсудний сказав, що потрібно буде затримати чоловіка та доставити його у якесь відділення міліції.

Так як автомобіль на той час не був обладнаний засобами зв’язку, до нього підійшов П.В.М., повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т. 129 а. с.72), щоб передати команду, коли потрібно буде під’їхати, і вони з П.В.М., повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т. 129 а.с.72), разом залишися в автомобілі, а підсудний, Протасов М.К. і Костенко В.М. пішли вниз по бул. Л. Українки.

Потім П.В.М., повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т. 129 а.с.72),сказав свідку їхати вниз і там забрати чоловіка.

Коли він приїхав то побачив, що на тротуарі стояли Пукач О.П. і Протасов М.К., які сіли в автомобіль і вони поїхали по домівкам.

Наступного дня він вийшов на роботу і так само зранку, чи ближче до обіду, разом з Пукачем О.П. і Протасовим М.К., виїхали з МВС України на це ж перехрестя вулиць Володимирської та Саксаганського. До них знову підходив хтось з працівників ГУКП, який доповідав, що об’єкт на місці. Це день пройшов так само, як і попередній.

Ввечері вони знов приїхали на бул. Л. Українки, де до них підійшли Костенко В.М. і П.В.М., повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.129 а.с72). Підсудний так само сказав, що потрібно затримати чоловіка і щоб він сів в автомобіль.

Також Пукач О.П. сказав, що П.В.М., повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.129 а.с.72), дасть йому команду, коли їхати, тому що цей чоловік повинен буде зупиняти автомобіль. Посадку необхідно здійснити на заднє сидіння, а потім вони сядуть.

Разом з П.В.М., повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.129 а.с.72), він залишився на бул. Л. України та чекав команди. У П.В.М., повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.129 а.с.72), при цьому був оперативний засіб зв’язку.

Потім П.В.М., повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.129 а.с.72), сказав йому їхати вниз, де він побачить чоловіка. Він почав рух вниз по бул. Л. Українки і ближче до Бессарабської площі побачив чоловіка, який зупиняє автомобіль.

Пукач О.П. стояв за цим чоловіком, вказуючи на нього рукою. Хто був цей чоловік йому не відомо. Він зупинив автомобіль і цей чоловік попросив його кудись підвезти. Свідок запропонував сісти на заднє сидіння, сказавши, що переднє зламане. Переднє сидіння при цьому було відсунуто вперед.

Чоловік став сідати на заднє сидіння і в цей час до задніх дверей автомобіля швидким кроком підійшли Костенко В.М. і Протасов М.К., один праворуч, а другий ліворуч. Пукач О.П. сів спереду на пасажирське сидіння та вказав напрямок руху.

Вони поїхали вниз по бул. Л. Українки, потім спустились на вулицю в напрямку Байкового цвинтаря, там зупинились і він замінив номерний знак автомобіля, а потім продовжили рух по вул. Васильківській.

Підсудний нічого не казав, а лише показував напрямок руху. За вказівкою останнього він зупинився на виїзді з міста за постом ДАІ. Під’їхав один автомобіль з працівниками ГУКП, до яких вийшов Пукач О.П. Вони всі залишились в машині.

Коли Пукач О.П. повернувся, він показав рукою напрямок руху вперед.

Доїхавши до м. Біла Церква, Пукач О.П. показав, щоб він повертав в бік м.Узин, а потім на перехресті показав напрямок руху до с. Сухоліси, в якому, як відомо свідку, у підсудного проживають родичі дружини. В селі Пукач О.П. вказав під’їхати до будинку, де вони проживають.

Пукач О.П. вийшов з машини, а коли повернувся, наказав свідку відкрити багажник, в який поклав лопату та мотузку.

Після цього вони продовжили рух в напрямку, який вказував Пукач О.П.

Рухаючись по лісу деякий час, вони виїхали на галявину. З одного боку галявини був ліс, а з іншого – поле. Він зупинив автомобіль за вказівкою Пукача О.П.

Разом з Пукачем О.П. він вийшов з автомобіля. Пукач О.П., або він, за вказівкою останнього, взяв у багажнику лопату і вони відійшли від автомобіля приблизно на 10 м. Він за вказівкою підсудного став копати яму, довжиною від 1 м до 1,20 м, шириною 60 см, глибиною близько 1 м, а Пукач О.П. повернувся до автомобіля.

Через деякий час до цієї ями притягнули потерпілого, якого Пукач О.П. почав душити руками. Підсудному це не вдалося і він наказав йому зняти з потерпілого ремінь, що він і зробив, віддавши ремінь Пукачу О.П.

Підсудний зробив зашморг, який накинув на шию Гонгадзе Г.Р. і почав затягувати. Під час того, як підсудний душив Гонгадзе Г.Р. ременем, він наказав йому вдарити потерпілого в живіт. Свідок п’ятою вдарив у живіт Гонгадзе Г.Р. Де в цей час знаходився Костенко В.М. він не пам’ятає, Протасов М.К. знаходився поряд з Пукачем О.П.

Пукач О.П. декілька хвилин душив Гонгадзе Г.Р., після чого той перестав подавати ознаки життя.

Хтось скинув Гонгадзе Г.Р. в яму, а він, за вказівкою Пукача О.П., приніс із машини каністру бензину та вилив на померлого близько половини каністри, а можливо більше. Після чого поніс каністру в автомобіль. Він не бачив, хто підпалював бензин, але коли йшов до машини, побачив полум’я. Після того, як полум’я згасло, він і ще хтось з присутніх закидав яму з тілом та вони поїхали з лісу.

По дорозі вони зупинялись, щоб помити руки. і хтось — чи Костенко В.М., чи Пукач О.П., викинули ключі. По дорозі викинули номери, парасольку та куртку.

Коли приїхали в м. Київ, то завезли додому спочатку Костенка В.М., а потім Пукача О.П., а він разом з Протасовим М.К. поїхали в гараж, де залишили автомобіль. Після чого черговий автомобіль розвіз їх по домівкам.

В понеділок він вийшов на роботу, прийшов у гараж, забрав автомобіль та викинув лопату. Пізніше разом з Пукачем О.П. поїхав у готель «Славутич» біля мосту Патона, де Пукач О.П. викинув у канал мобільний телефон померлого.

За вказівкою Пукача О.П. вони поїхали до Південного мосту і підсудний сказав, що потрібно викинути сумку. Він взяв камінь, поклав його у сумку, але йому не вдалось її викинути, оскільки там були рибалки.

Потім вони поїхали у дачний район «Осокорки», зупинились біля якогось озера і свідок за вказівкою Пукача О.П. викинув сумку з каменем в озеро.

Через деякий час після цих подій, він відвозив Пукача О.П. на зустріч в якийсь ресторан в районі Конча-Заспа. Після закінчення зустрічі Пукач О.П. повернувся та був трохи напідпитку. Повертаючись в м. Київ, Пукач О.П. сказав, що треба перепоховати Гонгадзе Г.Р.

Крім того, свідок повідомив, що за декілька днів до подій 16 вересня Пукач О.П. запитав, чи є у нього в машині каністра з бензином. Оскільки каністри не було, підсудний наказав йому покласти в автомобіль каністру з бензином, яку за словами підсудного, необхідно завезти його родичам в село.

Також під час перебування на бул. Л.Українки за вищевказаних обставин, підсудний запитував, чи є у нього незареєстровані номерні знаки, на що свідок відповів, що таких знаків у нього немає.

Наскільки він пам’ятає, 15 чи 16 вересня працівник ГУКП П.В.М., повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.129 а.с.72), приніс йому німецькі номерні знаки та передав їх на бул. Л. Українки. Саме ці номерні знаки вони використовували під час затримання Гонгадзе Г.Р. та потім викинули по дорозі в м. Київ між с. Сухоліси та м. Біла Церква.

В бардачку машини лежала гумова палиця, яка належала Пукачу О.П., яку він використовував під час затримання Гонгадзе Г.Р.

Коли Гонгадзе Г.Р. тільки сів у автомобіль, він запитав, що відбувається, а Пукач О.П, розвернувся до потерпілого, сказав останньому, що він шпигун і наніс декілька ударів гумовою палицею.

Під час всіх цих подій Гонгадзе Г.Р. ще декілька разів запитував, що відбувається, але Пукач О.П. з потерпілим ніяких розмов більше не вів.

Крім того, свідок повідомив, що після вбивства Гонгадзе Г.Р. в автомобілі залишились його речі, а саме парасолька, куртка, сумка, два кавуни в пакеті та ключі.

Підсудний Пукач О.П. не повідомляв йому у зв’язку з чим він задушив Гонгадзе Г.Р.

Крім того, свідок показав, що через деякий час після того, як підсудний повідомив йому, що тіло Гонгадзе Г.Р. необхідно перепоховати, він на території гаражу ГУКП побачив автомобіль «Ніссан Патрол» з середини якого відчувався неприємний різкий запах, схожий на трупний. Він вирішив для себе, що можливо саме цей автомобіль Пукач О.П. використовував для перепоховання трупа.

В ході судового розгляду справи були досліджені та оголошені протоколи допитів Поповича О.В., під час розслідування вказаної кримінальної справи, а також допитів, відтворення обстановки та обставин подій, які проводились з Поповичем О.В під час розслідування кримінальної справи відносно Костенко В.М., Протасова М.К. та Поповича О.В. за п. «і» ст. 93, ч.3 ст.166 КК України 1960 року, за результатами розгляду якої вироком Апеляційного суду м. Києва від 15 березня 2008 р. останні були визнанні винними у вчиненні 15-17 вересня 2000 року за вищевказаних у вироку обставин умисних дій, що явно виходять за межі наданих їм законом прав і повноважень, які завдали при цьому істотну шкоду державним інтересам та охоронюваним законом правам та інтересам Гонгадзе Г.Р., що супроводжувалось насильством, болісними і такими, що ображають особисту гідність Гонгадзе Г.Р. діями та спричинило тяжкі наслідки, а також скоєні за попереднім зговором групою осіб умисного вбивства Гонгадзе Г.Р.

Під час вказаних слідчих дій Попович О.В. дав більш детальні показання та зазначив, що працюючи на посаді оперуповноваженого ГУКП МВС України, 15 вересня 2000 року близько 12 години разом з Пукачем О.П. на службовому автомобілі «Хюндай-Соната» він поїхав на вул. Саксаганського у м. Києві.

Біля станції метро «Республіканський стадіон» в автомобіль сів Протасов М.К. Проїхавши на перехрестя вулиць Саксаганського і Володимирської за вказівкою Пукача О.П., він зупинився. Близько 12 години 30 хвилин до них підійшов Б.В.О., повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.127, а.с.3), — заступник начальника одного з управлінь ГУКП МВС України та начальник одного з відділень П.В.М., повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.129 а.с.72), з оперативним засобом зв’язку. По інформації, яка надходила, він зрозумів, що стеження за об’єктом продовжується. До автомобіля підходив П.В.М., повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.129 а.с.72), і доповідав Пукачу О.П., що об’єкт на місці, прізвищ не називав. Коли стало темніти, Пукач О.П. наказав П.В.М., повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.129 а.с.72), їхати з ним на бул. Л.Українки до будинку, в якому розташована бібліотека. Там Пукач О.П., Протасов М.К. і П.В.М., повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.129 а.с.72), вийшли із автомобіля і направились в бік цього будинку. Йому Пукач О.П. наказав від’їхати до менш освітленої ділянки вулиці, що він зробив. Близько 22 години до автомобіля підійшов П.В.М., повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.129 а.с.72), і сказав під’їжджати вниз до «Будинку подарунків», де забрати Пукача О.П. Він забрав Пукача О.П. і Протасова М.К. і відвіз їх до Амурської площі, де вони вийшли. Перед цим Пукач О.П. наказав йому наступного дня в суботу о 9 годині прибути на автомобілі до МВС України.

16 вересня 2000 року о 9 годині на автомобілі він прибув до приміщення МВС України, про що доповів Пукачу О.П. Близько 12 години Пукач О.П. наказав йому їхати на вул. Червоноармійську. Біля станції метро «Республіканський стадіон» в автомобіль сів Протасов М.К. і вони поїхали на перехрестя вулиць Саксаганського та Володимирської. Там до автомобіля підійшов П.В.М., повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.129 а.с.72), який доповів, що об’єкт на місці. Впродовж дня вони періодично під’їжджали на перехрестя вулиць Володимирської та Саксаганського, де П.В.М., повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.129 а.с.72), повідомляв про місцезнаходження об’єкта. Потім направились до вул. Прорізної, де зупинились. Коли стемніло, Пукач О.П. наказав їхати на бул. Л.Українки до будинку № 7. Там до Пукача О.П., Протасова М.К. і П.В.М., повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.129 а.с.72), підійшов Костенко В.М. Пукач О.П. його запитав, які у нього є номерні знаки. А коли він сказав, що тільки з гаража ГУКП, то П.В.М., повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.129 а.с.72), за наказом Пукача О.П. приніс транзитні номерні знаки Німеччини, які він встановив на автомобіль. Після цього Пукач О.П. дав йому завдання підставити автомобіль під виглядом таксі одному чоловіку, який повинен сісти на заднє сидіння. Після цього Пукач О.П. підсунув переднє сидіння вперед і наказав говорити, що воно зламане. Далі Пукач О.П. запитав, чи є можливість заблокувати задні двері автомобіля. Він відповів ствердно, оскільки в автомобілі є спеціальний пристрій, який блокує задні двері і тоді вони відчиняються тільки ззовні. Коли всі працівники пішли в сторону будинку, з ним залишився тільки П.В.М., повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.129 а.с.72), з оперативним засобом зв’язку. Через деякий час П.В.М., повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.129 а.с.72), передав, щоб він їхав вниз по бульвару, де його чекає Пукач О.П. П.В.М., повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.129 а.с.72), залишився на місці, а він на автомобілі повільно поїхав вниз по бульвару. Проїхавши будинок, в якому розташований магазин «Будинок подарунків», біля пішохідного переходу він побачив Пукача О.П., який вказав йому рукою на чоловіка, що зупиняв автомобілі. Він зупинився біля цього чоловіка. Той попросив його підвезти, назвав адресу, яку він не запам’ятав. При цьому він сказав пасажиру сісти на заднє сидіння, оскільки переднє зламане. Коли цей чоловік вже сідав в автомобіль, то він почув як відкрились передні та задні двері автомобіля. Він побачив, що в автомобіль майже заштовхали цього чоловіка Протасов М.К. і Костенко В.М., які сіли з обох сторін. Пукач О.П. дав команду їхати в напрямку Амурської площі.

Під час руху автомобіля в районі Байкового кладовища, захоплений чоловік сказав, що він журналіст і назвав своє прізвище — Гонгадзе, та запитав, куди його везуть. На ці слова Пукач О.П. розвернувся до нього і гумовим кийком став бити Гонгадзе Г.Р. по спині і наказав йому мовчати. Далі Пукач О.П. дав вказівку їхати за місто і він зрозумів, що на автодорогу Київ-Одеса. Біля поста ДАІ на автодорозі Київ-Одеса за вказівкою Пукача О.П. він зупинив автомобіль. Пукач О.П. вийшов із автомобіля і, поговоривши з працівниками ГУКП, які були в іншому автомобілі, дав команду швидко їхати прямо. Коли Гонгадзе Г.Р. знову запитав, куди його везуть, йому були нанесені удари. На автодорозі біля м. Біла Церква Пукач О.П. вказав йому рукою їхати в сторону м. Узин, а через деякий час — до с. Сухоліси. По дорозі він знову замінив номерні знаки і Пукач О.П. сказав йому їхати до діда, тобто він зрозумів, що треба їхати до тестя Пукача О.П., у якого він раніше був.

Біля будинку тестя Пукач О.П. вийшов із автомобіля і зайшов на подвір’я. Світло у будинку не вмикалося, тому він зрозумів, що нікого не розбудили. Невдовзі Пукач О.П. повернувся, в руках у нього була лопата і мотузка. Він відчинив багажник автомобіля і Пукач О.П. поклав туди лопату та мотузку. За вказівкою Пукача О.П. він поїхав в ліс, а потім виїхав на галявину, де зупинився. Пукач О.П. вийшов із автомобіля і сказав йому взяти лопату. Коли вони відійшли від автомобіля на відстань восьми метрів, то Пукач О.П. наказав копати яму. Коли він перепитав, яку яму копати, то Пукач О.П. йому агресивно заявив: «Ти що, не знаєш, яку яму копати?». Періодично Пукач О.П. забирав у нього лопату і сам копав яму, а також підганяв його. Зрозумівши, що яма копається для Гонгадзе Г.Р., він копав швидко. При цьому він бачив, як Костенко В.М. і Протасов М.К. витягнули Гонгадзе Г.Р. із автомобіля, взяли мотузку та зв’язали потерпілого. Через деякий час Костенко В.М. і Протасов М.К. принесли до ями зв’язаного Гонгадзе Г.Р. Біля ями Пукач О.П. взяв Гонгадзе Г.Р. за горло руками і став душити, а Костенко В.М. та Протасов М.К. утримували його. Оскільки Пукачу О.П. це не вдавалося, він наказав йому витягнути ремінь із брюк Гонгадзе Г.Р. і дати йому, що він і зробив. Далі з цього ременя Пукач О.П. зробив петлю, накинув на шию Гонгадзе Г.Р. і став душити. Але Гонгадзе Г.Р. набрав в легені повітря, тому Пукач О.П. наказав йому вдарити Гонгадзе Г.Р. у груди. Він двічі вдарив Гонгадзе Г.Р. у груди п’ятою. Одночасно з цим Пукач О.П. наказав Костенку В.М. тримати Гонгадзе Г.Р. за ноги. У Гонгадзе Г.Р. почалися передсмертні конвульсії і Пукач О.П. відправив його до автомобіля за каністрою з бензином. Коли він повернувся, то тіло Гонгадзе Г.Р. вже було у ямі. Він вилив із каністри бензин в яму, а каністру відніс до автомобіля. В цей час підпалили бензин у ямі, в якій знаходилось тіло Гонгадзе Г.Р., а коли полум’я згасло, за наказом Пукача О.П. вони всі разом закидали яму і замаскували місце поховання травою. Після цього вони підійшли до автомобіля, дістали речі Гонгадзе Г.Р., зокрема, чорну сумку, що в ній було він не бачив, а також куртку, парасольку з загнутою ручкою та два кавуни середніх розмірів в пакеті. Кавуни з пакетом викинули неподалік, а все інше поклали в багажник, в тому числі і лопату. Після чого на автомобілі вони покинули місце злочину.

Пукач О.П. попередив, щоб всі забули ці два дні, чим займались і ніколи про це не згадували. Після цього поїхали у напрямку до м. Києва. По дорозі за пропозицією Пукача О.П. повечеряли в кафе, яке було ліворуч від траси, де розпили пляшку горілки. Після приїзду до м.Києва всі роз’їхались по домівкам.

На цьому ж допиті Попович О.В., продовжуючи свої показання про приховування слідів злочину, пояснив, що ключі, знайдені у Гонгадзе Г.Р., викинули в озеро біля с. Блошинці, туфлі, парасольку та куртку Гонгадзе Г.Р., номерні знаки автомобіля вони викинули поруч з автотрасою по дорозі до м.Києва. 18 вересня 2000 року Пукач О.П. у його присутності розбив і викинув в канал біля готелю «Славутич» в м. Києві мобільний телефон Гонгадзе Г.Р., ймовірно «Нокіа», а він за вказівкою Пукача О.П. і в присутності останнього викинув в озеро біля дачного масиву «Осокорки» сумку Гонгадзе Г.Р., в якій знаходились якісь папери.

Після цього Пукач О.П. ще раз попередив, щоб він все забув і ніколи нічого   не розказував.   Щодо заохочення, яке він отримав після вчинення злочину, Попович О.В. показав, що всі грошові премії, дострокові спеціальні звання, нагрудні знаки він отримав у зв’язку з тим, що Пукач О.П., таким чином, бажав «купити» його мовчання про вчинені злочини. Фактично по службі він не зробив нічого, що б давало підстави для таких заохочень.

Крім того, Попович О.В. заявив, що попередньої домовленості щодо вбивства Гонгадзе Г.Р. у нього ні з ким із учасників вбивства не було. Він знав, що Пукачу О.П. необхідно затримати особу, яка вчинила якийсь злочин та доставити її у відділ міліції. Про умисел Пукача О.П на вбивство Гонгадзе Г.Р. йому стало відомо, коли той із звірячим обличчям став душити потерпілого. Своїми діями він допомагав Пукачу О.П. та іншим вчинити ці злочини.

Щодо обставин перепоховання тіла Гонгадзе Г.Р., то Попович О.В. показав, що приблизно через місяць після вбивства Гонгадзе Г.Р. Пукач О.П., який був у стані алкогольного сп’яніння, сказав йому, що він мав розмову з певними людьми і необхідно «бійця» перепоховати. Пукач О.П. перепоховав Гонгадзе Г.Р., але чому труп журналіста було знайдено без голови, йому не відомо.

(т.41 цт а.с.234-241)

На допитах 15 і 28 лютого 2005 року Попович О.В. підтвердив, що ще до 16 вересня 2000 року Пукач О.П. сказав йому набрати в каністру бензину для тестя. Він виконав вказівку і Пукач О.П. знав, що в багажнику є бензин.

На тіло Гонгадзе Г.Р. в яму він вилив із каністри приблизно 10 літрів бензину А-95.

(т.41 цт а.с.1-6, 8-13.)

На допиті 09 березня 2005 року Попович О.В. уточнив спосіб вбивства і пояснив, що Пукач О.П., коли душив ременем Гонгадзе Г.Р., то повернув його на ліву сторону і своїми коліньми вперся в голову і спину, а руками затягнув петлю. Після цього Гонгадзе Г.Р. уже не подавав ознак життя.

(т. 41 цт а.с.62-86.)

У ході досудового слідства Попович О.В. показав, що після вбивства Гонгадзе Г.Р., з ініціативи Пукача О.П., він неодноразово отримував заохочення. Зокрема, про присвоєння йому звань показав, що 11.12.2000 року він достроково отримав звання капітана. Це звання він отримав після того, як Пукач О.П. отримав звання генерала. Отримання звання капітана було ініційоване Пукачем О.П. Також у 2003 році свідок отримав достроково звання майора за ініціативою Пукача О.П. Свідок вважає, що звання та заохочення, які він отримав після вбивства Гонгадзе, Пукач О.П. давав йому саме у зв’язку з вбивством. Можливо, таким чином він хотів утримати свідка поруч та «купити» мовчання. Фактично в роботі свідка не було таких подій та обставин, за які він повинен був би отримувати дострокові звання.

(т.41 цт а.с.222-223, 234-241)

Свої показання про обставини повернення додому після вчинення вбивства Гонгадзе Г.Р. Попович О.В. підтвердив на очній ставці з Протасовим М.К.

(т.41 цт а.с.248-251)

28 лютого 2005 року при відтворенні обстановки та обставин події з участю Поповича О.В., останній детально показав та розказав про обставини вчинення злочинів 15-17 вересня 2000 року, а також вказав на місця, де були викинуті речі Гонгадзе Г.Р.

(т.41 цт а.с.14-56)

20 квітня 2005 року при додатковому проведенні відтворення обстановки і обставин події Попович О.В. підтвердив раніше дані показання про обставини вбивства і захоронення Гонгадзе Г.Р. 17 вересня 2000 року. При цьому Попович О.В. вказав на місце, де він копав яму, а потім за допомогою лопати за 17 хвилин викопав яму розмірами 1,4 х 1 х 0,7 м. В ході цієї слідчої дії Попович О.В. вказав також на місця на дорозі, де він замінив і викинув номерні знаки іноземного виробництва, а також туфлі Гонгадзе Г.Р.

(т.41 цт а.с.129-144)

17 березня 2005 року в ході відтворення обстановки та обставин події Попович О.В. вказав на свій службовий автомобіль «Хюндай-Соната» і пояснив, що саме цей автомобіль 15-17 вересня 2000 року використовувався для проведення зовнішнього спостереження за Гонгадзе Г.Р., його захоплення і доставки в ліс поблизу с. Сухоліси Білоцерківського району Київської області, де його було вбито. При цьому він показав, яким чином було пересунуто переднє сидіння та заблоковані задні двері автомобіля.

(т.41цт а.с.99-110)

На допиті 01 березня 2005 року Попович О.В. доповнив свої показання щодо обставин перепоховання трупа Гонгадзе Г.Р., вказавши на те, що на автомобілі джип «Ніссан Патрол» у 2000 році, який стояв з відкритими вікнами і з неприємним їдким запахом, Пукач О.П. міг перевезти тіло Гонгадзе Г.Р. у ліс Таращанського району.

(т.41цт а.с.57-61)

15 березня 2005 року в ході відтворення обстановки та обставин події Попович О.В. показав на автомобіль «Ніссан Патрол» і пояснив, що саме цей автомобіль Пукач О.П. міг використати для перевезення тіла Гонгадзе Г.Р. в місце, де його було знайдено. На підтвердження свої показань Попович О.В. пояснив, що восени 2000 року, коли він прийшов на службу, звернув увагу, що з цього автомобіля йшов дуже неприємний запах. А напередодні цим автомобілем користувався Пукач О.П. Через деякий час автомобіль «Ніссан Патрол» за вказівкою Пукача О.П. було передано до УКП Тернопільської області.

(т.41цт а.с.87-98)

20 березня 2005 року в ході проведення відтворення обстановки та обставин події з участю Костенка В.М., Протасова М.К. і статистів за допомогою макетів знарядь злочину та манекену Попович О.В. показав дії учасників злочину і розказав про обставини захоплення і вбивства Гонгадзе Г.Р.

(т.43цт а.с.174-210)

28 квітня 2005 року в ході відтворення обстановки і обставин події Попович О.В. розказав про обставини, при яких 18 вересня 2000 року він викинув лопату, за допомогою якої була викопана яма для приховування тіла Гонгадзе Г.Р.

(т.41цт а.с.166-178)

7 липня 2005 року при відтворенні обстановки та обставин події Попович О.В. показав місця, де учасники злочину викинули речі потерпілого Гонгадзе Г.Р. і детально розповів про ці обставини.

(т.41цт а.с.202-213)

Аналізуючи зміст викладених вище показань Пукача О.П., Костенка В.М., Протасова М.К. і Поповича О.В. щодо перебігу подій, суд відзначає їх послідовність, взаємопов’язаність і відповідність іншим об’єктивним доказам.         Достовірність цих показань підтверджується даними, які містяться у протоколах огляду місця події, протоколах відтворення обстановки і обставин події за їх участі та участі інших свідків на території лісового масиву біля с. Сухоліси і Улашівського лісництва, біля будинку Притули О.Ю., у висновках судово-медичних експертиз щодо характеру та локалізації тілесних ушкоджень, виявлених на тілі Гонгадзе Г.Р., та щодо причини його смерті.

Крім вищенаведених доказів вина підсудного доведена оголошеними в судовому засіданні показами потерпілої Гонгадзе М.В. — дружини Гонгадзе Г.Р., яка пояснила, що після укладення в 1997 році шлюбу з Гонгадзе Г.Р. у них народились дві доньки. У м. Києві вона проживала з чоловіком і дітьми в квартирі № 69 по вул. Червоноармійській, 67/7.

У червні-липні 2000 року, перебуваючи на відпочинку в Туреччині з сім’єю, Гонгадзе Г.Р. попав у дорожньо-транспортну пригоду, в результаті якої на його руці було пошкоджено сухожилля.

З квітня 2000 року Гонгадзе Г.Р. разом з головним редактором Притулою Оленою розробляв проект Інтернет — газети «Українська правда», яку фінансували як різні політичні партії, так і сам Гонгадзе Г.Р, який брав в борг для цього гроші у різних осіб, отримував кредити у кредитній спілці. Гонгадзе Г.Р. був незалежний журналіст, його публікації носили правдивий характер і дратували багатьох політиків.

Також потерпіла зазначала, що у липні 2000 року за Гонгадзе Г.Р. проводилось відкрите стеження працівниками міліції, які показували посвідчення і цікавились ним та його газетою.

Зі слів Гонгадзе Г.Р. їй відомо, що стеження за ним здійснювалося з легкового автомобіля, державні номерні знаки якого він запам’ятав. Цей автомобіль переслідував його як вдень, так і у ввечері, невідомі особи проводили фото- та відеозйомку. З вказаного приводу Гонгадзе Г.Р. звернувся з відкритим листом до Генерального прокурора України і до своїх друзів-політиків. Через деякий час після оприлюднення відкритого листа прокурору стеження за Гонгадзе Г.Р. стало непомітним.

Як далі показала Гонгадзе М.В., 16 вересня 2000 року вона разом з дітьми знаходилась на конференції на спортивній базі «Сокіл» і попередила чоловіка, щоб він повернувся додому до 23 години, оскільки у неї не було ключів від квартири. Повернувшись додому о 23 годині 40 хвилин, вона виявила, що вдома нікого немає. Подзвонила в офіс і Аланія Костянтин повідомив, що Георгій давно пішов із офісу. Через деякий час в квартиру подзвонила стурбована Притула О.Ю. і також поцікавилась, чи не повернувся Георгій додому. Пошуки Георгія у міліції і лікарнях нічого не дали. 17 вересня 2000 року вона звернулась із заявою про зникнення чоловіка до Московського райвідділу міліції м. Києва.

Що стосується одягу і предметів, які були у Гонгадзе Г.Р. 16 вересня 2000 року, потерпіла Гонгадзе М.В. показала, що на чоловікові в той день була чорна куртка, светр бежевого кольору, штани джинсові, туфлі 45 розміру. Він також мав з собою чорну сумку, мобільний телефон, невеликий радіоприймач. Крім того, на шиї Гонгадзе Г.Р. носив срібний ланцюжок з хрестиком та кулоном у формі півмісяця з зубчатим краєм, а на правій руці — приплюснутий перстень з прорізом на верхній частині та срібний браслет. На тілі у Георгія були тілесні ушкодження у вигляді осколкових поранень правої руки та переломів кісток фаланг мізинця і безіменного пальця лівої руки.

(т.4 а.с.76-82, 167, 226, т.6 а.с.97-107, 225, 226, т.7 а.с.50-56, 306, 307, т.8 а.с.77-79.)

Протоколом впізнання предметів, які були виявлені на трупі Гонгадзе Г.Р. і при просіюванні ґрунту з місця його захоронення в Таращанському лісі, згідно якого потерпіла Гонгадзе М.В. впевнено впізнала браслет, перстень, ланцюжок і кулон, як предмети — прикраси, які постійно носив її чоловік Георгій.

(т.7 а.с.155-170.)

Оголошеними в судовому засіданні показами потерпілої Гонгадзе О.Т. — матері Гонгадзе Г.Р., яка пояснила, що її син Георгій народився в 1969 році у м. Тбілісі. Його батько Гонгадзе Руслан проживав у Грузії, був депутатом Верховної Ради Грузії з 1989 року, обіймав посаду голови Радикального союзу Грузії, помер в 1993 році. Після смерті батька Георгій поїхав у Сухумі як журналіст, де в цей час проходив військовий конфлікт між Абхазією та Грузією. Під час військових дій Георгій отримав осколочне поранення правої руки, а ще раніше мав переломи пальців. У 2000 році під час подорожі в Туреччині, в ході дорожньо-транспортної пригоди, Георгій отримав пошкодження сухожилля руки і з цього приводу була проведена операція. Син був високого зросту, носив взуття 45 розміру.

З приводу прикрас, які носив Георгій, потерпіла Гонгадзе О.Т. показала, що на правій руці він носив срібний браслет і перстень, а на шиї масивний срібний ланцюжок з великим католицьким хрестиком без гравіювання.

(т.6 а.с.178, т.7 а.с.9-14.)

Показаннями свідка Притули О.Ю. яка пояснила, що в квітні 2000 року вона разом з Гонгадзе Г.Р. заснувала газету «Українська правда». Як їм стало відомо пізніше, всі публікації в газеті достатньо широко обговорювалися українськими політиками. В квітні, або можливо липні 2000 року, вони вперше помітили за собою спостереження. Спостерігали за Гонгадзе Г.Р., який неодноразово казав їй про це. Вона особисто була свідком того, як за ними їздили автомобілі, перед під’їздом їх колишнього офісу на вул. Володимирській стояли люди, спостерігаючи за ними. Гонгадзе Г.Р. прийняв рішення звернутися до Генерального прокурора України з відкритим зверненням, текст якого він оприлюднив у Верховній Раді України, роздаючи депутатам і журналістам. Також текст був опублікований на сайті «Української правди». В цьому зверненні були вказані номери автомобілів, які проводили стеження за ними, а також обставини стеження. Наступного дня стеження припинилося. Вони вже вирішили, що небезпека минула, але 16 вересня Гонгадзе Г.Р. зник. Через два місяці його тіло було знайдено в м.Таращі, а ще за місяць лідер Соціалістичної партії України О.Мороз оприлюднив плівки, на яких президент Л. Кучма в розмові з Міністром внутрішніх справ Кравченко Ю.Ф., своїми помічниками, В. Литвином, іншими невстановленими особами давав рекомендації щодо дій з Гонгадзе Г.Р. та з приводу стеження за ним.

Також свідок повідомила, що напередодні зникнення Гонгадзе Г.Р., вони разом повечеряли в індійському ресторані по пров. Лабораторному. По дорозі Гонгадзе Г.Р. купив кавуни. В ресторані вони замовили салат з капусти з курячим м’ясом та плов. Також їли куплений Гонгадзе Г.Р. кавун. Після чого пішли до квартири свідка по бул. Лесі Українки. Деякий час вони перебували в квартирі, а потім Гонгадзе Г.Р. зібрався йти додому, оскільки його чекала дружина з дітьми, яка не мала ключів від квартири. Гонгадзе Г.Р. пішов, а вона вийшла на балкон, проте Гонгадзе Г.Р. в дворі будинку не побачила.

Свідок повідомила, що в цей вечір напередодні зникнення Гонгадзе Г.Р. був одягнений у футболку білого кольору, светр сірого кольору, штани з джинсової тканини блакитного кольору, куртку з тканини чорного кольору з трикотажними манжетами та коміром, туфлі чорного кольору з чорними шкарпетками. Крім цього у Гонгадзе Г.Р. були прикраси: масивний срібний браслет у вигляді гадюки з ромбовидною застібкою на правій руці, срібний ланцюжок на шиї, на якому був хрест та талісман у вигляді половини монети, друга половина якої знаходилась у неї. На пальці лівої руки, наскільки вона пам’ятає, у Гонгадзе Г.Р. був срібний перстень, на верхній площині якого прорізь. З собою у Гонгадзе Г.Р. була сумка із шкірозамінника чорного кольору, на якій було вишите латинським шрифтом «50 років НАТО». В сумці були особисті документи, зокрема, паспорт для виїзду за кордон, ганчірка для витирання взуття, ручка, великий сірий блокнот з записами, невеличкий радіоприймач «Соні», ключі від квартири, якісь папери.

Пізніше в цей вечір їй зателефонував друг Г.Гонгадзе — Коба Аланія і повідомив їй, що Гонгадзе Г.Р. не повернувся додому, а дружина і діти чекають його на вулиці. Вона почала хвилюватися та розшукувати Гонгадзе Г.Р., поїхала в офіс, звідки зателефонувала до міліції, швидкої допомоги, моргу.

Про обставини виявлення трупа Гонгадзе Г.Р. свідок Притула О.Ю. далі показала, що 09-10 листопада 2000 року вона вперше дізналася про виявлення у Таращанському районі Київської області трупа без голови. 15 листопада 2000 року їй надійшла інформація, що це труп Гонгадзе Г.Р. Для її перевірки вона разом Аланією К.Л., Малазонією Л.Т. і Добровольською Л.Г. поїхали в м. Таращу.

У приміщенні моргу вони зустрілися з експертом Воротинцевим І.М., який повідомив, що на виявленому трупі є тільки частина шкіри і у нього склалося таке враження, що тіло піддавалось обробці якоюсь речовиною. Воротинцев М.І. також намалював перстень, що був виявлений на трупі і талісман, який був знайдений на місці захоронення, описав браслет, який він також виявив на трупі. Перстень і браслет співпадали з тими, які були у Гонгадзе Г.Р., а малюнок талісмана повністю відповідав талісману, що знаходився у неї. При цьому експерт запитав у них, які продукти вживав Гонгадзе Г.Р. перед зникненням. Вона повідомила, що він вживав рис, салат з капусти та кавун. В свою чергу Воротинцев М.І. сказав, що в шлунку трупа він виявив кісточки з кавуна.

Далі Аланія К.Л. пригадав про наявність у Гонгадзе Г.Р. осколочного поранення кисті і передпліччя правої руки. Тоді Воротинцев М.І. виніс із моргу невеличкий кусочок металу довжиною біля 2 мм та товщиною біля 1 мм на магніті. Тоді ж експерт зробив рентген правої руки трупа і виявив наявність осколків. З огляду на це, вона прийшла до висновку, що у лісі в Таращанському районі виявлено саме труп Гонгадзе Г.Р. У прокуратурі Аланія К.Л. написав заяву про впізнання ним трупу Гонгадзе Г.Р. і було прийнято рішення забрати труп Георгія і завезти його на судово-медичну експертизу в м. Київ. Однак в прокуратурі району такого дозволу на транспортування трупа не було кому дати, а коли вони повернулись знову у морг, то Воротинцев М.І. повідомив, що труп Гонгадзе Г.Р. пропав. Тоді експерт на їх прохання виписав і видав їм лікарське свідоцтво про смерть Гонгадзе Г.Р. № 200 від 15 листопада 2000 року.

Як відомо свідку, напередодні зникнення Гонгадзе відвідував посольство США, де зустрічався з прес-секретарем посольства та отримав в борг кошти для сплати за оренду приміщення офісу «Української правди». Під час своєї журналістської діяльності Гонгадзе Г.Р. зустрічався з багатьма людьми, в тому числі з громадянами інших держав, брав участь в діяльності, спрямованій на запобігання цензури в Україні. В Інтернет–газеті «Українська правда» публікувались статті та журналістські розслідування критичного змісту, в яких йшлося про участь вищого керівництва держави в корупційних схемах та негативно оцінювалася діяльність голови держави. Гонгадзе Г.Р., який на той час був достатньо відомим журналістом, брав участь у телевізійній передачі «Епіцентр» за участю президента України Л.Кучми, під час якої задавав йому питання з приводу проявів корупції.

Також свідок повідомила, що в 2001 або 2002 році до неї звернувся колишній працівник ГУКП МВС України, якій повідомив, що до зникнення Гонгадзе Г.Р. причетні працівники вказаного підрозділу, які влітку 2000 року та в день зникнення Гонгадзе Г.Р. проводили за ним стеження, про що вона повідомила працівників прокуратури.

Протоколом впізнання браслету, персня, виявлених на трупі Гонгадзе Г.Р., та при впізнанні ланцюжка і кулона, виявлених при просіюванні ґрунту з захоронення, які були надані для впізнання серед інших схожих предметів, згідно якого свідок Притула О.Ю. впізнала їх як прикраси, що носив Гонгадзе Г.Р.

(т.8 а.с.49-60)

Протоколом відтворення обстановки та обставин події злочину з участю свідка Притули О.Ю., згідно якого вона підтвердила свої попередні показання щодо наявності одягу і предметів у Гонгадзе Г.Р. та, крім того, повідомила, що в сумці у Гонгадзе Г.Р. знаходився вимкнутий мобільний телефон «Еріксон».

(т.10 а.с.58-63)

Показаннями свідка Малазонія Л.Т., який повідомив про те, що товаришував з Г.Р.Гонгадзе. Про обставини зникнення останнього йому стало відомо з публікацій в пресі. Після зникнення Георгія він разом з О.Ю.Притулою на її прохання їздив до м. Тараща, де в морзі, ніби то, знаходиться тіло Георгія. Вони зустрічалися з лікарем – патологоанатомом Воротинцевим М.І., який показав їм тіло. В той день їм не вдалося забрати тіло, оскільки воно за невідомих йому обставин зникло, однак пізніше було виявлено в морзі на вул. Оранжерейній в м. Київ. Також свідок повідомив, що Гонгадзе Г.Р. був опозиційним журналістом, який критикував владу.

Показаннями свідка Мостової Ю.В., яка повідомила, що була знайома з Гонгадзе Г.Р., який займався журналістською діяльністю. Під час вказаної діяльності він вів відверто опозиційні і критичні ефіри щодо влади на радіо «Континент». Згодом, разом з О.Ю.Притулою Гонгадзе заснував Інтернет-видання «Українська правда», в публікаціях якого критикувалась діюча влада.

Відкритим листом журналіста Г.Р.Гонгадзе від 14 липня 2000 року на ім’я Генерального прокурора України М.О.Потебенька, в якому він повідомив про незаконне стеження за ним працівниками правоохоронних органів, у тому числі про те, що протягом двох тижнів представники міліції активно проводили збір інформації відносно людей, які його знають, а 10 липня 2000 року генерального директора радіостанції «Континент» Сергія Шолоха відвідав полковник міліції, який розповів історію про начебто причетність його до кримінальної «розборки» у м. Одеса, внаслідок якої загинула людина. Крім цього, Гонгадзе Г.Р. заявив прокурору про факт встановлення за ним стеження упродовж кількох тижнів, коли невідомі особи супроводжували його на автомобілі «Жигулі», державний номер 073-09 КВ, з метою, як він вважав, залякати його та певним чином зашкодити його діяльності. У цьому листі Г.Р.Гонгадзе просив зупинити свавілля і захистити його від морального терору, а також виявити і покарати причетних до цього посадових осіб.

(т.12 а.с.2)

Показаннями свідка Б.В.О., повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.127, а.с.3), який показав, що у 2000 році він працював на керівній посаді ГУКП МВС України. З канцелярії Міністерства було отримане завдання на проведення оперативних заходів відносно Г.Р.Гонгадзе з приводу збуту останнім наркотичних засобів. Ініціатором завдання був або ГУБОЗ, або УБНОН. Завдання було оформлене належним чином. Працівники підрозділу почали виконувати завдання. В коло його посадових обов’язків входила перевірка виконання завдання. За результатами виконання завдання інформація щодо можливого збуту Г.Р. Гонгадзе наркотичних засобів не підтвердилась, тому він особисто вирішив ще раз перевірити можливу причетність Гонгадзе Г.Р. до реалізації наркотичних засобів.

Під час проведення заходів щодо Гонгадзе Г.Р. була отримана інформація про неприязні стосунки останнього та директора радіостанції «Континент» Шолоха С.В. Враховуючи наведене, свідок за власної ініціативи вирішив зустрітися з Шолохом С.В.

В ході зустрічі в офісі радіостанції «Континент» він представився останньому працівником МВС, пред’явив своє службове посвідчення та повідомив, що він здійснює перевірку на можливу причетність Г.Р.Гонгадзе до злочину, вчиненого в м.Одеса особами кавказької національності, який насправді мав місце в той час. Під час розмови свідок з’ясував, що Г.Р.Гонгадзе не вживає та не розповсюджує наркотичні засоби. Про його візит до Шолоха С.В. з публікацій в пресі стало відомо Пукачу О.П., який був цим незадоволений.

Через деякий час, працівниками, які здійснювали спостереження за Г.Р.Гонгадзе була допущена розшифровка, внаслідок якої останній помітив стеження і подальша робота за ним була припинена.

Після чого Г.Р.Гонгадзе звернувся з відкритим листом до Генерального прокурора України з приводу стеження.

В середині вересня 2000 року, коли свідок повернувся з відпустки, він дізнався про поновлення, за вказівкою Пукача О.П., проведення оперативних заходів стосовно Г.Р.Гонгадзе.

Як вбачається з показань свідка, 15 вересня 2000 року силами особового складу ГУКП контролювались всі місця вірогідної появи Г.Р.Гонгадзе, проте ввечері останній залишився поза полем зору оперативних співробітників.

16 вересня 2000 року Пукач О.П. особисто провів нараду з питань організації стеження за Г.Р.Гонгадзе та посилив наряди, залучивши до участі у заходах більшу кількість співробітників, в тому числі керівників структурних підрозділів.

Тоді ж Пукач О.П. наказав співробітникам підрозділу знаходитись за місцем мешкання та роботи Гонгадзе Г.Р., тобто по вул. Червоноармійській та Володимирській, а також по бул. Л. Українки, куди був направлений начальник відділення Костенко В.М.

Пізніше свідок зустрівся з Пукачем О.П. на вул. Володимирській, за вказівкою якого він залишився, а підсудний поїхав.

В подальшому була отримана інформація, що Гонгадзе Г.Р. разом з Притулою О.Ю. залишили офіс на вул. Червоноармійській.

Коли свідок прибув на бул. Л. Українки, то побачив там службовий автомобіль Пукача О.П. Він поспілкувався з останнім з приводу організації роботи підрозділу і підсудний дав вказівку щодо місця розташування співробітників.

Перебуваючи за вказаною адресою, свідок спостерігав як Гонгадзе Г.Р., вийшовши з будинку № 7, зайшов до магазину, а потім повернувся назад.

Через деякий час свідок побачив як Гонгадзе Г.В. знову вийшов з будинку та почав зупиняти автомобіль. До нього під’їхав службовий автомобіль Пукача О.П. і в той момент, коли Гонгадзе Г.Р. сідав у автомобіль, до нього підбігли Пукач О.П., Протасов М.К. і Костенко В.М., які також сіли в автомобіль і поїхав.

Як зазначив свідок, йому була не зрозуміла причина затримання Гонгадзе Г.Р. і він вирішив, що потерпілого везуть до УБОЗу, що розташований по вул. Горького, тому він вирішив супроводити автомобіль Пукача О.П. на своєму службовому автомобілі та упевнився, що автомобіль Пукача О.П. відсутній за місцем розташування УБОЗу.

Через деякий час була отримана вказівка про необхідність закінчення роботи і він повернувся за місце розташування підрозділу.

Свідок Б.В.О., повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.127 а.с.3), також заявив, що у 2003 році під час допитів у Генеральній прокуратурі та під час очної ставки з Шолохом С.В. він давав неправдиві показання щодо стеження за Г.Р.Гонгадзе, оскільки боявся за своє життя та життя своїх близьких. Це було пов’язано з погрозами Пукача О.П. щодо такої небезпеки в разі оприлюднення фактів незаконного стеження за журналістом, витоку вказаної інформації, в тому числі під час допитів у Генеральній прокуратурі України. Вказані погрози Пукача О.П. він сприймав як реальні для свого життя та життя своїх близьких.

Під час досудового слідства зазначений свідок Б.В.О., повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.127 а.с.3), дав в цілому аналогічні показання та зазначив, що від Шолоха С.В. він дізнався, що причиною звільнення Г.Р.Гонгадзе з радіостанції був конфліктний характер та «гострі» виступи Г.Р.Гонгадзе на радіостанції щодо діючої влади та державних службовців. У зв’язку з цим співробітниками правоохоронних органів з різних причин проводились чисельні перевірки діяльності радіостанції, що заважало роботі. В результаті Шолох С.В. запропонував Г.Р.Гонгадзе звільнитися, щоб не мати цих конфліктів. Крім цього, звільнення Г.Р.Гонгадзе також було пов’язане з організацією ним Інтернет — газети «Українська правда».

(т.82 а.с.82-100, т.40 цт а.с.1-36,89-95,117-123, т.55 цт а.с.179-184)

Показання свідка Б.В.О., повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.127 а.с.3), об’єктивно підтверджується протоколом відтворення обстановки та обставин події від 14 квітня 2005 року з його участю, згідно якого він вказав на будівлю Київського національного університету технологій та дизайну, корпус № 4, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Немировича-Данченка, 2, у підвальному приміщенні якого влітку 2000 року знаходилася радіостанція «Континент», директором якої був Шолох С.В., а також на будинок по вул. Володимирській, в якому працював у 2000 році журналіст Г.Р.Гонгадзе.

(т.40 а.с.96-103)

Листом ректора Київського національного університету технологій та дизайну, згідно з яким товариству з обмеженою відповідальністю «Центр засобів масової інформації „Медіа центр“ з 01 листопада 1995 року надавалось в оренду приміщення у підвалі учбового корпусу №4 по вул. Немировича-Данченка, 2.

(т.40 а.с.108-113)

Публікаціями журналіста Г.Р.Гонгадзе, з аналізу яких вбачається, що у 2000 році Гонгадзе Г.Р. критикував владу за переслідування журналістів, акцентував увагу на фактах корупції у вищих ешелонах влади і ділових колах України.

(т.5 а.с.1-221)

Показаннями свідка М.В.Л. (раніше Г.В.Л.), повні анкетні дані містяться в матеріалах справи (т.129, а.с.233), який пояснив, що він, працюючи співробітником ГУКП МВС України, наприкінці літа або на початку вересня 2000 року отримав завдання встановити, чи проживає на бул. Л. Українки в м. Києві особа кавказької національності віком 30-35 років на ім’я Гія.

Проведенням оперативних заходів щодо цієї особи займались декілька працівників підрозділу, в тому числі К.А.В., повні анкетні дані якої містяться в матеріалах справи (т.129 а.с.20).

В подальшому, враховуючи публікації в засобах масової інформації, він повідомив про обставини проведення оперативних заходів за Гонгадзе Г.Р. керівнику Інтернет-видання „Українська правда“ Притулі Олені.

Показаннями свідка С.Г.Є., повні анкетні дані якого зазначені в матеріалах кримінальної справи (т.130, а.с.61), який показав, що з кінця 1999 року він працював на посаді начальника одного з відділів ГУКП МВС України, що його підлеглою К.А.В., повні анкетні дані якої містяться в матеріалах справи (т. 129 а.с.20), виконувалось оперативне завдання за місцем проживання О.Ю.Притули в будинку № 7 по бул. Л. Українки, однак при виконання даного завдання вказаним працівником було допущено помилку.

До того ж свідок пояснив, що наскільки йому відомо, за місцем роботи Г.Р.Гонгадзе заступником начальника управління Б.В.О., повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.127 а.с.3), також проводилась оперативна робота, однак і це завдання було виконано невдало і були допущені „проколи“.

Під час поховання першого заступника Міністра внутрішніх справ України Бородича Л.В., який загинув 16 вересня 2000 року, начальник ГУКП МВС України Пукач О.П., наказав йому забути прізвище Гонгадзе Г.Р. та все, що робилось працівниками підрозділу відносно вказаного журналіста, про що його серйозно попередив.

Під час досудового слідства по справі свідок дав аналогічні показання, які були досліджені судом.

(т. 31цт а.с.264-269, т.34 цт а.с.33-34, т.80 цт а.с.87-93, 94-97,100-113)

Показаннями свідка І.Є.М., повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.126 а.с.158), який пояснив, що він, будучи співробітником ГУКП МВС України, у червні – липні 2000 року отримав вказівку про проведення оперативних заходів щодо Г. Гонгадзе. Завдання він отримав в усному порядку від одного з керівників Управління, при цьому свідку не повідомили прізвище Гонгадзе, а лише сказали, що воно закінчується на „дзе“. Цією роботою займалось декілька працівників Управління, в тому числі К.А.В., повні анкетні дані якої містяться в матеріалах справи (т.129 а.с.20), і М.В.Л. (раніше Г.В.Л.), повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.129, а.с.233).

Також йому повідомили, що ця особа є журналістом, який пише „замовні“ статті проти Президента України та раніше працював на радіостанції „Континент“.

За результатами проведеної роботи було встановлено, що цією особою є журналіст Г.Р.Гонгадзе та була складена довідка, яку він віддав своєму керівнику.

Свідок вказує, що він зрозумів, що отримане ним завдання є не зовсім законним, оскільки Г.Р.Гонгадзе не становив ніякого інтересу з оперативної точки зору.

Після проведеної роботи Пукач О.П. викликав його до себе та наказав свідку займатися повсякденними справами, а всі напрацьовані по журналісту матеріали передати іншому працівникові Управління Б.В.О., повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.127 а.с.3), що він і зробив.

В подальшому Б.В.О., повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.127 а.с.3) відвідав радіостанцію „Континент“ та в засобах масової інформації з’явились повідомлення про те, що працівники міліції цікавляться роботою журналіста Г.Р.Гонгадзе.

Показаннями свідка К.А.В., повні анкетні дані якої містяться в матеріалах справи (т.129 а.с.20), яка показала, що влітку 2000 року співробітниками ГУКП МВС України, в тому числі і нею, проводились оперативні заходи по Гонгадзе Г.Р., під час яких було необхідно встановити його зв’язки та місця перебування. З цією метою вона відвідувала будинок № 7 по бул. Л. Українки в м. Києві, в якому мешкала О.Ю.Притула. Під час спілкування з вахтером цього будинку вона повідомила останній, що є працівником КМДА на прізвище Осьмак та залишила їй номер телефону вказаної установи.

Листом Київської міськдержадміністрації, з якого вбачається, що громадянка Осьмак А.В у них не працювала і не працює, чим підтверджується факт стеження за квартирою Притули О.Ю.

(т.12 а.с.59,69)

Показаннями свідка П.В.М., повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.129 а.с.72), який пояснив, що він, працюючи на посаді керівника одного із структурних підрозділів ГУКП МВС України, в липні 2000 року дізнався про те, що працівниками Управління проводились оперативні заходи щодо журналіста Г.Р.Гонгадзе, але ці заходи були припинені у зв’язку з розголосом дій працівників міліції.

В середині вересня 2000 року, а саме 15-16 вересня, під особистим контролем Пукача О.П працівниками Управління знову проводились заходи щодо Г.Р.Гонгадзе. Ці дні Пукач О.П. пересувався на службовому автомобілі „Хюндай Соната“ темного кольору під керуванням Поповича О.В. В автомобілі знаходилися Протасов М.К. та Костенко М.В. Підстава, з якої у заходах брав участь Протасов М.К., до посадових обов’язків якого не входило участь у оперативних заходах, свідку не відома. 16 вересня оперативні заходи по Гонгадзе Г.Р. продовжувалися. Ввечері цього дня, перебуваючи на бул. Л.Українки, свідок бачив як Гонгадзе Г.Р. сів в службовий автомобіль Пукача О.П. після чого автомобіль зрушив з місця.

Будучи допитаним під час досудового слідства, свідок дав більш детальні показання про обставини здійснення зовнішнього спостереження, які були досліджені судом.

У оголошених показаннях свідок зазначив, що стеження за журналістом Г.Р.Гонгадзе здійснювалось 15-16 вересня 2000 року.

Так, 15 вересня 2000 року заступник начальника управління Б.В.О., повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.127 а.с.3), під час інструктажу повідомив про проведення оперативних заходів щодо журналіста Г.Р.Гонгадзе. Зовнішнє спостереження за Г.Р.Гонгадзе в цей день було розпочате біля офісу по вул. Володимирській у м. Києві, куди журналіст прибув на таксі. Після роботи він склав необхідні документи про проведені оперативні заходи.

16 вересня 2000 року стеження за Гонгадзе Г.Р. він продовжив після обіду на автомобілі, за кермом якого був інший працівник ГУКП МВС України. Крім нього у стеженні поряд з іншими працівниками ГУКП МВС України, брали участь Костенко В.М. та заступник начальника управління Б.В.О., повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.127 а.с.3).

Стеження за Гонгадзе Г.Р. проводилось як за місцем розташування офісу по вул. Володимирській, так за місцем проживання журналіста по вул. Червоноармійській і, крім того, місцем проживання його колеги О.Ю.Притули по бул. Л.Українки. Про всі пересування Гонгадзе Г.Р. по м. Києву повідомлялось по оперативному засобу зв’язку. Увечері Б.В.О., повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.127 а.с.3), дав вказівку прибути на бул. Л.Українки в район магазину „Будинок подарунків“, а потім до автомобіля Пукача О.П. для підтримання зв’язку.

Згодом по оперативному засобу зв’язку поступила команда водію Поповичу О.В. їхати вниз по бул. Л.Українки, де його очікували начальник Управління Пукач О.П. і начальник відділу Костенко В.М. Водій Попович О.В. скерував автомобіль вниз по бульвару метрів на 300 і після чого зупинився. Він звернув увагу, що згодом до автомобіля сіло кілька чоловік, двері зачинились і автомобіль почав рухатись вниз по бул. Л.Українки.

Через деякий час стало відомо, що автомобіль Пукача О.П. знаходиться в районі ВДНГ. Разом з іншими працівниками ГУКП МВС України він перебував в районі проспекту Глушкова, де вони виявили автомобіль Пукача О.П. і почали рухатись за ним у напрямку автодороги Київ-Одеса. На відстані 200 м від міліцейського посту автомобіль Пукача О.П. зупинився, один з працівників ГУКП МВС України і Пукач О.П. вийшли з автомобілів для розмови. Після розмови Пукач О.П. поїхав далі по автодорозі Київ-Одеса, а він разом з іншими працівниками ГУКП МВС України повернулись в місце розташування підрозділу. Через декілька днів у засобах масової інформації з’явились повідомлення про зникнення журналіста Г.Р.Гонгадзе та певні обставини цієї події. А ще через декілька тижнів після 16 вересня 2000 року до нього звернувся Пукач О.П., який попередив про неможливість розповсюдження інформації щодо подій 16 вересня 2000 року, погрожуючи неприємностями йому та іншим працівникам, причетним до стеження за Гонгадзе Г.Р. Оскільки Пукач О.П. був начальником ГУКП МВС України, генералом, то цю погрозу він сприйняв реально.

(т.40 цт а.с.126-133, 134-142, 143-150)

Показаннями свідка Ц.А.І., повні анкетні дані якого зазначені в матеріалах кримінальної справи (т.130 а.с.79), який вказав, що у 2000 році він, працюючи на посаді оперуповноваженого ГУКП МВС України, брав участь в проведенні оперативних заходів відносно Гонгадзе Г.Р., до проведення яких була залучена значна кількість працівників ГУКП з використанням автомобілів та технічних засобів.

Він в цей час виконував обов’язки водія, керуючи закріпленим за ним автомобілем „ВАЗ“.

Спостереження за Гонгадзе Г.Р. здійснювалось за декількома адресами, в тому числі, на вул. Саксаганського та Червоноармійській. Проведення цих заходів контролювалось Пукачем О.П.

Показаннями свідка С.В.І., повні анкетні дані якого наявні в матеріалах справи (т.130 а.с.25), який зазначив, що працюючи в МВС України він був знайомий з Пукачем О.П., якого може охарактеризувати як професіонала та досвідченого працівника. Також свідок підтвердив факт зустрічі з Пукачем О.П. влітку 2003 року, разом з тим, заперечував показання підсудного в частині посилань на те, що він організовував зустріч Пукача О.П. з Кравченко Ю.Ф.

Крім того свідок підтвердив показання, що були дані ним на попередньому слідстві, в яких він зазначав, що Пукач О.П. тривалий час був знайомий з Фере Е.В. з яким перебував в добрих стосунках та за ініціативою якого був переведений на службу на посаду першого заступника начальника ГУКП МВС України.

(т.114 а.с.1-16)

Показаннями свідка І.С.В., повні анкетні дані якого зазначені в матеріалах кримінальної справи (т.130 а.с.53), який показав, що у 2000 році він, працюючи в ГУКП МВС України проводив зовнішнє спостереження за Гонгадзе Г.Р.

Також свідок підтримав показання про обставини здійснення зовнішнього спостереження, що були дані ним під час досудового слідства, в яких він зазначив, що в середині літа, можливо у серпні 2000 року, від одної з оперативних служб МВС надійшло завдання про проведення оперативних заходів щодо осіб кавказької національності, які мають відношення до збуту наркотичних засобів та зброї, офіс яких розміщений на перехресті вул. Володимирської та Саксаганського. В завданні також було вказане грузинське прізвище, однак, це точно не було прізвище Гонгадзе, а лише схоже по звучанню. Згідно вказаного завдання необхідно було встановити коло спілкування вказаної особи та адреси, які вона відвідує. Згідно інформації, яка була надана, в той період часу об’єкт носив гіпс на руці.

Свідок також вказав, що особисто він проводив спостереження за об’єктом тричі, зокрема, на набережній Дніпра в районі Річкового вокзалу, біля офісу об’єкта по вул. Володимирській та біля будинку, де проживала дівчина об’єкта — по бул. Л. Українки.

І.С.В., повні анкетні дані якого зазначені в матеріалах кримінальної справи (т.130 а.с.53), також показав, що 16 вересня 2000 року працівників відділу ГУКП МВС України у службовому кабінеті зібрав Пукач О.П. та провів інструктаж, в ході якого розставив працівників по місцю проживання та перебування об’єкту спостереження. Підсудний наголошував на тому, що об’єкт займається збутом інформації іноземним державам, ходить у посольство США та є ворогом держави. Після інструктажу свідка та Костенка В.М. виставили для спостереження за Гонгадзе Г.Р. на бул. Л. Українки, 7, де вони працювали до вечора. Пізно ввечері він почув по оперативному засобу зв’язку повідомлення, що об’єкт підходить до будинку, однак зустріти його не зміг, оскільки, вийшов з ладу оперативний засіб зв’язку і за вказівкою Костенка В.П., пішов до оперативного автомобіля.

Також свідок показав, що близько 22 год. 15 хв. надійшла оперативна інформація, що здійснюється рух за цим об’єктом. Один із співробітників повідомив, що Гонгадзе Г.Р. захватили і вказав напрямок руху за автомобілем, в якому знаходився об’єкт. Виконуючи дану вказівку, він на автомобілі під керуванням іншої особи, поїхав у напрямку Амурської площі, тобто в напрямку Виставки народного господарства, де від старшого отримали вказівку повертатися за місцем розташування підрозділу.

Наступного дня чи через декілька днів, вказує свідок, Пукач О.П. зібрав всю бригаду, яка 16 вересня 2000 року працювала за Гонгадзе Г.Р., і попередив, щоб нікому не розповідали про те, за ким вони працювали та про затримання особи, а працювали на Лісовому масиві в м. Києві за наркоманами.

Лише після зникнення журналіста Г.Р.Гонгадзе восени 2000 року, вказує свідок, він зрозумів, що саме за даною особою він вів спостереження влітку.

Восени 2000 року, коли в засобах масової інформації розпочалась компанія щодо пошуку журналіста, він, проаналізувавши події, зрозумів, що брав участь у оперативних заходах щодо зниклого журналіста Г.Р.Гонгадзе.

(т.39 цт а.с.69-73, т.85цт а.с.171-174)

Протоколом відтворення обстановки та обставин події від 20 квітня 2005 року з участю свідка І.С.В., повні анкетні дані якого зазначені в матеріалах кримінальної справи (т.130 а.с.53), із якого вбачається, що він, знаходячись по вул. Набережно-Хрещатицькій у м. Києві, вказав на Річковий вокзал, де він вів спостереження за журналістом Г.Р.Гонгадзе.

Далі, знаходячись поруч з кафе „Гамбринус“ з протилежної від будинку № 85 сторони вул. Володимирської, свідок вказав на тротуар біля кафе і пояснив, що під час спостереження за Гонгадзе Г.Р. він знаходився саме біля цього кафе і спостерігав за входом до будинку № 83 по вул. Володимирській у м. Києві.

Знаходячись біля будинку № 7 по бул. Л.Українки та зупинки громадського транспорту, І.С.В., повні анкетні дані якого зазначені в матеріалах кримінальної справи (т.130 а.с.53), вказав, що поруч з даним будинком він також проводив спостереження за журналістом Гонгадзе Г.Р.

(т.39цт а.с.77-92)

Згідно з відповіддю Служби безпеки України, приміщення бару, на яке вказав свідок І.С.В., повні анкетні дані якого зазначені в матеріалах кримінальної справи (т.130 а.с.53), з 01.04.1999 року на правах приватної власності належить ТОВ „Київське“. З 01.08.1992 р. по даний час у вказаному приміщенні розташоване підприємство громадського харчування кафе „Київське“. У березні 2003 року з метою реклами у центральній залі кафе була розміщена вивіска „Гамбринус“, що підтверджується копією свідоцтва про власність з реєстраційним номером №227 та свідоцтвом торгівельної точки.

(т.39 а.с.96-99)

Показаннями свідка Г.Д.В., повні анкетні дані якого зазначені в матеріалах кримінальної справи (т.129 а.с.171), який показав, що у 2000 році він працював в ГУКП МВС України і займався питаннями, пов’язаними з експлуатацією транспортних засобів та обліком і видачею номерних знаків.

Свідок повідомив, що оперативні автомобілі були закріплені за конкретними водіями, яким і видавались номерні знаки. Номерними знаками іноземних країн вони не користувались.

Також свідок зазначив, що у випадку втрати номерних знаків проводилося службове розслідування.

З приводу укомплектованості автомобілів свідок повідомив, що водіям час від часу могли видаватись каністри з пальним, однак обов’язку возити в автомобілі лопату не було.

З оголошених в судовому засіданні показань свідка Г.Д.В., повні анкетні дані якого зазначені в матеріалах кримінальної справи (т.129 а.с.171), вбачається, що з вересня 1996 року він працював в ГУКП МВС України. З 2000 року свідок займався видачею та обліком номерних знаків для транспорту Управління.

Оглянувши в ході допиту акт від 26 квітня 2000 року про знищення номерних знаків, в тому числі номерного знаку 073-09 КВ, і наказ про покарання працівників відділу за втрату номерного знаку 073-09 КВ, свідок показав, що він не пам’ятає, хто дав вказівку підготувати цей наказ.

Що стосується знищення державних номерних знаків автотранспорту, то це доручалось Державтоінспекції. В даний час він не виключає, що акт про знищення номерних знаків був підготовлений за вказівкою керівництва Управління заднім числом.

Причиною знищення номерного знаку могла бути подія, внаслідок якої використання номерних знаків стало неможливим, з огляду на розсекречення.

У 2000 році Пукач О.П., як начальник Управління, користувався службовим автомобілем „Хюндай-Соната“, державний номер 112-41 КА. Крім цього, за Пукачем О.П. був закріплений другий службовий автомобіль джип „Ніссан -Патрол“, яким він користувався рідко.

Також свідок у своїх показаннях зазначав, що в ГУКП були старі транзитні номерні знаки іноземних держав. Він не пам’ятає, щоб він видавав вказані номерні знаки працівникам ГУКП, але не виключає факт видачі вказаних номерних знаків.

(т.44 а.с.52-58)

Вищевказане об’єктивно підтверджується висновком службової перевірки Міністерства внутрішніх справ України щодо знищення номерних знаків 073-09 КВ, який зберігається в Апеляційному суді м. Києва та був досліджений судом під час судового слідства.

Листом Міністерства внутрішніх справ України, зі змісту якого вбачається, що на підставі договорів оренди з корпорацією „Укрінмаш“ протягом 2000 року в ГУКП МВС України знаходився автомобіль „Хюндай-Соната“.

(т.45цт а.с.2-3)

Протоколом огляду транспортного засобу від 24 лютого 2005 року, в ході якого встановлено, що згідно технічної документації автомобіль марки „Хюндай-Соната“, 1997 року випуску, реєстраційний номер 112-41 КА, колір синій, яким користувався Пукач О.П., належить корпорації „Укрінмаш“.

(т.35цт а.с.218-232, т.45цт а.с.41-47)

Актом прийому — передачі транспортного засобу від 02 березня 2005 року, згідно якого представниками УМВС України в Тернопільській області було передано для огляду в Генеральну прокуратуру України автомобіль „Ніссан — Патрол“. Вказаний автомобіль знаходився на балансі УКП УМВС України в Тернопільській області з 12 грудня 2000 року після передачі його начальником ГУКП МВС України Пукачем О.П. Цими документами підтверджуються показання обвинуваченого Поповича О.В. про перепоховання тіла Гонгадзе Г.Р. Пукачем О.П. в Улашівському лісництві з використанням цього автомобіля, а також передача його в УКП МВС у Тернопільській області.

(т.45цт а.с.49)

Протоколом огляду транспортних засобів від 02 березня 2005 року з участю судово-медичних експертів відділення судово-медичної цитології Головного бюро судово-медичної експертизи МОЗ України легкового автомобіля марки „Хюндай-Соната“, державний номер 112-41 КА, та автомобіля „Ніссан — Патрол“ без державного номерного знаку.

(т.45цт а.с.50-81)

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка Ч.С.О., повні анкетні дані якого наявні в матеріалах справи (т.129 а.с.202), показав, що з 1997 року він працював в ГУКП МВС України на посаді оперуповноваженого кримінального пошуку, а потім старшого оперуповноваженого. Дійсно проводилися оперативно розшукові заходи щодо Гонгадзе Г.Р. Щодо обставин проведення цих заходів, підтвердив покази, дані ним на досудовому слідстві, а саме в частині того, що в кінці літа 2000 року проводилося зовнішнє спостереження за Гонгадзе Г.Р. з залученням практично всіх працівників відділу. Зовнішнє спостереження проводилося тривалий час і направлене було на встановлення його зв’язків та адрес. Координував роботу заступник начальника управління Б.В.О., повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.127 а.с.3). Цим заходам стосовно Г.Р.Гонгадзе надавалось важливе значення, оскільки в них брав участь начальник ГУКП МВС України Пукач О.П. Стеження за Гонгадзе Г.Р. проводилося навіть в день його зникнення.

(т.34 а.с.134-139, т.85 а.с.214-218).

Протоколом огляду місця події від 03 листопада 2000 року, згідно якого у лісі на території Улашівського лісництва Таращанського району Київської області був виявлений обезголовлений труп чоловічої статі.

(т.4 а.с.178-188.)

Рапортом від 3 листопада 2000 року чергового Таращанського райвідділу міліції Чава М.І. начальнику Велієву В.В. про те, що до чергової частини райвідділу звернувся Шушко В.З. з повідомленням про виявлення у лісі Улашівського лісництва закопаного трупа людини. Даний рапорт зареєстровано в книзі обліку інформації про злочини та пригоди Таращанського райвідділу міліції 03 листопада 2000 року за номером 471.

(т.4 а.с.177)

У подальшому, як було встановлено в ході досудового слідства, виявлений обезголовлений труп належить Гонгадзе Г.Р.

Так, згідно з висновком судово-медичної експертизи з використанням ДНК — аналізу № 68-і від 29 листопада 2000 року з фрагментів кісток трупа невстановленої особи без голови була виявлена ДНК, яка є придатною для подальшого аналізу за індивідуалізуючими системами.

(т.22 а.с.3-5)

З метою ідентифікації виявлених залишків було проведено ряд судово-медичних експертиз з використанням ДНК — аналізу які проводили експерти України спільно з закордонними фахівцями. Для порівняння брались зразки крові та слини у матері Гонгадзе Г.Р. — Гонгадзе О.Т., та дітей потерпілого. Всі фахівці одностайно прийшли до висновку, що виявлений в Улашівському лісництві Таращанського району Київської області труп є тілом Гонгадзе Г.Р.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи № 75-і ГУ „Російського центру судово-медичної експертизи МЗ Російської Федерації“ від 05 січня 2001 року розрахункова сукупна умовна вірогідність того, що Гонгадзе О.Т. є матір’ю невідомого чоловіка, фрагментарні останки якого досліджені при даній експертизі, складає не менш 99,60%, а також додатковими дослідженнями, в результаті чого сукупна вірогідність того, що представлені на дослідження кістяні фрагменти від невстановленого трупа чоловіка належать Гонгадзе Г.Р., складає не менше 99,90%.

(т.22 а.с.15-29)

Висновком додаткової судово-медичної експертизи № 11-і від 4 травня 2001 року, проведеної із участю судового експерта Федерального бюро розслідувань Сполучених Штатів Америки, згідно з яким дані, отримані при молекулярно-генетичному аналізі ДНК, виділеної з фрагментів кісток трупа, знайденого в Таращанському районі Київської області, та із зразка крові Гонгадзе О.Т., в межах проведеного дослідження свідчать про те, що особа, труп якої знайдено у Таращанському районі Київської області, є потенційним біологічним сином Гонгадзе О.Т.

Дослідженням зразків слини доньок Гонгадзе Г.Р. — Гонгадзе Нани та Гонгадзе Саломе і даних молекулярно-генетичного аналізу ДНК, виділених з цих зразків, і ДНК, виділеної із фрагментів кісток трупа, знайденого в Таращанському районі Київської області, встановлено, що особа, труп якої знайдено у Таращанському районі Київської області, є потенційним біологічним батьком Гонгадзе Нани та Гонгадзе Саломе.

(т.22 а.с.58-64)

З урахуванням того, що американські фахівці не проводили відсоткові розрахунки імовірності приналежності залишків „Таращанського тіла“ Г.Р. Гонгадзе, на підставі досліджень, проведених в лабораторії ФБР США українськими фахівцями здійснено вказані розрахунки, згідно яких імовірність того, що Гонгадзе Олександра Теодорівна є біологічною матір’ю особи, труп якої знайдено у Таращанському районі Київської області, складає не менше 99,99313%. Крім того, розрахункова імовірність того, що невідомий чоловік, труп якого було знайдено у Таращанському районі Київської області, є біологічним батьком Гонгадзе Нани та Гонгадзе Саломе, складає не менше 99,99998%. (висновок додаткової судово-медичної експертизи № 1 І/1-і від 25 червня 2001 року).

(т.22 а.с.78-85)

Висновком додаткової судово-медичної експертизи РАТ 114 02 СВ/сат від 14 лютого 2003 року, проведеної з участю фахівців інституту судової медицини міста Лозанна Швейцарської Конфедерації, згідно з яким можливість материнства О.Т.Гонгадзе по відношенню до людських останків, знайдених на території лісництва Таращанського району Київської області, перевищує 99,991%. Материнський зв’язок між О.Т.Гонгадзе та тілом, що ідентифікується, практично доведений.

(т.22 а.с.137-154)

Висновком додаткової судово-медичної експертизи № 21/05-і від 07 вересня 2005 року, проведеної за клопотанням потерпілої Гонгадзе О.Т., згідно з яким результати аналізу ДНК, виділеної з наданих на дослідження ліктьової та променевої кісток з трупа, виявленого в лісі Улашівського лісництва Таращанського району Київської області, збігаються з даними аналізу ДНК, виділеної із зразків крові та слини Гонгадзе О.Т., а також з даними аналізу ДНК, виділеної з волосся, яке зрізане Гонгадзе О.Т. у її сина Георгія в 7-місячному віці та даними аналізу ДНК, виділеної з волосся, знятого Гонгадзе О.Т. із светра Гонгадзе Г.Р.

Таким чином, особа, труп якої знайдено в Улашівському лісництві Таращанського району Київської області, може бути біологічним сином Гонгадзе О.Т.

(т.26 а.с.67-85)

Наведений висновок експертизи складено на підставі висновку ідентифікаційної експертизи № 05-22-2239-42 від 02 вересня 2005 року з участю доктора медичних наук, професора інституту судової медицини університету Мюнхена Ув. Айзенменгера, згідно з яким, досліджені фрагменти ліктьової та променевої кісток з трупа, волосини 7, 9 та 10 зі светра Г.Р.Гонгадзе, а також пасмо волосся, зрізане у семимісячному віці у Гонгадзе Г.Р., походять від особи, яка є родичем по материнській лінії Гонгадзе О.Т.

(т.26 а.с.24-65)

Таким чином, у ході досудового слідства комплексом наведених судово-медичних експертиз з використанням ДНК — аналізу доведено, що обезголовлений труп виявлений 02 листопада 2000 року в Улашівському лісництві Київської області є тілом Гонгадзе Г.Р.

Окрім цього, даний факт підтверджується також іншими проведеними дослідженнями, а саме: актом судово-медичного дослідження № 200 від 16 листопада 2000 року, згідно з яким під час судово-медичного дослідженні трупа на правому зап’ясті був виявлений браслет з металу білого кольору з ромбовидною застібкою, на четвертому пальці правої кисті був виявлений перстень з металу білого кольору, що об’єктивно підтверджує показання свідків Костенка В.М., Протасова М.К., потерпілої Гонгадзе М.В., свідка Притули О.Ю. та інших про наявність у Гонгадзе Г.Р. браслета, персня (т.4 а.с.215) та протоколом додаткового огляду місця події від 04 листопада 2000 року, згідно якого встановлено, що при просіюванні землі в місці виявлення трупу було знайдено два фрагменти ланцюжка з металу білого кольору та кулон з металу білого кольору у вигляді півкола з зубчатими краями. (т.4 а.с.190-193)

У ході впізнання вилучених прикрас потерпіла Гонгадзе М.В. впевнено впізнала браслет, перстень, ланцюжок і кулон, як предмети — прикраси, які постійно носив її чоловік Гонгадзе Г.Р.

(т.7 а.с.155-170)

Під час аналогічної слідчої дії свідок Притула О.Ю. також впізнала їх як прикраси, які носив Гонгадзе Г.Р.

(т.8 а.с.49-60)

Свідки Костенко В.М. і Протасов М.К. під час допитів на попередньому слідстві підтвердили наявність у Гонгадзе Г.Р. браслета, персня на руці та ланцюжка на шиї.

(т.42цт а.с.151-158, т.43цт а.с.125-131)

З метою порівняльного хімічного аналізу виявленого під час просіювання ґрунту кулона, з кулоном, який знаходився у Притули О.Ю., що раніше за її словами складали одне ціле — один амулет, були проведені необхідні дослідження, під час який встановлено ідентичність цих кулонів.

Так, висновком криміналістичної експертизи № 157 від 14 лютого 2001 року, встановлено, що кулон, який видала Притула О.Ю., виготовлений зі срібно-мідного сплаву. Уміст срібла у сплаві 81,8±0,4%, міді — 18,0±0,4%.

За ознаками — хімічним вмістом, розмірами, сталістю діаметра Dср=27,4±0,1мм, фігури, утвореної при суміщені кулонів, середньої товщини dср=1,45 мм, способу виготовлення, однакової дендритної структури поверхні та мікроструктури кулон, виданий Притулою О.Ю., та кулон, знайдений на місці виявлення трупа в Таращанському районі, мають спільну родову належність.

(т.25 а.с.62-71)

Висновком криміналістичної експертизи № 156 від 16 лютого 2001 року, згідно з яким стилізовані зображення на кулонах, відповідно, знайденому на місці виявлення трупа в Таращанському районі, та виданому Притулою О.Ю., не співпадають, проте знаки-символи на складених разом пластинах співпадають за топографією та загальною конфігурацією зі знаками — символами, зафіксованими на пам’ятці письменності Критомикенської культури — диску з обпаленої глини діаметром 16 см, що походить із міста Фесту, і складають композиційно єдине ціле.

Кулони подібного типу виготовлялися як один виріб, сполученими елементами яких були крайні ділянки зигзагоподібних країв.

Кулони, відповідно, знайдений на місці виявлення трупа в Таращанському районі і виданий Притулою О.Ю., були відокремлені від виготовленого шляхом відливки диску у однаковій спосіб — шляхом розламу. Обидва кулони мають єдине джерело походження — вони виготовлені в одній і тій самій майстерні.

Встановити, чи складали кулон, знайдений на місці виявлення трупа в Таращанському районі, єдине ціле з кулоном, виданим Притулою О.Ю., трасологічними методами не видається можливим.

(т.25 а.с.75-85)

Висновком криміналістичної експертизи № 5105 від 21 грудня 2000 року, згідно з яким перстень, два фрагменти ланцюжка, кулон і браслет виготовлені кустарним способом зі срібно-мідних сплавів.

Наданий на дослідження браслет виготовлений у Грузії кустарним способом після 07 травня 1958 року зі срібно-мідного сплаву, подібного за змістом сплаву СрМ 916, який містить 91,6% срібла і 8,4% міді, що відповідає позначенню „916“ у пробірному клеймі.

Встановити країну виготовлення персня, кулона та фрагментів ланцюжка трасологічними методами не видалося можливим через відсутність на цих об’єктах позначень іменника або проби.

Два фрагменти ланцюжка були відокремлені від цілого ланцюжка внаслідок прикладення до нього динамічного короткочасного механічного навантаження, що привело до розділення елементів ланок на ділянці відокремлення.

Для розділення ланцюжка, імовірно, був застосований твердий предмет, що мав відносно чіткий виражений край, кромку, ребро, лезо. Вирішити питання про точний механізм розділення, розрив, розплющення, розріз, розруб ланцюжка в категоричній формі не видалося можливим, внаслідок відсутності проміжної ланки (ланок).

Кулон, наданий на дослідження, раніше був частиною виробу, який складався з двох виготовлених одночасно частин, сполучених перемичками.

(т.24 а.с.74-83)

Висновком криміналістичної експертизи № 5104 від 19 грудня 2000 року, згідно з яким ознаки, які вказують на те, що надані на дослідження вироби:   браслет, перстень, два фрагменти ланцюжка і кулон піддавалися дії хімічних речовин: концентрованої азотної або гарячої сірчаної кислот, які б могли привести до корозії металу, відсутні.

На зовнішніх та внутрішніх поверхнях деталей виробів, наданих на дослідження, є нашарування речовини чорного кольору, яка була утворена внаслідок термоокісної деструкції органічної речовини, у склад якої входить сечовина. Ця речовина забруднена компонентами ґрунту. Встановити, чи з’явились ці забруднення від перебування виробів у ґрунті, а також встановити час можливого перебування, чи в процесі експлуатації, не виявляється можливим.

Вироби, надані на дослідження, вірогідно піддавалися дії помірно-високих температур, які достатні для деструкції органічної речовини і не перевищують температуру плавлення металу виробів ~961 °С.

(т.24 а.с.67-71)

Висновком криміналістичної експертизи № 3584 від 23 вересня 2002 року, згідно з яким матеріал кулону, який було виявлено в місті поховання останків чоловічої статі в Таращанському районі Київської області, піддавався додатковому температурному впливу.

Висновком криміналістичної експертизи № 3584 від 23 вересня 2002 року, згідно з яким, виходячи з висновків експертизи № 5104 від 19 грудня 2000 року, про дію температури на досліджувані вироби свідчить той факт, що в процесі дослідження нашарувань чорного кольору було зроблено висновок, що такі нашарування є органічною речовиною, яка була піддана термоокисній деструкції.

Температура впливу на досліджувані об’єкти не перевищувала 200°С, а із врахуванням наявності на металі ланки ланцюжку речовини чорного кольору, дія температури становила від години і більше.

Виходячи з результатів морфологічного аналізу, ці нашарування не є окислами металу і штучним покриттям.

(т.24 а.с.97-101)

Об’єктивність висновків цих експертиз підтверджується показаннями підсудного Пукача О.П., свідків Костенка В.М., Протасова М.К. і Поповича О.В. про те, що після вбивства Гонгадзе Г.Р. його тіло облили бензином і підпалили. В результаті згорів одяг та обгоріли тіло і речі Гонгадзе Г.Р.

(т.42цт а.с.151-158, т.43цт а.с.125-131)

Оригіналом первинної медичної картки форми № 100 Гонгадзе Г.Р., із якої вбачається, що 18 листопада 1993 року він був поранений під час бойових дій у Грузії та йому встановлений діагноз — осколкові поранення правого передпліччя та передньої стінки грудної клітини. Цю медичну картку 25 грудня 2000 року потерпіла Гонгадзе О.Т. надала Тимчасовій слідчій комісії Верховної Ради України, яка направила її до Генеральної прокуратури України.

(т.21 а.с.9-10)

У ході огляду трупа від 26 квітня 2001 року представник потерпілої Федур А.А. надав слідчим органам рентгенівський знімок лівої кисті Гонгадзе Г.Р. Із показань потерпілої Гонгадзе О.Т. слідує, що цей знімок було зроблено в 1993 році після того, як її син Гонгадзе Г.Р. отримав травматичний перелом пальця.

(т.23 а.с.73-84)

У ході проведення експертиз було встановлено відповідність травм, наявність осколків, виявлених при судово-медичному дослідженні трупа, і відповідність їх рентгенограмі, виданій Гонгадзе О.Т., та первинній медичній картці, а саме:

Висновком судово-медичної експертизи № 33 — мк від 19 грудня 2000 року, згідно з яким   на трупі загиблого знайдено осколкові поранення тіла, локалізовані в області правого передпліччя, правої кисті і в області правого плечового суглобу. Поранення були зажиттєвими, виникли не менш, як за кілька місяців, не виключено, що й кілька років, до часу настання смерті і є характерними для вибухової травми з ураженням потерпілого металевими осколками.

На основній фаланзі лівого мізинця з боку долонної поверхні експертизою виявлено старий зарощений неповний перелом або старе ушкодження осколком вибухового пристрою, з наступним видаленням осколка.

(т.23 а.с.17-22)

Висновком судової вибуховотехнічної експертизи № 5138 від 22 грудня 2000 року, згідно з яким три металевих шматочки №№ 1, 2, 3, вилучені з променево- зап’ястного суглоба правої руки трупа чоловіка без голови, знайденого в лісовому масиві Улашівського лісництва, є осколками виготовленого заводським способом корпусу вибухового пристрою — боєприпасів осколкової дії.

(т.25 а.с.153-156)

Висновком додаткової судової вибуховотехнічної експертизи №3585/3817 від 30 вересня 2002 року, згідно з яким, надані для дослідження три осколки, які були вилучені під час судово-медичного розтину трупа, знайденого в Таращанському районі Київської області на території Улашівського лісництва, є осколками корпусу, вірогідніше всього, міни осколкової дії до батальйонного міномету калібру 82 мм або до полкового міномету калібру 120 мм.

Вказані міномети можуть бути на озброєнні Збройних Сил колишніх радянських республік, а також в період існування СРСР поставлялися до інших не менше 20 держав світу.

(т.25 а.с.166-171)

Висновком криміналістичної експертизи № 5137 від 07 грудня 2000 року, згідно з яким, на наданих на дослідження металевих частинах – осколках вибухового пристрою — не виявлені залишки вибухових речовин та продуктів їх розкладу.

(т.25 а.с.147-150)

Висновком комісійної судово-медичної експертизи № 80/18- мк від 28 квітня 2001 року, згідно з яким знайдений труп чоловічої статі був у віці 30-39 років та мав зріст у межах 177 – 184 см, а розмір взуття відповідав номеру 44-46. Встановити причину смерті невідомої особи неможливо. Стан трупних явищ, виявлений під час додаткового розтину 16 листопада 2000 року, дає підстави вважати, що давність розвитку процесів розкладу тіла невідомої людини складає приблизно 2-3 місяці.

На основній фаланзі лівого мізинця з боку долонної поверхні виявлено старий зарошений перелом з різними термінами заживлення.

На наданій Гонгадзе О.Т. прижиттєвій рентгенограми мізинця лівої кисті виявлено навскісний перелом основної фаланги з початковими ознаками консолідації. У порівнянні з рентгенограмою цієї ж кістки, зробленою 26 квітня 2001 року в рентген-кабінеті Київського міського бюро судово-медичної експертизи вбачається, що локалізація, напрямок їх збігаються, тобто виявлено наявність на обох рентгенограмах одного і того ж перелому.

З наданої потерпілою Гонгадзе О.Т. електрорентгенограми правої руки вбачається, що в проекції нижнього епіфізу променевої кістки, в зоні променево-зап’ястного суглобу виявлено численні тіні металевої щільності типу осколків. У порівнянні з рентгенограмами цієї ж кисті, зробленими у Таращанський лікарні і Київському міському бюро судово-медичної експертизи, вбачається, що локалізація, приблизна форма і величина осколків збігаються між собою, за винятком того, що на прижиттєвому зображенні є значно більша кількість в основному дрібних осколків. Цей факт можна пояснити тим, що з перебігом часу після поранення частина осколків окислилась і була розсмоктана.

Відчленування голови спричинено гострим рубаючим предметом типу сокири, з шириною леза в межах 13 – 14 см. По задній поверхні шиї потерпілого було нанесено не менше трьох ударів рубаючим знаряддям, один з яких і призвів до відділення голови на рівні 6 шийного хребця. Визначити його прижиттєвість чи посмертне утворення, а також причинний зв’язок цього ушкодження з настанням смерті неможливо.

(т.23 а.с.106-118)

Висновком судово-медичної експертизи № 99 від 27 листопада 2000 року, згідно з яким у надісланих на дослідження препаратах шкіри виявлені глибокі гнилісні зміни та жировіск, крововиливи в ранах не виявлені, що свідчить про посмертне відчленування голови.

(т.23 а.с.27-28)

Висновком судово-медичної експертизи № 21 від 03 грудня 2000 року, згідно з яким, на наданій частині шкіри невідомої особи, виявленої 03 листопада 2000 року в лісовому масиві Улашівського лісництва, кислот, лугів та їх солей, а також яких-небудь інших речовин не виявлено.

(т.23 а.с.65-67)

Висновком судово-медичної експертизи № 21-а від 18 грудня 2000 року, згідно з яким у внутрішніх органах трупа не виявлено: спиртів, зокрема, етилового алкоголю, сполук важких металів, талію, свинцю, ртуті, вісмуту, олова, сурми, арсену, цинку, міді, хрому, селену, наркотичних, лікарських та отруйних речовин.

(т.23 а.с.36-42)

Висновком судово-медичної експертизи № 40 — мк від 19 грудня 2000 року, згідно з яким розмір взуття загиблого, виходячи з довжини ступні, був приблизно 30-й за метричною системою вимірів, або за штрихмасовою системою він відповідав приблизно 44-46 розміру.

Визначити наявність чи відсутність у минулому ушкоджень на шкірі чи сухожиллях рук потерпілого через глибокі трупні зміни неможливо.

(т.23 а.с.24-25)

Висновком судово-медичної експертизи № 208 від 25 грудня 2000 року, згідно з яким труп чоловічої статі був у віці 30-39 року та мав зріст у межах 177-184 см.

Виходячи з кількісного та якісного характеру шлункового вмісту трупа невідомого чоловіка, він приймав їжу приблизно за 2-3 години до настання смерті. До складу цієї їжі входила картопля та капуста.

Згідно висновку розвиток трупних явищ в різних частинах тіла був неоднаковий. Найбільш значні зміни відмічались в ділянці нижніх кінцівок, де підшкірно-жирова клітковина виглядала брудно-білясто-жовтою, частково крихкою, а частково в стані початкового омилення, такий самий стан мала і підшкірно-жирова клітковина малого тазу та сечового міхура; м’язи в поверхневих шарах були брудно-сірими, брудно-рожевими, а в глибоких червонувато-рожевими; найменші — у верхніх частинах тіла, де крижово-клубові м’язи та м’язи спини виглядали більш червоними, із структурою, яку ледве можна було розрізнити.

Викладене вище дає можливість припустити, що давність розвитку процесів розкладу тіла невідомої людини складає приблизно 2-3 місяці.

(т.23 а.с.6-14)

Висновком комісійної судово-медичної експертизи № 193-а від 01 жовтня 2002 року, згідно з яким при первинному розтині трупа невстановленої особи, знайденого в Улашівському лісництві Таращанського району Київської області, а також при наступних його дослідженнях, будь-яких крововиливів в ділянках ран спини, а також лінії відділення голови не відмічено. В шкірі калитки знайдені зміни, що можуть спостерігатися при дії високої температури, крім відкритого полум’я. Проте наявність трупних змін не дозволяє категорично вирішити це питання. За тих же причин неможливо вирішити питання про температурний режим термічного фактору.

При судово-імунологічному дослідженні кісткової тканини трупу, знайденого в Улашівському лісництві Таращанського району Київської області, виявлені антигени А та Н ізосерологічної системи АВО.

(т.23 а.с.268-279)

Висновком комісійної судово-медичної експертизи № 275-а від 21 липня 2005 року, згідно з яким при додатковому вивченні гістологічних препаратів із тіла Гонгадзе Г.Р. зі шматочками стравоходу та трахеї по лінії відділення голови від тулубу із застосуванням спеціальних методик фарбування для виявлення еритроцитів і гемоглобіну азур П — еозин, тіонін, ГОФП виявлено вогнищеве фарбування, яке за кольором відрізняється від фарбування прилеглих тканин, що може свідчити про наявність крововиливів.

Наявність таких змін в краях стравоходу і трахеї при відсутності їх в шкірі шиї по лінії відділення голови неможливе при прижиттєвому відділенні голови. Це може мати місце за умови зажиттєвої травми шиї та відділенні го­лови після настання смерті.

Виникнення крововиливів в стравоході і трахеї свідчить про можливе стиснення шиї зашморгом чи тупим предметом з притисканням трахеї і стра­воходу до шийного відділу хребта, що зазвичай спостерігається при странгу­ляційній механічній асфіксії. Відділення голови після настання смерті Гонгадзе Г.Р. могло супроводжуватись розділенням тканин шиї поза зоною стиснен­ня, але через рівень крововиливів в глибоких відділах трахеї і стравоході.

Враховуючи вищевикладене, комісія вважає, що смерть Г.Р.Гонгандзе могла настати від механічної странгуляційної асфіксії, а саме „при положенні потерпілого лежачи на землі догори обличчям, з зав’язаними за спиною руками, зв’язаними ногами, та удушенні за допомогою брючного ременя, який початково був зроблений у вигляді петлі, з подальшим накиданням на шию потерпілого ззаду та зашморгуванням вільного кінця ременя у лівий бік спереду відносно потерпілого з утриманням останнього коліном в області грудей та плеча при знаходженні особи, яка затягувала петлю спереду перед обличчям потерпілого“.

Враховуючи легке зміщення передньої черевної стінки під дією травмуючої сили, не можна виключити відсутність ознак тілесних ушкоджень при нанесенні ударів взутою ногою в ділянку живота, згідно показів Поповича О.В.

Виявлені при додатковому гістологічному дослідженні шкіри калитки зміни у вигляді зон обвуглення та формування пухирів без вмісту в епідермісі, переорієнтації клітин базального шару епідермісу перпендикулярно до поверхні шкіри, нерівномірного забарвлення дерми від еозинофіли до базофілії, свідчать про дію на тіло незабаром після смерті термічного фактору, за виключенням безпосередньої дії полум’я на шкіру, тобто коли джерело горіння знаходиться за межами тіла і на тіло діє тільки полум’я багаття, газова горілка, запальничка, паяльна лампа тощо. Повне знищення одягу полум’ям, без яскраво виражених ушкоджень шкірних покровів, неможливо.

Формування дефектів шкіри та м’язів передньої черевної стінки без змін внутрішніх органів, оголення ребер справа зі збереженням міжреберних м’язів може бути пов’язаним з дією термічного фактору, а їх подальше збільшення — за рахунок механічного травмування при переміщенні тіла, при якому одяг, що обгорів і прилип до шкіри, видалявся, а також за рахунок гнильних змін.

(т.23 а.с.287-303)

Висновком комісійної судово-медичної експертизи № 193 від 01 вересня 2002 року, який підтверджує дані раніше проведених судово-медичних експертиз і підсумовує, що зважаючи на збіг змін на рентгенограмах, наданих Гонгадзе О.Т., зі змінами на рентгензнімках, зроблених в Таращанському та Київському міському судово-медичних моргах, на результати медико-криміналістичних досліджень кісток трупа і ДНК — досліджень, з урахуванням давності настання смерті, часу прийому їжі та їх характеру, тіло, яке було виявлено в Улашівському лісництві Таращанського району Київської області, належить Гонгадзе Г.Р.

(т.23 а.с.213-257)

Висновком судово-біологічної експертизи №6052 від 23 вересня 2002 року, згідно з яким до складу вмісту тонкої і товстої кишок, вилученого при додатковому розтині трупа, виявленого в Улашівському лісництві Таращанського району Київської області, входять об’єкти рослинного походження: насіння рослини роду Кавун, м’якоть плоду рослини роду Кавун, насіння рослини роду Виноград, оболонки плодів рослини роду Виноград, фрагменти листа рослини роду Капуста. Крім цього, у поданому вмісті кішок є частки кісткової тканини.

(т.25 а.с.5-9)

Висновком судово-медичної експертизи № 40-мк від 05 серпня 2009 року, згідно якого виявлений та вилучений на ділянці відкритої місцевості між селами Довгалівське та Колісникове Рокитнянського району Київської об­ласті, предмети є кістковими залишками чоловіка у віці 31-35 років, які знаходилися в землі приблизно 7-10 років.

За результатами комплексу проведених ідентифікаційних досліджень наданий на експертизу череп належав Гонгадзе Г.Р.

Розташування пошкоджень у вигляді дефектів (відрубів) відростків 4-го шийного хребця по його нижній поверхні при відсутності нижче розташованих хребців та від­сутності ушкоджень на інших наявних хребцях свідчить про те, що голову було відокрем­лено від тулуба на рівні між 4-5 шийними хребцями.

Пошкодження на 4-му шийному хребці є рубаними та були заподіяні масивним гострим предметом з рублячими властивостями, можливо, сокирою чи подібним до неї знаряддям.

Наявність на 4-му шийному хребці 3-х рубаних пошкоджень та наявність на 6-му шийному хребці пошкодження від дії рублячого знаряддя та двох рубаних повер­хневих ран на спині на рівні 1-го та 3-го грудних хребців тіла, що належало Гонгадзе Г.Р. (згідно висновків №№ 193, 193-а від 01 вересня 2002 року та 01 жовтня 2002 року), свідчать про те, що для відокремлення голови від тулуба було завдано щонайменше шість ударів рублячим знаря­ддям.

Удари рублячим знаряддям завдавалися в напрямках ззаду наперед та зліва на­право відносно сторін тіла потерпілого.

Наявність в тілі, яке було виявлено 02 листопада 2000 року, 6-го шийного хребця з рубаним ушкодженням (згідно висновків №№ 193, 193-а від 01 вересня 2002 року та 01 жовтня 2002 року), наявність перших чотирьох шийних хребців разом з черепом, знайденим у липні 2009 року з рубаними пошкодженнями на 4-му шийному хребці по його нижній поверхні при відсутності 5-го шийного хребця, не виключають можливість відокремлення вказаного черепа з чотирма шийними хребцями від зазначеного вище тіла.

(т. 27 а.с.11-61)

Висновком судово-медичної експертизи № 44-мк від 01 жовтня 2009 року, згідно якого в ході додаткового рентгенологічного дослідження чолової кістки черепу зліва виявлено включення металевої щільності, яким може бути металевий осколок в товщі кістки.

(т.27 а.с.78-83)

Висновком судово-медичної експертизи № 662/09 від 20 листопада 2009 року, згідно якого смерть Гонгадзе Г.Р. могла настати від механічної асфіксії при стисканні органів шиї „... при обставинах та в результаті дій, показаних Пукачем О.П. в ході відтво­рення обстановки і обставин події 13 серпня 2009 року“, що підтверджується наявністю ознак крововиливів в стравоході і трахеї („Висновок експерта“ № 275-а) та пошкодження щито­подібного хряща у вигляді його перелому („Висновок експерта“ № 59-мк). Згідно даних „Висновку експерта“ № 59-мк, який складений в ДУ Головне бюро СМЕ МОЗ України „Відокремлення голови від тіла Гонгадзе Г.Р. могло бути здійснене за об­ставин та у спосіб, показаний обвинуваченим Пукачем О.П. в ході відтворення обстановки і обставин події 13 серпня 2009 року. Можливість відокремлення голови від тіла Гонгадзе Г.Р. за об­ставин та в результаті дій, показаних Пукачем О.П. в ході відтворення обстановки і обставин події 13 серпня 2009 року, підтверджується розташуванням пошкоджень на тілі та шийних хребцях Гонгадзе Г.Р. по їх задніх та лівій боковій поверхнях, напрямками дії рублячого знаряддя, ви­значеним за пошкодженнями на 4-му шийному хребці Гонгадзе Г.Р., а також показаними Пу­качем О.П. в ході відтворення обстановки і обставин події 13 серпня 2009 року діями — нанесенням ударів сокирою по задній поверхні шиї манекена-імітатора тіла Гонгадзе Г.Р. у напрямку ззаду наперед по відношенню до сторін манекена з розміщенням, останнього на землі долілиць та спиранні шиї на корінь пенька“.

(т.27 а.с.91-108)

Висновком судово-медичної експертизи № 59-мк від 14 грудня 2009 року, згідно якого можливість утворення перелому щитоподібного хряща Гонгадзе Г.Р. за обставин та в результаті дій, показаних Пукачем О.П. в ході відтворення обстановки і обставин події 13 серпня 2009 року, підтверджується механізмом його утворення — внаслідок сплощення кута хряща від натискання на нього тупого предмету в напрямку спереду назад по відношенню до тіла потерпілого Гонгадзе Г.Р., а також показаними Пукачем О.П. в ході відтворення обстановки і обставин події 13 серпня 2009 року діями — удушенням Гонгадзе Г.Р. за допомо­гою зашморга з поясного паска з розміщенням в проекції щитоподібного хряща пряжки та натисканням на неї основою долоні правої руки Пукача О.П. в напрямку спереду назад по відношенню до сторін тіла манекена-імітатора тіла Гонгадзе Г.Р.

Відокремлення голови від тіла Гонгадзе Г.Р. могло бути здійснене за обставин та у спосіб, показаний обвинуваченим Пукачем О.П. в ході відтворення обстановки і обставин події 13 серпня 2009 року.

Можливість відокремлення голови від тіла Гонгадзе Г.Р. за обставин та в результаті дій, показаних Пукачем О.П. в ході відтворення обстановки і обставин події 13 серпня 2009 року, підтверджується розташуван­ням пошкоджень на тілі та шийних хребцях Гонгадзе Г.Р. по їх задніх та лівій боковій поверхнях, напрямка­ми дії рублячого знаряддя, визначеним за пошкодженнями на 4-му шийному хребці Гонгадзе Г.Р, а також показаними Пукачем О.П. в ході відтворення обстановки і обставин події 13 серпня 2009 року діями — нанесен­ням ударів сокирою по задній поверхні шиї манекена-імітатора тіла Гонгадзе Г.Р. у напрямку ззаду наперед по відношенню до сторін манекена з розміщенням останнього на землі долілиць та спиранні шиї на корінь пенька.

(т.27 а.с.109-121)

Протоколом додаткового огляду від 26 січня 2010 року, із якого слідує, що в ході огляду за участю спеціалістів та в присутності потерпілої Гонгадзе О.Т. і її представника спеціалістом вирізано фрагмент лобної кістки черепу із металевим включенням для проведення додаткових досліджень. Постановою від 20 лютого 2010 року металеве включення з фрагменту лобної кістки черепу Гонгадзе Г.Р. визнано речовим доказом та приєднано до матеріалів кримінальної справи.

(т. 27 а.с.135-141)

Висновком комплексної металознавчої та вибухово-технічної експертизи № 1155/10-13/1156/10-14 від 07 квітня 2010 року, згідно якого матеріал металевого включення, вилученого з фрагменту лобної кістки черепу Гонгадзе Г.Р. має спільну родову належність з трьома металевими осколками (висновок Київського НДІСЕ від 21 грудня 2000 року №5136), вилученими з променево-зап’ястного суглоба правої руки трупа Гонгадзе Г.Р. та є осколком боєприпасу — можливо, міни осколкової дії до батальйонного міномету калібру 82 мм або до полкового міномету калібру 120 мм. Причому, зазначене включення та три осколки, вилучені з променево-зап’ястного суглоба правої руки трупа Гонгадзе Г.Р., могли, ймовірно, складати одне ціле — один з таких боєприпасів.

(т.27 а.с.152-163)

Висновком криміналістичної експертизи № 12-мк від 20 квітня 2010 року, яким встановлено, що непроникаюче осколкове поранення голови Гонгадзе Г.Р. міг отримати за кілька років, до часу настання смерті, не виключено, що у вересні 1993 року.

(т.27 а.с.166-173)

Висновком судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи № 117 від 11 червня 2010 року, яким встановлено, що надані на дослідження череп, перший, другий, третій і четвертий хребці, вилучені 31 липня 2009 року під час огляду ділянки місцевості між селами Довголівське — Колісникове автотраси Київ — Золотоноша, можуть належати чоловіку, біологічною матір’ю якого є громадянка Гонгадзе О.Т. та чоловіку, який є біологічним батьком дітей Гонгадзе Саломе і Гонгадзе Нани, народжених Гонгадзе М.В. з ймовірністю 99,99225693% та 99,9999883 % відповідно.

(т.27 а.с.186-206)

Незважаючи на невизнання підсудним вини у зловживанні службовими становищем при знищенні офіційних документів ГУКП МВС України, його вина у вчиненні вказаного злочину доведена дослідженими під час судового слідства доказами.

Так, допитаний як обвинувачений Пукач О.П. показав, що при проведенні оперативно-розшукових заходів щодо журналіста Гонгадзе Г.Р. він залучав до цієї роботи більшу частину оперативних працівників ГУКП МВС України, згодом перейменованого на ДОС МВС України. Документально робота кожного працівника підтверджувалась документами, перелік яких визначався відповідними наказами, що регламентують діяльність підрозділу.

Враховуючи ці обставини, в 2003 році Генеральна прокуратура України з метою встановлення кола працівників ГУКП МВС України, задіяних в здійсненні спостереження за Гонгадзе Г.Р., звернулась з вимогою до МВС України про підготовку для вилучення в ДОС табелів і щомісячних накопичувальних відомостей обліку робочого часу працівників підрозділів ГУКП МВС України за липень-вересень 2000 року. Отримавши вказану вимогу, він за наказом колишнього Міністра внутрішніх справ України Кравченка Ю.Ф. та завідомо знаючи про обов’язковість їх надання до Генеральної прокуратури України, вирішив умисно приховати від слідства ці відомості шляхом знищення зазначених документів.

10 липня 2003 року за вказівкою Кравченка Ю.Ф. він, будучи керівником структурного підрозділу МВС України — начальником ДОС МВС України, у своєму службовому кабінеті дав усну вказівку своєму заступнику О.А.М., повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.128 а.с.214), знищити три томи номенклатурної справи № 23 табелів обліку робочого часу за липень, серпень і вересень 2000 року за інвентарними номерами „3598“, „3599“ та „3600“ для обчислення пільг співробітникам підрозділів кримінального пошуку ще до закінчення трирічного терміну їх зберігання, незважаючи на те, що ці документи підлягали вилученню в ході досудового слідства у справі № 60-1241 про вбивство Гонгадзе Г.Р. за постановою від 03 липня 2003 року, санкціонованою заступником Генерального прокурора України.

У подальшому працівники ДОС МВС України склали комісійний акт „Про відбирання на знищення та знищення журналів та робочих зошитів“, до якого включили три томи номенклатурної справи № 23 „Табелі обліку робочого часу для обчислення пільг співробітникам підрозділів кримінального пошуку“ за інвентарними номерами „3598“, „3599“, „3600“ за 2000 рік.

Згодом він затвердив зазначений акт. Вказані документи були доставлені на ВАТ „Київський картонно-паперовий комбінат“ у м. Обухів Київської області, де були знищені.

(т.110цт а.с.78-90, 95-104, 105-109, 110-115, 116-119)

Зазначені показання, які були досліджені судом під час судового розгляду справи, суд вважає такими, що відповідають встановленим у вироку обставинам справи, оскільки вони узгоджуються з іншими дослідженими судом доказами.

Зокрема, показаннями свідка Л.Л.Г., повні анкетні дані якої зазначені в матеріалах кримінальної справи (т.126 а.с.196), яка показала, що у 2003 році працювала на посаді керівника одного із секторів у ДОС МВС України.

З приводу знищення влітку 2003 року документів обліку робочого часу працівників ГУКП за 2000-й рік свідок повідомила, що вказівку на знищення документів вона отримала або від Пукача О.П., або від О.А.М., повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.128 а.с.214), який був її безпосереднім керівником та головою комісії по знищенню документів.

Також свідок зазначила, що вона попереджала керівництво про те, що термін знищення даних документів настане лише через півроку, а саме у січні 2004 року, як це передбачено відповідним відомчим наказом № 07, однак керівництво наполягало на знищенні даних документів і вона, як член комісії по знищенню документів, включила їх в акт знищення від 29 липня 2003 року, який в подальшому був затверджений керівником ДОС МВС України — Пукачем О.П.

Таким чином, документи обліку робочого часу були знищені на півроку раніше, ніж це було передбачено відповідним відомчим наказом № 07.

Крім того, свідок повідомила, що ще до знищення даних документів слідчі Генеральної прокуратури України знайомились з ними, надсилали листи з проханням направити деякі томи до Генеральної прокуратури України, а пізніше намагались провести виїмку даних документів, однак, у зв’язку з відсутністю понятих, які б мали доступ до державної таємниці, виїмка вказаних документів проведена не була, хоча проект протоколу виїмки вже був складений.

Показаннями свідка К.Т.В., повні анкетні дані якої містяться в матеріалах кримінальної справи (т.127 а.с.84), яка зазначила, що у 2003 році вона працювала на посаді заступника начальника одного з відділів ДОС МВС України, керівником Департаменту у той період часу був Пукач О.П.

Також свідок вказала, що вона була членом комісії по знищенню документів, головою якої був О.А.М., повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.128 а.с.214). Останній у липні того ж року викликав її та інших членів комісії до себе в кабінет та повідомив, що їх керівник Пукач О.П. дав вказівку підготувати до знищення табелі обліку робочого часу працівників ГУКП МВС України за 1999—2000 роки.

Також свідок зазначила, що термін зберігання даних документів ще не сплинув, оскільки вони повинні були зберігатись до січня 2004 року.

Показаннями свідка О.А.М., повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т. 128 а.с.214), який пояснив, що у 2003 році він працював заступником начальника ДОС МВС України Пукача О.П. та був головою комісії по знищенню документів.

В липні 2000 року слідчі Генеральної прокуратури України намагались провести виїмку таємних документів ГУКП МВС України, які згодом були знищені, в зв’язку з чим свідок шукав понятих, які мають допуск до державної таємниці, для їх участі у зазначеній слідчій дії. З якої причини виїмка не була проведена свідку невідомо.

Також свідок зазначив, що він не звертав уваги на те, які саме документи були підготовлені до знищення.

Крім того, в судовому засіданні свідок не заперечував того, що від підсудного він отримав вказівку на знищення документів, зазначених в акті про знищення від 29 липня 2003 року, який містить його підпис.

Також свідок під час очної ставки, проведеної в ході розгляду справи, зі свідком Л.Л.Г., повні анкетні дані якої зазначені в матеріалах кримінальної справи (т.126 а.с.196), не заперечував той факт, що остання могла звертати його увагу на те, що терміни зберігання табелів обліку робочого часу працівників ГУКП, які були згодом знищені, не сплинули.

Допитаний в судовому засіданні свідок Д.В.А., повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.129 а.с.158 ), пояснив, що в період з 1996 року по 2006 рік він працював оперуповноваженим ГУКП МВС України. Співробітники ГУКП МВС України використовували спеціальні блокноти, які отримували в канцелярії. Після їх закінчення здавали завідувачу канцелярії для знищення. Крім того, періодично проводилися перевірки сейфів працівників з метою виявлення та вилучення для знищення застарілих документів.

Допитаний в судовому засіданні свідок К.В.Л., повні анкетні дані якого наявні в матеріалах справи (т.129 а.с.224), суду показав, що працював в органах внутрішніх справ з 1992 року. В 2000 році оперативних заходів щодо Г.Р.Гонгадзе та О.І.Подольського не проводилося і вказівок на їх проведення керівництвом не давалося ні в усній, ні в письмовій формі.

Також свідок підтвердив показання, що були дані ним на досудовому слідстві, в яких він вказував, що в кінці 2000 року або на початку 2001 року надійшла команда знищити оперативну картотеку, оскільки вона не зареєстрована в канцелярії у відповідності до вимог відомчого наказу. Також були вилучені та знищені всі спецблокноти співробітників.

(т.34 а.с.78-82).

Допитана в судовому засіданні свідок Постнік Г. Ф. показала, що працювала в органах внутрішніх справ з 1981 року. З підсудним знайома з 2000 року, коли останній прийшов на посаду заступника начальника ГУКП МВС України. Як керівника може охарактеризувати Пукача О.П. з позитивної сторони. Також зазначила, що Пукач О.П. довгий час, понад 30 років, був знайомий з керівником апарату Міністра Фере Е.В. з яким у нього склалися добрі робочі стосунки.

З приводу отримання запитів з Генеральної прокуратури України пояснила, що вказані запити отримувалися через канцелярію.

Допитана в судовому засіданні свідок М.І.О. (раніше Ш.І.О.), повні анкетні дані якої наявні в матеріалах справи (т.129 а.с.192), суду показала, що з 1996 року вона працювала в органах внутрішніх справ. В тому числі в ГУКП МВС України. Від інших співробітників вона дізналася про знищення оперативної картотеки. Її знищення обумовлювалося створенням комп’ютерної картотеки, яка була зручніша у використанні. Рішення про знищення приймалося керівництвом, проте ким особисто їй невідомо. Крім того, уточнивши свої показання, дані на досудовому слідстві, свідок суду повідомила про те, що завдання на проведення оперативних заходів завжди оформлялися документально, як і їх результати.

(т. 34 а.с.68-71)

Крім приведених вище доказів, знищення документів за вказівкою Пукача О.П. підтверджується наступним :

Протоколом виїмки від 10 жовтня 2003 року та протоколом огляду від 22 жовтня 2003 року документів офіційного листування МВС України про необхідність вилучення документів в ДОС МВС України з листками резолюцій, згідно яких відслідковується рішення МВС щодо документів, а саме :

Листом Генеральної прокуратури України адресованим Міністру внутрішніх справ України від 17 жовтня 2002 року з листком резолюції Міністра внутрішніх справ України від 18 жовтня 2002 року на ім’я Ю.Е.Черкасова та О.П.Пукача: „Прошу доповісти“;

Листом Генеральної прокуратури України від 03 червня 2003 року адресованим Міністру внутрішніх справ України з резолюціями службових осіб МВС України: „Гапон, Пукач, прошу підготувати, доповісти.“, „Пукач О.П., прошу доповісти особисто.“, „О.А.М., повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.128 а.с.214), прошу підготувати відповідь“;

Листом Генеральної прокуратури України від 18 червня 2003 року адресованим Міністру внутрішніх справ України з листком резолюції Міністра: „Гапону, Пукачу, прошу доповісти, підготувати інформацію Генпрокуратурі“, „О.А.М., повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.128 а.с.214), підготувати відповідь“;

Листом Генеральної прокуратури України від 03 липня 2003 року на ім’я Міністра внутрішніх справ України з листком резолюції Міністра внутрішніх справ України від 04 липня 2003 року: „Черкасову, Пукачу, прошу підготувати матеріали. Про готовність передачі проінформувати Генпрокуратуру“, листком резолюцій Черкасова Ю.Е.: „Пукачу, Прошу забезпечити виконання. Доповісти.“, „О.А.М., повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.128 а.с.214), підготувати матеріали. Надати інформацію для доповіді керівництву“;

Листом Генеральної прокуратури України від 08 серпня 2003 року адресованим Міністру внутрішніх справ України з листком резолюції в. о. Міністра внутрішніх справ України Гапона О.А. „Єпуру, Пукачу, прошу терміново доповісти по суті порушеного питання“, листком резолюцій заступника держсекретаря МВС України: „Пукач, Карацюба, матеріали, які визначені Генпрокуратурою для вилучення, відокремити, розмістити в окремому сховищі та забезпечити їх зберігання до вирішення питання на рівні керівництва МВС та Генпрокуратури. Підготувати пропозицію. Підготувати відповідь до Генпрокуратури“, листком резолюції ДОС МВС України: „Гричай, прошу терміново доповісти по цьому питанню“;

Листом за підписом в.о. Міністра внутрішніх справ України Коляди П.В. адресованим в.о. Генерального прокурора України від 15 серпня 2003 року з повідомленням, що запитувані Генеральною прокуратурою України документи від 08 серпня 2003 року будуть надані для ознайомлення тільки в приміщенні МВС України;

Листом Генерального прокурора України від 02 вересня 2003 року адресованим Міністру внутрішніх справ України з вимогою надання документів;

Листом Генеральної прокуратури України від 01 жовтня 2003 року про надання документів для вилучення.

(т.34цт а.с.256-275, 276-280, 281-287)

Протоколами виїмки документів від 19 січня 2004 року та 30 січня 2004 року та протоколами огляду вилучених документів, а саме: акту про знищення таємних документів, затверджених Пукачем О.П. 30 липня 2003 року, який свідчить про те, що запитувані Генеральною прокуратурою України документи були завідомо умисно знищені, незважаючи на необхідність їх передачі до Генеральної прокуратури України.

(т.80цт а.с.23-26)

Протоколами виїмки документів від 23 вересня 2003 року, протоколом огляду вилучених документів та постановою про приєднання їх до справи як речових доказів.

(т.31цт а.с.231-236, т.110цт а.с.120-133)

Що стосується наявного в матеріалах кримінальної справи (т.21 а.с.16-22) висновку молекулярно-біологічного дослідження від 17 березня 2001 року, проведеного ТОВ „Genedia GmbH“ у м. Мюнхен то, оскільки зразки матеріалу для цього дослідження вилучались з порушенням процесуального законодавства України, вказаний висновок, в силу ст. 65 КПК України 1960 року, не може бути прийнятим судом як допустимий доказ.

Допитаний в судовому засіданні свідок Мельниченко М.І. повідомив суду, що з середини 1995 року до кінця жовтня 2000 року він працював на посаді старшого офіцера безпеки відділення оперативно-технічних оглядів оперативно-технічного відділу Управління державної охорони України. В його обов’язки входило здійснення з використанням спеціального обладнання оперативно-технічних оглядів кабінету Президента України з метою запобігання витоку з цього кабінету інформації. У 1996 – 1999 роках він став свідком розмов Президента України, які свідчили, на його думку, про протиправні дії, а тому вирішив здійснювати записи цих розмов. З даною метою з кінця 1999 року до 26 вересня 2000 року, шляхом встановлення диктофонів різної конструкції в службовому кабінеті Президента України, він здійснював аудіозапис та прослуховував розмови.

При оцінці показань свідка Мельниченка М.І. в контексті рішення Конституційного Суду України №12-рп/2011 від 20 жовтня 2011 року, яким роз’яснено, що обвинувачення у вчиненні злочину не може ґрунтуватись на фактичних даних, одержаних шляхом вчинення цілеспрямованих дій щодо їх збирання і фіксації з застосуванням заходів, передбачених Законом України „Про оперативно-розшукову діяльність“, особою не уповноваженою на здійснення такої діяльності, судом враховується, що Мельниченко М.І. не був особою, уповноваженою на здійснення оперативно-розшукової діяльності в розумінні Закону України „Про оперативно розшукову діяльність“, а вчинені ним цілеспрямовані дії, які полягали у проведенні аудіозапису та прослуховуванні розмов осіб за своїм характером фактично є заходами, передбаченими нормами вищезазначеного Закону.

Враховуючи наведене, показання свідка Мельниченка М.І. про зміст розмов, що були ним прослухані, та аудіозапис яких він здійснював за допомогою спеціальної апаратури з кінця 1999 року до 26 вересня 2000 року, шляхом встановлення диктофонів різної конструкції в службовому кабінеті Президента України, а також аудіозаписи цих розмов, отримані внаслідок вказаних дій свідка Мельниченка М.І., в силу ст. 65 КПК України 1960 року не можуть бути прийняті судом як допустимий доказ.

Вина Пукача О.П. у вчинені вказаних у вироку злочинів також доведена наступними доказами, що були досліджені судом під час розгляду справи.

Долученою до справи у вигляді окремого додатку та дослідженою під час розгляду справи особовою справою Пукача О.П. №1380.

Як вбачається з особової справи підсудного, у період вчинення інкримінованих злочинів останній був працівником міліції. При цьому згідно наказу МВС України № 30 о/с від 20 січня 2000 року обіймав посаду першого заступника начальника Головного управління кримінального пошуку МВС України та мав спеціальне звання полковник міліції з 20 січня 2000 року. Згідно наказу МВС України № 337 о/с від 31 серпня 2002 року обіймав посаду начальника Головного управління кримінального пошуку МВС України та мав спеціальне звання генерал-майор міліції з 31 серпня 2000 року. Згідно наказу МВС України № 226 о/с від 10 липня 2002 року обіймав посаду начальника Департаменту оперативної служби МВС України з 25 червня 2002 року та мав спеціальне звання генерал-лейтенант міліції.

Таким чином, згідно наявних в особовій справі Пукача О.П., відомостей, підсудний через короткий проміжок часу після вчинення злочинів відносно Подольського О.І. та Гонгадзе Г.Р. отримав позачергові та чергові спеціальні звання і підвищення по службі. Це підтверджує, що інкриміновані злочини були вчинені ним з мотивів особистої зацікавленості, заради здобуття прихильності керівника — особи, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження (т.120 а.с.185-188), та кар’єрних спонукань.

Долученими до справи у вигляді окремого додатку та дослідженими під час розгляду справи Положенням про Головне управління кримінального пошуку МВС України та наказами МВС України № 005-92цт, №07-94т, №710-94, якими регламентувалася діяльність підрозділів кримінального пошуку органів внутрішніх справ України, та визначалися права та обов’язки начальника ГУКП МВС України, які зберігаються у першому відділі Генеральної прокуратури України.

Зміст досліджених в ході судового слідства Положення про Головне управління кримінального пошуку МВС України, наказу № 005цт від 04 червня 1992 року, якими було регламентовано діяльність підрозділів кримінального пошуку органів внутрішніх справ України, визначено права та обов’язки начальника ГУКП МВС України, а також вимоги Законів України „Про міліцію“ та „Про оперативно-розшукову діяльність“ свідчать про те, що Пукач О.П., будучи працівником міліції та перебуваючи на службі, в травні-червні, а також липні-вересні 2000 року за обставин, викладених у вироку, явно вийшов за межі наданих йому законом прав і повноважень та у липні 2003 року вчинив зловживання службовим становищем.

Згідно з висновком амбулаторної судово-психіатричної експертизи № 4 від 23 травня 2003 року ознак будь-якого психічного захворювання, якого-небудь тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності Пукач О.П. не виявляв і не виявляє, за своїм психічним станом він міг усвідомлювати свої дії та керувати ними, яких-небудь психічних вад, через які не здатний правильно сприймати факти, які мають значення для справи, і давати по них правильні показання не виявляє, застосування примусових заходів медичного характеру не потребує.

Під час вчинення інкримінованих йому злочинів (09 -10 червня та 16-17 вересня 2000 року) Пукач О.П. за своїм психічним станом міг усвідомлювати свої дії та керувати ними, в даний час якою-небудь психічною хворобою не страждає, застосування примусових заходів медичного характеру та проведення тривалого психіатричного спостереження та додаткових досліджень не потребує.

(т.112 а.с.14-30)

В силу ст.1 Закону України „Про міліцію“ — міліція в Україні є державним збройним органом виконавчої влади. Виходячи із положень Закону, співробітники всіх структурних, у тому числі спеціальних підрозділів Міністерства внутрішніх справ України, є представниками влади, у своїй діяльності здійснюють відповідні владні функції, а тому мають статус посадової (службової) особи. З огляду на викладене підсудний, будучи у період вчинення інкримінованих злочинів співробітником ГУКП МВС України та ДОС МВС України, також мав статус посадової (службової) особи.

Наведені у вироку дані про особу Георгія Руслановича Гонгадзе та його професійну діяльність, крім показань потерпілих, свідків, висновків судово-медичних експертиз, підтверджуються наявними у справі та дослідженими судом вказаними вище іншими офіційними документами та матеріалами. При цьому те, що Гонгадзе Г.Р. публічно порушував питання про корупцію у владі, критично оцінював діяльність органів внутрішніх справ і відповідного міністра, свідчить переглянутий у судовому засіданні відеозапис телевізійної програми „Епіцентр“.

Викладені у вироку показання потерпілих, свідків, висновки судових експертиз та інші наведені письмові докази суд уважає достовірними, оскільки ці докази отримані у встановленому законом порядку, є конкретними, логічними, узгоджуються між собою та не суперечать встановленим по справі фактичним обставинам подій.

При цьому, проведені по справі в ході слідства, з дотриманням вимог ст.ст.75-77, 196-204 КПК України 1960 року, експертні дослідження об’єктивно підтверджують показання учасників кримінального процесу про особу Георгія Руслановича Гонгадзе, механізм і причину його смерті та спосіб приховування слідів вчинених щодо нього злочинів.

Проаналізувавши в сукупності зібрані і досліджені по справі докази, суд критично ставиться до показань підсудного Пукача О.П. про законність його дій по організації проведення оперативних заходів щодо Гонгадзе Г.Р., відсутність попереднього зговору на вбивство Гонгадзе Г.Р., необережний характер його дій та небажання настання наслідків у вигляді смерті Гонгадзе Г.Р., показань свідків Протасова М.К., Поповича О.В. і Костенка В.М. про відсутність попереднього зговору на вчинення умисного вбивства Гонгадзе Г.Р.

Показання підсудного та свідків в цій частині суд вважає неспроможними і такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, що встановлені судом під час судового слідства та викладені у вироку, виходячи з наступного.

Відповідно до висновків проведеної по справі психіатричної експертизи, Пукач О.П. є осудним, у період вчинення інкримінованих злочинів міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, психопатологічних порушень не виявляв, був повністю упорядкований в своїй поведінці, яка носила тоді у нього виключно цілеспрямований, активний та адаптований до динаміки ситуації характер.

З особової справи Пукача О.П., вчинених ним конкретних дій, пов’язаних із участю в заходах, і способу затримання Гонгадзе Г.Р., з показань допитаних по справі свідків — співробітників ГУКП МВС України, вбачається, що Пукач О.П., маючи спеціальне звання та обіймаючи керівну посаду в Головному управлінні кримінального пошуку МВС України, станом на 15-17 вересня 2000 року мав відповідної форми допуск до державної таємниці, був допущений до оперативної роботи, отримав для її виконання необхідні засоби, які використовував, та володів формами і методами роботи спеціального підрозділу.

Крім того, за даними особової справи Пукача О.П., підсудний був обізнаний з нормативним актами, що регламентують діяльність органів внутрішніх справ і підрозділів кримінального пошуку, давав присягу про відданість народові України, дотримання Конституції України та чинного законодавства, має вищу юридичну освіту.

Суд критично оцінює як такі, що не відповідають встановленим обставинам справи, показання підсудного та свідка Б.В.О., повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т. 127 а.с.3), про те, що завдання про проведення оперативних заходів по відношенню до Гонгадзе Г.Р. було отримано ГУКП МВС України в порядку, встановленому відповідним наказом МВС України, оскільки з досліджений судом письмових доказів вбачається, що завдання про проведення оперативних заходів відносно Гонгадзе Г.Р. до ГУКП МВС України не надходило.

Згідно показань допитаних свідків — співробітників ГУКП, порушень Гонгадзе Г.Р. вимог закону при проведенні оперативних заходів не встановлено, підстави для його затримання були відсутні, і права здійснювати затримання потерпілого співробітники кримінального пошуку не мали. За таких обставин, незаконність вказівки про затримання Гонгадзе Г.Р. та протиправність затримання останнього для підсудного була очевидною.

З огляду на викладене та приймаючи до уваги специфіку повноважень співробітників підрозділу кримінального пошуку, доводи підсудного про законність його дій по затриманню Гонгадзе Г.Р. суд уважає необґрунтованими.

Суд вважає, що у справі існує сукупність наведених вище та досліджених судом допустимих прямих та непрямих доказів, які достатньо повно викривають підсудного у вчиненні злочину, передбаченого п. п. „в“, „і“ ст. 93 КК України в редакції 1960 року, які за змістом є чіткими, зрозумілими та послідовними.

Послідовність та цілеспрямованість дій підсудного по підготовці оперативної комбінації з посадки потерпілого до службового автомобіля, підшукування знарядь злочину, а саме мотузки, лопати та каністри з пальним, місця скоєння злочину, узгодженість дій підсудного з іншими співучасниками злочину Протасовим М.К., Поповичем О.В. і Костенком В.М., свідчить про наявність попереднього зговору на вчинення злочину

Як слідує з показань свідків Протасова М.К., Поповича О.В. і Костенка В.М., вони визнали, що будучи фактично задіяними у заходах щодо Гонгадзе Г.Р. 15 вересня 2000 року погодились здійснити його затримання, у подальшому продовжили приймати участь у заходах з цією метою, увечері 16 вересня 2000 року в обумовлений заздалегідь спосіб затримали Гонгадзе Г.Р., якого примусово, із застосуванням насильства, доставили на службовому автомобілі „Хюндай-Соната“ у ліс неподалік с. Сухоліси, де в ніч на 17 вересня 2000 року він був вбитий за їх безпосередньою участю при обставинах, викладених у вироку. При цьому, вказані свідки у своїх показаннях конкретно, детально розповідали про обставини подій, доповнюючи один одного щодо виконаної кожним ролі, вказуючи такі відомості про хід спостереження та затримання Гонгадзе Г.Р., дані про особу останнього і належні йому речі, що збігаються з показаннями потерпілих, свідків та узгоджуються з наявними у справі документами. Також зазначені підсудним та свідками знаряддя злочину, спосіб позбавлення життя і причина смерті Гонгадзе Г.Р., приховування слідів вбивства шляхом підпалу його трупа з послідуючим закопуванням тіла у землю, об’єктивно підтверджуються висновками, проведених по справі судових експертиз.

При цьому, як видно з показань Пукача О.П., свідків Протасова М.К., Поповича О.В. і Костенка В.М., після незаконного затримання Гонгадзе Г.Р. вони не приховували від останнього своєї зовнішності та не побоювались, що у подальшому можуть бути особисто ним впізнані та звинувачені у порушенні його прав і свобод. Примусово доставивши Гонгадзе Г.Р. у ліс, Пукач О.П., Протасов М.К., Попович О.В. і Костенко В.М., незважаючи на намагання потерпілого чинити опір та з’ясувати причини з яких його хочуть вбити, безпосередньо приймали участь у позбавлені його життя, діяли узгоджено, активно і цілеспрямовано, виконуючи кожен свою конкретну роль для досягнення результату у вигляді смерті Гонгадзе Г.Р.

Про наявність у Пукача О.П. умислу на вбивство Гонгадзе Г.Р. свідчить та обставина, що він умисно,   зі значною силою здавлював руками шию Гонгадзе Г.Р., при цьому засунувши до рота потерпілого носову хустинку, а після того, як внаслідок вказаних дій не   зміг досягти бажаної мети, змінив спосіб удушення та застосував з метою вбивства потерпілого його ремінь, зробивши зашморг за допомогою якого, продовжуючи удушення, надав при цьому вказівку Поповичу О.В. вдарити потерпілого з метою подолання його опору та позбавлення можливості дихати. Лише після того як потерпілий перестав виявляти ознаки життя, припинив свої дії.

Вік, рівень освіти, знання і великий практичний досвід, отримані підсудним під час навчання в Київській вищій школі МВС СРСР та тривалої роботи у правоохоронних органах, свідчать про його обізнаність щодо наслідків фізичного впливу на таку життєво важливу ділянку тіла людини як шия та неминучість заподіяння внаслідок удушення у спосіб, обраний підсудним, смерті потерпілого.

Крім того, як вбачається з показань Пукача О.П., Протасова М.К., Поповича О.В. і Костенка В.М., після того, як Гонгадзе Г.Р. перестав подавати ознаки життя,   Пукач О.П. не намагався надати потерпілому допомогу та не вчиняв дій, спрямованих на його рятування.

Очевидна протиправність, узгоджений характер вчинених у співучасті дій та їх спрямованість на позбавлення життя, доводять, що вбивство Гонгадзе Г.Р. Пукачем О.П., Протасовим М.К., Поповичем О.В. і Костенком В.М. було скоєно умисно та за попереднім зговором групою осіб.

З урахуванням викладеного, результатів проведених експертних досліджень, даних, що містяться в особовій справ Пукача О.П. доводи підсудного про відсутність попереднього зговору та умислу на вбивство, не передбачення ним смерті Гонгадзе Г.Р., небажання таких наслідків, виконання наказу особи, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження (т.120 а.с.185-188), не з інкримінованих мотивів, а лише через службову залежність та острах, суд уважає неспроможними і такими, що були висунуті на захист з метою пом’якшити відповідальність за скоєні злочинні дії.

Також безпідставними є твердження Пукача О.П. про законність знищення документів обліку робочого часу працівників ГУКП МВС України та відсутність у нього зацікавленості в цьому.

Окрім досліджених судом показань Пукача О.П., в яких він зазначав про те, що у своєму службовому кабінеті дав усну вказівку своєму заступнику О.А.М., повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.128 а.с.214), знищити вказані документи ще до закінчення трирічного терміну їх зберігання, незважаючи на те, що ці документи підлягали вилученню в ході досудового слідства у справі № 60-1241 про вбивство Гонгадзе Г.Р., незаконність знищення вказаних документів також доведена вищенаведеними показаннями свідків О.А.М., повні анкетні дані якого містяться в матеріалах справи (т.128 а.с.214), Л.Л.Г., повні анкетні дані якої зазначені в матеріалах кримінальної справи (т.126 а.с.196), К.Т.В., повні анкетні дані якої зазначені в матеріалах кримінальної справи (т.127 а.с.84), М.І.О. (раніше Ш.І.О.), повні анкетні дані якого наявні в матеріалах справи (т.129 а.с.192), та письмовими доказами, які узгоджуються між собою.

Наведене, а також обізнаність підсудного про дійсні обставини зникнення та смерті Гонгадзе Г.Р., свідчить про те, що, надаючи незаконну вказівку на знищення документів обліку робочого часу працівників ГУКП МВС України, підсудний намагався перешкодити встановленню дійсних обставин зникнення Гонгадзе Г.Р. та його смерті.

По справі встановлено порушення Пукачем О.П. Конституції України, Присяги працівника органів внутрішніх справ України, вимог Законів України „Про міліцію“, „Про оперативно-розшукову діяльність“, відомчого наказу МВС України № 005цт, вчинення винних дій, які потягнули тяжкі незворотні наслідки — смерть людини, та безумовно підірвали авторитет і престиж органів внутрішніх справ України.

Таким чином, суд приходить до висновку, що у справі існує сукупність наведених вище та досліджених судом допустимих прямих і непрямих доказів, які за змістом є чіткими, зрозумілими і послідовними та достатньо повно викривають підсудного у вчиненні інкримінованих йому злочинів та уважає, що винність підсудного у вчинені злочинів при обставинах, викладених у вироку, доведена.

Вирішуючи питання про кваліфікацію дій Пукача О.П. за п.п. „в“, „і“ ст. 93 КК України 1960 року, суд вважає зайвим посилання на кваліфікуючу ознаку умисного вбивства Гонгадзе Г.Р., у зв’язку з виконанням ним обов’язків журналіста, оскільки диспозиція ст. 93 КК України 1960 року не містить відповідної ознаки, а громадський обов’язок виник у Гонгадзе Г.Р. в процесі журналістської діяльності.

Діяння Пукача О.П. суд кваліфікує:

за ч. 2 ст. 365 КК України, оскільки Пукач О.П. перевищив владу і службові повноваження, тобто будучи службовою особою вчинив дії, які явно виходять за межі наданих йому прав та повноважень, що супроводжувались насильством, болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого Подольського О.І. діями і заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом його правам та інтересам, а також істотну шкоду державним інтересам;

за ч. 3 ст. 166 КК України 1960 року, оскільки Пукач О.П. перевищив владу і посадові повноваження, тобто будучи посадовою особою, умисно вчинив дії, що явно виходять за межі наданих йому законом прав і повноважень, які завдали істотну шкоду державним інтересам та охоронюваним законом правам та інтересам Гонгадзе Г.Р., що супроводжувалось насильством, болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями та спричинило тяжкі наслідки;

за п.п. „в“, „і“ ст. 93 КК України 1960 року, оскільки Пукач О.П. за попереднім зговором групою осіб вчинив умисне вбивство Гонгадзе Г.Р. у зв’язку з виконанням Гонгадзе Г.Р. громадського обов’язку;

за ч.3 ст. 364 КК України, оскільки Пукач О.П. зловживав службовим становищем, тобто, будучи службовою особою та працівником правоохоронного органу умисно, в особистих інтересах, використав службове становище всупереч інтересам служби, розпорядився знищити офіційні документи щодо діяльності працівників ГУКП МВС України, в тому числі, щодо незаконного зовнішнього спостереження за Гонгадзе Г.Р., що заподіяло істотну шкоду державним та громадським інтересам.

Призначаючи покарання підсудному Пукачу О.П., суд враховує ступінь тяжкості вчинених злочинів, дані про особу підсудного, який є інвалідом 2 групи, учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС першої категорії, його освіту, вік, стан здоров’я, склад сім`ї, позитивну характеристику за місцем проживання, тривалий стаж роботи в органах внутрішніх справ, посади, які він обіймав у структурі спеціального підрозділу МВС України, відсутність відомостей, що характеризують негативно його особу до скоєння злочинів та те, що він раніше не судимий.

Обставини, які пом’якшують покарання Пукача О.П., відсутні.

Обставини, які обтяжують покарання Пукача О.П., відсутні.

Суд не враховує вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою та тяжкі наслідки, завдані злочином, як обставини, що обтяжують покарання Пукача О.П., оскільки вони є кваліфікуючими ознаками відповідних статей КК України та інкриміновані підсудному без врахування вимог ч.4 ст. 67 КК України.

З урахування наведеного, суд приходить до висновку, що за вчиненні злочини, передбачені ч.2 ст. 365, ч.3 ст. 364 КК України, ч.3 ст. 166 КК України 1960 року підсудному Пукачу О.П. слід призначити основне покарання у виді позбавлення волі в межах санкцій, передбачених вказаними статтями та обов’язкові додаткові покарання, передбачені санкціями ч.3 ст. 364, ч.2 ст. 365 КК України у виді позбавлення права обіймати атестовані посади, пов’язані з виконанням функцій представника влади, а за ч.3 ст. 166 КК України 1960 року у виді позбавлення права займати атестовані посади, пов’язані з виконанням функцій представника влади та у виді конфіскації майна згідно ч.3 ст. 364 КК України.

Крім того, вирішуючи питання про призначення підсудному покарання за вчинення злочину, передбаченого п.п. «в», «і» ст. 93 КК України 1960 року суд, крім вищенаведених даних про його особу, враховує конкретні обставини справи, обсяг винних дій Пукача О.П., які призвели до незворотних наслідків, підірвали авторитет органів державної влади України, набули значного суспільного розголосу.

Суд бере до уваги роль Пукача О.П. у вчиненому злочині, а також те, що займаючи відповідальну посаду в системі Міністерства внутрішніх справ України, підсудний залучив до вчиненого злочину підлеглих йому по службі працівників, протягом тривалого періоду часу задіяв значну кількість працівників ввіреного йому підрозділу МВС України з метою вчинення злочину.

Також судом враховується, що Пукач О.П. вчинив злочин, використовуючи здобуті ним під час служби в органах внутрішніх справ досвід, знання і навички, після скоєння злочину вчиняв дії, спрямовані на приховування злочину та тривалий час переховувався з метою уникнення відповідальності.

Крім того, суд враховує наявність в діях Пукача О.П. декількох кваліфікуючих ознак умисного вбивства, як обставину, що впливає на ступінь тяжкості вчиненого злочину.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про необхідність призначення Пукачу О.П за вчинення злочину, передбаченого п.п. «в», «і» ст. 93 КК України 1960 року, покарання у виді довічного позбавлення волі, оскільки менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення підсудного та попередження вчинення ним нових злочинів.

На підставі ст. 70 КК України остаточне покарання підсудному слід визначити за сукупністю злочинів, застосувавши при цьому принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим.

З огляду на те, що Пукач О.П. вчинив тяжкі (в редакції КК України 1960 року) злочини, з дискредитацією звання співробітника міліції, суд уважає необхідним на підставі ст. 54 КК України позбавити його спеціального звання – генерал-лейтенант міліції.

Заявлений Гонгадзе М. В. цивільний позов підлягає задоволенню, оскільки внаслідок вчинених Пукачем О.П. злочинів Гонгадзе М.В., а також її неповнолітнім дітям Гонгадзе Н.Г. та Гонгадзе С.Г. заподіяна моральна шкода.

З врахуванням характеру та тривалості моральних страждань, спричинених Гонгадзе М.В. та її неповнолітнім дітям Гонгадзе Н.Г. та Гонгадзе С.Г., з Пукача О.П. на користь Гонгадзе М.В. та її неповнолітніх дітей Гонгадзе Н.Г. та Гонгадзе С.Г. підлягає стягненню 500 000 гривень у відшкодування моральної шкоди.

Заявлений Подольським О.І. цивільний позов підлягає частковому задоволенню, оскільки, внаслідок вчиненого Пукачем О.П. злочину Подольському О.І. заподіяна моральна шкода.

З врахуванням характеру та тривалості моральних страждань, спричинених Подольському О.І. з вини Пукача О.П., з останнього на користь Подольського О.І. підлягає стягненню 100 000 гривень у відшкодування моральної шкоди.

Вимоги Подольського О.І. про стягнення з Пукача О.П. 3000 гривень у відшкодування завданої внаслідок відібрання паспорту, окулярів, грошових коштів та підпалу дверей матеріальної шкоди задоволенню не підлягають, оскільки, під час розгляду справу судом не встановлено, що Подольському О.П., внаслідок дій Пукача О.П., заподіяна матеріальна шкода у вказаному розмірі.

Відповідно до вимог ст.91, ч.5 ст. 93 КПК України 1960 року судові витрати за проведені по справі експертні дослідження в розмірі 62898 гривень 99 копійок слід прийняти на рахунок держави.

Грошові кошти, належні Пукачу О. П. в сумі 61917 грн. 00 коп. та 150 євро на які постановами слідчого від 04 грудня 2003 року накладено арешт, та які зберігаються на депозитному рахунку Генеральної прокуратури України (т.38 а.с.140-143) слід звернути на користь цивільних позивачів в рахунок відшкодування завданої шкоди.

Відповідно до ст. 81 КПК України 1960 року речові докази:

— браслет, перстень, ланцюжок, фрагменти ланцюжка, кулон, металеві уламки, відеокасету з записом телепрограми «Епіцентр», журнали обліку вхідних та вихідних документів відділу оперативної установки ГУКП МВС України у кількості 6 штук, справи оперативних установок за 2000 рік у кількості 12 томів, справу №19 за 2000 рік, наказ №710 від 27 грудня 1994 року, наказ №005 (цілком таємний) від 04 червня 1992 року, наказ №07 (таємний) від 02 лютого 1994 року, особову справу Пукача О.П., повернути до Генеральної прокуратури України;

— автомобіль «Хюндай-Соната», реєстраційний номер 112-41 КА, залишити на зберіганні корпорації «Укрінмаш».

Витребувані з Апеляційного суду м. Києва супровідний лист щодо направлення матеріалів службової перевірки за вих. №8/1т, рапорт за вих. №8/1-516 н/т, висновок службового розслідування від 18 лютого 2000 року за вих. №8/1-516т, наказ №02т від 29 лютого 2000 року, відношення від 29 лютого 2000 року щодо зняття з обліку, акт знищення від 26 квітня 2000 року за вих. №8/11 563т, витяг з особової картки, протоколи ознайомлення з постановами та висновками експертиз, повернути до Апеляційного суду м. Києва.

Керуючись ст. ст. 323, 324 КПК України 1960 року, суд, —

ЗАСУДИВ:

Визнати Пукача Олексія Петровича винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 365, ч.3 ст. 364 КК України і ч.3 ст. 166 та п.п. «в»,»і" ст. 93 КК України 1960 року та призначити йому покарання:

—    за ч.2 ст. 365 КК України — позбавлення волі строком на 8 років з позбавленням права обіймати атестовані посади, пов’язані з виконанням функцій представника влади строком на три роки;

—    за ч.3 ст. 364 КК України — позбавлення волі строком на 9 років з позбавленням права обіймати атестовані посади, пов’язані з виконанням функцій представника влади строком на три роки та з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;

—    за ч. 3 ст. 166 КК України 1960 року — позбавлення волі строком на 12 років з позбавленням права займати атестовані посади, пов’язані з виконанням функцій представника влади строком на три роки;

—    за п. п. «в», «і» ст. 93 КК України 1960 року — довічне позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України остаточно призначити Пукачу Олексію Петровичу за сукупністю злочинів покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді довічного позбавлення волі з позбавленням права обіймати атестовані посади, пов’язані з виконанням функцій представника влади строком на три роки та з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

На підставі ст. 54 КК України позбавити Пукача Олексія Петровича спеціального звання – генерал-лейтенант міліції.

Початок строку відбуття покарання Пукачу Олексію Петровичу обчислювати з 21 липня 2009 року, зарахувавши строк перебування під вартою з 22 жовтня 2003 року по 05 листопада 2003 року.

Цивільний позов Гонгадзе Мирослави Володимирівни, яка діє також в інтересах неповнолітніх дітей Гонгадзе Нани Георгіївни та Гонгадзе Саломе Георгіївни, задовольнити.

Стягнути з Пукача Олексія Петровича на користь Гонгадзе Мирослави Володимирівни, яка діє також в інтересах неповнолітніх дітей Гонгадзе Нани Георгіївни та Гонгадзе Саломе Георгіївни, 500000 гривень у відшкодування моральної шкоди.

Цивільний позов Подольського Олексія Ігоровича задовольнити частково.

Стягнути з Пукача Олексія Петровича на користь Подольського Олексія Ігоровича 100 000 гривень у відшкодування моральної шкоди.

В задоволенні позовних вимог Подольського Олексія Ігоровича до Пукача Олексія Петровича про відшкодування матеріальної шкоди відмовити.

Судові витрати за проведені по справі експертні дослідження в розмірі 62898 гривень 99 копійок прийняти на рахунок держави.

Грошові кошти, належні Пукачу Олексію Петровичу, в сумі 61917 грн. 00 коп. та 150 євро, на які постановами слідчого від 04 грудня 2003 року накладено арешт та які зберігаються на депозитному рахунку Генеральної прокуратури України, звернути в рахунок відшкодування завданої злочинами шкоди.

Речові докази:

— браслет, перстень, ланцюжок, фрагменти ланцюжка, кулон, металеві уламки, відеокасету з записом телепрограми «Епіцентр», журнали обліку вхідних та вихідних документів відділу оперативної установки ГУКП МВС України у кількості 6 штук, справи оперативних установок за 2000 рік у кількості 12 томів, справу №19 за 2000 рік, наказ №710 від 27 грудня 1994 року, наказ №005 цт від 04 червня 1992 року, наказ №07т від 02 лютого 1994 року, особову справу Пукача О.П., повернути до Генеральної прокуратури України;

— автомобіль «Хюндай-Соната», реєстраційний номер 112-41 КА, залишити на зберіганні корпорації «Укрінмаш».

Витребувані з Апеляційного суду м. Києва супровідний лист щодо направлення матеріалів службової перевірки за вих. №8/1т, рапорт за вих. №8/1-516 н/т, висновок службового розслідування від 18 лютого 2000 року за вих. №8/1-516т, наказ №02т від 29 лютого 2000 року, відношення від 29 лютого 2000 року щодо зняття з обліку, акт знищення від 26 квітня 2000 року за вих. №8/11 563т, витяг з особової картки, протоколи ознайомлення з постановами та висновками експертиз повернути до Апеляційного суду м. Києва.

До набрання вироком законної сили запобіжний захід щодо Пукача Олексія Петровича — взяття під варту, залишити без змін.

Апеляція на вирок може бути подана протягом п’ятнадцяти діб з моменту його проголошення до Апеляційного суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва, а засудженим у той же строк з моменту одержання копії вироку.

Суддя                                                 Крижанівська Г.В.

Суддя                                                   Бортницька В.В.

Суддя                                                 Мельник А.В.

 

 

 

 

 

 

 

 

Коментарі

коментарів