Округ 223. Довибори. Євроспекуляція та тріумф грошей Пилипишина

Навіть подумати логічно: якщо він переміг рік тому, коли його ніхто не знав, коли ще не було ясно, що в усіх київських округах переможуть опозиціонери (навіть ті, які не проводили або дуже слабо проводили кампанію) – то в чому перешкода перемогти зараз, коли його вже знають всі?

Невже хтось думає, що двоє технічних Левченків зможуть відібрати солідну кільксіть голосів? Ні, кандидат від влади, Пилипишин, розраховує в першу чергу на старий, але перевірений метод – підкуп виборців. Підкип виборців його командою не раз було зафіксовано.

Мені пригадується 2008 рік, коли була виборча кампанія в Києві. Тоді мій знайомий з Західної України приїхав агітувати за Свободу, і я зустрівся з ним в скверику на Михайлівській площі. Пізніше підійшли його друзі, які чи то вчились в семінарії чи були послушниками в Михайлівському монастирі. Розмова зайшла за вибори. Один з цих, майбутніх священників чи монахів, каже:

— Чому?

— Бо він нам роздав по 100 гривень (тоді такі були “ціни”, це зараз вони вже (інфляція) дійшли до 400 чи навіть більше)

— Так, що тобі заважає взяти гроші, і голосувати, як хочеш? — спитав я

— А... Там можуть перевірити. Ну і взагалі, чим Пилипишин поганий?

— А мені пофіг на той Київ, я тут не житиму, — каже другий його колега

От така логіка деяких людей – це манна небесна для Пилипишина. Окрім своїх стандартних “оброблених” людей в Шевченківському районі, він не цурався пхатись зі своїми грошима навіть в собор, бо ці “монахи” жили в келіях, і відповідно були прописані там. Хочу наголосити, що це був 2008 рік, на даний момент, я сподіваюсь там немає такої практики.

Але навіть підкуп не забезпечить Пилипишину належної кількості голосів. Тому він хоче посягнути на нову частину електорату, використовуючи останній “тренд” — євроінтеграцію. Він був на майдані, і зовсім не важливо чи просто проходив там повз (що швидше за все), але він подає це так, наче він великий євроінтегратор, а Свобода – радикали, яких треба боятись. Він апелює у своїх роликах до Яценюка та Кличко, хоча всім давно відомо, що опозиція зараз єдина як ніколи, і всі підтримують Левченка. Пилипишин – це політичне минуле, яке “чудом” чи грошима врятувалось від ув'язнення.

Дехто вважає, що майдан – це привід додаткового абсентеїзму на виборах. Я думаю, навпаки, майдан політизує суспільство, та приваблює навіть аполітичних людей, які не розбираються в політиці, можливо мало що можуть зробити, але вийти на майдан зі стрічкою та вийти на вибори з паспортом – усім під силу. Ще варто додати, що Левченко був з самого початку на Майдані. Я пам'ятаю першу ніч, коли було ще мало людей, а він тримав мікрофон Сергію Василюку, який грав (за його словами) найдовший в своєму житті концерт.

Чи потрібно було Левченку бути там з метою політичної реклами? Ні, бо аудиторія Майдану і так за нього. З точки зору виборів йому було б ефективніше знаходитись у дворах Шевченківсього району. Але те, що він був на Майдані з усіма, дає людям сподівання, що він буде в епіцентрі важливих подій і тоді, коли стане депутатом (як і інші свободівці), в той час як Пилипишин сховається за дверима своєї машини, кабінету, а можливо й за кордоном.

223 округ – це не протистояння Левченка і Пилипишина, це навіть в меншій мірі протистояння опозиції та влади, це протистояння грошей та спекуляцій (на прізвиші в бюлетені, на євроінтеграції) і здорового глузду.