Якщо завтра велика війна Україна не має достатніх оперативних резервів, щоб протистояти агресору. Розслідування

У разі різкого загострення на фронті Україна готова терміново мобілізувати на захист країни близько 130 тисяч військових.

Саме стільки людей, за словами міністра оборони Степана Полторака, на сьогодні налічується в оперативному резерві ЗСУ. Що означають ці цифри і чи зможуть резервісти дати адекватну відсіч агресору, якщо бойовики та Росія зважаться на маштабний наступ?

До війни інститут резервістів в Україні діяв на добровільній основі. Піти на службу в резерв міг будь-який громадянин країни, який придатний за станом здоров'я та уклав відповідний контракт з військовою частиною. За це навіть платили гроші.

З початком війни на Донбасі систему вирішили переглянути, адже одна справа – підписати контракт і стати резервістом у мирний час, і тим самим навіть «відкосити» від строкової служби, адже на час дії контракту резервіста не можна призивати, а покличуть його на збори чи ні – невідомо. Але зовсім інша справа — бути резервістом, коли країна веде війну – бажаючих негусто, а підтримувати обороноздатність потрібно. У підсумку в 2015 році Верховна Рада за ініціативою президента ухвалила зміни до закону «Про військовий обов'язок і військову службу», і в резервісти стали записувати всіх поспіль: від демобілізованих АТОшників до строковиків. Було введено поняття «оперативного резерву» першої та другої черги.

«До оперативного резерву першої черги потрапляють військовослужбовці, які були призвані за мобілізацією до ЗСУ протягом з першої по шосту черги мобілізації та які звільнилися й стали на військовий облік у військові комісаріати, а також ті, хто пройшов строкову службу починаючи з 2014 року. Це обов'язкова процедура: усі, хто був призваний за мобілізацією і брав участь в АТО, після звільнення включаються автоматично до оперативного резерву першої черги», — пояснив командир однієї з військових частин ЗСУ.

«Мене поставили до оперативного резерву першої категорії, про це робиться відмітка у військовому квитку, і будь-який дембель за фактом є резервістом, — розповів резервіст Нацгвардії Віталій Лазебник. – Ніяких контрактів, природно, я не укладав, так ніхто і не питає про бажання, адже такий закон».

«Оперативний резерв другої черги – це всі інші військовозобов'язані, у тому числі ті, хто проходив строкову військову службу до 2014 року або службу за контрактом», — додає командир військової частини.

Навіщо це потрібно

Оперативний резерв потрібен для того, щоб «військова частина могла доукомплектуватися військовослужбовцями, які проходили у них службу, в разі проведення відмобілізування або приведення частини у воєнний стан».

«Адже ці люди мають бойовий досвід, пройшли певний шлях на війні, вміють поводитися зі зброєю», — додає резервіст 95-ї бригади, відомий волонтер Мирослав Гай.

У разі загострення на фронті й рішення президента про мобілізацію резервістів, ті, хто включений в першу чергу оперативного резерву, будуть відправлені на доукомплектування бойових військових частин у зоні АТО, а резервісти другої черги стануть в нагоді в тилових частинах і частинах територіальної оборони.

«Якщо буде введено воєнний стан, і Росія почне широкомасштабну війну проти України, то я як офіцер оперативного резерву повинен буду протягом 22 годин прибути в частину свого підрозділу, — зазначає Мирослав Гай. – Мені, наприклад, треба буде прибути в Житомир, там є конкретний командир моєї роти, зброя, яку записано на мене, підрозділ, яким я повинен командувати. Таким чином, резервісти будуть однією з тих сил, яка негайно і оперативно зможе стримати агресію, доки держава не вживе заходів щодо забезпечення оборони».

А поки гострої потреби на фронті в резервістах немає, ця категорія військових щорічно призивається на військові збори.

«Зазвичай телефонують з військкомату і запрошують на збори, тобто навіть запитують, хочеш чи не хочеш поїхати. Але якщо вже дуже сильно потребують твоєї спеціальності, то тут ніхто питати не буде. У цілому за своїми товаришами я можу судити, що народ особливо не відмовляється», — говорить Віталій Лазебник.

Правда, минулорічні збори резервістів на Гончарівському полігоні в Чернігівській області були пов'язані з гучним скандалом на всю країну. Резервістів привезли під КПП полігону, але довго не пропускали всередину. Від неробства і нудьги деякі з них напилися і влаштували п'яний дебош.

«Але я теж був тоді на Гончарівці, і взагалі мені все сподобалося. Це були перші великі збори бригадного рівня, і пройшли вони непогано. Частина була дійсно підготовлена, — згадує Лазебник. – У цьому році я на збори поки не їздив, але хлопці кажуть, що рівень підтягнувся: видають не просто форму, а спальники, каремати і все, що потрібно, всього вистачає, плюс не фігнею страждають і в казармах задерши ноги не валяються, а цілий місяць добре займаються».

Чи це спрацює

У теорії система оперативного резерву повинна працювати як годинник і ефективно стримати агресора, але, за словами експертів, на практиці все може бути не так ідеально.
По-перше, 130 тисяч оперативного резерву – це мало. Так вважає військовий експерт Олег Жданов.

«130 тисяч насилу покривають половину чисельності ЗСУ, а якщо починається повноцінна широкомасштабна війна, то потрібно мати хоча б дворазовий або навіть триразовий резерв. Тобто якщо в нас 250 тисяч армії, треба мати 500 тисяч резервістів, які будуть готові стати в стрій, тому що в перші дні війни, як правило, втрати сягають 50%, тому 130 тисяч – крапля в морі», — каже військовий експерт.

По-друге, висока ймовірність того, що не всі резервісти за тривогою прийдуть у свої військові частини.

«Близько 30% точно не з'явиться, — прогнозує Жданов. – Тому я й кажу про те, що потрібен дворазовий резерв, щоб хоча б половина прийшла точно».

Проблема неявки лежить не тільки в площині особистого небажання резервістів, але також має об'єктивні причини.

«Наприклад, людина живе у Києві, але вона – резервіст 79-ї бригади, яка базується в Миколаєві. Зрозуміло, що в разі широкомасштабної війни вона в принципі не зможе дістатися до Миколаєва, адже транспортні магістралі під час війни руйнуються насамперед: кілька авіаційних бомб – і ніхто нікуди не добереться. Система територіальної оборони була б значно ефективнішою», — говорить колишній ізраїльський солдат, військовий інструктор Цві Аріелі.

Але на цьому недоліки української системи резервістів не закінчуються.

«Резервістські підрозділи не самостійні. Є бригада або військова частина, а до них приписуються додаткові резервістські підрозділи. Це неефективно, адже виходить так, що без резервістів військова частина несамостійна, а якщо вона самодостатня, то навіщо їй тоді резервістські підрозділи? – каже Аріелі. – В Ізраїлі, наприклад, резервістська бригада складається тільки з резервістів. Вона не складається з суміші строковиків, кадрових військових, резервістів. Якщо така бригада не зможе зібратися з якоїсь причини, то буде інша, яка збереться, чи буде бригада строкової служби, яка взагалі ніяк не залежить від резервістів. Набагато ефективніше було б, якби резервісти діяли окремо, а не прив'язувалися до військових частин».

Нарешті, навчання і збори, які проводяться для резервістів, за словами Цві Аріелі, не враховують головного чинника – швидкості.

«Необхідно провести навчання, щоб за день-два несподівано зібрати бригаду хоча б у пункті постійної дислокації. Поки такі експерименти були провальні: збирали людей, вони чекали годинами і навіть днями, потім частину відправляли назад, частину залишали, і був повний бардак. Як на мене, все це чергова фікція або помилковий напрямок роботи», — резюмував військовий інструктор.

Артур Гор, Національне бюро розслідувань України