ВІН ЖИВИЙ — це найголовніше!

––

Перший раз ми зустрілись з «Квіткою» пів року тому. Багато чого змінилося з відтоді, і, на жаль, не все на краще.

––

Сіла на розкладачку, наревілась, навилась, накричалася, накурилась — аж опухла, вранці я зібралася і з посмішкою пішла на роботу. Як би не було погано в душі, не потрібно передавати це на іншу людину. Так погано, так сумно. Свєта, ВІН ЖИВИЙ — найголовніше.

Чоловік дістав важке поранення в Часовому Яру. Йому давали всього два дні на виживання. Добу я його шукала по Україні, ми не могли знайти, в який госпіталь його відвезли. Ну 1,5 місяця на діалізі був, велика втрата крові. Знаєш що найстрашніше було? — переступити поріг палати.

Привезла йому великі патріотичні букети, зайшла, серце щемить. Кажу:

— Шо ти лежиш, коник одноногий? Давай бігом скакати починай!

І з цього дня він почав на милицях пересуватися. Якщо ти будеш себе жаліти, тебе всі навколо почнуть жаліти й ти падаєш духом — і все. Кінець.

Так чоловік став калікою, я його мало не втратила, немає ноги — буде протез. Я йому сказала «Лежати ти у мене не будеш, жаліти я тебе не буду!». Я зателефонувала ВСІМ, кажу "Не дай Боже хоч хтось у слухавку йому заплаче або скаже «Как же ж ты там бедный жить теперь будешь» або щось подібне — я зателефоную особисто і нагну! Я його мамі напаяла «Тільки хоч одну соплю пусти мені в трубку». «Нема чим на педальки тиснути? Я тобі палицю подарую!» – Жартую, шоб не падав духом. Люди вже допомогли, педаль поміняють під ліву ногу або на кермо перенесуть, не важливо — немає нерозв'язних проблем! Кажу «Шукай собі заняття, шукай собі хобі». Друг знайшов йому місце у військкоматі, буде з побратимами стояти, в одного права нога в іншого ліва, будуть два коники скакати.

У мене стільки ситуацій у житті було різних, уже всього перенесла — що я не знаю чого мені боятися ще. Більше боюся за своїх рідних. Страх мами, страх дружини.

Втрати є.

Втрачаєш.

Найкращих.

Я буду пам'ятати їх усе життя.

Втрачається частина нації, генофонд України. Молоді пацани, з ними потрібно одружуватись, народжувати дітей, давати продовження роду. Бісять люди, які забувають якими шляхами дається те, що ти можеш піти посидіти в кафе, коли хтось сидить в окопі.

Я пишаюся своєю витривалістю — можу по дві години поспати, потім добу не спати, вийти на роботу і фігачити. Пишаюся своїм позитивом, багато хто сприймає це як дурість, починає розповідати — Свєта, тобі 44 роки, як ти себе ведеш? Але я не асоціюю себе з віком, внутрішньо мені 22 роки, хоч мені буде 82 — я піду на дискотеку танцювати. Одягну латексну сукню, макіяж, ключка в руки піду наводити метушню!

Стала, напевно, більш жорстка, черства, менше стало плакати, більше переживань з'явилося за оточення. Менше стала довіряти людям. Дивишся на людину і думаєш — чистий кришталевий келих, а насправді — брудний алюмінієвий тазик.

Я люблю те, що я роблю, реально. Так буває важко, складно, але все одно кайфуєш. У нас забезпечення з харчування ви ж бачите офігенне просто, я не знаю де ще знайти такі армії, які б так годували солдатів. Багато що привозять, а ми ж ще й вигадуємо всякі штуки. Випічка — це взагалі йде на ура! Маруська — булочки, Кобра — пироги й торти, я якісь рулети, печива, піцу. Ірина, Олечка, Тетянка — у кожного є якась своя родзинка. Бували моменти що тобі з нічого треба зробити щось і все одно виходило.

Пацани приїжджають, кажуть: «Їдемо до вас, тому що хочеться зарядитися енергетикою. Ми йдемо на війну. До вас приїхав і поїв смачно, і поржав, і погнав, і пообнімався, і на позитиві вже поїхав на завдання».

Батальйоном пишаюся. Дуже пишаюся що я потрапила саме сюди. Пишаюся нашими пацанами. Багато загиблих, але вони встигли зробити велику справу! Один із бойових батальйонів, які тримають лінію фронту на цій ділянці. Пишаюся жінками, які всупереч всім труднощам, пересиливши страх, прийшли сюди. У Танюхи двоє маленьких дітей, молода мама — і несе величезну користь і країні, і армії. Або Олечка — у неї чоловік інвалід. У мене брат загинув у жовтні, чоловік поранений, з усієї своєї сім'ї залишилася ціла тільки я.

Жіноча сутність і призначення — чоловікам вкладати все позитивне, не дарма ж кажуть, що чоловік розвивається завдяки жінці. Ми як повинні вас проводжати вперед? – Тільки хорошим: думками, діями, енергетикою і позитивом. Не гнати навздогін «Я зараз у тебе сокиру кину!» — йому тоді нічого не захочеться взагалі. А коли все з позитивом налаштовано, то все і буде добре.

Після війни суспільство цивільне, яке живе в мирному житті, і люди, які побували в бойових зонах, — це буде два світи спотикання і зіткнення. «Мирні» не розумітимуть тебе. Що ти тут пережив, скільки тобі довелося перенести, якими шляхами, якими труднощами, скільки ти переніс негативних емоцій і сліз, коли гинуть побратими.

Джерело: https://www.facebook.com/oleg.palchyk.photography/posts/pfbid02o7mKc6WPmygmSEa8dhTH7dLZG1ahB45qVEyq5gYWnTwJRLB7VJ3PzgcS2iEr3DdWl