18.09.2019 16:26 | Попередня версія sprotiv.org | Наша кнопка | Read sprotiv.org in English | Зробіть Ваш внесок | Розміщення реклами | Зробити стартовою

Апеляційна скарга на ухвалу Верховного Суду про відмову у відкритті провадження за позовом Гладчука до президента Зеленського про визнання протиправним і нечинним указу про розпуск парламенту

На фото Гладчук з позовом до Зеленского про визнання протиправним і нечинним указу про розпуск парламенту

До Великої Палати Верховного Суду

 

Апелянт (у справі – Позивач) Гладчук Вадим Федорович

 

 

Відповідач         Президент України

Зеленський Володимир Олександрович

вул. Банкова, 11, м. Київ, 01220

тел. (044) 255-73-33

Ідентифікаційний код  00037256

[email protected]

 

АПЕЛЯЦІЙНА СКАРГА

на ухвалу Верховного Суду від 27.05.2019 р. у справі № 9901/275/19

 

  1. 1. Зміст оскаржуваної ухвали

 

Ухвалою Верховного Суду від 27.05.2019 р. у справі № 9901/275/19 відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом Гладчука Вадима Федоровича до Президента України Зеленського Володимира Олександровича про визнання протиправним і нечинним Указу Президента України №303/2019 від 21 травня 2019 року «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України та призначення позачергових виборів»; роз’яснено заявнику, що розгляд такої справи віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

При винесенні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції застосував п.1 ч. 1 ст. 170 КАС України і п. 1 ч. 2 ст. 19 КАС України, стверджуючи, що позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, бо справа відноситься до юрисдикції Конституційного Суду України.

Судом першої інстанції було наведено наступні міркування щодо того, чому дана справа відноситься до юрисдикції Конституційного Суду України:

а) Указ, яким Президент України достроково припиняє повноваження ВРУ, має конституційно-правову природу, тому його перевірка судом вимагатиме правової оцінки на відповідність нормам Конституції України;

б) перевірка на предмет відповідності Конституції України всіх без винятку правових актів Верховної Ради України і Президента України належить до повноважень Конституційного Суду України;

в) конституційний процес дострокового припинення повноважень ВРУ та участь у цьому процесі Президента України не є формою реалізації управлінських функцій останнього і не може підпадати під контроль суду адміністративної юрисдикції;

г) мотиви, якими позивач обґрунтовує своє звернення з цим позовом до адміністративного суду, зокрема його покликання на норми Закону України «Про вибори народних депутатів України» як на правову підставу видання спірного Указу, не спростовують і не змінюють правової сутності відносин, з яких виник спір (конституційні), що і є визначальним при вирішенні питання щодо юрисдикційних форм захисту;

ґ) посилання позивача на порушення Указом його виборчих прав, а також на втручання відповідача в роботу Центральної виборчої комісії не впливають на суть правовідносин і не змінюють наведених правових висновків суду.

Викладені міркування суду першої інстанції ані окремо, ані в сукупності не доказують предметну непідсудність цієї справи Верховному Суду та її підсудність Конституційному Суду України, а також є неприйнятними з наступних причин:

а) вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, адміністративний суд має оцінювати відповідність змісту позовної заяви вимогам КАС України, а не вдаватися до дослідження та оцінки природи спірних правових відносин, що допустимо лише при розгляді справи по суті; крім того, ст. 7 КАС України вказує на можливість застосування адміністративним судом Конституції України при правовій оцінці актів Президента України, більше того, ч. 4 ст. 7 КАС України допускає застосування адміністративним судом норм Конституції України як норм прямої дії;

б) розмежування адміністративної та конституційної юрисдикції не виключає застосування судами різних юрисдикцій одного джерела права, особливо коли йдеться про Основний Закон України, який лежить в основі всієї системи законодавства; Конституційний Суд України згідно із ст. 50 Закону України «Про Конституційний Суд України» розглядає справи у провадженнях за конституційним поданням, конституційним зверненням чи конституційною скаргою та вирішує питання про відповідність Конституції України (конституційність) актів Президента України згідно із п.1 ч.1 ст.7 цього Закону; адміністративні суди згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України вирішують справи у позовному провадженні, зокрема за ст. 2 КАС України з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, зокрема за ст. 7 КАС України застосовуючи Конституцію України;

в) оскаржуваний указ Президента України має беззаперечно владний характер і відповідає загальновизнаним критеріям управлінського рішення, наведеним, зокрема, у Великому енциклопедичному юридичному словнику (під ред. Шемшученка Ю.С, вид-во «Юридична думка», 2012 р.): «Управлінське рішення – рішення, що приймається керуючим суб’єктом у процесі управління, в якому реалізуються надані такому суб’єкту владні повноваження і яке підлягає обов’язковому виконанню керованим об’єктом» (в цій справі: суб’єкт – Президент України; об’єкт – правові відносини учасників виборчого процесу, включаючи позивача;  владні повноваження – призначення дострокових виборів на підставах та у порядку, що визначені законодавством);

г) видання актів Президента України на підставі Конституції України і відповідно до встановлених нею повноважень Президента України не є перешкодою для їх оскарження в порядку адміністративного судочинства через порушення законодавства України – наприклад, Вищий адміністративний суд України задовольнив позов про скасування розпорядження Президента України про звільнення з посади голови місцевої державної адміністрації на підставі невідповідності Закону України «Про місцеві державні адміністрації» попри те, що Президент України призначає та звільняє голів місцевих державних адміністрацій відповідно до ч. 4 ст. 118 Конституції України[1];

ґ) посилання позивача стосовно незаконності встановленої оскаржуваним указом дати дострокових виборів та стосовно порушення встановленого законом права на вільні вибори вказують на те, що спір має вирішуватися в порядку адміністративного, а не конституційного судочинства.

Таким чином, судом першої інстанції було неправильно застосовано п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України і п. 1 ч. 2 ст. 19 КАС України, що призвело до постановлення незаконної ухвали.

 

  1. Суд першої інстанції передчасно вдався до вивчення обставин справи по суті на стадії відкриття провадження в адміністративній справі, протиставляючи змісту позову (оскарження незаконного Указу) власну оцінку обставин справи (конституційно-правові за природою відносини)

 

Правила адміністративного процесу на стадії відкриття провадження в адміністративній справі встановлені ст. 171 КАС України. Справа розглядається по суті після відкриття провадження у справі за правилами Глави 6 КАС України.

Відповідно до ч. 4 ст. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з’ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Таким чином, відповідно до вимог КАС України перевірка юрисдикційної підсудності справи передбачає оцінку судом змісту позовної заяви, а не суті спірних правових відносин, що має з’ясовуватися під час розгляду справи по суті.

Оскільки у позовній заяві Гладчука В.Ф. ставиться питання про законність (не конституційність) оскаржуваного акту Президента України, цю позовну заяву належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Однак суд першої інстанції передчасно вдався до вивчення по суті обставин справи на стадії відкриття провадження в адміністративній справі, нехтуючи безпосереднім змістом позовних вимог на користь аналізу обставин справи по суті з точки зору правових підстав прийняття оскаржуваного акту, і дійшов необґрунтованого висновку про перевагу конституційно-правового аспекту спірних відносин над правовими гарантіями захисту прав людини та законності виборчого процесу і прийняв незаконну ухвалу, яка перешкоджає розгляду справи і порушує право позивача на справедливий суд.

 

  1. Висновок суду першої інстанції про те, що розгляд справи за позовною заявою про незаконність Указу Президента України віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України – є неправильним, оскільки Конституційний Суд України не розглядає справи щодо незаконності та протиправності указів Президента України і взагалі не здійснює позовне провадження

 

Суд першої інстанції ухвалив, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України. Цей висновок є незаконним.

Позивач Гладчук В.Ф., оскаржуючи Указ Президента України В. Зеленського № 303/2019 від 21.05.2019 р., подав позовну заяву до Верховного Суду в порядку, передбаченому ст. ст. 160, 266 КАС України і вказав на незаконність зазначеного Указу: порушення ст. ст. 11, 12, 15, 30, 80 Закону України «Про вибори народних депутатів України», ст. 6 Закону України «Про вибори народних депутатів України», ст. 3 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України (конституційність) актів Президента України відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про Конституційний Суд України», коли розглядає справи у провадженнях за конституційним поданням, конституційним зверненням чи конституційною скаргою згідно із ст. 50 Закону України «Про Конституційний Суд України».

Позовна заява, подана Гладчуком В.Ф. до Верховного Суду, не є конституційним поданням, конституційним зверненням чи конституційною скаргою, а Гладчук В.Ф. у цій справі не є суб’єктом права на конституційне подання, конституційне звернення чи конституційну скаргу. Крім того, у позовній заяві в цій справі не ставиться питання про відповідність Конституції України (конституційність) актів Президента України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

Навіть якщо суд першої інстанції вважав, що розгляд позовної заяви потребує застосування норм Конституції України при правовому аналізі Указу Президента України В. Зеленського №303/2019,  це не могло бути підставою для віднесення розгляду позовної заяви до компетенції суду конституційної юрисдикції (де позовне провадження взагалі не передбачене законом), оскільки: по-перше, позивач не ставив питання про таке застосування, що й відрізняє підстави та предмет адміністративних й конституційних спорів; по-друге, адміністративний суд може застосовувати Конституцію України при правовій оцінці Указу Президента України В. Зеленського № 303/2019 відповідно до статті 7 КАС України, тому міркування суду першої інстанції стосовно необхідності застосування Конституції України при правовій оцінці даного Указу не перешкоджають відкриттю адміністративного провадження.

Статтею 266 КАС України передбачено розгляд Верховним Судом у позовному провадженні справ щодо законності (крім конституційності) указів Президента України.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України.

Юрисдикцію Конституційного Суду України визначено Законом України «Про Конституційний Суд України», що виокремлює конституційні справи не тільки за предметом, на чому акцентує суд першої інстанції, але й за особливим суб’єктним складом учасників конституційних справ та особливою формою документів конституційного провадження (до числа яких не відноситься позовна заява), що не було враховано судом першої інстанції.

Дійсно, відповідно до п.1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Конституційний Суд України» вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Однак зазначену норму не можна трактувати у відриві від інших норм цього закону.

Відповідно до ст. 50 Закону України «Про Конституційний Суд України»  формами звернення до Суду є конституційне подання, конституційне звернення, конституційна скарга.

Відповідно до ст. 52 Закону України «Про Конституційний Суд України»  суб’єктами права на конституційне подання є Президент України, щонайменше сорок п’ять народних депутатів України, Верховний Суд, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

Відповідно до ст. 54 Закону України «Про Конституційний Суд України»  суб’єктами права на конституційне звернення можуть бути: Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, щонайменше сорок п’ять народних депутатів України.

До жодної з перелічених категорій суб’єктів права на конституційне подання та конституційне звернення позивач Гладчук В.Ф. не відноситься.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Закону України «Про Конституційний Суд України»  конституційною скаргою є подане до Суду письмове клопотання щодо перевірки на відповідність Конституції України (конституційність) закону України (його окремих положень), що застосований в остаточному судовому рішенні у справі суб’єкта права на конституційну скаргу.

Таким чином, предметом конституційної скарги не може бути перевірка на відповідність Конституції України актів Президента України.

З системного аналізу ст. ст. 2, 5-7, 19, 266 КАС України та ст. ст. 7, 50-56 Закону України «Про Конституційний Суд України» вбачається, що до юрисдикції Конституційного Суду України не віднесені справи за позовами фізичних осіб про визнання протиправними актів Президента України на підставі незаконності таких актів.

Отже, суд першої інстанції порушив ст. ст. 2, 5-7, 19, 160, 266 КАС України та ст. ст. 7, 50-56 Закону України «Про Конституційний Суд України», помилково відносячи цю справу щодо незаконності та протиправності указу Президента України за позовною заявою Гладчука В.Ф. до юрисдикції Конституційного Суду України, і виніс незаконну ухвалу, яка перешкоджає розгляду справи та порушує право позивача на справедливий суд, передбачене ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

 

  1. Порушення оскаржуваною ухвалою права Позивача на справедливий суд та права на ефективний засіб юридичного захисту

 

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Поняття «спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру» у ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має автономне значення і поширюється на спори, зокрема, у адміністративних справах, стосовно захисту передбачених цією Конвенцією прав людини, зокрема, права на вільні вибори.

Статтею 13 тієї ж Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі за позовом Гладчука В. Ф. до Президента України Зеленського В. О. про визнання протиправним і нечинним Указу Президента України №303/2019 від 21.05.2019 р. «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України та призначення позачергових виборів», суд першої інстанції відмовився захистити право позивача на вільні вибори і вирішити спір щодо прав і обов’язків Позивача як виборця.

Отже, порушення процесуального закону, що призвело до винесення оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, яка перешкоджає розгляду справи, порушує і право позивача на справедливий суд, передбачене ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При цьому посилання суду першої інстанції на те, що дана справа відноситься до компетенції Конституційного Суду України, як показано вище, не відповідає законодавству: Позивач не може звернутися до Конституційного Суду України з позовною заявою, поданою у цій справі.

Таким чином, якщо б навіть оскаржувана ухвала відповідала вимогам КАС України (а вона не відповідає), неможливість оскарження позивачем порушення його права на вільні вибори актом Президента України є порушенням права позивача на ефективний засіб юридичного захисту, передбаченого ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

 

  1. Указ Президента України В. Зеленського № 303/2019 від 21.05.2019 р. виданий при здійсненні публічно-владних управлінських функцій і підлягає оскарженню до Верховного Суду

 

Суд першої інстанції вказав у оскаржуваній ухвалі, що конституційний процес дострокового припинення повноважень ВРУ та участь у цьому процесі Президента України не є формою реалізації управлінських функцій останнього і тому не може підпадати під контроль суду адміністративної юрисдикції.  Такий висновок суду першої інстанції є неправильним, оскільки Указ Президента України В.Зеленського № 303/2019 від 21.05.2019 р. виданий при здійсненні публічно-владних управлінських функцій і підлягає оскарженню в адміністративному суді.

Управлінське рішення – рішення, що приймається керуючим суб’єктом у процесі управління, в якому реалізуються надані такому суб’єкту владні повноваження і яке підлягає обов’язковому виконанню керованим об’єктом (Великий енциклопедичний юридичний словник під редакцією академіка НАН України Шемшученка Ю.С., вид-во «Юридична думка», 2012 р., с. 948).

Відповідно до ч. 1 ст. 102 Конституції України президент України є главою держави і виступає від її імені.

Відповідно до ч. 3 ст. 106 Конституції України Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.

Таким чином, укази Президента України як глави держави в процесі управління державою є обов’язковими до виконання в Україні, що відповідає всім критеріям управлінського рішення. Призначення оскаржуваним Указом дострокових виборів на підставі конституційних повноважень Президента України є здійсненням публічно-владних управлінських функцій і створює громадянський обов’язок Позивача як виборця взяти участь у призначених Відповідачем дострокових виборах.

 

  1. Встановлення оскаржуваним Указом Президента України дати проведення голосування виходить за межі конституційних відносин із призначення дострокових виборів і підпадає під дію Закону України «Про вибори народних депутатів України», тому цей Указ може оскаржуватися в адміністративному суді у справі щодо його законності (але не конституційності)

 

Суд першої інстанції зазначив у оскаржуваній ухвалі, зокрема, що посилання позивача стосовно незаконності встановленої оскаржуваним указом дати дострокових виборів не вказує на те, що спір має вирішуватися в порядку адміністративного, а не конституційного судочинства.

З таким висновком суду першої інстанції не можна погодитись.

Статтею другою оскаржуваного Указу №303/2019 «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України та призначення позачергових виборів» Президент України В.Зеленський призначив позачергові вибори до Верховної Ради України на 21 липня 2019 року.

Цей Указ було опубліковано на офіційному сайті Президента України в день його прийняття, а саме, 21 травня 2019 року, що підтверджується долученою до позовних матеріалів копією.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 16 Закону України «Про вибори народних депутатів України» позачергові вибори депутатів відбуваються в останню неділю шістдесятиденного строку з дня опублікування Указу Президента України про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України, виданого відповідно до Конституції України. Виборчий процес позачергових виборів депутатів починається з дня, наступного після дня опублікування Указу Президента України, зазначеного у частині третій цієї статті.

Таким чином, у відповідності до ч.ч. 3, 4 ст. 16 Закону України «Про вибори народних депутатів України» виборчий процес почався з 22 травня 2019 року та позачергові вибори депутатів мали відбутися 14 липня 2019 року, а не 21 липня 2019 року, як вказано в оскаржуваному указі.

Питання дати голосування визначається не Конституцією України, а Законом України «Про вибори народних депутатів України», тому позивач має право оскаржити до адміністративного суду зазначений акт Президента України з мотивів незаконності призначеної дати виборів.

 

  1. Справа за позовом Гладчука В.Ф. до Президента України В.О. Зеленського про визнання протиправним і нечинним Указу Президента України № 303/2019 від 21.05.2019 р. підсудна Верховному Суду відповідно до ст. 266 КАС України

 

Відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 266 КАС України адміністративні справи, зокрема, щодо законності (крім конституційності) указів Президента України розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження Верховним Судом у складі колегії Касаційного адміністративного суду не менше ніж з п’яти суддів.

Позивач Гладчук В.Ф., оскаржуючи Указ Президента України В. Зеленського № 303/2019 від 21.05.2019 р., подав позовну заяву до Верховного Суду в порядку, передбаченому ст. ст. 160, 266 КАС України і вказав на незаконність зазначеного Указу: порушення ст. ст. 11, 12, 15, 30, 80 Закону України «Про вибори народних депутатів України», ст. 6 Закону України «Про вибори народних депутатів України», ст. 3 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Питання про конституційність зазначеного акту Позивачем не ставилося.

Таким чином, оскаржувана ухвала не відповідає п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 266 КАС України.

 

  1. Прохання до суду апеляційної інстанції

 

Підсумовуючи викладене, судом першої інстанції порушено ст. ст. 2, 5-7, 19, 160, 266 КАС України, що призвело до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому розгляду справи та порушує права позивача на справедливий суд і на ефективний засіб юридичного захисту, передбачені ст. ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України

 

ПРОШУ:

 

Скасувати ухвалу Верховного Суду від 27.05.2019 р. у справі № 9901/275/19, якою відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом Гладчука Вадима Федоровича до Президента України Зеленського Володимира Олександровича про визнання протиправним і нечинним Указу Президента України №303/2019 від 21 травня 2019 року «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України та призначення позачергових виборів» і роз’яснено заявнику, що розгляд такої справи віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України, та направити справу для продовження розгляду до Верховного Суду.

 

3 червня 2019 року                                       Позивач  _____________________ В. Ф. Гладчук

 

Додатки на 9-ти арк.:

  • Квитанція про сплату судового збору
  • Копія статті «Управлінське рішення» у Великому енциклопедичному юридичному словнику
  • Копія апеляційної скарги з додатками для Відповідача

[1] Постанова Вищого адміністративного суду України від 11.12.2014 р. у справі № 800/323/14 за позовом про визнання протиправним та скасування Розпорядження Президента України № 857/2014-рп від 14 травня 2014 року «Про звільнення А. Руденка з посади голови Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області», URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/41921394

 

 

 

Джерело: gladchuk.info

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 2-06-2019 22:21 | Кількість переглядів 2471422 переглядів

Подiлитись посиланням:




Все про: , , , ,

Читайте по темі

Закрити
Вам подобається Спротив? Приєднуйтеся до нас!

Facebook

Twitter

bigmir)net TOP 100 статистика Rambler's Top100