А ви бачили, що вони з нашими жінками й дітьми робили в Бучі й Ворзелі? Ну як я міг не піти?
Їду потягом Львів — Харків у Гадяч до мами. Перші 4 години я в купе сама — вже й почитала, і поскролила, і пролітаючими пейзажами за вікном помилувалась. Врешті надумала лягати спати, як у Хмельницькому заходить в купе високий сивий чоловік у формі військового. Він дуже тихо привітався і спочатку якось дивно постійно відвертався в інший від мене бік. А потім сів і чітко говорить: “Вибачте, будь ласка, за ці соплі. Я ще зовсім трішки поплачу. Якщо вам заважає, я вийду в тамбур”. Я спочатку розгубилась, бо не зрозуміла, про що він. А потім вже побачила його червоні, запухлі, зовсім мокрі очі.
Так ми познайомились із Льонею. 52 роки, з села в 80 кілометрах від Хмельницького. Дружина Натулька, двоє дітей, хату сам побудував перед вторгненням. Служить у піхоті, їде назад на нуль після 15-денної (плюс два дні на дорогу) відпустки, що її дали вперше за два роки. Льоня — будівельник, мобілізувався після вручення повістки. “А ви бачили, що вони з нашими жінками й дітьми робили в Бучі й Ворзелі? Ну як я міг не піти?”
Поки ми говорили, в нього час від часу світився екран телефону — Натулька. “Та ну не плач ти, все, заспокойся”. Відключається і сам починає знову плакати, а через якийсь час вже він їй дзвонить — ну що, заспокоїлась? А потім до мене: “У мене донька як ти”. І сам до себе шепотом: “Я вже, мабуть, не повернусь.” Згодом, трохи подумавши, — а може й повернусь. Посміхається і ще одну сльозу ковтає. Я хочу знайти правильні слова (ніби вони існують), переконати його, що все буде добре. Кричати, що все це несправедливо, і що ніхто з нас не повинен через це проходити. Натомість давлюсь своїми сльозами і безсиллям. Тепер вже він мене заспокоює, просить вибачення за те, що засмутив. Він узагалі дуже часто в розмові просить вибачення. А ще каже — плакати добре, мені тепер подобається плакати. До війни я плакав хіба в дитинстві.
Я все ж ніби говорила з ним, переконувала, що вони для нас герої, щоб нас би без них не було. Хоча зараз це все в тумані. Зранку я виходила в Полтаві, а він їхав далі в Харків. Прощаючись, сказала: “я буду за вас молитись. Дякую вам.” Він відповів: “Мені буде легше там, знаючи, що ми захищаємо таких, як ти”. Може вперше за ці два роки в той момент я відчула, що від мене є справжня користь.
Zhanna Lupynos, фейсбук
Коментарі
Дата публікації: 12-05-2024 8:55 |
переглядів

Читайте по темі
-
Диктатор Зеленський має сісти в тюрму за держзраду та знищення найкращих підрозділів ЗСУ на Курщині. Розслідування –
-
Звільнення Ленура Іслямова — це диверсія Зеленського проти кримськотатарського руху зі звільнення України від російських загарбників –
-
На Донбасі рашисти готують одразу 4 котла для ЗСУ! У кожного «пройоба» та державної зради є ім'я –
-
Терористична атака російських загарбників на Запоріжжя. #russiaisaterroriststate треба виключати з ООН за тероризм та геноцид –
-
Свідчення Наталії Власової про тортури російських терористів з мгб днр –
-
росіяни йому зривали нігті на ногах –
-
Чому росія окупувала 2800 кв. км території України у 2024 році? Розслідування –
-
Хто знає історію той розуміє, що тим російським ворогам не можна довіряти, бо нема в них ні честі, ні совісті... Розслідування –
-
Тримаймося. Заради тих, хто сьогодні цілує нас з неба –
-
Україна не має давати майданчики для російської опозиції. Немає там ніякої опозиції –
-
Деякі тіла загиблих морпіхів ми змогли забрати через пару місяців. Чи причетний до цих подій генерал Содоль? –
-
#Какаяразница – она жива или мертва? –
-
За російський танк – 48 720 грн — Міноборони України заявило, що військовослужбовці можуть отримати грошову винагороду за знищену техніку ворога –
-
«Росіяни змусять нас атакувати вас, європейців, у складі їхньої армії», — швейцарська газета Blick пише про геноцид Сирським найкращих солдат ЗСУ –