Як Україна допомагає білоруському диктатору Лукашенку у розправі над політрепресованим опозиціонером Коктишем

Європейський суд з прав людини призупинив екстрадицію рок-музиканта Ігоря Коктиша до Білорусі, але через прогалину в українському законодавстві він змушений чекати на остаточне рішення під вартою.

Спосіб посадити за ґрати

Фронтмен рок-гурту «Млечный путь» Ігор Коктиш був лідером молодіжної гуманітарної асоціації імені Боско в Барановичах (туринський священик Іоан Боско, який жив у ХІХ ст., уславився піклуванням про молодь, особливо з бідних родин), автором ідеї створення всебілоруського «Неформального молодіжного руху». Метою цієї організації є боротьба за громадянську свободу. Як християнин-католик, Ігор пропагував здоровий спосіб життя, протиставивши його наркоманії та алкоголізму серед молоді. Майданчиком для поширення інформації про ці принципи стали організовані ним рок-фестивалі.
На зламі тисячоліть влада відмовила в реєстрації «Молодіжної гуманітарної асоціації». Тоді Ігор скликав з’їзд лідерів молодіжних організацій з усієї Білорусі. Після цього Коктишу почали погрожувати працівники міліції. Якось при свідках — під час репетиції — йому сказали: якщо не припинить свою діяльність, знайдуть спосіб посадити його за ґрати.

22 січня 2001 року була вбита родичка бас-гітариста «Млечного пути». Хоча її близькі знали особу, котра раніше вимагала в жінки гроші, міліція за підозрою в скоєнні злочину затримала Коктиша та його приятеля Ламейка (прізвище змінено з етичних міркувань). Для обох настали місяці тортур. У хворого на бронхіальну астму Ігоря забрали ліки «Астмопент» і кинули до камери, температура у якій не перевищувала часом 25 градусів морозу. Ламейко під тиском дав «свідчення» (від яких на суді відмовився), нібито жінку позбавив життя Ігор.

У грудні того ж року судова колегія з кримінальних справ Брестського обласного суду виправдала Коктиша і його приятеля. Висунуті проти них обвинувачення не підтвердилися під час судового слідства, зазначено у вироку. Зокрема, результати дактилоскопічної експертизи засвідчили, що відбитки пальців не належать підсудним (кому саме, правоохоронці не дали собі клопоту з’ясувати). Зі звіту кримінологічної експертизи волокнистих матеріалів випливає, що об’єктом її дослідження було пальто Ігоря. Однак у протоколі обшуку зазначено: вилучені майка, штани і документи. Пальта не вилучали! Алібі Ігоря (вбивство було скоєне в місті Ганцевичі, а він у той час перебував у Барановичах, у тамтешній філії Білоруського комерційного інституту, де навчався на факультеті правознавства) органи попереднього слідства не спростували. Крім того, констатував суд, до обвинувачених застосовувалося насильство, а докази, отримані з порушенням закону, не мають юридичної сили і не можуть бути покладені в основу обвинувачення. Тому суд визнав Коктиша і його приятеля невинними та виправдав через те, що їхня участь у вбивстві не доведена.

Першого лютого 2002 року Верховний суд Білорусі залишив вирок без змін. У своєму вердикті найвища судова інстанція також звернула увагу на алібі Ігоря і на фізичний та психологічний вплив на обвинувачених. Отже, обласний суд вчинив правильно, коли визнав, що «зізнавальні» свідчення Ламейка були отримані з порушенням кримінально-процесуального законодавства, тому не мають юридичної сили.

Ігор поїхав відновлювати здоров’я до Криму, а тим часом, а саме 18 травня, постановою президії Верховного суду Білорусі вирок Брестського суду був скасований, а справу передано на нове розслідування. Коктиш вирішив не повертатися на батьківщину, адже вітчизняна Феміда в нього довіри не викликала.

Порушення права на свободу

Невдовзі Ігор одружився з житомирянкою Іриною Тютюнник, створив разом з нею гурт «Ендорфіни», часто давав концерти. Отримав ідентифікаційний код, не раз перетинав кордон. Перед одруженням дістав довідку про те, що не перебуває в розшуку (вона є обов’язковою для іноземців).

Тому громом з ясного неба став арешт Коктиша в червні 2007-го в Севастополі, де він відпочивав з дружиною. За її словами, відбувалося це навіщось за участі цілої групи затримання, яка зробила кілька пострілів у повітря, із застосуванням грубої фізичної сили, що призвело до пошкодження нирки затриманого. З’ясувалося, що білоруські правоохоронці оголосили Ігоря в міжнародний розшук ще 2002 року. Весь цей час він не переховувався, як музикант давав інтерв’ю, в тому числі й Першому національному телеканалу України, тож за бажання його могли заарештувати ще п’ять років тому. На думку Ірини Тютюнник, пояснення таких нелогічних дій правоохоронців має політичне підґрунтя. Під час президентських виборів у Білорусі 2006 року Коктиш підтримав опозиційного кандидата Олександра Милинкевича, створив для його штабу агітаційну відео- та аудіо продукцію, поширював через Інтернет звернення до співвітчизників. Це й спровокувало «запізніле» затримання.

Суддя Балаклавського районного суду Севастополя видала санкцію на взяття Коктиша під варту на термін 40 діб. А 24 липня з Генеральної прокуратури України повідомили, що від білоруських колег надійшов запит на екстрадицію Ігоря згідно зі ст. 60 Мінської конвенції «Про правову допомогу в цивільних, сімейних і кримінальних справах». Тож Коктиша мали тримати під вартою безстроково, що й було оформлене постановою того самого Балаклавського райсуду.

Ірина Тютюнник почала шукати порятунку для свого чоловіка в Європейському суді з прав людини. У жовтні 2007-го він призупинив екстрадицію білоруського опозиціонера, доки його справа не буде розглянута.

Того ж року, 10 грудня, у Всесвітній день прав людини, під час засідання Парламентської Асамблеї Ради Європи один з доповідачів закликав підтримати звернення правозахисників з проханням не видавати Коктиша білоруській владі. Акцію на його підтримку провела «Міжнародна Амністія», надіславши сотні звернень до уряду України з проханням не допустити екстрадиції.

Ігор перебуває в Сімферопольському слідчому ізоляторі № 15 рік і сім місяців. Як довго це ще триватиме, невідомо: хоча Євросуд і надав справі білоруського рок-музиканта й опозиціонера статус пріоритетної, її розгляд може розтягтися на роки, адже ця міжнародна інстанція перевантажена. На всі звернення Ірини до Генпрокуратури України з проханням обрати Коктишу на цей час інший запобіжний засіб — випустити на підписку про невиїзд — надходять стереотипні відповіді: це не передбачено законодавством.

Чи правомірно, що за таких умов людина, чиєї вини не доведено, змушена чекати на рішення Європейського суду під вартою протягом невизначеного терміну?

— Міжнародними стандартами це допускається, але за наявності відповідних норм у національному законодавстві, де зафіксовані певні гарантії. У нашому їх немає,— прокоментував ситуацію голова правління Української Гельсінської спілки з прав людини Аркадій Бущенко (центр правової допомоги Харківської правозахисної групи, до якого він належить, надає Ігореві підтримку в Страсбурзькому суді).— Водночас є рішення Євросуду у двох справах (Солдатенка і Новика), у якому зазначено: таке тримання є порушенням ст. 5 Європейської конвенції з прав людини (права на свободу та особисту недоторканність).
Імовірно, страсбурзька Феміда ухвалить рішення на користь Коктиша. Можливо, тоді й будуть внесені зміни до відповідних законів, щоб надалі не виникали такі справи-клони проти України.

Ніна КЛИМКОВСЬКА

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 23-03-2009 20:58 |  переглядів