21.11.2024 18:59 | Попередня версія sprotiv.org | Наша кнопка | Read sprotiv.org in English | Зробіть Ваш внесок | Розміщення реклами | Зробити стартовою

Володимир В'язівський: Наша, класна Україна буде

Vyazivsky Volodimir1В'язівський Володимир Михайлович, депутат Верховної Ради України (№47 в списку), член фракції Блоку «Наша Україна — Народна самооборона» (з 11.2007), секретар Комітету з питань соціальної політики та праці (з 12.2007).

Народився 21 січня 1963 року у селі Сопошин, Жовківського району, Львівської області. Українець,  батько Михайло Григорович (1939) — шахтар, зараз пенсіонер; мати Стефанія Іванівна (1943) — пенсіонерка; дружина Наталя Богданівна (1966) — викладач музики Червоноградської школи мистецтв; син Юрій (1997). Освіта: Червоноградський гірничий технікум (1982), «Гірнича електромеханіка»; Ленінградський гірничий інcтитут (1987), гірничий інженер-електрик, «Електрифікація і автоматизація гірничих робіт».

Розкажіть будь ласка про свої захоплення. Який останній фільм дивилися, яку книгу читали, можливо, ходили в театр?

Люблю активний відпочинок на природі. Днями катався з сином на лижах. Недалеко від Львова, дві години їзди, гора Плай.

А, взагалі , книги читаєте?

Читаю багато всього. Особливо, як секретар комітету соціальної політики і праці, багато всього перечитую, бо маю досвід, що голосуємо по одному, а можуть підсунути протокол інший. Перелопачую багато документів, які пов`язані безпосередньо з роботою комітету соціальної політики і праці. Як член партійної групи «Наша Україна», відповідальний за соціальний напрямок, і всі законопроекти, які йдуть через мій комітет, (а їх дуже багато), особливо від опозиції, і частково від влади… Їм треба дати оцінку, а тому доводиться багато працювати у цьому законодавчому полі, щоб не підвести своїх колег, висловити аргументовані позиції, і у подальшому ми матимемо можливість відстоювати їх у Верховній Раді. З художньої літератури починаю щось читати,  не вистачає часу, потім згадую, але попадає інша гарна книга, починаю наново. Здебільшого, це з того, що колись вже прочитав, а тепер хочеться поновити, згадати. Зараз є багато цікавої  історично-документальної літератури, багато фактажу, який треба знати політикам і простим громадянам. Раніше все це було під сімома замками, а Ющенко і  Наливайченко відкрили доступ до багатьох документів, відкрили багато цікавих історичних довідок. Це вже не міркування окремого політика, це — зафіксовані  партійним апаратом документи, про те, що дійсно репресії мали місце у житті людей.

Тобто, Вас вабить активний відпочинок ніж, скажімо, перегляд фільмів з сім`єю?

Я не стою осторонь кіно. Нині його дуже багато. Хоча кількість це не завжди якість, але за останній час рідко мені траплялись нецікаві сюжети. Кіноіндустрія продукує хороші речі.

Слідкуєте за новизною у кінематографі?

За тим слідкують моя дружина і мій син, якому дванадцять, влітку буде тринадцять років. Я поділяю їх думки. Але виходячи з того, що мало часу проводжу з ними, не завжди погоджуюсь, але переходжу на їх сторону і дивлюсь те, що вони мені запропонують.

Розкажіть щось про Ваш життєвий шлях. Де Ви навчалися, де працювали і що Вас привело у партію «Наша Україна»?

Навчався в школі, як усі. В подальшому в місті Червоноград Львівської області – це шахтарська столиця галицького краю – закінчив відповідно Червоноградський гірничій технікум, після чого вступив у Ленінградський гірничий інститут, працював і підземним електрослюсарем, і гірничним майстром. Потім почалися буремні часи – 88-89-й – перші страйки в Радянському Союзі, які проводили шахтарі, я теж тоді був делегований у червоноградський міський страйковий комітет. Тоді то була дуже впливова структура, до нас дослухалися всі. Окрім соціально-економічних вимог, які ставили страйкарі, в Червонограді був політично активний страйковий комітет. Саме тому ми поставили питання про знаття пам`ятника Леніна в Червонограді, і першими в Радянському Союзі, саме завдяки шахтарям, цей пам`ятник зняли. Це був початок. Одночасно тоді засновано і товариство української мови.  Був учасником установчого з`їзду руху, потім страйкарі мене делегували на з`їзд, і вже там мене обрали відповідальним секретарем всеукраїнського об`єднання страйкових комітетів. Тож на початку 90-х років був комітет. Мене делегували і підтримали тоді від демократичних сил при обранні до обласної ради. Був депутатом першого демократичного скликання. Мав за честь обирати головою обласної ради В`ячеслава Чорновола, багатьох однодумців, з якими зараз підтримую досить хороші стосунки. Далі робота в Києві і у страйковому комітеті, був помічником народного депутата. Коли вже одружився, повернувся назад в рідне місто Червоноград, звідкіля є моя дружина, і вже там на місті працював помічником народного депутата. Наступним кроком у кар’єрі стала посада заступника міського голови Червонограда, саме у сфері соціальних і гуманітарних питань. Потім знову частково у Києві. Так склалося моє життя, що довгий час плече о плече довелось йти з фантастичним чоловіком, від якого багато чого навчився, з Петром Олійником. Він нещодавно помер, хай з Богом спочиває. Це була надзвичайно працездатна людина, великої любові, дуже багато було чому навчитися. І якось так йшли ми по життю спільно, допомгаючи один одному. Потім Помаранчева революція. Олійник був керівником Львівського штабу Віктора Ющенка, а я його заступником. Він стає головою адміністрації, а я на якійсь період іду в обласну адміністрацію керівником апарату, заступником голови обласної адміністрації. Але потім я звідти виходжу і прив`язуюсь до виборчої компанії. Однією ногою в адміністрації, а іншою в штабі. Теж працював безпосередньо над виборчою компанією 2006 року. Мене делегували мої однопартійці, і я був обраний народним депутатом попереднього п`ятого скликання. Ми тоді разом з тією частиною «стійких» хлопців здавали свої мандати, щоб переобрати, підсилити себе. Ну а тепер знов був обраний народним депутатом уже ганебного шостого скликання.

Чому ганебного?

Тому що з приходом Януковича до влади переформатували конституційним судом в один момент, в одну ніч усю систему влади в державі. У Верховній Раді деградація  проходила досить специфічно, багато хто на закритих з`їздах переформовував списки, потім ввів їх в парламент, потім перевів у статус «кнопкодавів», потім «пустушок» і зараз залишилось щось дуже примітивне. Головний аргумент при прийнятті рішень – це підняття руки. Рука піднята – тиснеш зелену кнопку, інша поза руки — тиснеш червону, або не тиснеш взагалі. А головний аргумент для опозиції – це кулак і табуреткою по голові. В такому парламенті, звісна річ, немає охоти працювати. Є цілий ряд пропозицій, які ти опрацьовуєш. А ці законопроекти просто всі йдуть у смітник. Тільки нерозумна влада може так робити, а вона не може довго бути. У мене є сподівання на те, що люди мудріші ніж ця влада, і швидко зрозуміють, з ким вони мають справу. Таку владу просто прийдеться прибрати.

Взагалі прокоментуйте рік перебування Януковича при владі.

Можливо найгірше нас чекає ще попереду. Бо з тих ініціатив і з того, як ця влада працює, можна зрозуміти тільки одне: бажання всепоглинної влади призведе до того, що вони луснуть. Бо, коли береш на себе багато влади – значить береш на себе багато відповідальності. Вся ця влада централізована, тепер не можна навіть тикнути пальцем на Азарова чи там на Тигіпка, вони призначені однією людиною. Не можна тикнути на Верховну Раду чи на більшість, бо хтось по мобілці каже піднімати руку, щоб голосувати, чи не піднімати. Це теж з Банкової, тобто вся концентрація влади на Банковій. Рішення судів теж тепер з Банкової. Якщо Конституційний суд можна було зґвалтувати, і він прийняв таке рішення, усіма іншими судами тим більше можна керувати з Банкової. Вся відповідальність: судова, законодавча, виконавча, сконцентрована на одній особі. Чи є там голова, щоб могла нею розпорядитися, ох який великий сумнів, бо коли мені дехто говорить в телеефірах: «Янукович сконцентрував владу для себе, щоб провести економічні реформи, розуміючи, що вони можуть бути непопулярні». Не вірю. Не бачу тих реформ. Просто їх немає. А якщо вони кажуть, що це будуть непопулярні реформи, то влада показує своє невміння працювати. Це означає, що вони наперед знають: «ми такі недолугі, ми щось таке втнемо, що воно обов`язково вилізе боком українцям». А значить треба сказати, що вони будуть болючі. Так зробіть так, щоб це були ефективні реформи. Щоб хтось крім них відчув, що ці реформи для країни. Бо коли так звану пенсійну реформу пропонують, я запитую. Роботодавці кажуть, ні нам та реформа нічого не дає. З профспілками спілкуюся офіційними, неофіційними теж кажуть: «Боронь Боже, нічого хорошого для працівника не дають. Спілкуємося з міністерством фінансів, там кажуть: «Ну біля двох мільярдів можна зекономити». А боргів скільки? «Ну двадцять мільярдів, це щонайменш». Теж не в`яжеться. Тоді питається, ви державою колотите, судді звільняються, військові звільняються, кожен думає, яки би то вже вискочити на пенсію, а на виході ж то нічого. Тобто ми говоримо, що ця влада не здатна ефективно працювати, бо команда, яка там зібралася – це таке пострадянське бачення держави. І сліпе копіювання сьогоднішньої Росії. То теж показує неефективність. То добре Росії поки  вона має газ, нафту, і завдяки подорожанню нафти, вони ще утримуються на плаву. А наші ж за рахунок чого хочуть витягнути? За рахунок одного українця, щоб його зробити злиденним, і показати, що ми можемо будувати стадіони і на цих стадіонах половину фінансів красти. Ну це не є вихід для держави. Казати, що ми проведемо Євро в нас в державі, і тим покажемо нашу європейськість? Хто приїде в ту державу, якщо тут будуть злидні ходити по вулиці. Як свого часу було теж, пам`ятаєте, в автомобілях коли водій йшов, знімав двірнички, щоб не цупили. Бо їх можна було продати-перепродати. Ви хочете привести до такого стану? Що європеєць приїде, а в нього двірнички будуть цупити, або більш нахабніші магнітоли витягувати? Якщо ви таке хочете збудувати і «приїжджайте на наше Євро», так ніхто не приїде на таке «Євро». Ат ті, хто приїдуть, надовго запам`ятають Україну і вже ніколи не захочуть сюди повернутися. І нерозумно говорити ще про якусь зимову олімпіаду. Хлопці, заспокойтеся, немає стільки грошей. Нічого у Вас не вийде.

Добре, а щось гарне зробив Янукович, на Вашу думку?

Своєю примітивністю і накатом він почав об`єднувати українців. Ющенко свого часу так коло себе об`єднав пів-України. А цей почав об`єднувати. Коли на податковому майдані і Луганські і Львівські підприємці стояли, і гаряче завершувала жіночка російською мовою, пам`ятаю, «слава Україні» — я зрозумів, Україна буде. Уже без Януковича. Наша, класна Україна буде.

Кого Ви бачите наступним президентом?

Думаю, що для того, щоб викристалізувати наступного президента, ми маємо пожити ще пару тих буремних років. Знаєте, як графіт під великим тиском перетворюється в алмаз. От так само і зараз. Я не знаю, хто б це міг бути. Але події дадуть їм змогу викристалізуватися і стати тими, за ким підуть люди.

Це буде хтось новий? Чи повернемося до чогось старого?

Без виключення. От без виключення. Всі. Хороші і погані зможуть себе показати в цей критичний час максимально ефективно і зможуть запропонувати ефективний план дій і будуть підтримані громадою.

Повернімося до Вас. Автором яких законопроектів Ви є?

Здебільшого це стосувалося соціальних аспектів. Останній законопроект стосувався допомоги сім`ям, де є дитина-інвалід, а хтось з батьків помер. Тоді сім`я ще в гіршому стані. Мати біля дитини, яка потребує допомоги, батько щось заробляє і кошти йдуть на сім`ю. Я зіштовхнувся з конкретним випадком і це стимулювало мене до такого законопроекту. Якщо батько помирає, то виходить так, що на дитину іде виплата по втраті годувальника, а мати  не може сама заробляти, бо сидить біля дитини. Але вона ж теж була утриманкою, по великому рахунку, у свого чоловіка. Тому цей законопроект дасть змогу отримувати ту пенсію не тільки дитині, а й дружині. Це просто з життя. Тому воно мені найбільше запам`яталося. Бо я знаю ту сім`ю і ряд інших сімей, що опинилися в такій скрутній ситуації. Це не досить суттєво у соціальному просторі. Але найбільш вразливо, і тому я вважаю, що влада саме у такі моменти повинна підставити своє плече. 

У Вас все вийшло? Законопроект прийняли?

Законопроект є. Коштів потребує мінімально, але знову ж таки чи та влада буде витрачати мільйони на своє утримання, чи знайде тисячу гривень, щоб таким бідним сім` ям допомогти – я не знаю.

Тобто законопроект у стадії розробки?

Він вже є. Він поданий, підтриманий профільним комітетом,  пройшов ті етапи, коли він буде включений на розгляд Верховної Ради. Але як в той час спрацює «рука» під керівництвом Банкової, тут вже прогнозувати тяжко.

Успіхів. Також Ви брали учать у Податковому майдані. Розкажіть про нього.

В той час я перебував у Львові, як голова Львівської обласної організації «Наша Україна». Приходили підприємці, яким блокували виїзд автобусів. Треба було допомогти, щоб вони могли приїхати сюди. Виникали питання щодо проведення мітингу. А тому, щоб підстрахувати, бо в останній момент та заявка могла бути скасована, я приходив на такі віче. У будь-якому випадку офіційно повідомляв міліцію, яка там була присутня, що якщо дадуть команду не дозволяти проведення цього мітингу, то я проводжу зустріч з виборцями на болючу їх тему. І тоді вже були юридичні підстави захистити тих організаторів, при проходженні тих акцій. Тож проводився ряд заходів по допомозі на місцях. Знаю мої колеги теж в областях допомагали підприємцям висловити свою позицію і максимально їх  тому юридично захистити.

А які у Вас плани на майбутнє? Що Ви збираєтесь робити? Можливо, якийсь новий законопроект? Кар`єрний зріст?

У Верховній Раді цього скликання важко спрогнозувати, чи певні ініціативи будуть прийняті. Але однозначно я і мої колеги, як ініціювали так і будемо ініціювати нові законопроекти. Бо маємо показати суспільству і всім, хто ще вчора був зачарований владою януковича-азарова, що те не та влада.  Це може стосуватися у багатьох моментах саме таких соціальних аспектів. Коли піднімаєш соціальне питання, ті це питання не тільки для західної України, це дії по всій території. У найбідніші часи, держава мала б підставити своє плече. Люди мають сподіватися, що держава це і буде робити. А тому ми будемо ініціювати, у тому числі і як секретар комітету соціальної політики і праці, будемо ініціювати ті закони, які максимально допомогли би тим людям у скрутний економічний час. Є ряд питань, коли сьогоднішня влада змушує нас працювати як народних депутатів. В контексті захисту конституційних прав українців. Коли у Донецьку і Луганську закривають  українські школи, не будь-які, а саме українські. Хоч вони стоять поруч з російськими. Потім переслідування людей за їх політичні погляди. Тих хлопців, що у Івано-Франківську, звинувачення у підриві пам`ятника Сталіна. Є ряд питань, коли сьогоднішній репресивний апарат працює над тим, що активних людей кидає в буцегарні. Їм треба підставляти плече, давати знати, що вони не одні, що навколо них є  політики, які будуть максимально їм помагати. Максимально їх юридично оформляти, якщо влада не дасть змоги їм проявляти себе. Треба проводити зустрічі з народними депутатами. Якщо є таке право, будемо і його використовувати. Юридичний захист тих,кого зараз влада в політичний спосіб переслідує. Нам треба навіть при цьому режимі робити все, щоб ми ставали сильнішими. А іншого випадку стати сильнішими – коли тебе б`ють – немає.

Ми маємо ставитися відповідально до кожної речі, за яку беремося. Ми ще не настільки українська держава, щоб так швидко розслаблятися. Дуже багато ще треба прикласти зусиль, щоб ми стали саме демократичною українською державою.

 

Спілкувалася Альона Бабко, sprotiv.org

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 6-03-2011 21:29 | Кількість переглядів  переглядів

Подiлитись посиланням:




Все про: , , , , , , , , , , , , , ,

Читайте по темі

Закрити
Вам подобається Спротив? Приєднуйтеся до нас!

Facebook

Twitter

bigmir)net TOP 100 статистика Rambler's Top100