Катування в Україні як воно є

(перелік подій) У п’ятницю 12 жовтня 2007 року, приблизно о 8-й годині, йдучи від свого дому до автостоянки біля стадіону «Авангард» у місті Новоград-Волинський Житомирської області, переходячи дорогу до Марчука назустріч підійшли два молодих чоловіки. Порівнявшись з хлопцем, вони раптом накинулись на нього та почали його бити кулаками по голові та по тулубу, збили його з ніг. Один з них витяг з куртки гумову дубинку та вдарив хлопця по голові. Той почав кричати та кликати на допомогу людей. Ті його ще сильніше били. Раптом біля них зупиняється авто 99-ої моделі «жигулі» і з неї вискакують ще декілька чоловіків та починають всі разом бити хлопця і намагаються затягти його до машини. Хлопець переляканий, кричить, кличе людей допомогти та викликати міліцію. Вони його піднімають, відривають від землі, голова хлопця уже опиняється на мить у салоні, але він чіпляється за двері руками. І чоловіки ніяк не можуть засунути його туди, тоді один з них, б’є кулаком хлопця в око, Марчук продовжує триматися, тоді ще один бризкає йому в очі газовим балончиком. Хлопцю запекло в очі, і він схопився за обличчя, тоді молодики надівають йому наручники на руки. З іншого боку відкриваються двері машини і в салон сідає чоловік, який силою затягує Романа в машину. Вони теж сідають в машину і їдуть у бік м. Житомира. По дорозі вони були розлючені та били його в груди, по голові і обличчю. Десь біля села Романівка, з’їхавши з дороги на узбіччя, вони зупинились, витягли хлопця з машини і знов били. Дочекавшись ще одну машину, вони знов вирушили до м. Житомир. Одразу ж натягнули йому кепку на обличчя та натягнули на голову целофановий пакет чорного кольору. Хлопець спробував їм сказати, що йому не має чим дихати, а вони його тільки б’ють по голові і кажуть, щоб той мовчав, а то буде гірше. Привезли вони Марчука до Житомирського управління УБОЗу. Заводять його до кабінету на самому верхньому поверсі, та одразу кидають його обличчям на підлогу і починають бити по всьому тілу, один з них б’є хлопця в пах. Через деякий час, вони заставляють його підписувати якісь папери, той відмовляється, вони знов б’ють хлопця по голові. Потім приводять двох понятих та кажуть їм підписати якісь папери. Опісля вони вже їхали по якійсь вулиці в Житомирі. Марчука повезли до суду. В кабінеті судді вже сидів працівник УБОЗу, який, напевно, з суддею вже про все домовився. Хлопець почав казати судді, як його затримали та що з ним робили. Суддя навіть не слухаючи його, виписує на нього арешт на сім діб. Привозять хлопця знов до відділу УБОЗ. Розлючені тим, що він казав у суді, вони знов б’ють його. Потім вони везуть його до лікарні, де йому роблять знімок легень, та де його оглядає лікар. Лікар питає як самопочуття, а хлопець у відповідь каже, що погано, болить голова та нудить. Лікар вимірює у нього тиск та виходить. А весь цей час з хлопцем постійно знаходиться працівник УБОЗу, і тільки но вийшла Лікар, він відразу покликав з коридору інших УБОЗівців. Вони заходять, той їм каже, що хлопець знов жаліється, і вони декілька разів б’ють його по голові кулаком, а виходячи з кабінету кажуть лікарю, що із хлопцем все гаразд. Привозять його знов у відділ УБОЗу та починають його знов розлючено бити. Ставлять його до стіни обличчям, збивають ноги в сторону, щоб він сів на шпагат та б'ють на підлозі. В цей час наручники у хлопця на руках за спиною. Його скручують, по всякому заламують руки доверху, другий сідає йому на спину і тягне за ноги то одну , то другу, то дві разом, і так продовжується декілька годин. Кожного разу даючи йому відпочити по 5 хвилин. Все це безкінечно продовжується, близько 12-ої чи о 1-й годині ночі його привозять до спец прийомника в м. Житомир. Оформляють хлопця та кладуть у ліжко в якійсь камері. Там знаходяться ще декілька чоловіків, які бачать, що хлопець побитий та підносять йому попити води. Марчук заснув. Наступного дня (субота, 13.10), з самого ранку його знов забирають убозівці та привозять у своє управління, у той самий кабінет. В тому кабінеті, працівники УБОЗу, двоє з них великого зросту та міцної тілобудови, молоді, які постійно з нього знущаються. Ім’я одного товстого, хлопець запам’ятав, його звали Юра, іншого ім’я хлопець не пам’ятає. Вони знов примушують його підписувати папери. Він відмовляється і його знов б'ють, становлять його на розтяжку, заламують руки та ноги. Дають кілька хвилин відпочити та знов продовжують. Постійно наносять йому удари по голові. Йому болить голова, все навколо обертається, темніє в очах та нудить, а вони б'ють і знущаються доки хлопець не втрачає свідомість. Коли приходить до тями, то виявляється, що він весь мокрий, а один з них тримає вату змочену нашатирним спиртом у хлопця під носом. Катування продовжується. На протязі усіх цих днів, вони ще декілька разів приїздили до хлопця. А в середу його викликають з камери. Там він бачить тих самих убозівців. Вони побачили його і одразу ж вийшли на двір. На діжурці був якийсь чоловік, він побачив Марчука та спитав у працівників ІТТ, хто це і чому це у нього синяк під оком? “Ведіть його сюди”. Марчука підвели. Чоловік представився прокурором. Почав зачитувати Марчуку папери, та спитав, чи правда що там написано, що його затримали у Житомирі і що він лаявся. Марчук сказав, що ні і розповів як усе відбулося. Прокурор звернувся до працівників ІТТ, “Де ті Убопівці? Людина заперечує, і я маю розібратися в чому справа, зараз буду проводить очні ставки". Марчук почав пояснювати прокурору, що боїться розправи за скаргу, що вони його знов будуть бити як і раніше і відмовився писати пояснення та скаржитись. Прокурор почав збиратись і йти, і сказав, що ще прийде. Коли він пішов, убозівці забрали Марчука до свого управління, працівники ІТТ розповіли їм, що Марчук розповів прокурору, що він скаржився. Ті стають розлючені, і починають його знову бити, примушувати підписувати папери. Марчук відмовляється, вони знов скручують його, зв’язують та підвішують на трубу. Потім відвозять в ІТТ. Наступного дня, у четвер, прокурор знов приходить в ІТТ. Марчука викликають до нього. Прокурор починає заспокоювати Марчука та каже, що хлопець побитий і що потрібно описати усі ті події. Марчук боїться і відмовляється. Прокурор каже, що ніхто про скаргу знати не буде, що він нікому її не покаже і, що гарантує Марчуку захист, і що більше Марчука бити не будуть. Після цього вони йдуть з прокурором у слідчу кімнату, щоб працівники ІТТ нічого не чули. Марчук вірить прокурору і розповідає усе те, що з ним робили протягом тих днів працівники УБОЗу. Всю розповідь було викладено в скороченому вигляді на папері. Прокурор обіцяє, що прийде на слідуючий день, до того як Марчука заберуть. Наступного дня (п’ятниця 19.10) Марчука забирають о восьмій годині працівники УБОЗу та везуть у місто Київ. У Києві Марчука відвозять до Оболонського районного відділу. Там піднімають на верхні поверхи, десь на третій, і починають водити по кабінетах та опитувати різні працівники міліції. В одному кабінеті, разом з Київськими працівниками міліції сиділи і Житомирські. Починають опитувати Марчука та кажуть, щоб той ставив підписи на якихось паперах. Марчук починає говорити, що йому зле, болить голова та нудить і що він мало розуміє, що відбувається. Потім просить дозволу зателефонувати своїм батькам і сказати їм, щоб найняли адвоката. Але до цього ніхто не дослухається, а тільки один з них ( високого зросту та білим волоссям) підходить і починає “пояснювати” щодо адвоката... Через деякий час Марчука розбудили та привезли лікаря, який оглянув його, поміряв тиск, та сказав їм, що у Марчука високий тиск, та виписала таблетки і віддала їм. Один з них біжить в аптеку та приносить таблетки, дає їх випити Марчуку, і каже, що одні від голови, інші від тиску, ще дають таблетки активованого вугілля. Тільки но Марчуку спочив, його знов починають бити й катувати. Ставлять до стіни, збивають ноги, щоб той сів на шпагат, знов заламують руки, ноги, б'ють в район печінки. Даючи час від часу відпочити, вони знову продовжують. Потім один з них приносить металеву трубу та робить декілька ударів нею по Марчуку. Далі вони ставлять два столи, один напроти іншого та кладуть на їх газети по краях та приміряють трубу. Хапають хлопця та кидають на підлогу, знімають наручники, які були у нього за спиною і зв’язують йому руки шарфом попереду. Скручують його та продівують трубу йому між руками і починають. Беруть за трубу з обох кінців і піднімають хлопця та вішають між двома столами. Так Марчук опинився головою до низу, при чому його розгойдували та щосили били по голові. У хлопця уже були сині та холодні руки, він їх не відчував, також позатікали ноги. Один з них постійно тримає вату змочену нашатирем у хлопця під носом, щоб той не втратив свідомість. По годині, а то й дві, він висить, потім вони знімають його з труби, коли бачать, що руки дуже сині й холодні, бояться, щоб руки не відмерли. Марчук довгий час не може рухати руками, він їх просто не відчуває. Ноги теж його не слухаються. Потім вони дуже сильно боліли, и він просто не міг стояти на ногах. Коли він потроху відходив, знов повторювали, скільки разів, хлопець не пам’ятає, напевно що до самої ночі. Коли його знов привезли до спецприйомника, Марчук насмілюється скаржитись працівникам ІТТ. Тоді убозівці заводять його в слідчу кімнату і б'ють його кулаком по голові та животі. Змушують його написати, що, буцімто, він претензій ніяких не має, що зі здоров’ям у нього все гаразд, та заводять його в камеру. У неділю вони приїздять до Марчука в ІТТ разом із зам начальником міліції Новоград-Волинська, Денисенко. Вони разом починають звинувачувати Марчука у якихось злочинах та змушують його під ними підписуватись. Той відмовляється і вони наносять удари йому по голові кулаком, шиї та коліном в живіт. Потім заводять його в камеру. В понеділок зранку — обхід камер медсестрою. Вона бачить, що у Марчука під оком синець, виводить його з камери в кабінет і каже зняти одяг і записує всі його синці, які були на голові, руках, шиї, спині, по боках, на стегнах та на ногах. Марчук скаржиться на болі та запаморочення голови. Після огляду, Марчука знову забирають...Йому надівають на голову протигаз і підпалюють сигарету, Марчук починає задихатися. Все це робиться одночасно – пережимається пах, б'ють час від часу по животі і напускається дим сигарет в протигаз. Коли одна сигарета згоряє, вставляється друга. Відпочити давали хвилин 5-6. Коли припинили, то у хлопця з легень ішов дим, його нудило і він блював а з шлунку виходив дим. Процедура повторюється кілька разів доки хлопець не втрачає свідомість. Коли той приходить до тями йому дають трохи відпочити і знов продовжують. Йому здається, що це триватиме безкінечно. Так хлопець викурив близько пачки сигарет. Себе він не відчуває. Уся кімната в диму. У в ушах сильно пищить, він майже нічого не чує. Йому дають підписувати якісь папери. Потім дають йому на підпис папери, де засвідчується що він відмовився від адвоката. Кажуть йому, що треба казати у своїх показах, та примушують вивчити їх напам’ять, щоб не плутався. Потім везуть його в ліс. Там примушують його, щоб він дав потрібні їм покази. У лісі, йому знов надівають протигаз з сигаретою. Знов хлопець викурює таким чином ще сигарет п’ять. Після цього йому показують де ставити підпис, і Марчук підписується. Потім Марчука привозять до Оболонського районного відділу і закривають у камеру. Там знову його змушують засвідчити підписом, що із здоров’ям у нього все гаразд. Марчуку дуже погано і він лягає на нари і засинає. Наступного дня, зранку, Марчука виводять і знов примушують підписати якісь папери. Так декілька днів, в Оболонському районному відділі, Марчука кожного дня піднімають на верхні кабінети. З самого початку, Марчук просить у слідчого, щоб дозволили його матері найняти адвоката. Але цього робити вони не хочуть, а натомість приводять йому свого адвоката. Хлопець не має довіри до їхнього адвоката і просить свого. Опер працівники виводять його в свої кабінети, там б'ють по голові, шиї та кулаками в живіт, питають що хлопець хоче: «Хтів адвоката, ми тобі дамо адвоката» і примушують Марчука знову підписувати папери, на цей раз це договір з їхнім адвокатом. Через декілька днів хлопця відвозять до ІТТ на Поділ у Києві... (далі буде)

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 23-02-2008 10:15 |  переглядів