Порнуха за кулісами моралі

Все прогресивне людство давно здогадалося, чим відрізняється добропорядний громадянин від Члена, чи “експерта”  одіозної Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі.

Добропорядний громадянин насолоджується порнухою за власний рахунок, а порнокомісари – за рахунок бюджету, тобто за наш рахунок.

Оскільки така ситуація є нонсенсом з точки зору здорового глузду, ніхто поки не звертав уваги на юридичний аспект справи. А дарма.

Якщо “мораллю” у нас опікується юрист, бюрократ зі стажем (правильніше буде сказати – зі шлейфом) і його “однодумці”, то єдиний спосіб боротьби з войовничим ханжеством та цинізмом може бути лише в правовому полі.

Бо гумору самозванні моралісти не розуміють – перевірено на практиці. Є таке припущення, що єдині доводи, які можуть примусити їх замислитись, це: або шелест купюр, або рішення суду та наручники.

Я не претендую на звання першовідкривача. Кожен, хто дав собі труд познайомитись із законодавством, на підставі якого діє комісія, знає: будь-який її висновок про визнання тієї чи іншої продукції порнографічною апріорі є незаконним.

Більше того, саме існування цієї комісії незаконне. Зараз вона діє фактично на пташиних правах.

Логіка проста. Відповідно до статті 2 Закону України “Про захист суспільної моралі”  “виробництво та   обіг    у    будь-якій    формі    продукції порнографічного   характеру   в Україні забороняються”. Винятків з цього правила не передбачено.

Що таке «обіг продукції порнографічного характеру»? У статті 1 зазначеного Закону дається визначення термінів. «Продукція порнографічного характеру» є як мінімум «продукцією сексуального характеру», бо «порнографія» визначається як «вульгарно-натуралістична,  цинічна, непристойна фіксація  статевих актів». Також у законі міститься визначення: «обіг продукції   сексуального   характеру — виготовлення (виробництво), зберігання, реклама, розповсюдження такої продукції у будь-якій  формі,  в тому  числі і торгівля  нею,  ввезення, вивезення  та  транзит через територію України,  поштова пересилка продукції сексуального характеру». Це законодавче визначення стосується і обігу продукції порнографічного характеру.

Отже, Закон забороняє \"обіг продукції порнографічного характеру\", тобто — зберігати, пересилати поштою і взагалі розповсюджувати у будь-якій формі продукцію порнографічного характеру. Така діяльність є незаконною – без жодного винятку ні для кого! Щоправда, конкретної відповідальності не вказано. Тим краще для простих людей – нас важко притягнути до відповідальності, на відміну від посадових осіб.

А тепер прочитаємо статтю 19 Закону України “Про захист суспільної моралі” і поплескаємо в долоні маразму наших законодавців. Чи то терновий вінець їм кумекати заважав, чи то цвяхи в пальцях, а може – банальне похмілля після молитви Бахусу, проте написали вони дослівно таке: одним з обов’язків Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі є «створення архіву    та    бібліотеки   матеріалів   еротичної проблематики,  порнографічного   характеру   та   матеріалів,   що пропагують насилля і жорстокість».

Тобто, порнокомісари зобов’язані колекціонувати порнуху, що прямо і недвозначно заборонено парою сторінок раніше в тому ж законі!

Більше того, покладені на комісію функції визначати, що є порнографією, теж є незаконними. Бо коли порнокомісари щось вивчають і кажуть «це порнографія», то вони тим самим зізнаються: ми порушували Закон, зберігаючи у себе і розповсюджуючи між собою цю порнографію.

І стукач, що потихеньку відправляє чи приносить до комісії красиві картинки зі словами «це порнографія», автоматично стає правопорушником, злочинцем, бо він не має права поширювати порнографію незалежно від своїх намірів. І правильно. Хай краще викине ненависну порнуху в смітник та забуде про неї.

Чи може існувати «постійно діючий державний позавідомчий експертний і контролюючий орган» (таке визначення дається порнокомісії в Законі), до обов’язків якого входить вчинення дій, прямо заборонених законодавством?

Відповідь на це питання дає теж стаття № 19, тільки вже Основного нашого Закону – Конституції України, де сказано: «органи державної влади та  органи  місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише  на  підставі,  в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією  та  законами».

Зобов’язані діяти лише в межах закону! А якщо закон забороняє такому органу державної влади здійснювати свої обов’язки? Тоді цей орган державної влади повинен просто припинити свою діяльність.

До побачення, Національна експертна комісія України з питань захисту суспільної моралі! Перший-ліпший судовий процес за участю компетентних юристів тебе поховає.

Або 50 депутатів напишуть подання про скасування неконституційного закону, написаного кривою кучмістською лапою, що зобов’язує мене і Вас, шановний читач, оплачувати купці лицемірів купівлю порнухи.

Або якийсь розумник скасує через суд постанову Кабінету Міністрів Україні від 17 листопада 2004 р. N 1550, якою було створено цей мертвонароджений орган з незаконними повноваженнями. Це може бути хто завгодно, бо діяльність комісії порушує конституційне право всякого громадянина України на вільне поширення інформації, визначене статтею 34 Конституції, а стаття 8 Основного Закону проголошує: «Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення  до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується».

В будь-якому разі, кожне рішення, кожен лист порнокомісарів про визнання тої чи іншої продукції порнографічною є юридично нікчемним. Бо подібна цидулка засвідчує, що це рішення або лист написано з порушенням діючого законодавства – тобто шляхом зберігання і розповсюдження серед “експертів”-самозванців порнографічної продукції.

Той, хто знає закони, може взагалі не звертати уваги на порноцидулки порнокомісарів – вони мають не більший юридичний сенс, ніж напис з трьох літер на паркані.

Юрій Шеляженко

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 3-02-2009 19:18 |  переглядів