24.02.2024 18:08 | Попередня версія sprotiv.org | Наша кнопка | Read sprotiv.org in English | Зробіть Ваш внесок | Розміщення реклами | Зробити стартовою

Річниці більшовицького перевороту присвячується. Розповідь очевидця про комуняцький терор в Україні

Підійшли до дверей, біля яких стояли два червоноармійці, й голова тричі стукнув у них револьвером. Двері відчинилися, і я побачив освітлений великий льох. Звідти долинув зойк. Чекісти із заляпаними кров'ю ногами, одягом, обличчями роздягали близько десятка чоловіків і жінок. Тоді знову зв'язували їм руки. Якась жінка із розпущеним волоссям, у розірваній со¬рочці впала на землю, благаючи не вбивати її. Під сміх і глузування вона ці¬лувала чоботи одного з катів. Під стіною лежало на купі зо два десятки оголених тіл.

У льоху висів сморід гнилої крові і виділень людських тіл. Переступаю поріг, і моє єство огортає різка зміна. Павутиння надії обірвалося. Царство життя лишилося за тим порогом. Тут – царство смерті. Межу перейдено. Повороту нема. Бунтівні атоми живого тіла покірно змирилися з цим. Замість страху – в душі запанувала байдужість.

Приглядаюся до товаришів по нещастю. Роздягнені, стояли вони в чер¬зі під стіною. Голий, уже старий священик із розкуйовдженим сивим волос¬сям, звівши очі до стелі, голосно читає псалом «Помилуй мя, Боже». Хлопець із розгубленим обличчям тремтячим голосом звертався до байдужих чекістів, щоб його вислухали, бо він ні в чому не винен.

Якраз роздягали другого священика, міцної будови, не старого ще брюнета. Він дивився на чекістів палаючими чорними очима і називав їх антихрис¬тами, звірами, людожерами. Погрожував, що Господь тяжко покарає їх.

Один із чекістів пхнув його кольбою до черги.

— Iді, іді, нє пугай! Твой Бог в Москве в ЧК, сідіт уже арєстованний!

Останньою переді мною роздягали молоду гарну дівчину.

Очі чекіста масніли, коли він оглядав її стрункий стан. Дівчина щось тихо заговорила до голови ЧК, але той грубо пхнув її до черги.

— Хватіт тєбє кантррєвалюционниє пєсєнкі па театрах распевать!

Артистка, яку розстрілювали за «контрреволюційні» пісні, стала в чергу.

Роздягнули і мене. Скрутивши шнурком руки, поставили за нею.

Тіло її торкнулося мого. Обернулася до мене з божевільним поглядом глибоких чорних очей.

— Я не хочу вмирати... Хочу жити... Чуете? Хочу жити! – почувся її болісний напівшепіт.

Що я міг їй сказати?!

Що від її дотику десь із глибини душі виринув образ Галі й на хвилинку нестримно потягнув до життя? Але погляд на трупи під стіною повернув до дійсності і знову занурив душу в глибоку апатію.

Почався розстріл.

По одному брали із черги і підводили під стіну. Кулі, розбивши камінну кладку льоху, оголили глинисту землю.

Жертву ставили лицем до стіни, і горбатий заслинений жидок стріляв їй у потилицю з короткого карабіна. Деякі черепи злітали, бризкаючи на стіну мозком.

Черга переді мною все скорочується... Серце млосно стискається... Хоч би скоріше скінчилося це очікування!

Нарешті один із чекістів узяв за руку дівчину, що стояла поперед мене. Пішла слухняно, як дитина. Коли після пострілу вона впала, простяг¬нувшись під стіною, я, не чекаючи більше, наближаюся і стаю над нею. Одне око її вибите кулею наверх. Брова над ним швиденько рухається, наче підморгує. Одна нога похапцем потирає другу, ніби та їй свербіла.

Дивлюся на дівчину, і чомусь стає смішно. Чому? Хто може відповісти на це запитання! Може, то була скалка божевілля, якій щось не дало розгорітися...

Голова ЧК повернув за вухо мою голову до себе.

— Будеш прізнаватса?

Усміхаюся до нього, напевно, по-ідіотському і відвертаю обличчя до стіни.

— Бий!

Голову мені обпалив гарячий подих пострілу. Мозок наївно працює над «проблемою» – чому я не падаю, якщо я вже вбитий?.. Чекіст знову повернув мене до себе.

— Скажеш всьо, што знаєш?!

Мовчки дивлюся на нього. Який він тупий, цей чекіст. Невже тепер, уже мертвий, я буду видавати на смерть товаришів!

Узяв мене за карк і, відвівши набік, посадив на купу трупів.

— Даю час на размишлєнія.

Ворушу головою і здогадуюся, що стріляли сліпим набоєм.

Привели чергову партію смертників. Знову – крики, молитви, плач, лайка. Знову глухі вибухи пострілів.

Молодий ставний хлопець, з якого стягли старшинський одяг без відзнак, перед пострілом обернувся і плюнув у лице горбатому жидові.

Коли кат втомився, його змінив китаєць, що приносив мені їсти.

Привели третю, четверту партію... Більшість – арештованих селяни.

Трупи заважали чекістам, і вони стали складати їх попід стіни у високі стоси.

«Робота» йшла жваво, без перерв.

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 8-11-2009 10:38 | Кількість переглядів  переглядів

Подiлитись посиланням:




Все про: , , , , , , , , , ,

Читайте по темі

  • костіа

    в мене тільки питання, звідки архівні фотографіі, де іх можна знайти? а текст з Холодного Яру, рекомендую всім прочитати повністю.

  • http://twitter.com/Ketler1 Тарас Пушкин

    Війна дійсно

    надихнула в галичан оптимізму долучитися до німецької нації, хоча б на правах

    шісток, та покерувати українцями, поляками та євреями. Де що вдалося, німці

    доручали вішати, стріляти, різати. Вся верхівка оун з 1927 року прижилася в

    Німетчині і прихід до влади Гітлера і його ідеї на диво співпали з оун, мабуть

    Гітлер злизав у Бендери. Мало того, вся верхівка оун була  працівниками гестапо, абверу, СД. Зараз

    кажуть що проходили вишкіл,що і так зрозуміло, але не зрозуміло як після такого

    вишколу оун-упа воювало з своїми босами. У німців було своє бачиння такої

    співпраці — «Организация подрывной работы может быть выполнена только при помощи

    Украинской Повстанческой Армии. В районах, занятых русскими, УПА — единственный

    союзник. Поэтому укрепление УПА, снабжение ее оружием и обучение определенного

    количества людей отвечают интересам немецкой армии» (стенограмма выступления

    начальника абверкоманды-202 подполковника Зелингера на совещания руководителей

    абверкоманд 101-й, 202-й и 305-й армейских групп «Юг» во Львове 19 апреля 1944

    года). Брешуть «патріоти», що вони воювали за Україну, воювали за

    німців, наїх боці. А потім дійсно була розплата, крім тих хто почав працювати

    на НКВД, як Кук і син Шухевича, вони надали Львівському НКВД роботи на пів

    року, багатьох тоді повісили і розстріляли. Сьогодні живі ті упівці які

    працювали на НКВД, тож кожне свято «патріотів» це святкування працівників

    НКВД. Отака слава Україні.

Закрити
Вам подобається Спротив? Приєднуйтеся до нас!

Facebook

Twitter

bigmir)net TOP 100 статистика Rambler's Top100