Коли розтанув сніг, почався справжній голод

Слідом за «колективізацією» почався голод...Сонце сходило над висохлими за довгу зиму полями, сідало за обрій кольору крові й не пізнавало землю.Чорне вороння зграями ширяло над селами, заціпенілими в тяжкому сні, смертному сні.

Так танули на обширах України важкі сніги весни 1933 року, являючи світу трупний сморід, апокаліптичні видива, спів мірні хіба що з картинами Страшного Суду.

Голод 1932—1933 років став справжньою катастрофою. Сталінський «Великий стрибок» дорого коштував Україні.

Вже з наближенням зими 1932 року становище села погіршувалося все більше і більше. Люди вмирали усю зиму. Але усі документи засвідчують, що масове вимирання села почалось фактично у березні 1933 року.

«Коли розтанув сніг, почався справжній голод. У людей розпухли обличчя, ноги та животи. Ловили мишей, щурів, горобців, мурашок, земляних хробаків. Мололи кістки на борошно і робили те саме зі шкіряними підошвами для взуття. Обтинали старі шкури та хутра, щоб приготувати якусь подобу „локшини“, і варили клей. А коли зазеленіла трава, почали викопувати коріння, їсти листя та бруньки. Вживали все, що було: кульбабу, реп'яхи, проліски, іван-чай, кропиву...»

Навіть уже наприкінці 1932 року зарубіжні кореспонденти привозили жахливі повідомлення з перших рук. Один американець у селі за 30 км. від Києва виявив, що його мешканці поїли всіх котів і собак.

В українській сільській школі учитель розповідав, що на додачу до подоби борщу, приготовленого з кропиви, бадилля буряків, щавлю та солі (якщо вона була) дітям урешті давали також ложку бобів. Згодом школи взагалі закривались, бо нікому було туди ходити. Часто трупи школярів викидали у криниці, бо нікуди було їх подіти.

Першими вмирали від голоду чоловіки. Пізніше діти, жінки. Згадує жителька с.Городище Літинського району Вінницької області: «Помер чоловік мій Ваня. За ним повмирали діточки: Павлик двох років і Віра – півроку. Обох їх я занесла на цвинтар сама»

У 1933 р. обірвалась віха не однієї селянської сім'ї. Часто з розуму сходили, втрачали все людське. Матері варили у казанах власних дітей, їли дохлих коней, гнилу картоплю, одне одного.

У зв'язку з тим, що Радянський союз не визнавав факту голоду, міжнародна допомога йому не надавалась.

Насильницька колективізація, розкуркулення, Голодомор мали для України неповоротні наслідки. Голодомор 1932—1933 рр. скосив душі 3,5-8 млн. осіб. Точного числа немає, бо факт голоду весь час приховувався.

Як можна забути те, що було на наших землях? Нікому не вдасться стерти зі свідомості пам'ять, ніщо не сховає «могил». Здавалося, світ мав би розколотися на двоє, сонце мало б перестати світити, земля могла перевернутися – від того, що таке було на землі. Але світ не розколовся, сонце сходить, Земля обертається, як їй і належить. І ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами й надіями, ми, єдині спадкоємці всього, що було. І єдине наше право і завдання – пам'ять, засвоєння досвіду.

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 4-01-2010 7:10 |  переглядів