Арешт як метод вбивання в голови політиків прописних істин?

Побачив повідомлення про арешт екс-міністра охорони навколишнього природного середовища Георгія Філіпчука.

Пригадую 2005 рік, коли, як засвідчив досвід, не дуже великого розуму Юрія Луценка, як дитину, розводили ментівські зубри. Тоді я був страшенно розлючений ідіотським арештом Бориса Колеснікова. Чудово розумів, що цей арешт потрібен не для слідства. Він є методом тиску на особу, яку звинувачують у скоєнні корисливого злочину. Зрозуміло, що пан Колесніков міг надати і 20 млн доларів застави аби знаходитися не в СІЗО, а на свободі.

Правда потім з'ясувалось, що в ситуації з Колесніковим арешт використовувався ще і як шантаж з метою вимагання коштів з нього самого та ще з Рената Ахметова. Але то інша історія.

Днями пан Колесніков згадував ту історію, підкреслюючи, що йому було тоді важче, бо його запроторили за грати фактично без пред'явлення звинувачень, а нинішніх опозиціонерів, мовляв, не арештовують, і це добре.

«Але в будь-якому випадку людину можна назвати злочинцем лише за рішенням суду. Іншого бути не може. І єдине, чого хотілося б побажати всім слідчим і правоохоронним органам, – щоб до рішення суду ці люди могли залишатися абсолютно вільними і гідно захищати себе в суді», – казав він.

Зрозуміло, що Борис Колесніков напряму команди прокурорам та суддям не роздає і вони йому не підпорядковуються. Хоча в той же час в нинішній владі він дуже навіть не остання людина, тому вимагати, як один з керівників уряду, дотримуватись певних підходів, характерних для демократичних держав, з боку правоохоронців, він безперечно може. Арешт Філіпчука в цьому випадку лише в чергове підтверджує, що донецькі «порожняк женуть» та ще і який.

Переконаний, що жодної потреби в арешті Філіпчука немає. Більш того, і мені вже доводилось якось писати, що використання арешту, як запобіжного заходу, має застосовуватись лише при звинуваченнях по дуже обмеженому колу статей Кримінального кодексу (наприклад, навмисне вбивство, тероризм, збройні пограбування та ще деякі інші).

Але Партія регіонів та БЮТ, і коли знаходиться при владі, і коли опиняються в опозиції, не готові внести подібні зміни до КПК, бажаючи використовувати репресивну машину у власних інтересах. Тому ми і опиняємося кожний раз при зміні влади в ситуації істеричних заяв щодо репресій по відношенню до опозиції. Хоча, насправді, більшості пересічних громадян «до біса» бійки між провладними та опозиційними політиками. Вони в цьому випадку скоріше приєднались би до думки Михайла Жванецького, який якось висловив своє відношення до політиків: «От якби вони всі на міні підірвались. Але про це можна лише мріяти».

В той же час людям далеко не все рівно, коли їх близьких та рідних садять в тюрму і тримають там роками без жодного обвинувального вироку суду. А таких випадків у нас постійно десятки тисяч по всій країні. І я не знаю, скільки ще потрібно посадити за грати політиків, щоби вони змінили правила гри для всіх людей. Бо тільки тоді і їм не потрібно буде думати, кого з них можуть запроторити за грати без обвинувального рішення суду, тільки тому що вони вже не при владі.

Блог Бориса Кушнірука, Українська правда