Вікторія Черненко: «Конституція України не має ніякої сили»

Інтерв’ю з Вікторією Черненко, юристом та представником Партії Народний порядок.

Пані Вікторіє! Розкажіть, будь-ласка, про себе. Чому Ви обрали професію юриста?

Насправді, юристом я вирішила стати ще навчаючись у школі. У нашій сім’ї я буду першою, хто отримає таку професію. На це мене надихнуло, перш за все, бажання знати свої права і мати змогу самостійно їх захищати, а також, звичайно, допомагати людям. Я би дуже хотіла, щоб люди не боялися відстоювати свої права, які належать їм за законом. Самоповага, на мою думку, є неодмінною запорукою громадянського суспільства.

Ви, як відомо, є представником Партії Народний Порядок у позовах із таких суспільно значущих справ, як підвищення комунальних тарифів, незаконна заборона продажу алкогольних та тютюнових виробів тощо. Більшість юристів, беручись за такі справи, мають собі за мету винятково матеріальну вигоду. Чому Ви робите це, так би мовити, на громадських засадах?

Наразі моя основна життєва мета – зрозуміти, яким саме чином я можу допомогти людям. На даному етапі головним для мене є не одержання матеріального прибутку, а прагнення глибоко розібратись, як саме працює наше судочинство і яким чином я зможу ефективно захищати людей у майбутньому. З політичною Партією Народний порядок я працюю виключно на громадських засадах. Мені, насправді, дуже близькі їх позиції і переконання, саме тому я і берусь за справи цієї партії у суді.

Тоді виникає закономірне питання, чи можливо зараз представляти інтереси партії, не будучи водночас її членом або просто зацікавленою особою?

Ні, я не є членом цієї партії, але наші інтереси перетинаються, коли це стосується питань захисту громадянських прав. Якщо виникають подібні проблеми, то неважливо, партія це, чи хтось інший, адже головним є допомога людям, коли хтось зазіхає на їх права.

Поговорімо про найбільш резонансні судові справи, що відбувалися останнім часом. Чергові вибори до Верховної Ради, відповідно до частини першої ст. 77 Конституції України мали відбутися 27 березня 2011 року. Однак ЦВК, яка мала оголосити про початок виборчого процесу не пізніше, ніж за сто двадцять п'ять днів до дня виборів, не зробила цього. У чому, за результатами судового розгляду, полягала причина того, що ЦВК не змогла призначити дату виборів у запланований строк?

У справі про непроголошення дати виборів Ценральною виборчою комісією, які мали відбутися, за діючою Конституцією, у 2011 році, я вперше в житті зіткнулася з цинічним рішенням суду. З правової точки зору, вони аргументували своє рішення, спираючись на законопроект. У своєму рішенні вони встановили, що законопроект має вищу юридичну силу, ніж Конституція України, хоча з юридичної точки зору, логічно, що законопроект – це лише проект, і невідомо, чи буде він у майбутньому прийнятий, чи ні. По суті, його як закону, ще не існує. Таким чином рішення суду продемонструвало, що Конституція України не має ніякої сили.

Взагалі таке рішення мало б ґрунтовно аргументуватись, мати посилання на певні закони. Ситуація, насправді, була дуже простою: існує рішення, діє Конституція, є пряма дія. Судді, в свою чергу, не напружились навіть вигадати якусь «відмазку».

Заборона на продаж у кіосках (тимчасових спорудженнях загальною площею менше 40 кв.) Києва пива та цигарок з 1 квітня 2011 року, яку мало ввести рішення Київської міської ради № 413/5225 від 23.12.2010 року. Чи можна казати про якийсь прогрес чи перспективи у цій справі?

Партія «Народний порядок» і я, як їх представник, всіляко намагаємося захищати права приватних підприємців і пересічних громадян.

На мій погляд, в справах про МАФи, закон на нашому боці. Законодавчо Київрада своїм рішенням порушила норми законодавства та зачепила інтереси громадян, отож, є підстави стверджувати те, що рішення буде прийнято на нашу користь.

Як Ви, особисто, ставитесь до такого рішення? Адже, з одного боку, такі дії можна трактувати як пропаганду здорового способу життя, але з іншого, це прямий наступ на інтереси власників МАФів і лобіювання інтересів власників великих супермаркетів.

Я сама не палю і не вживаю алкоголь — веду здоровий спосіб життя. Але наша позиція зовсім не передбачає поширення алкоголю чи тютюну, адже ми оскаржуємо лише рішення, яке обмежує права людей.

За законом, встановлено такі норми, що місцева влада не може приймати свої рішення, не зважаючи на закони. З проблемами алкоголізму і тютюнозалежності потрібно боротись іншими шляхом.

В цій же справі говоримо про вибірковість рішення: лише МАФам, загальна площа яких менше 40 кв. м, не дозволяється продавати вказані товари. Але, з іншого боку, якщо всі МАФи стануть по 40 кв. м? Що тоді? Очевидно, що проблема здорового способу життя таким чином не вирішується. На нашу думку, це — звичайне придушення конкуренції і обмеження малого бізнесу.

Чи не найболючішим питання сьогодні для киян є підвищення комунальних тарифів. Ви подали позов до суду про відміну розпорядження Київської міської державної адміністрації № 1221 і № 1222 від 29 грудня 2010 року, згідно з якими у Києві з 1 лютого 2011 року мали підвищити тарифи на централізоване опалення, гаряче водопостачання, а також квартплату. Розкажіть, будь-ласка, які ж юридичні підстави для задоволення цього позову і як виглядає стан справ на сьогодні?

За законом, кожне підвищення тарифів має якимось чином обґрунтовуватись. Пересічним киянам такого обґрунтування ніхто не надав. Тому, неясно, можливо і справді існує необхідність такого підвищення, але ніхто не надає таких розрахунків. Наша позиція будується на такому рішенні, що якщо це підвищення ніяк не обґрунтували, то, напевно, щось тут не так, і є необхідність це оскаржувати.

Якщо б до кожного киянина донесли таку інформацію, розписали всі витрати за статтями, то, можливо, люди б погодились з необхідністю платити більше. Адже, чому ми маємо сплачувати за тарифами, не знаючи, як саме вони склались.

До суду ми звернулися 17 січня але, на жаль, наш позов і досі не розглядався, хоча, за законом, він мав бути розглянутий протягом місяця після відкриття провадження. Пройшло вже майже 3 місяці, а ми й досі не маємо ухвали про відкриття провадження, про його розгляд. Ми подавали клопотання про те, щоб зупинити дії даного розпорядження, поки нашу справу не буде розглянуто в суді. Але на це ніхто не зважив, і кияни вже з березня отримали платіжки із підвищеними тарифами. Хоча, спір все ж триває, і можливо, що правда все ж буде на нашій стороні. Але от повернення грошей стоїть під великим знаком запитання.

Розкажіть, будь-ласка, про справу з вашої юридичної практики, яка Вас найбільше вразила.

Найцінічнішою справою у моїй практиці, я вважаю, був спір із Податковою інспекцією. Уявіть собі, людина готується, приходить до суду. Розгляд триває 5 хвилин і за цей час вирішується доля платника, i, як виявляється, рішення було заздалегідь готове. Звичайно ж, не на його користь. Суд в постанові пише, що повний текст буде виготовлений 1-го числа, але платник отримав його лише 4-го, про що є відмітка у журналі. Найцікавішим було те, що потім ми подали апеляцію, в строк, але, оскільки суди у нас перевантажені, ніхто цих строків не дотримується. У нас була відмітка про те, що апеляція прийнята і спір триває. Судове рішення, як відомо, не набуває чинності, поки триває апеляція.

Через півроку Податкова знову подала на нас в суд, вимагаючи сплатити борг. Ми відписали, що із цієї справи у нас триває апеляційний розгляд, доклавши усі необхідні докази. На це суддя виніс ухвалу, що немає можливості розібратись у цій справі без особистої присутності платника, який сам проживав у Києві, а розгляд тривав у Луцьку. Таким чином людина була змушена кілька разів туди їздити. Інакше кажучи, все у нас не заради людей.

Очевидно, що як практикуючий юрист, Ви можете визначити чимало недоліків українського законодавства і самої судочинної системи в цілому. Які з них можуть потенційно стати загрозою для рядових українців, їх матеріального становища, трудової діяльності?

Наприклад, нещодавно я зіткнулася із суперечливою ситуацією, яка стосувалася формулювань Кодексу адміністративного судочинства.

Він не містить такого поняття, як «доповнити апеляційну скаргу», можливо тільки змінити її або відмовитись взагалі. Але Конституція України встановлює такий принцип, що якщо закон поліпшує становище особи, він має пряму дію. Із набуттям чинності нового Податкового кодексу, з’явилися деякі нововведення на нашу користь, і ми хотіли зазначити це у своїй апеляційній скарзі. Але досі ніяк не можемо знайти юридичні підходи, щоб її доповнити.

Якщо говорити про об’єктивність рішень суду, чи вважаєте Ви, що суд присяжних може стати в майбутньому вирішенням цієї проблеми?

У Конституції прописано, що у судочинній системі України діють суд присяжних і народні засідателі. Але, ні законодавчої бази, ні практики їх застосування немає. Я дуже позитивно ставлюсь до суду присяжних. Вочевидь, саме така схема ведення судових справ може зменшити корупцію у судах, адже доля людини найчастіше залежить від внутрішніх переконань лише одного судді, а суд присяжних може значно підвищити рівень об’єктивності рішень.

Які справи Вам найбільше імпонують і чиї права захищати Вам найбільше до душі?

Як я вже казала, основна моя мета – захист звичайних громадян. Здебільшого, я берусь за справи найбільш незахищених категорій населення. Якщо до мене звертаються одночасно пенсіонер або інвалід, якому, наприклад, неправильно нарахували житлово-комунальні послуги, і підприємство, щодо стягнення якогось боргу з іншого підприємства, то, звичайно, я перш за все допоможу першому. Мені дуже хочеться, щоб кожна людина осмислила, що вона все ж таки має права і їх сьогодні можна захистити. Саме це, на мою думку, зможе допомогти нам у побудові громадянського суспільства в Україні.

Спілкувалася Аліса Мотошина, sprotiv.org