Андрій Сахаров і Олена Боннер: «Ти – це я»

Олена Георгіївна Боннер (15 лютого 1923, Мерв, Туркестанська АРСР – 17 червня 2011, Бостон, США) – радянський і російський громадський діяч, правозахисник, дисидент, публіцист. Вдова академіка Андрія Сахарова.

Спочатку носила ім'я Лусік Аліханова. Батько, вірменин Аліханян Геворк Саркисович (за іншими даними, Кочаров (Кочарян) Левон Саркісович), працівник Комінтерну, був розстріляний 13 лютого 1938 року. Мати, єврейка Боннер Рут Григорівна, була заарештована 10 грудня 1937 року, а 22 березня 1938 засуджена до 8 років заслання в карагандинському таборі. Батьки Олени Боннер були реабілітовані в 1954 році.

Після арешту обидвох батьків в 1937 році переїхала в Ленінград.

Відвідувала літературний гурток при Інституті історії мистецтв.

У 1940 році закінчила школу і вступила на вечірнє відділення факультету російської мови та літератури Ленінградського педагогічного інституту ім. А. І. Герцена.

У роки Великої Вітчизняної війни була мобілізована в Червону Армію, працювала, за її словами, «помічником політрука» в одній із санітарних «летючок», що перевозили поранених і евакуйованих з Ладоги до Вологди. Під час блокади в Ленінграді загинула бабуся Олени Боннер. В результаті авіанальоту отримала важке поранення і контузію, перебувала на лікуванні в госпіталях Вологди та Свердловська. Завдяки протекції після лікування знову потрапила в санітарний поїзд, де працювала спочатку звичайною медсестрою, а пізніше, з 1943 року, старшою медсестрою у військово-санітарному поїзді N122. У 1971 році була визнана інвалідом Великої Вітчизняної війни другої групи.

З 1947 по 1953 роки Олена навчалася в 1-му Ленінградському медичному інституті. Була виключена з інституту за висловлювання з приводу справи лікарів (відновлена ​​після смерті Сталіна). Після інституту працювала спочатку дільничним лікарем, потім лікарем-педіатром пологового будинку, викладала курс «Дитячі хвороби». Відмінник охорони здоров'я СРСР.

У Боннер двоє дітей – дочка Тетяна (1950) і син Олексій (1956). З їхнім батьком, Семеновим Іваном Васильовичем, розлучилася в 1965 році.

У 1965 році вступила в КПРС, проте після придушення «Празької весни» 1968 року визнала своє рішення невірним і в 1972 році вийшла з КПРС у зв'язку зі своїми переконаннями.

У 1960-х – початку 1970-х їздила на процеси над дисидентами. Під час однієї з таких поїздок в 1970 р. в Калузі (процес Б. Вайля – Р. Піменова) познайомилася з академіком Сахаровим. У 1972 році вийшла за нього заміж.

Була учасницею передачі щоденників Е. Кузнєцова на Захід, в 1973 р. неодноразово допитувалася у цій справі. Приблизно в цей же період вона заснувала фонд допомоги дітям політв'язнів, віддавши в нього отриману Сахаровим премію Чіно дель Дука.

Олена Боннер представляла академіка Сахарова в 1975 році на церемонії вручення Нобелівської премії в Осло. 12 травня 1976 року підписалася під установчим документом Московської Гельсінкської групи. Разом з Сахаровим поїхала на заслання в місто Горький (1980 р.). У 1984 році була засуджена Горьківським обласним судом за ст. 190-1 КК РРФСР (наклеп на радянський суспільний і державний лад), покарання відбувала за місцем висилки чоловіка в м. Горькому.

З моменту активної участі Олени Боннер у правозахисній діяльності вона піддавалася численним обшукам і затриманням, її часто шантажували. Дочка і син були виключені з ВНЗ-ів і в кінці сімдесятих років були змушені емігрувати. Нареченій сина Алексєєвій було відмовлено в дозволі виїхати до нього, що стало причиною першого голодування подружжя Сахарова в Горькому (22 листопада – 9 грудня 1981 року). Голодування увінчалося успіхом: Є. Алексєєву випустили в США.

Після повернення до Москви в 1987 році разом з А. Д. Сахаровим взяла безпосередню участь у зародженні таких громадських об'єднань та клубів, як «Меморіал», «Московська трибуна», з 1997 року є членом Ініціативної групи «Спільна дія», створеної учасниками демократичного руху 1960-х – 70-х років і представниками активно діючих правозахисних організацій.

На думку англійського журналіста Т. де Ваала, академік Сахаров на початковому етапі Карабахського конфлікту займав позицію підтримки вимог карабахських вірмен в значній мірі під впливом його дружини Олени Боннер.

Голова неурядової міжнародної організації «Громадської комісії з увічнення пам'яті Андрія Сахарова – Фонду Сахарова».

Входила в комісію з прав людини при президенті Росії з часу її заснування до 28 грудня 1994 року. Вийшла з складу комісії, не вважаючи для себе можливим співробітництво з адміністрацією президента, яка розв'язала російсько-чеченську війну.

Олена Боннер – одна з героїнь документального фільму «Вони вибирали свободу» (телекомпанія RTVi, 2005). У серпні 2008 року засудила дії Росії в Південній Осетії в період збройного конфлікту.

10 березня 2010 року першою підписала звернення російської опозиції до громадян Росії «Путін повинен піти».

22 березня 2010 написала в блозі на Гранях.ру замітку «Про Академію наук» з головною думкою «... АН Росії... необхідно терміново розігнати...», в якій закликала позбавити АН адміністративних і господарських функцій.

Померла 18 червня 2011 р. в американському місті Бостон штат Массачусетс на 89-му році життя.

Прах вдови академіка Андрія Сахарова, відомої правозахисниці Олени Боннер буде захоронено на Востряковському кладовищі в Москві, прощання пройде в США, говориться в повідомленні дочки Боннер Тетяни Янкелевич.

"З глибокою скорботою ми повідомляємо про те, що наша мама Олена Георгіївна Боннер померла сьогодні, 18 червня 2011 в 13.55 (21.55 мск). Прощання призначено на 12.00 (08.00 мск) у вівторок 21 червня, в каплиці Станецький Меморіал Чепел в місті Бруклайн, штат Массачусеттс... Згідно з її бажанням, її тіло буде піддано кремації, а урна з прахом похована на Востряковському кладовищі в Москві, разом з її чоловіком, матір'ю і братом. Ми повідомимо дату, коли вона стане відома ", – йдеться в заяві.

Родичі Боннер пропонують не приносити квіти, а замість цього зробити пожертву до Фонду Андрія Сахарова.

(За матеріалами ЗМІ)

Ігор Бурдяк

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 20-06-2011 18:23 |  переглядів