Сумний день

Не так багато тих людей, хто знає, наскільки вчора був печальний день.

Рік тому українська кульгава демократія, після п'яти років доволі жвавого, ненудного життя, припинила своє існування; на зміну їй прийшов по-провінційному безпосередній, добре знайомий по часам пізнього Кучми авторитаризм.

Я про рішення конституційного суду, про скасування Конституції 2004 року, і про все те, що за цим відбулося.

Не в тому особлива печаль, що правляче угруповання зробило спробу узурпувати владу – це власне їх природа, як клопів – кусати. Печаль в тому, що переважна більшість населення взагалі не захотіла вникнути, що відбулось. Цим самим легітимізувавши злочин.

Було скасоване розділення влади на гілки. Тепер у нас їх немає – є лише одна особа, такий собі недо-монарх, який керує судами, виконавчою вертикаллю, парламентом через слухняну більшість.

Зло – не в персоналіях, зло – в системі. Зло = концентрація влади. Режими з концентрованою владою залишили по собі накривавіші сліди.

Запустити у нинішню систему Тимошенко чи когось іншого – неминуче буде горе, мало чим відмінне від того, що зараз.

Немає боротьби між правими і лівими, між прихильниками різних вождів і вождих, сутність політики – лише боротьба демократичного, правового начала зі спробами узурпації влади. В політиці не буває «гарних» людей, буває лише конкуренція серед упирів, яка заважає їм синхронно жерти простих громадян.

Ігор Луценко, Українська правда