Диктаторські закони повернули у парламент. Подробиці

13 лютого 2014 року народні депутати Валерій Писаренко і Володимир Пилипенко (фракція партії регіонів) зареєстрували проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення окремих гарантій незалежності суддів» (реєстр. №4135).

Ще за день до реєстрації цього проекту президент Янукович дав доручення Кабміну супроводжувати його у Верховній Раді. Відразу ж після реєстрації проекту з відкритим листом на його підтримку до народних депутатів звернувся голова Верховного суду Ярослав Романюк. Доручення президента було обумовлене вчиненням 11 лютого вбивства полтавського судді Олекасандра Лободенка Про цей же факт йдеться і в листі очільника ВСУ.
Хтось може подумати про небувалу оперативність в державній турботі про правосуддя. Насправді – це зовсім не так.

Річ у тім, що цей законопроект є відображенням значної частини положень сумнозвісного законопроекту Колесниченка-Олійника №721, що входив до пакету «диктаторських» законів, прийняття яких 16 січня призвело до суспільного вибуху і кровопролиття.

Його просто повторно «запускають» у парламент, прикриваючись людською трагедією – смертю судді. Міліція, як відомо, не розкривши це вбивство, уже поспішила пов’язати його з Євромайданом. Хоча з не меншим успіхом могла висунути версію про причетність до нього діючої влади, яка вже неодноразово «засвітилась» у викраденні людей, тортурах, знущаннях тощо.

Сам факт повернення влади до одного з «диктаторських» законів є зухвалим порушенням домовленостей, яких було досягнуто між опозицією (Майданом) та президентом. Як відомо, саме ці домовленості зупинили ескалацію насильства і дали шанс на мирне врегулювання ситуації.

Повторно внісши цей закон і домагаючись його ухвалення, влада відкрито ігнорує вказані домовленості. Це говорить про те, суспільство має справу з наперсточниками від влади, які не можна довіряти.

Але те, що влада пішла на такий крок, свідчить про надзвичайну важливість для неї цього закону. Можливо, навіть найбільшу можливість з усіх «диктаторських» законів. Адже він стосується одного з головних оплотів цього режиму – судів. Саме суди разом з «Беркутом» та тітушками виконують головну охоронну функцію діючого політичного режиму.

Своїми неправосудними рішеннями вони «узаконюються» злочинні рішення та дії представників влади, виводяться з-під відповідальності членів провладних кримінальних угрупувань. За рішеннями судів, постановленими у сфальшованих адміністративних та кримінальних провадженнях, здійснюються репресії проти майданівців. Суди неправомірно масово позбавляють громадян права на мирні збори, свободу пересування тощо.

Сьогодні суди перетворилися, образно кажучи, у щит, яким влада прикривається від праведного народного гніву, і у меч, за допомогою якого влада чинить розправу з народом.

Для того, щоб суди надійно захищали політичний режим, останньому потрібно їх надійно «закупорити», усіляко вберігати від суспільства. Саме це й покликаний зробити новий-старий «диктаторський» закон. Ним реалізується та сама схема, за якою виведені з-під відповідальності співробітники «Беркуту» та ті, хто давав накази на побиття і вбивство учасників масових акцій.

Тому цей закон правильно буде називати не законом про посилення гарантій незалежності суддів, а про посилення гарантій безпеки політичного режиму Віктора Януковича.

Більшість положень законопроекту є юридично необґрунтованими і такими, що суперечать Конституції, обмежують конституційні права громадян, стимулюють суддівське свавілля.

У ньому акцент робиться на абсолютне необґрунтоване посилення існуючих санкцій, звуження (позбавлення) прав учасників судового процесу, розширення сфери дії кримінального закону. Приведу лише два приклади.
Так, проектом пропонується посилити санкції за таке адміністративне правопорушення як неповага до суду (ст. 185-3 КуПАП). Якщо на сьогодні за це передбачено лише штраф, то за проектом до нього (істотно збільшеного) за останніми законодавчими традиціями, звичайно ж, додається адміністративний арешт на строк до 15 діб. При цьому скасовується обов’язкове складення протоколу про таке правопорушення.

Що це означає на сьогоднішній практиці? Це означає, що суддя отримує право заарештувати без жодного документування доказів вини будь-якого з присутніх у судовому засіданні (свідків, журналістів, потерпілих тощо) чи за межами судового залу, якщо йому не сподобалась його поведінка.

У такий же спосіб суддя миттєво може запроторити за гарти особу, якій інкримінують вчинення правопорушення, за яке закон не передбачає адміністративний арешт. Скажімо, працівники ДАІ безпідставно склали на вас протокол про порушення правил дорожнього руху (що буває часто, зокрема, у такий спосіб «громили» автомайданівців). За це порушення за законом передбачено штраф. Справу розглядає суд, у якому ви намагаєтесь доказати, що ви не порушували правил. Судді не подобається ваша поведінка і він, розцінюючи її як неповагу до суду, «впаює» вам 15 діб! Без складання протоколу, без пояснень, без нічого!

Але ця новела просто «квіточки» порівняно з тими, що пропонуються до Кримінального кодексу. Зокрема, до ст. 376 КК, яка передбачає відповідальність за втручання в діяльність судових органів. Частина перша цієї статті сьогодні визначає цей злочин як «втручання в будь-якій формі в діяльність судді з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків або добитися винесення неправосудного рішення». При цьому вона передбачає відповідальність у виді штрафу, виправних робіт та арешту.

Проект Писаренка-Пилипенка пропонує втручанням в діяльність судових органів визнавати значно ширше коло діянь, а саме:

1) незаконне збирання, зберігання, використання, знищення, поширення конфіденційної інформації про суддю, його близьких родичів чи членів сім’ї,
2) розповсюдження матеріалів або інформації, що носять явно образливий характер та демонструють зухвалу зневагу до судді або правосуддя,
3) тиск, залякування чи втручання в будь-якій іншій формі в діяльність судді, вчинені з метою помсти, перешкоджання виконанню суддею службових обов’язків чи з метою добитися винесення неправосудного рішення,
4) публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій.

І, звичайно, до санкцій до нього автори відповідно з останніми законодавчими традиціями, звичайно ж, додають позбавлення волі. Адже, усі, хто не задоволений діючою владою, повинні сидіти!

Немає необхідності детально аналізувати кожну нову форму цього злочину – все максимально ясно. Зверну увагу лише на одну з новел, яка найбільш яскраво характеризує «диктаторський» характер законопроекту: «розповсюдження матеріалів або інформації, що носять явно образливий характер та демонструють зухвалу зневагу до судді або правосуддя».

Фактично криміналом вважатиметься розповсюдження будь-якої інформації не тільки про конкретного суддю, а про «правосуддя» загалом. Сказав, що суддя, на твій погляд, виніс необґрунтоване рішення – отримуй два роки позбавлення волі, бо це образило суддю. Переслав комусь по електронній пошті чиюсь статтю, в якій критикується вітчизняне «правосуддя» – отримуй ті ж два або ж усі чотири роки позбавлення волі.

Після прийняття цього закону громадяни України зможуть говорити про вітчизняні суди лише відомою кінофразою: «Да здравствует наш суд, самый гуманный суд в мире!». Все решта буде вважатися наклепом на вітчизняне «правосуддя», а отже – втручанням у діяльність судів.

У прийнятті цього законопроекту немає об’єктивної необхідності. Чинне законодавство передбачає достатньо гарантій незалежності суддів, у т.ч. в частині особистої безпеки. Законом передбачено цілу систему заходів державного захисту суддів та членів їх сімей. Суддя має право на забезпечення відповідними засобами захисту (у т.ч. зброєю), які йому надаються міліцією. Судді мають правовий імунітет від кримінальної відповідальності.

Життя і здоров’я суддів підлягає обов’язковому державному страхуванню. Сьогодні судді отримують досить пристойну зарплату.

Отже, проблема полягає не у відсутності законодавчих гарантій незалежності суддів. Проблема – у повній політичній залежності судової влади. Суди сьогодні повністю «лежать» під Банковою. Проблема полягає у безвідповідальності суддів і масовому постановленні ними неправосудних рішень. Проблема полягає в безкарності таких суддів, які використовують для цього гарантії незалежності та політичне прикриття Банкової.

Проблема полягає у відсутності суддівського самоврядування та рабській психології багатьох суддів, які між правосуддям і прислужництвом владі здебільшого вибирають останнє. І, зрештою, проблема полягає у тому, що у ситуації, як склалася нині в країні, значною мірою винні суди. Винні тому, що здійснювали не правосуддя, а чинили розправу  над невинними людьми, сприяли їх катуванню, грубо попирали їх конституційні права.

Якщо партія регіонів та її парламентські сателіти підуть на прийняття цього закону, це означатиме, що:

– у розв’язанні існуючої суспільно-політичної кризи влада продовжує робити ставку виключно на силові методи;
– правосуддя в Україні остаточно буде «вбито»;
– безправність і беззахисність громадян істотно посилиться.

У свою чергу це означатиме, що люди у захисті своїх прав і свобод зможуть розраховувати лише на себе. А як показали останні події на Євромайдані, наш народ вміє добре захищати себе і Україну.

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 17-02-2014 12:53 | 50928 переглядів