Втеча регіонала Мельника як втілення української корупції

Втеча Петра Мельника з-під домашнього арешту яскраво проілюструвала рівень деградації української правоохоронної системи.

«Буде комедія, якщо він втече», — жартували між собою журналісти, покидаючи першого серпня засідання Печерського суду, котрий щойно присудив регіоналу Петра Мельника домашній арешт як запобіжний захід. Минув лише тиждень, як жарт перетворилося на правду – втеча Мельника стала поки головною подією не надто багатого на новини серпня.

Подробиці втечі залишаються невідомими. З офіційних повідомлень міліції, журналістських пошуків та розслідування, яке проводить генерал міліції, опозиційний нардеп Геннадій Москаль, складається наступна картина: близько десятої вечора четверга, 8 серпня 2013 року, Мельника востаннє бачили на території заміського будинку своєї сестри, де він мав перебувати за рішенням суду. Мельник якимось чином зумів позбутися електронного браслету, через який контролювалися його переміщення, лісом дістався до траси, де його, вочевидь, чекала заздалегідь підігнана автівка. Шукати VIP-підозрюваного міліція кинулася лише наступного дня, а про саме зникнення стало відомо в обід п’ятниці.

Брак офіційної інформації одразу породив купу версій: від серйозних (Мельник залучив усі свої корупційні зв’язки у правоохоронних колах, щоб непомітно зникнути) до відверто анекдотичних (Мельник вирішив перейти на нелегальне становище, щоб мститися «системі», яка його «репресувала»). Відповіді на головне питання: як Мельник зміг надурити систему електронного стеження і непомітно зняти браслет, навіть не пошкодивши його, досі немає.

Версія про те, що в браслеті елементарно сіла батарейка, він вимкнувся, і замок пристрою розблокувався, навряд чи є правдивою. Як з’ясував Тиждень.ua після вивчення розлогої технічної характеристику браслету, розміщеної на офіційному сайті американського патентного відомства, у випадку критично низького рівня заряду батарейки браслет автоматично надсилає попереджувальний сигнал на пульт моніторингу. Як зазначено в цій же характеристиці, браслет є стійким до зовнішнього втручання, тож непомітно зняти його неможливо. Втім, схоже, що народна кмітливість не має меж – на теренах російського інтернету (а в Росії подібні браслети використовують досить давно) можна знайти інструкції, як позбутися приладу стеження за допомогою гарячої води чи машинної олії. А щоб обманути електронну систему та завадити їй надіслати сигнал попередження досить кількох звичайних канцелярських скріпок.

Але Мельник, котрий, нагадаємо, імітував в суді страшенно важку хворобу (після втечі стало зрозуміло, що це була лише імітація), міг і не вдаватися до таких технічних хитрощів. Скоріше, мало місце звичайне нехлюйство працівників МВС, які мусили стежити за ректором-хабарником. Або ж це було нехлюйство, заздалегідь проплачене самим же Мельником, саме такий сценарій поки видається найбільш ймовірним.

Першу перемогу, домашній арешт замість доправки до Лук’янівського СІЗО, Мельник (безумовно, завдяки своїм зв’язкам), здобув ще 1 серпня у Печерському суді. Тепер же виконано і другу частину плану — організацію втечі. Немає сумнівів, що «ірпінський князь» Мельник за багато років обзавівся хорошими контактами та впливом серед місцевих правоохоронців, які й тепер мали за ним стежити – от вони й почали шукати втікача лише на наступний день після його зникнення. З високою ймовірністю, одіозний регіонал невдовзі випливе на території Росії, Білорусії чи Придністров’я (як повідомило одне з джерел).

Версію про те, що втеча Мельника – це черговий епізод затяжної війни групи «РосУкрЕнерго» проти «сімейного» голови МВС Віталія Захарченка, варто відкинути як занадто конспірологічну. Значно резонансніші та трагічніші, аніж втеча Мельника, нещодавні події у Врадіївці позицій головного міліціонера не похитнули, як і спроби штурмувати Святошинський райвідділок чи брутальний розгін «Беркутом» акції на Майдані Незалежності. Тож і історія з Мельником не призведе до жодних кадрових висновків на найвищому рівні.

До речі, таких висновків досі немає і рівні низовому. Жоден з рядових міліціонерів, котрі проґавили VIP-корупціонера, досі не покараний і навіть не відсторонений від посади. Складається враження, у МВС взагалі не бажають надавати втечі Мельника особливої уваги. Принаймні, на офіційному сайті міністерства новина про цю справу губиться серед переможних реляцій прес-служби про викриття підпільного казино в Одесі чи зустріч міністра з послом Австрії.

Однак історія з Мельником вкотре продемонструвала глибину падіння української міліції. За словами Геннадія Москаля, з електронними браслетами вітчизняні правоохоронці поводяться, як «мавпа з гранатою». Як стверджує опозиціонер, мало того, що вдягнутий на Мельника браслет був завезений контрабандним шляхом, а інші подібні пристрої були закуплені чомусь не напряму у ізраїльського підприємства-виробника, а через сумнівну фірму-прокладку, так ще й необхідні для ефективного стеження за підозрюваним мобільні ретранслятори, стаціонарні контрольні пристрої та іншу техніку взагалі не було закуплено. Москаль також пише, що «в міліції ніхто не знав, як замінити «здохлу» батарейку в браслеті» — отже, вся схема стеження за підозрюваними в українській версії звелася до цілковитої імітації.

Визнавати, що із втечею Мельника українська міліція отримала черговий гучний ляпас, не бажають і на самих «верхах». Прикметною є цинічна у своїй флегматичності відповідь прем’єра Миколи Азарова на питання про відповідальність міністра Захарченка за втечу Мельника. Під час щотижневого спілкування з користувачами мережі Facebook Азаров зазначив: «Я докучив йому (Захарченку) вжити всіх необхідних заходів, які органи внутрішніх справ вживають у таких ситуаціях» — немовби без «доручення» Азарова Захарченко не знав би, що робити. «Вважаю таку поведінку Мельника неприпустимою», — підвів риску голова уряду, начебто його відомий однопартієць (а за чутками, ще й близький родич) не втік з-під арешту, а нецензурно вилаявся у присутності жінки.

Для суспільства ця історія, незалежно від її завершення, скоріше за все, обернеться тим, що прогресивну, в усіх сенсах слова, новацію Кримінального процесуального кодексу, якою передбачено можливість домашнього арешту та впровадження електронних браслетів, вітчизняні суди почнуть ігнорувати, навіть на почавши її масово застосовувати. Замість того, щоб ізолювати вдома звичайних злочинців, котрі не ставлять серйозної суспільної небезпеки, їх, як і раніше, відправлятимуть в застінки слідчих ізоляторів. А для винуватця історії, ректора-хабарника Петра Мельника ситуація ілюструється назвою відомого німецького фільму «Біжи, Лоло, біжи», котрий постійно згадується у соцмережах в контексті останніх подій: «Кінець гри – це початок гри». Поки що Мельник, за словами свого адвоката, пообіцяв повернутись — «коли все заспокоїться».

Мілан Лєліч, Національне бюро розслідувань України