Нічого ви не розумієте! Ми стараємось!

Так слід було б назвати двосерійне ток-шоу за участю Порошенка і Яценюка, яке позиціонувалося як «підсумкові прес-конференції». На цих ток-шоу журналістська братія старанно атакувала можновладців гострими питаннями. А у відповідь завжди звучало щось у стилі «Нічого ви не розумієте! Ми стараємось!».

Чому ви не продаєте свій телеканал, хоча обіцяли продати весь бізнес? Ви не розумієте, мій канал не бізнес, він мене критикує, за це я його люблю і ніколи не продам. Чому нема реформ? Ви не розумієте, реформи є, ми вже освоюємо західні кредити на реформи. Коли скінчиться війна? Ви не розумієте, ця проблема має тільки політичне рішення, і я буду спілкуватися з Путіним, але я не піду на компроміси. Чому валиться гривня, посилюється бідність? Ви не розумієте, ми знизили податки, щоб вам платили більше зарплати, і водночас ви повинні купувати вітчизняне, тому ми підвищили податки на імпорт. Ви нічого не розумієте...

Ви, люди добрі, такі тупі, що навіть їхнього амплуа не розумієте. От Порошенко назвав себе «відповідальним президентом». Яценюк, за його словами, «ліберальний прем’єр». І не кажіть, що відповідальні президенти не брешуть, а ліберальні прем’єри не підвищують податки. Ви нічого не розумієте! Є такі містичні речі, які просто вищі за ваше розуміння!

Дехто, правда, почув і зрозумів Порошенка. Наприклад, про реформу судочинства: як і раніше, суддів призначає президент, але треба зняти недоторканність з суддів та карати їх за політично невірні рішення. В органи прокуратури заводити на керівні посади своїх людей без стажу роботи, щоб потім з набутим там досвідом виконання вказівок згори вони швиденько поповнили суддівську еліту...

Депутатів, які проголосували за бюджетного кота в мішку, Порошенко назвав «відповідальними». А от судді, мабуть, безвідповідальні, бо приймають рішення, які Порошенку не подобаються. Тому він анонсував звільнення безвідповідальних суддів «незалежною» кваліфікаційною комісією, яка цілком незалежно зробить те, що сказав президент.

Порошенко мало не сто разів підкреслив своє бажання реформувати судочинство до повної слухняності і ще й так красиво, щоб виглядало, наче він поступається впливом на суддів. Але й тоді, коли, здавалося, тема була повністю розкрита, черговий бажаючий догодити президентові вискочив із питанням про «суддівську мафію».

Боронь Боже, я не буду вас переконувати, що у нас нема суддівської мафії. Але представники суддівської мафії не настільки впливові, щоб давати багатогодинні підсумкові прес-конференції в прямому ефірі наприкінці року. На відміну від президентської та урядової мафії.

«Судова реформа» Порошенка, як і аналог від Януковича, перш за все переслідує мету зробити суддів ще більш слухняними. Хоча, здається, тут далі вже йти нікуди. Судова влада є вкрай керованою і зазвичай прогинається під інші гілки влади, хоча б тому, що у судової влади нема єдиного центру, на зразок Верховного Суду в США.

Кілька вищих судових інстанцій в Україні мають штучно розділені та вихолощені повноваження. Якщо б судова влада була виконавчою, у нас було б п'ять урядів: уряд з цивільних та кримінальних справ, адміністративний уряд, господарський уряд, верховний уряд та конституційний уряд. І в жодному з цих урядів не могло б бути жодного помітного лідера, здатного сказати «ні» президенту чи навіть генпрокурору, бо його б просто з’їли колеги-кар’єристи.

Навіть Конституційний Суд України працює на певному вузькому правовому полі, не вище, а поряд з іншими вищими судами. І у громадян нема права оскаржувати в Конституційному Суді України антиконституційні, на їх думку, закони та нормативно-правові акти. Давати громадянам таке просте право ніхто не налаштований, що вже казати про виборність суддів, якої й самі судді дуже побоюються. Тут зазначимо, що судді великою мірою винні у перетворенні судової влади на придаток адміністрації президента та генпрокуратури. Вони з радянських часів зберігли погану звичку уникати публічності, навіть записали у своєму етичному кодексі нечувану для цивілізованих держав заборону коментувати свої рішення. Обов’язкова непублічність робить суддів вразливими до брудного піару та політичного шантажу.

Схоже, нам доведеться оплакувати (не вперше), окрім самостійності судової влади, ще й вільний ринок. Такі сумні думки викликають податково-бюджетні новації. Запроваджується купа податків замість того, щоб прибрати з вулиць дурнуваті радянські написи «Несанкціонована торгівля заборонена» і все те корупційне хитросплетіння регуляторних актів, на підставі яких вони розвішані, яке дає можливість міським головам дуже прибутково для своєї лівої кишені воювати з лотками, кіосками та іншим малим бізнесом, яке примушує людей носити хабарі владі всіх рівнів, від оперуповноваженого міліції до людини в дорогому костюмі у високому владному кріслі.

Запроваджується сумнозвісна «тридцятина» – податок у сумі 30% з майна, походження якого людина не може пояснити, а також «двадцятина» – податок на пасивні доходи. Урізаються зарплати в державному секторі та соцвиплати. Зменшення зобов’язань держави та при цьому збільшення її апетитів з кивком на війну вигідно перш за все олігархам, власникам найбільших корпорацій.

Люди, залежні від олігархів, стають ще більш залежними. Бо заощадження обезцінюються, подальше виживання залежить від волі олігархів.

Подешевшання гривні та рубля вигідне як українській, так і російській владі. Капітал правлячих олігархів, накопичений в доларах за кордоном, не обезцінився. Обезцінився капітал українців. Олігархи вдвічі менше платитимуть за своїми старими зобов'язаннями. Окрім того, вдвічі подешевшала рабська відданість населення. Раніше Путін та Порошенко могли купити двадцять п'ять батальонів на Донбасі, а тепер зможуть купити п'ятдесят. А на сдачу прикуплять якесь міністерство правди, щоб тисячами куплених каментів, репостів та лайків зробити смішним слово «раби», наче воно вже нічого не означає, окрім дурнуватого мему.

Порошенко та Яценюк балакали по дві години, і їх виступи та відповіді на питання журналістів не залишають сумнівів у тому, що міняти неофеодальний уклад економіки та влади вони не збираються. Що в Україні, як раніше, добре житимуть тільки олігархи. Саме в їх інтересах здійснюються всі так звані «реформи». Точніше, видимість реформ, створювана, щоб брати кредити в міжнародних інституціях і за рахунок них зберігати на плаву неефективні олігархічні корпорації.

Хотілося б спитати активістів режиму Порошенка-Яценюка: громадяни кредитори, ви подивилися повністю, а не в пропагандистських новинах, обидві прес-конференції своїх боржників? Ви розумієте, що ваш кредит довіри залишиться безвідплатним?

Ви казали, Захід нам допоможе? Яценюк каже: «Ми не чекаємо інвестицій в наступному році».

Ви казали, опозиція працює на Путіна? Порошенко каже: «Ми не маємо тепер в парламенті п’ятої колони агресора».

Кажете, треба воювати до перемоги? От вам порада від Порошенка, щоб більше не казали дурниць: «Хто хоче побавитись – зброю в руки і під кулі російської військової машини, найбільш сильної військової машини на континенті».

Це вам не іграшки. Отак, цинізмом і нахрапом, підтримується в Україні диктатура олігархічних «трьох товстунів».

Юрій Шеляженко, головний редактор газети «Правдошукач».