Теракт під Радою. Джгути замість нагород

У командувача Нацгвардії претензій немає ані до медичної допомоги, ані до евакуації. А от у мене є.

Я не хотіла нічого писати про те, як надавалася медична допомога постраждалим під Верховною Радою. Але тут у інформагенціях з'явилася новина «У командувача Національної гвардії України немає претензій до організації надання медичної допомоги пораненим нацгвардійцям».

Командувач нацгвардії каже: є люди, які за все те, що там відбувалося, отримали нагороди. Саме за медичну допомогу та за евакуацію. У командувача Нацгвардії претензій немає. А от у мене є. І до медичної допомоги, і до евакуації.

Скажіть, а чи припускав хтось, що можуть бути заворушення? Якщо відповідь «ні», то чому ми нарахували навколо парламенту з опівсотні автобусів з нацгвардійцями, міліцією та спецпризначенцями? До чого тоді готувалися? Якщо до масових заворушень готувалися, то чому бійці без аптечок? Без джгутів? Без навичок надання першої допомоги – хоча б самим собі?

До і після вибуху на площі працювали ротні фельдшери Нацгвардії. У них в руках були медичні сумки, а в них – по кілька індивідуальних перев'язувальних пакетів і старі радянські гумові джгути. В одного з фельдшерів я просила такого джгута. На жаль, він мені його не дав. Бо джгут у нього був один. Я не наполягала: по-перше, там було багато поранених сильніше, аніж наш оператор Дмитро, по-друге, Діма вже зробив собі джгута, витягнувши ремінь зі штанів.

Перев'язувальний пакет з медичної сумки фельдшера я вихопила сама. Я багато разів бачила такі ІПП, вони зазвичай 1986—1987 року випуску. Фельдшер бинта не відбирав та дозволив взяти ще й хлоргексидин. Але допомогу надавати не міг – він сам був поранений у сідницю і, от чесно, було непогано б, якби його теж хтось перев'язав та евакуював. В нашому службовому автомобілі була аптечка натовського стандарту, яку ми спеціально взяли з собою на випадок заворушень та кровопролиття. Але наш автомобіль був занадто далеко. Ми не могли під'їхати ближче до Верховної Ради, тому що все було заставлено автобусами.

А тепер, увага, запитання. Переважно до киян. Уявіть, ви стоїте обличчям до парламенту, вибухає граната. Куди ви понесете поранених – вправо чи вліво? Вам може здаватися, що запитання дивне: адже праворуч – паркові газони, а ліворуч – проїжджа частина. Але так сталося, що отримати допомогу від лікарів «швидкої» можна було тільки, якщо пораненого понесли ліворуч. Нашого оператора та ще якнайменше два десятки поранених понесли праворуч.

Згодом з'ясувалося, що карет «швидкої» там немає і не буде. Бо проїзд до Маріїнського палацу заблокований через велику кількість автобусів. Вантажити поранених почали куди доведеться. В автобусі, до якого потрапив наш Діма з осколком в нозі, було ще 15 поранених. І один фельдшер. І кілька бинтів. І калюжа крові на підлозі. Аби зупинити кровотечу з рваної рани гомілки, ми зробили пораненому джгута зі шматка бинта і ножа. В його сусіда не було ножа, тому довелося робити джгута зі шматка бинта та кулькової ручки. Він сам тримав ручку, насправді це не допомагало, але треба ж було його якось відволікти.

Скажіть, ви намагались проїхати понеділковим Києвом на автобусі, на червоний, місцями зустрічною смугою?? Водій щосили тиснув на клаксон, бійці матюкалися, я вилазила у вікно і просила водіїв пропустити. Громадяни дуже неохоче давали шлях цьому нахабному автобусу. Була пляшка квасу, яку хтось із цивільних передав в автобус перед від"їздом з-під Ради. Тим, кому було найгірше, давали змочити губи водою з фляжки або трошки бризкали на обличчя. Трохи вати з нашатирем зекономили б багато сил.

Потім я дивилася відео того, що відбувалося, коли ми вже поїхали – на порожню вулицю Грушевського нагнали швидких, керівництво міста ходило зі збентеженими обличчями. В момент вибуху офіційно під Верховною Радою було чотири «швидкі». По кареті на кожні тридцять поранених.

Я не кажу про ізраїльські бандажі та джгути-турнікети, про кровоспинні та знеболювальне. Я не роздумую про групи професійних парамедиків. Ні в якому разі не буду гадати, чи можна було б врятувати загиблих, якби їм була надана інша перша медична допомога. Але заради справедливості маю сказати — в тому білому автобусі на 16 поранених було півтора старих радянських джгута. Один наклали полковнику. Половину — солдату. Пане командувачу Нацгвардії, не треба медалей. Купіть краще джгутів.

Наталя Нагорна,  журналіст ТСН

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 3-09-2015 16:59 |  переглядів