П’ята колона Росії у Верховній Раді: Яків Безбах, Олександр Вілкул, Юрій Бойко, Віталій Хомутиннік, Євген Мураєв. Розслідування

Україна – країна парадоксів. Мова не лише про те, що в нас дивним чином поєднується шалене багатство і велика бідність. Парадокс у тому, коли дехто віддає своє життя за незалежність у війні з агресором, а дехто думає про те, якби пошвидше відновити економічні зв’язки з Росією та нарікає, що не може заробити. Одні думають про те як захистити і звільнити свою країну. Інші – як закрити на все очі і вести торгівлю з окупантами. Одні хочуть нової України, а інші мріють, щоб все лишилось як було. Найгірше те, що люди, які є вихідцями з минулого і готові здати Україну, перебувають не десь на задвірках суспільства. Вони спокійно сидять в українському парламенті і там агітують за відновлення дружби і партнерства з Росією.

11 жовтня 2016 року позафракційний народний депутат з Дніпра Яків Безбах скликав брифінг у стінах парламенту. На ньому він заявив про те, що починає створення парламентської групи з народних депутатів, які ставлять за мету відновити економічну співпрацю з Російською Федерацією і виступатимуть за повне скасування санкцій проти Росії. Русофіл у Верховній Раді виявився не один. Дуже швидко про підтримку такого кроку висловилися ряд нардепів. Серед них представники «Опозиційного блоку» Олександр Вілкул і Юрій Бойко. А також їх колишній соратник і друг по Партії регіонів, який зараз очолює олігархічну групу «Відродження», Віталій Хомутиннік. Ще один позафракційний депутат, екс-член «Опозиційного блоку», а тепер один з лідерів партії «За життя» Євген Мураєв в ефірі телеканалу «112» закликав владу України повністю скасувати взаємні санкції з Росією.

Що означать такі заяви і дії народних депутатів? Вони означать тільки одне: в український парламент пробралася п’ята колона Москви, яка тепер має можливість здійснювати свою роботу під прикриттям депутатської недоторканості. І лише чекає вдалого моменту, щоб показати свою справжню сутність. Цих прихильників нового курсу на зближення з Росією зовсім не турбує питання Криму чи Донбасу. Пролита українська кров також не обходить нових апологетів «руского міра». Незважаючи на те, що Партія регіонів припинила своє існування, її ідеї і носії цих ідей зуміли вдало пристосуватися і проникнути у парламент. Вони не стали інші, не змінилися. І звісно ж не розкаялися. «Регіонали» і носії ідей «руского міра» сповна скористалися слабкістю і нерішучістю української влади, щоб вижити і відродитися.

Яким чином взагалі колишні члени Партії регіонів і їх союзники, які допомагали Януковичу встановлювати диктатуру, проникли у склад парламенту? У всьому винен недосконалий закон про люстрацію. У першій його версії пропонувалося не дозволити колишнім «регіоналам» і тим, хто підтримував закони про диктатуру 16 січня, брати участь у виборах різних рівнів. Однак, таку редакцію толерантна більшість парламенту порахувала занадто жорсткою. Таким чином, всі колишні «регіонали», отримали право знову балотуватися на виборах. Напевно не дарма у лавах деяких правлячих нині сил затесалися наближені до «регіоналів» особи.

Не обійшлося у цій ініціативі про відродження дружби з Росією без впливу українських олігархів. У 2014 році в декого були ілюзії, що мовляв, не всі олігархи погані, є серед них хороші і патріоти. Насправді для олігархів українського формату не існує поняття батьківщини чи національних інтересів. Єдине, що їх обходить, це те якби їм і далі мати можливість отримувати надприбутки та визискувати українські ресурси. Те, що Коломойський чи інші олігархи вдавали з себе патріотів у 2014 році зовсім не означає, що вони стали ними. Та й агітація за відновлення економічних контактів з Російською Федерацією йде саме від олігархату і його представників.

Спочатку прихильники дружби з Москвою почали просувати тезу, що нібито більшість українців виступає за відновлення економічних стосунків з Росією на довоєнний рівень. Потім відбувся Міжнародний економічний форум у Києві, де вже прозвучали ідеї перегляду режиму санкцій з Москвою. Почали лунати гасла, що без Росії нам ніяк не справитися, що наші економіки пов’язані і ми не зможемо встати з колін, поки нам не допоможе агресор. У жовтні ж цього року такі ідеї вилилися у спробу організувати в парламенті клуб відродження економічних зв’язків з РФ.

Нардеп Яків Безбах, який став ініціатором зазначеної ідеї, в часи Януковича був членом Партії регіонів. Його пов’язують з олігархом Віктором Пінчуком – зятем Леоніда Кучми. Віталій Хомутиннік є наближеним до іншого олігарха Ігоря Коломойського. Вадим Новінський, Юрій Бойко, Олександр Вілкул теж належать до досить заможних людей. Всіх їх і не лише їх об’єднує прагнення максимальних прибутків. А декого з них – особлива прихильність до Росії, яку вони ніколи не назвуть агресором чи окупантом.

Коли українські багатії скаржаться на те, що втратили ринки збуту, то що заважало їм знайти нові ринки? Насправді їх більше турбує небажання витрачати кошти на модернізацію свого виробництва. Повернути хід часу назад навряд чи вдасться. За роки війни імпорт і експорт з України в Росію і навпаки кардинально впав. Росія перестала бути нашим головним економічним партнером. І це закономірно. Однак деякі сили в Україні хочуть повернення до минулого. Їхня жадібність, обмежений світогляд і відсутність патріотизму грає на руку Кремля і прирікає українців на злидні.

Ця ініціатива є виявом активності п’ятої колони Росії в українському парламенті. Очевидно, такі кроки були би неможливі, якби нинішня влада була послідовною в протидії російській агресії: розірвала би дипломатичні стосунки з державою агресором, запровадила би реальні санкції проти бізнесу держави-окупанта, в судовому порядку визнала би Росію — державою-агресором. Але цього досі не зроблено, що дозволяє піднімати голову російським реваншистам. Взагалі українській владі варто було б звернути більшу увагу на активістів відновлення дружби з Росією. Можливо, настав час ініціювати звернення до ГПУ та СБУ з вимогою притягнення до кримінальної відповідальності Безбаха та інших депутатів, які увійдуть в цю групу, за державну зраду та підтримку держави-агресора. Так би мала б зробити влада, яка не хоче, щоб діяльність п’ятої колони привела до втрати незалежності. Проте, зважаючи на дивну безхарактерність нинішньої правлячої еліти, невідомо, чи зважиться вона на такі рішучі кроки. І саме через цю мягкотілість влади п’ята колона все ще сподівається на свій шанс.

Святослав Ворон, Національне бюро розслідувань України