Сирський і Очеретине, Сирський і 128 бригада. Як російський шпигун Сирський знищує ЗСУ. Розслідування

А давайте відверто: Сирський і Очеретине, Сирський і 128 бригада.

— В Очеретиному зараз, вибачте на слові, д...па — там відбулася дуже прикра історія. Очеретине тиснуть орки, і питання зараз — чи вони контролюють весь н/п, чи його левову частину. Також вони тиснуть з півдня, де є серйозні просування біля Очеретиного, і з півночі. Багато подробиць я не розкажу, багато вже написано. Хотів би висловити свою позицію.

Отже, що там сталося. За наказом, одна бригада мала вийти, а инша — зайти на ці позиції. В результаті, наскільки я зрозумів обстановку, ті, що мали вийти, вийшли трохи раніше, ніж зайшли ті, що мали зайти. На порятунок ситуації і щоб вибити орків з позиції, з иншого напрямку перекинули иншу бригаду.

Почну трішечки з цифрами: ми знаємо, що на якихось позиціях вже рік була 47 бригада, її пошарпано в дуже багатьох боях, і якісь її підрозділи отримали наказ на вихід. 115 бригада ЗСУ мала зайти на їхні позиції. Результат такий, що, як написали деякі ура-російські пропаґандони, ЗСУ “самовольно залишили позиції”. За об’єктивною інформацією, наскільки я розумію, 115 бригада не змогла закріпитися. Звісно, орки, маючи тотальну перевагу і дуже серйозні резерви, почали хлопців звідти вибивати, а коли ти, за ротацією, заходиш на якусь точку, ти не знаєш, де наші, де чужі, й не орієнтуєшся в орієнтирах, що є на місцевості, і, звісно, ти не можеш одразу розібратися, що робити. Тому, на погашення цієї історії кинуто підрозділи 100-ї бригади, яка ще донедавна була ТРО. Формально, за документами її перевели у статус механізованої бригади, але, скажу вам відверто, “формально за документами” цього робити не можна, так не робиться. Проте, це є питання аналізу ситуації з боку Генерального штабу і, зокрема, пана Сирського.

Бригада ТРО має одне матеріяльно-технічне забезпечення. Оскільки я розумію, 100-й бригаді придано підрозділи з иншої бригади зі своєю технікою, своїм залізяччям і артилерією. Отже, якусь техніку, броню і артилерію бригаді передано, але доукомлектування її штатом не відбулося. Отже, 100 бригаду, за моєю інформацією, зараз укомплектовано не повністю. Чому так вийшло? А тому, що її ПРЯМО НА ПОЗИЦІЯХ перейменували з ТРОшної в сухопутку. Це — стиль командування пана Сирського. Бригаду не відвели, не доукоплектували, по-новому не завели, а безпосередньо під час виконання боєзіткнень змінили їй статус з ТРО на бригаду Сухопутних Військ, і накази, що їх ця недоукомплектована бригада відтак отримувала, давалися відповідно до її нового статусу. Як відомо, штат бригади ТРО і штат ОМБР — це різні штатні структури, і кількість військ, яка в них має бути, неспівмірна.

Так от, 100 бригаду кинули на відбиття позицій, і в мене питання: чому 100-ка має відбивати позиції, які не зайняла, не закріпила 115-а? Чому?!

Це питання, звісно, реторичне, і, гадаю, ВСП (Військова служба правопорядку) та инші підрозділи мають на нього відповісти, в тому числі, і слідчі.

Щодо висновків. Якщо ми не будемо робити висновків, ми втрачатимемо людей. Втрати сьогодні є. Не робити висновків ми не маємо морального права. Покривати цю історію — ми двічі не маємо морального права. Ця історія мене особливо болить, бо вона стосується двох бригад: одна — та, в якій я колись служив, а друга — та, в якій у мене купа родини зараз воює, і їх обидві “тріпають”. Підрозділи, які колись були в моїй бригаді, приліплено до 100-ки...

Розкажу вам, як робив заміщення підрозділів Ігор Лапін в той час, коли командував батальйоном спецпризначення й займав позиції в населених пунктах від Попасної до Троїцького. Коли хтось із вас подивиться на протяжність лінії фронту, відведену моєму батальйонові, ви офіґієте: за кілометражем ми тримали лінію більшу, ніж належна бригаді.

Це були тяжкі часи. Збройні Сили лише ставали на ноги, формувалися, біля військкоматів були черги, і, звісно, закривати діри доводилося тим, що було. Тож фронт був розтягнутий, і мій батальйон був розтягнутий дуже серйозно. Як ми робили ротацію: ми міняли позиції 24-ї бригади, коли їх потріпало дуже сильно, вони потребували ротації, і мій підрозділ був спрямований на заміну певних позицій. Яким чином ми це робили? Якщо брати взводний опорний пункт, тобто один взвод, грубо кажучи, там має бути 30 бійців, то в перший день я заводив одне відділення, а від 24 бригади з того ВОПу відходило 30% особового складу. На другий день я заводив друге відділення, а з тих позицій виходили инші 30%. І лише на третій день я повністю взяв позицію під свій контроль, а 24-ка добросовісно звідти пішла. Власне, пішли залишки 24-ки — їх там свого часу біля Попасної тріпали дуже серйозно.

Я розповів про заміну тільки одного взводного опорного пункту. Паралельно я це робив на всіх ВОПах. На четвертий день був заведений фактично сформований ротний опорний пункт з усіма нашими, як то кажуть, “приблудами”, а підрозділи 24-ї бригади залишили позиції, передавши їх планомірно нам.

Для чого так робилося? Для того, щоб новоприбулі бійці, тобто мої солдати, які прийшли-приповзли до 24-ки вночі, — що ти вночі одне одному передаси? Нічого не передаси. Так от, щоб можна було планомірно передати, “стара ґвардія”, чи радше її залишки, розказувала моїм солдатам: оце орієнтир такий-то, звідти працює танчик, звідти виходить беха, там-от вони катаються, — якщо поставити Стугну, можна дістати, тобто щоби бійці на місці зорієнтувались. Ця передача відбувалася фактично три доби. На четверту добу з 24-ки мені залишили деяких кориґувальників, що кориґували артилерію — своєї в мене не було.

Отак заходив звичайний лінійний батальйон спецпризначення, навіть не окрема військова частина з усіма своїми “приблудами”. І це було зроблено правильно: це дало мені можливість мінімізувати ризики переходу з однієї позиції на другу і передачі від одного особового складу иншому. От і все! Отак це робилося по уму. Попри те, що 24-ку потріпало, навіть попри те, що ми прийшли не зовсім укомплектованими, ця плавна передача дала змогу зберегти особовий склад.

Що відбулося зараз? До 115-ї є дуже багато питань, зокрема наступне питання. При переміщенні деяких підрозділів 100-ї бригади з метою відбиття втрачених позицій мала місце так звана “операція очко”, коли новоприбулій команді кажуть: отам оті позиції — наші, йдіть туди, займайте їх і тримайте. Вони йдуть — і виявляється, там не наші! Там уже давно-давно pосіяни сидять; вони там з’явилися не пів години тому, а вже давно, й це підтвердили російські полонені, що ці позиції вони контролюють декілька днів. В мене питання: а хто ж триндів командуванню, що ця позиція наша?! Тобто хтось не хотів втраченої позиції повертати, і новоприбулим сказали: йдіть туди, там все нормально, там свої. Оце називається “операція очко”. І сталася вона не з вини командування 100-ки, а з вини тих, хто її туди спрямував, не повідомивши, що ці позиції давно втрачені й не відбиті. І пацани фактично з коліс ломанулися...

Отака історія... Сьогодні на Волині реально треш буде відбуватися — підуть повідомлення про втрати... І якщо я про це мовчатиму, то я буду зраджувати не тільки Волинську бригаду, не тільки ті підрозділи, які колись воювали зі мною в одній бригаді і зараз вони приліплені до волинян, — там багато людей, які мене ще пам’ятають по бойових операціях... Що нам робити в цій історії, кого карати? ПАНЕ СИРСЬКИЙ, ЩО ЗА Х...РНЯ?! Оце таке моє реторичне запитання. Мене цей трешняк просто дістав...

Кого посадили за “операцію очко”? Поки що я не знаю, кого за неї посадили, але якщо вони не робитимуть висновків, то звання “генерал-м’ясник”за Сирським буде закріплятися. У 22-му році, коли його придумали, я казав: хлопці, говорімо по-чесному, нас тоді тріпали, бо в росіян тоді була тотальна перевага. Але сьогодні я бачу, що тупоголовість деяких командирів вищого ешелону і незрозуміле питання ротації деяких підрозділів на бойових позиціях — це вже невміле командування, і питання — не до солдата, не до командира взводу, не до комбата, бо вони всі на полях, а тут питання до тих, хто давав повідомлення. І я дізнаюся — мені хлопці розкажуть, який підрозділ залишив позицію, не повідомив про те, що там вже росіяни декілька днів сидять, і хто їм дав наказ іти на ту позицію. Я говорю не про солдатів, а про офіцерів, які ще мають офіцерську честь і в цій ситуації мають просто-напросто думати за своїх солдатів. Гадаю, ми це питання дотиснемо. Якщо ми не аналізуватимемо таких “операцій очко”, то будемо хоронити хлопців, і заґраніца нам нє поможет, заґраніца за нас воєвать нє пойдьот.

Я реально знаю, як у нас відбуваються багато ситуацій. У нас комбригами стають ті, хто торгує сигаретами й горілкою із сєпарами. Йдеться про комбрига 128-ї, де був прильот, — ви знаєте, що суд його виправдав, що в його діях нема складу злочину?! Це той комбриг, де було построєниє солдатів, де кружляв дрон і відбувся прильот. А построєніє було для нагородження. І я знаю, ХТО мав приїхати, й КОГО очікували солдати на построєнії, куди прилетіла ракета й де загинув цвіт артилерії, який мали нагороджувати! Совок ср...ний! Построєнія їм бракує за 20 км від лінії! Так от, хто призначив комбригом уш льопка, який був засуджений іменем України? Він визнав вину, був засуджений і призначений на посаду комбрига! Треба спитати пана Сирського — це сухопутка комбригів призначає. І сьогодні він виправданий! А на якій сьогодні він посаді, цей уш льопок? Це — офіцер?! Суд визнав його невинним?! Можливо визнали невинним, бо повідомили судові, ХТО мав приїхати? Правда, пане Сирський, я правильно знаю історію чи ні?