Позов Гладчука до #Порошенко про визнання незаконності блокування #ВКонтакте. Текст. Фото

До Вищого адміністративного суду України

Позивач № 1 Гладчук Вадим Федорович
вул. Дегтярівська, 9, кв. 29, м. Київ
тел. (050) 462-94-15

Позивач № 2 Громадська організація «Автономна Адвокатура»
вул. Тверський тупик, 9, кв. 82, м. Київ, 01042
тел. (097) 317-93-26

Координатор (самопредставництва)   Шеляженко Юрій Вадимович
групи позивачів, автономний       вул. Тверський тупик, 9, кв. 82, м. Київ, 01042
адвокат, магістр права           тел. (097) 317-93-26

Відповідач Президент України П. О. Порошенко
вул. Банкова, 11, м. Київ, 01220
тел. (044) 255-73-33

ПОЗОВНА ЗАЯВА
про визнання незаконності та скасування ст. ст. 1, 2 Указу Президента України № 133/2017
від 15.05.2017 р. «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)»

1. Опис оскаржуваного акту
Статтею 1 Указу Президента України № 133/2017 від 15.05.2017 р. «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» уведено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 квітня 2017 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)».
Зазначеним рішенням Ради національної безпеки і оборони України застосовано обмежувальні заходи (санкції) щодо 1228 фізичних осіб та 468 юридичних осіб, перерахованих у додатках до рішення, де стосовно кожної особи наведено ідентифікаційні дані, вид обмежувального заходу та строк застосування, але не наведено конкретних підстав та обгрунтування пропорційності застосування тих чи інших санкцій.
Пп. 11 п. 422, пп. 11 п. 423, пп. 11 п. 424, пп. 11 п. 425 Додатку № 2 до цього рішення заборонено Інтернет-провайдерам надання послуг з доступу користувачам мережі Інтернет до ресурсів сервісів «Mail.ru» (www.mail.ru) та соціально-орієнтованих ресурсів «Вконтакте» (www.vk.com) та «Одноклассники» (www.ok.ru), а також пп. 9 п. 275 та пп. 9 ст. 276 згаданого додатку заборонено Інтернет-провайдерам надання послуг з доступу користувачам мережі Інтернет до ресурсів/сервісів yandex.ua та піддоменів.
Статтею 2 зазначеного Указу контроль за виконанням рішення Ради національної безпеки і оборони України, введеного в дію статтею 1 Указу, покладено на Секретаря Ради національної безпеки і оборони України.
Зазначений указ та рішення є загальновідомими, на доказ чого надаю роздруківку оприлюднення даного указу з рішенням РНБО та додатками на офіційному сайті Президента України за адресою http://www.president.gov.ua/documents/1332017-21850

2. Порушені права та правомірні інтереси позивачів
Позивач № 1 Вадим Гладчук реалізує своє право на свободу вираження переконань через сторінку в мережі Вконтакте https://vk.com/id164300210
Позивач № 2, Громадська організація «Автономна Адвокатура» (без статусу юридичної особи) реалізує своє право на свободу вираження переконань через сторінку в мережі Вконтакте https://vk.com/suilex і члени організації також реалізують право на свободу вираження переконань через сторінки в мережі Вконтакте, зокрема, Юрій Шеляженко https://vk.com/ludstvo https://vk.com/sheliazhenko та Олексій Святогор https://vk.com/a.svyatogor
Заборона Інтернет-провайдерам надавати послуги з доступу користувачам мережі Інтернет до сторінок позивачів порушує права позивачів на свободу вираження переконань.
Унеможливлення доступу до популярних соціальних мереж, що позбавляє велику кількість осіб та організацій в Україні одного з важливих способів вираження переконань та капіталу соціальних зв'язків, у формі, реалізованій (введеній в дію) оскаржуваним актом, не відповідає закону, не переслідує необхідної у демократичному суспільстві мети і не є пропорційним.
Правомірним публічно-правовим інтересом позивачів є дотримання принципу верховенства права всіма суб'єктами владних повноважень в Україні, оскільки порушення принципу верховенства права спричиняє негативні наслідки, що шкодять всьому суспільству та кожній людині, про що йдеться у преамбулі Загальної декларації прав людини: «Визнання гідності, яка властива всім членам людської сім'ї, і рівних та невід'ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру... необхідно, щоб права людини охоронялися силою закону з метою забезпечення того, щоб людина не була змушена вдаватися як до останнього засобу до повстання проти тиранії і гноблення».
Позивачі, відстоюючи своє право і таке ж право людей, з якими позивачі об’єднані соціальними зв’язками, на свободу вираження поглядів у самостійно обраний спосіб (в т.ч. у соціальній мережі Вконтакте), відстоюючи свій публічно-правовий інтерес в утвердженні принципу верховенства права в Україні, щоб права людини охоронялися силою закону, оскаржують ст. 1 Указу Президента України № 133/2017 від 15.05.2017 р. через протиправність та незаконність.

3. Протиправність оскаржуваного акту, в т.ч. непропорційність запроваджених санкцій
Відповідно до статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Відповідно до доповіді «Верховенство права», схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні 25–26 березня 2011 року, верховенство права означає, що усі особи та владні інститути в рамках держави, публічні чи приватні, повинні підкорятись публічно створеним законам, які набувають чинності (загалом) наперед і на основі яких публічно здійснюється правосуддя, вони також повинні мати змогу користуватися благами цих законів; дотримання принципу верховенства права вимагає законності, юридичної визначеності, заборони свавілля, надання доступу до незалежного правосуддя, дотримання прав людини, заборони дискримінації та забезпечення рівності перед законом.
Відповідно до статті 102 Конституції України, Президент України є главою держави і виступає від її імені; Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.
Як гарант прав і свобод людини та вища посадова особа держави, в якій визнається принцип верховенства права, Президент України не може вводити в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України, які порушують права і свободи людини, обмежуючи їх без дотримання принципу верховенства права, тобто, коли таке обмеження не має достатніх правових підстав та юридичного обґрунтування чи спрямоване на пригноблення людей у реалізації своїх невідчужуваних прав, а не на прагматично розраховане дотримання балансу інтересів, уникнення конфліктів та зловживання правами. Слід зазначити, що відповідно до принципу верховенства права суттєві та спірні обмеження прав мають застосовуватися виключно судом; виключенням з цього загального правила можуть бути лише випадки необхідності негайного припинення очевидно і безсумнівно протиправних дій.
Оскаржуваним актом не наведено конкретних підстав застосування санкцій та обґрунтування пропорційності застосування тих чи інших санкцій до жодного з суб'єктів права, підданих репресіям, що явно суперечить принципу верховенства права. Також з оскаржуваного акту незрозуміло, чому замість звичайного порядку запобігання вчиненню правопорушень та притягнення до відповідальності за правопорушення застосовано такий надзвичайний захід, як санкції.
Введена в дію оскаржуваним актом заборона Інтернет-провайдерам надання послуг з доступу користувачам мережі Інтернет до низки популярних ресурсів порушує права і свободи людини, право власності провайдерів, і є непропорційною, оскільки порушує право мільйонів людей та їх організацій, включаючи позивача, на свободу вираження поглядів, гарантоване статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В оскаржуваному акті ця заборона ніяк не обґрунтована, а озвучені керівництвом держави у ЗМІ обґрунтування, що соціальні мережі можуть використовуватися спецслужбами та пропагандистами держави-агресора, виглядають абсурдними, подібно до, скажімо, гіпотетичних ідей перекрити всі вулиці, щоб ними не ходили шпигуни та злочинці, чи закрити ринки, на яких торгують непомитими овочами – при тому, що перекриття вулиць та закриття ринків, так само як закриття доступу до соцмереж, більше шкодить доброчесним людям, які користуються ними.
Європейський Суд з прав людини у остаточному рішенні від 18.03.2013 р. у справі Ahmet Yıldırım v. Turkey (текст рішення: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-115705 ) вказав, що блокування системи інтернет-сторінок через наявність у ній однієї сторінки, яка містить неприйнятну інформацію, є порушенням права на свободу вираження поглядів, гарантованого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Введена в дію оскаржуваним актом заборона в'їзду на територію України фізичних осіб без наведення належних персоналізованих підстав є необґрунтованим, а отже, і протиправним обмеженням їх права на особисту свободу та особисту недоторканність, гарантованого ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і права на свободу пересування, гарантованого ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Введене в дію оскаржуваним актом блокування активів та обмеження економічної діяльності багатьох фізичних та юридичних осіб без наведення належних індивідуальних підстав є необґрунтованим, а отже, і протиправним обмеженням їх права на захист власності, гарантованого статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Слід зазначити, що, судячи з опублікованих останнім часом досліджень економістів та заяв представників IT-бізнесу, оскаржуваний акт може переслідувати цілі не стільки ізолювати українців від впливу Росії будь-якою ціною, не соромлячись правопорушень, скільки корупційний інтерес наближеного до влади бізнесу переділити адміністративно-командними методами ринок телекомунікаційних послуг, а також державних закупівель, оскільки під санкції потрапили десятки переможців торгів, що зумовить додаткові бюджетні витрати через підвищення цін та нові тендерні процедури.
Таким чином, санкції, введені в дію оскаржуваним актом, є втручанням у здійснення фізичними та юридичними особами прав людини, зокрема, прав на свободу вираження поглядів, свободу пересування, право власності, і таке втручання здійснене оскаржуваним актом без дотримання принципу верховенства права та є протиправним, оскільки не відповідає закону, не переслідує необхідної у демократичному суспільстві мети і не є пропорційним.

4. Незаконність оскаржуваного акту
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Застосування санкцій в Україні регулюється Законом України «Про санкції». Статтею 3 цього Закону визначено підстави та принципи застосування санкцій. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про санкції» застосування санкцій ґрунтується на принципах законності, прозорості, об’єктивності, відповідності меті та ефективності.
Таким чином, незаконним є застосування санкцій без підстав, визначених Законом України «Про санкції», та із порушенням встановлених цим законом принципів.
Введене в дію оскаржуваним актом рішення Ради національної безпеки і оборони України та додані до нього списки підданих санкціям фізичних та юридичних осіб не містять індивідуалізованої і навіть узагальненої інформації ані про підстави застосування санкцій до конкретних осіб, ані про об'єктивне визначення міри (видів, строків) санкцій згідно із встановленими ч. 2 ст. 3 Закону України «Про санкції» принципами законності, прозорості, об’єктивності, відповідності меті та ефективності.
Слід зазначити, що на відміну від санкційних списків, введених в дію оскаржуваним актом, раніше графа «Підстава для застосування санкцій» містилася у санкційних списках, доданих до попередніх рішень Ради національної безпеки і оборони України, зокрема, до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 16 вересня 2016 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», введеного в дію Указом Президента України від 17 жовтня 2016 року N 467/2016. Водночас, у цій графі, як правило, не наводилося належних (конкретних) підстав, а просто відтворювалося формулювання норми закону, що і раніше призводило до публічно-правових спорів. Наприклад, ухвалою від 13.05.2017 р. у справі № 800/155/17 Вищий адміністративний суд України відкрив провадження за позовом про визнання частково протиправним та часткове скасування Указу Президента від 17 жовтня 2016 року № 467/2016 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 16 вересня 2016 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)».
Відсутність графи «Підстава для застосування санкцій» у санкційних списках, введених у дію оскаржуваним актом, свідчить про відсутність належних підстав для застосування санкцій всупереч ст. 3 Закону України «Про санкції». Відсутність у цих санкційних списках інформації про об'єктивне визначення міри (видів, строків) санкцій свідчить про порушення встановлених ч. 2 ст. 3 Закону України «Про санкції» принципів застосування санкцій.
Вводячи в дію рішення, прийняте з порушенням законодавства про санкції, Президент України порушив ст. 19 Конституції України. Окрім того, як гарант прав і свобод людини згідно із ст. 102 Конституції України Президент України не може вводити в дію рішення, які порушують права і свободи людини чи обмежують реалізацію таких прав і свобод без належних підстав, передбачених законом, без мети, необхідної в демократичному суспільстві, з перевищенням міри пропорційності втручання у здійснення прав.

5. Договір про спільну діяльність групи позивачів, а також питання судового збору
Не бажаючи платити здирницьку дань протиправно нав’язаній народу корумпованими елітами «адвокатської монополії» на «представництво іншої особи в суді» (заробляння грошей «адвокатами», яким заборонено ототожнювати себе з клієнтом, що йде врозріз з традиційною українською філософією серця і ганебно порушує моральні принципи альтруїзму та емпатії) і не довіряючи архаїчним псевдо-правовим позиціям цієї злочинної, на нашу думку, монопольки, –
Позивачі №№ 1, 2 відповідно до ст. ст. 6, 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на справедливий суд, свобода зібрань та об’єднань) об’єдналися у групу позивачів для захисту в суді свого спільного права на свободу вираження переконань та свого спільного публічно-правового інтересу в утвердженні верховенства права і підписами під цим позовом, відповідно до глави 77 Цивільного кодексу України, уклали договір про спільні дії без мети отримання прибутку із реалізації мети зазначеного об’єднання шляхом подання цього позову та доручення представляти в суді всю групу позивачів Шеляженку Юрію Вадимовичу, який погодився ототожнювати себе з групою позивачів та бути координатором (самопредставництва) групи позивачів у суді; позивачі, користуючись правовою автономією своєї групи, створеної на основі особистої та організаційної автономії позивачів, вимагають визнання свого ототожнення із обраним ними координатором і просять суд розглядати його явку до суду, подання та отримання документів, інші процесуальні дії як консолідовану спільну явку та спільні дії всієї групи позивачів.
Позивач № 1 є фізичною особою, Позивач № 2 є групою фізичних осіб в організаційно-правовій формі об’єднання громадян без створення юридичної особи. Відтак, за подання позову координатор сплачує судовий збір, який має сплачуватися за подання позову фізичною особою.

6. Позовні вимоги
Враховуючи викладене, на підставі Загальної декларації прав людини, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і Протоколів до неї, керуючись ст. ст. 5, 8, 19, 55 Конституції України, ст. 2, 171-1 КАС України
ПРОСИМО:
Визнати незаконними і скасувати статті 1, 2 Указу Президента України № 133/2017 від 15.05.2017 р. «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)».

23 травня 2017 року Позивач № 1 _____________________ В. Ф. Гладчук

Голова Громадської організації
«Автономна Адвокатура» (Позивач № 2),
автономний адвокат, магістр права,
координатор групи позивачів ___________________________ Ю. В. Шеляженко

Листування з питань позову просимо вести виключно з координатором групи позивачів!
Додатки на ____ арк.:
– роздруківка Указу Президента України № 133/2017 від 15.05.2017 р.
– копії установчих документів Автономної Адвокатури
– копія довіреності Гладчука В.Ф.
– скріншоти сторінок В.Гладчука, Автономної Адвокатури, її членів Ю.Шеляженка та О.Святогора у соціальній мережі Вконтакте
– квитанція про сплату судового збору
– копія позову з додатками для відповідача

sprotiv.org