Криміналізація наклепу: Порошенко повертає диктаторський закон часів Януковича

Напередодні відзначення в Україні Дня свободи та гідності на честь революцій 2004 та 2014 років чималого галасу в суспільстві наробив законопроект трьох народних депутатів з БПП всього на півтори сторінки.

Вся справа в тому, що зареєстрований у парламенті 20 листопада 2018 року документ під номером 9306 «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо встановлення відповідальності за наклеп» викликає вельми змішані почуття.

З одного боку, честь і гідність людини, безперечно, повинні бути в центрі найвищих цінностей у демократичній країні.

А з іншого – чи не задумали за такою, здавалося б, благородною ініціативою сховати елемент драконівської цензури, за допомогою якого цю саму демократію намагаються придушити ще в її зародку?

Цікаво, що одним з трьох авторів законопроекту є нардеп Микола Паламарчук, якого пов’язують зі справою Катерини Гандзюк.

Його екс-помічника Ігоря Павловського було арештовано в цій справі як посередника, а інший помічник Паламарчука, Валерій Одінцов, також є фігурантом журналістського розслідування в цій справі.

Звісно, у цьому контексті законопроект можна розглядати як такий, у прийнятті якого особисто зацікавлений один з його ініціаторів.

Описати, що ж конкретно пропонують народні депутати своїм законопроектом, можна всього чотирма невеличкими пунктами:

– внести до Кримінального кодексу України статтю «Наклеп» і передбачити відповідальність за умисне поширення завідомо неправдивих відомостей, що ганьблять честь і гідність іншої особи або підривають її ділову репутацію, у вигляді штрафового покарання від 3400 до 8500 грн, або виправних робіт на строк до року, або обмеження волі до двох років;

– якщо ж наклеп поширили у творах, у ЗМІ або в Інтернеті, штраф буде набагато більшим – від 8,5 до 25,5 тисяч грн. Також у такому випадку на порушника закону може чекати обмеження волі на строк від 2 до 5-ти років;

– а ось наклеп, поєднаний з обвинуваченням у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину, каратиметься обмеженням волі на строк від 2 до 5-ти років, або позбавленням волі до 3-х років з позбавленням права обіймати певні посади до 3-х років або без такого;

– цікаво, що розслідування злочинів, пов’язаних з імовірним наклепом, автори законопроекту пропонують починати тільки за заявами ймовірних потерпілих.

Примітно, що під час аналізу законопроекту та пояснювальної записки до нього стає зрозуміло: документ головним чином пов'язаний з діяльністю ЗМІ, хоча в назві цей аспект ніяким чином не відображений.

До прикладу, в пояснювальній записці автори законопроекту зазначають: «В останній час в Україні свободу слова все частіше плутають зі вседозволеністю поширення відверто неперевірених, а то і зовсім помилкових фактів».

Також наводяться конкретні приклади, які, на думку парламентарів, ілюструють цей факт.

Наголошується, що після смерті Катерини Гандзюк «деякі засоби масової інформації безпідставно, без наведення будь-яких доказів звинувачують народного депутата України в причетності до певних трагічних подій».

Водночас ініціатори криміналізації наклепу не оминають модної тенденції апелювати до західного досвіду: приводячи чимало прикладів із відповідного законодавства різних країн, загалом зазначається, що у США та Євросоюзі за таке правопорушення застосовується «досить суворе покарання» – від штрафів аж до 10 років позбавлення волі.

Дійсно, прикладів жорсткої законної реакції на наклеп серед розвинутих каїн заходу багато. Відповідальність за наклеп передбачено в кримінальних кодексах Бельгії, Австрії, Великої Британії, Данії, Іспанії, Литви, Німеччини, Норвегії, Польщі, Швеції, Швейцарії тощо. Відповідальність за наклеп діє також у 19 штатах США.

Щодо українського законодавства, від криміналізації цього правопорушення відмовились ще під час модернізації радянського законодавства з прийняттям у 2001 році нового Кримінального кодексу.

Щоправда, у 2014 році була вдала спроба повернути кримінальну відповідальність за наклеп за допомогою одного з «диктаторських законів» 16 січня. Проте вже незабаром його скасували.

Довідково:

Взагалі, законодавче посилення відповідальності за наклеп аж до криміналізації покарання – ідея не нова.

Так чи інакше проштовхнути відповідні законодавчі зміни в Україні намагалися ще з часів президентства Леоніда Кучми. Проте успіхом така ініціатива увінчалася 16 січня 2014 року, коли в Україні було прийнято 11 законів і одну постанову, які в народі охрестили «диктаторськими».

Серед них був закон «Про внесення змін до Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ та процесуальних законів щодо додаткових заходів захисту безпеки громадян», який серед іншого закріплював кримінальну відповідальність за наклеп.

Так, за поширення недостовірних відомостей, що ганьблять честь і гідність особи, передбачався штраф у розмірі до 850 гривень; за наклеп у ЗМІ чи мережі Інтернет встановлювався штраф у розмірі до 5100 гривень, або громадські роботи до 240 годин, або виправні роботи до 1 року; за наклеп зі звинуваченням у вчиненні тяжкого злочину можна було наштовхнутися на виправні роботи або обмеження волі на строк до 2 років.

Ухвалення цих «диктаторських законів» з численними порушеннями регламенту під час Революції Гідності викликало хвилю обурення серед українців.

Тому під тиском громадянського суспільства 28 січня 2014 року Верховна Рада скасувала 9 з 11 «диктаторських законів», у тому числі й закон про кримінальну відповідальність за наклеп.

Таким чином, на сьогодні до чинного законодавства, що регулює царину достовірності інформації, можна віднести:

– конституційну статтю №3, у якій сказано, що «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю»;

– чинні норми Цивільного кодексу (ст. 277) «Спростування недостовірної інформації»;

– також ніхто не відміняв презумпцію невинуватості.

Повертаючись до найсвіжішої «антинаклепової» ініціативи, варто зауважити, що законопроект №9306 – втілення плагіату по відношенню до знаменитого скасованого у 2014 році закону під номером 3879: хоча й санкції дещо різняться своїми масштабами, але ті ж пропозиції, а саме:

– виділення окремим пунктом наклепу у творах, що публічно демонструється, у засобах масової інформації або в мережі Інтернет;

– виділення окремим пунктом покарання за наклеп, поєднаний з обвинуваченням у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину;

– стосовно доповнення статтею про наклеп в обох документах пункту 1 частини першої статті 477 КПК України, що відкриває можливість розслідування відповідного злочину тільки за заявою можливого постраждалого.

Сергій Федорчук, Національне бюро розслідувань України