16.08.2022 22:10 | Попередня версія sprotiv.org | Наша кнопка | Read sprotiv.org in English | Зробіть Ваш внесок | Розміщення реклами | Зробити стартовою

Amnesty International називає свої цифри вбитих росіянами у драмтеатрі Маріуполя. Розслідування

 

Одразу після нападу російських військових на Драматичний театр в Маріуполі 16 березня у міськараді заявили, що внаслідок вибуху в театрі загинули щонайменше 300 осіб. Невдовзі інформаційна агенція Associated Press провела розслідуванні, у якому дійшла висновку, що кількість жертв є вдвічі більшою і складає близько 600 людей.

Але чи є такі оцінки об’єктивними, з огляду на те, що Маріуполь окупований, а українські правоохоронці не мали змоги провести слідчі дії та ідентифікувати кількість тіл під завалами?

І чи можна сподіватися, що внаслідок цієї жахливої трагедії й беззаперечного воєнного злочину втратили життя значно менше українок та українців?

Я переконана, що сподіватись на те, що кількість жертв була значно меншою таки є вагомі підстави.

Мої колеги-дослідники з Amnesty International близько 3 місяців вивчали атаку на Драмтеатр і змогли не лише підтвердити, що російські військові скинули з літака дві 500-кілограмові бомби на цивільний об’єкт.

Дослідження Amnesty зробило висновок, що російські пілоти швидше за все зробили це умисно, знаючи про сотні цивільних усередині, а отже мають понести покарання як воєнні злочинці.

Скільки людей перебувало в театрі до 16 березня?

Від 24 лютого й до нападу, театр був чи не найбільшим притулком для мирних мешканців і мешканок Маріуполя. Його використовували як штаб для розподілу їжі, води й місце збору для евакуації.

Спершу укриттям театру користувалися переважно співробітники та їхні сім’ї, але з часом кількість людей почала зростати.

До 4 березня там проживало близько сотні людей, однак 5 березня число мешканців різко зросло аж близько до тисячі. Адже напередодні ширилася новина про те, що саме 5-го числа запрацює офіційний гуманітарний коридор, і одна з точок збору якраз була біля драмтеатру. Тож уранці 5 березня біля будівлі зібралася велика кількість людей — можливо, декілька тисяч. Коли запланованої евакуації не відбулося, декілька сотень людей вирішили залишитися в театрі, бо не мали автівок, бензину чи взагалі до кого їхати.

З 5 по 14 березня до театру прибувало все більше й більше людей. Деякі частини будівлі – ті, які вважалися найбільш безпечними – були заповнені настільки щільно, що нові люди там просто не помістилися б. Тут, зокрема, мова йде про укриття та передню частину театру. І навпаки, ті зони, зокрема сцена і концертний зал, що вважалися найбільш небезпечними у випадку авіаудару, жителі театру намагалися уникати.

А ось тут один із аргументів, чому могло загинути менше осіб: 14 березня неофіційний зелений коридор нарешті запрацював, і чимало людей виїхали з міста на припаркованих біля театру автівках.

Сотні людей покинули театр 14 березня, ще декілька сотень – 15 березня. А отже 16-го, у день атаки, кількість людей в театрі суттєво знизилася. Це підтвердили свідки, з якими вдалося поспілкуватися моїм колегам з Amnesty.

І ще один важливий момент, через те, що левова частка мешканців і мешканок театру виїхали до 16 березня, люди, які залишилися, змогли зайняти більш безпечні місця в підвалі та в передній частині першого поверху. І саме ці зони, як виявилось, постраждали найменше.

Натомість дійсно певна частина людей, які перебували на польовій кухні на вулиці та безпосередньо на сцені й у перших глядацьких рядах, швидше за все, отримали серйозні поранення та загинули.

Мої колеги власне спілкувалися із родичами загиблих. Один із них Євген Гребенецький  знайшов тіло свого батька під завалами у концертному залі: «Було багато поранених… Поліція намагалася витягнути людей з-під завалів… Спершу я побачив знайому руку. Ви знаєте руки своїх близьких. Його обличчя було залите кров’ю. Його тіло було в цеглі… Я не хотів, щоб мама бачила». 

 

Скільки людей переховувалися у театрі у момент атаки?

Оцінки загальної кількості людей у ​​театрі та навколо нього під час нападу значно різняться; свідки наводять приблизні підрахунки від 300 або 400 у підвалі до 1000 у верхній частині.

Декілька волонтерів, які брали участь в організації проживання людей у ​​театрі, оцінили, що під час нападу у приміщенні перебувало близько 600–800 осіб.

За свідченнями очевидців, одна третина мешканців перебували у підвалі, можливо 200-300 людей. Іще імовірно третина – в передній частині театру, включно зі всією площею над землею.

Люди, які перебували у підвалі і передній частині мали реальні шанси вижити, адже товсті несучі стіни захищали їх від прямої дії вибуху.

У концертному залі і зокрема біля сцени, куди власне і влучили бомби, вцілілі розказали Amnesty International про близько 20-50 осіб. Вони могли дістати важкі поранення або загинути. Решта людей перебували в інших частинах будівлі.

Колеги поспілкувалися із чотирма людьми, що покинули польову кухню за декілька хвилин до атаки, і з двома людьми, які пішли звідти за 30 хвилин до нападу. За їхніми оцінками, у цьому районі було від 5 до 20 осіб, деяких із них, було вбито.

Ці висновки дають підстави вважати, що атака на театр забрала життя менше 300 людей. Однак ці дані аж ніяк не применшують злочин росіян, не виправдовують їхньої жорстокості.

Атака на драмтеатр разом із усіма іншими має бути розслідувана в рамках справедливого міжнародного судового розгляду, а винні мають понести покарання.

Бомбардування цивільних об’єктів, де не було жодних ознак присутності військових є воєнним злочином і грубим порушенням законів і звичаїв війни.

Amnesty International вимагає притягнути до кримінальної відповідальності усіх винних в цьому злочині, включно із військовим командуванням РФ та найвищим керівництвом країни-агресорки.

У період із 16 березня по 21 червня Amnesty International зібрала свідчення 53 уцілілих та очевидців, 28 із яких перебували в театрі чи поблизу нього безпосередньо в момент атаки.

Дослідники також проаналізували супутникові знімки та дані радарів, зроблені безпосередньо перед атакою та одразу після неї; верифікували фото- та відеоматеріали з архівів свідків та соцмереж, дослідили два комплекти архітектурних планів театру.

Оксана Покальчук, директорка Amnesty International Україна, sprotiv.org

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 5-07-2022 13:02 | Кількість переглядів 475162 переглядів

Подiлитись посиланням:




Все про:

Читайте по темі

Закрити
Вам подобається Спротив? Приєднуйтеся до нас!

Facebook

Twitter

bigmir)net TOP 100 статистика Rambler's Top100