Як москва боролася з легітимністю чеченського президента Масхадова. Розслідування

Максим Майоров, політолог, співробітник Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки розповідає про деякі сторінки з історії Чечні-Ічкерії, які мають бути цікавими і повчальними для українців.

19 років тому росіяни вбили законного і визнаного ними раніше президента Чеченської Республіки Ічкерія Аслана Масхадова. Рамзан Кадиров назвав це “подарунком жінкам Чечні до 8 березня”.

Теза про легітимність і визнаність Масхадова потребує більш розлогого коментаря.

Вибори президента і Парламента ЧРІ 27 січня 1997 року частково вирішували кризу легітимності влади в Чечні. На той момент обраний президент Джохар Дудаєв був мертвий, а мандат Парламенту першого скликання вже прострочений. Квазідержавні “республіканські” органи російської окупаційної адміністрації Чечні на чолі із Завгаєвим, Кошманом, Осмаєвим та Алаудіновим – втекли з республіки разом з “федеральними” військами, які залишили ЧРІ через 4 місяці після підписання Хасав’юртівських угод.

Рішення про нові вибори підтримав і Об’єднаний з’їзд учасників російсько-чеченської війни та воїнів спротиву, і Москва, і ОБСЄ, яка модерувала миротворчий процес у Чечні. Ці вибори пройшли демократично і в умовах реальної конкуренції: чинний президент Зелімхан Яндарбієв програв супернику Масхадову. Їх результати були визнані і Росією і міжнародними спостерігачами. Тобто Москва офіційно визнавала Масхадова керівником Чечні. Не визнавала вона лише незалежності ЧРІ, вирішення статусу якої сторони домовилися відкласти до кінця 2001 року.

З президента республіки на “ватажка бойовиків” російська пропаганда перетворила Масхадова восени 1999 року. А з лютого 2000-го Масхадов вже не мав реальної адміністративної влади і діяв як підпільний лідер руху опору. Однак проблеми легітимності російської окупації для Путіна це не вирішувало.

За Конституцією термін повноважень президента і Парламента ЧРІ спливав у лютому 2002 року. Однак, з жовтня 1999-го діяв запроваджений Масхадовим воєнний стан, а 21 січня 2001 року Парламент ухвалив постанову Про продовження повноважень органів влади ЧРІ у зв’язку із російською воєнною окупацією. Ця постанова мала зберігати чинність до визволення території та створення умов для вільного волевиявлення на нових виборах.

Визнання навіть підпільного Масхадова легітимним лідером з-боку ОБСЄ і Ради Європи було проблемою для Москви. Крім того, її владу над Чечнею підважувала інтенсивна партизанська війна з боку керованого Масхадовим спротиву. Тому російська сторона була змушена вести переговори з ічкерійськими представниками, передусім з Ахмедом Закаєвим, а заодно думати, як знайти альтернативу Масхадову.

Російські спецслужби наловили певну кількість депутатів Парламенту ЧРІ і перетворили їх на інструмент утвердження свого панування в Ічкерії. 19 березня 2003 року ці депутати від імені всього Парламенту “ухвалили” звернення до Путіна з підтримкою так званого “конституційного референдуму” в Чечні. Так, російські псевдореферендуми в окупованих країнах – це не ноу-хау 2014 року. Власне цей так званий “референдум” відбувся 23 березня, і звісно ж “вдячні чеченці” підтримали на ньому російську конституцію Чечні, яка “повертала республіку в правове поле РФ”.

Однак, в цій республіці Росія ще не мала ані свого президента, ані парламенту. Була тільки так звана “Державна рада” на чолі з Хусейном Ісаєвим, сформована з 21 особи: представників районних адміністрацій та “політичних і релігійних діячів республіки”. І був Ахмат Кадиров – призначений Путіним очільник “адміністрації Чечні”. Тобто без “мандату від народу”.

Але в розпорядженні ФСБ були і ті кілька підконтрольних ічкерійських депутатів, які імітували Парламент. Тож 5 вересня 2003 року від їхнього імені  з’явилася “постанова про імпічмент” Масхадову. До слова, інша частина депутатів ЧРІ того ж місяця випустила власну заяву, якою дезавуювала так званий “імпічмент” від російських маріонеток.

Вже 5 жовтня Росія провела у Чечні свої республіканські вибори “президента”, переможцем яких оголосили Ахмата Кадирова. Тепер у Чечні було ніби два президента – Кадиров і Масхадов. Однак вже 9 травня 2004 року Кадиров і очільник “Державної ради” Ісаєв гинуть на стадіоні у Грозному/Джохарі від підриву фугасу під час урочистостей з нагоди Дня побєди.

У серпні 2004-го росіяни оперативненько провели нові “вибори” і поставили президентом Чечні мєнта Алу Алханова – значно слабшу фігуру, ніж Кадиров, і набагато менш авторитетну, ніж Масхадов. З Масхадовим слід було терміново щось робити, адже він був не лише живим і легітимним, але й через своїх представників розвів бурхливу дипломатичну діяльність у Європі. Президент ЧРІ воював, але весь час голосно закликав до переговорів, а Росії не було чим відповідати на миролюбні ініціативи ворога.

Москва зробила ставку на підваження спроможностей Масхадова як лідера. Пропаганда постійно наголошувала, що він перестав бути президентом де-факто, адже не контролює чисельних польових командирів. А оскільки “бойовики його не слухають”, то і нема сенсу в переговорах з політичним банкротом.

Чудову нагоду для підкріплення цього наративу дала трагедія у Беслані у вересні 2004 року. Вона проявила реальний розкол у лавах опору. Відповідальним за акцію був Басаєв, а Масхадов і його оточення публічно засудили теракт. Щоправда, на той час Басаєв не обіймав жодних державних посад у ЧРІ, а очолював власний розвідувально-диверсійний батальйон “Ріядус-Саліхін”. Однак неспроможність президента контролювати радикальну фракцію опору була очевидною.

Це змусило Масхадова доводити росіянам і світу реальність своєї влади. 14 січня 2005 року президент ЧРІ підписав указ про призупинення в односторонньому порядку наступальних бойових дій на всій території республіки та за її межами на лютий місяць. Міністр закордонних справ ЧРІ Ільяс Ахмадов поширив заяву про те, що рішення президента демонструє всій міжнародній спільноті волю чеченської сторони до миру і є запрошенням російської сторони до реального політичного діалогу. Те, що тимчасового мораторію дотримувався і Басаєв, мало засвідчити, що Масхадов зберігає роль лідера опору – повноважного і договороздатного.

Власне, під час дії цього мораторію 8 березня 2005 року, росіяни і вбили президента Масхадова. Це сталося не випадково, а внаслідок “військово-чекістської” операції. Путіну був потрібен не партнер для переговорів про мирне врегулювання, а доказ відсутності такого партнера і легалізація продовження геноцидної війни задля встановлення тотального панування над завойованою країною.

***

P.S. Після смерті всенародно обраного і визнаного президента – збереження легітимності стало вже проблемою не стільки для російської окупаційної адміністрації, скільки для ічкерійських урядових структур. Як саме політичне тіло ЧРІ змінювалося у краї та в екзилі я описав у статті “Чеченські урядові центри в екзилі та їх місце у визвольному русі” для книги “Ліквідація російської імперії”.

Додам лише, що вважаю дослідження проблем легітимності ЧРІ та легітимації Росією своєї окупації Чечні дуже корисними і повчальними насамперед для українців. Ми повинні розуміти з якого конструктора складається РФ, а також усвідомлювати, що нині загарбник намагається використати проти нас багато власне “чеченських” практик колоніалізму.

Джерело:
https://informnapalm.org/ua/mashadov/?fbclid=IwAR1Af2YsMtMh-r1m6ScDg8gDcXtwLB8EGBIOhuDmx88T0cRb4Y1uzI0Bzy8