22.09.2021 05:58 | Попередня версія sprotiv.org | Наша кнопка | Read sprotiv.org in English | Зробіть Ваш внесок | Розміщення реклами | Зробити стартовою

ПОРОШЕНКО — ДУХОВНИЙ БРАТ ЕСДЕКІВ ТА РЕҐІОНАЛІВ?!

Не встиг новопризначений секретар Ради національної безпеки та оборони Петро Порошенко нагріти своє нове місце, як зробив кілька контроверсійних заяв. Він, зокрема, сказав: “Ми координуватимемо зусилля органів влади для того, щоб зупинити процес закриття російських шкіл. Для того, щоб відновити групи у вищих навчальних закладах з російською мовою навчання... Ми дійсно займатимемося тим, щоб російськомовні громадяни України мали свій телевізійний канал, свої радіостанції, щоб був повністю забезпечений захист їхніх конституційних прав, для того, щоб не дати ані в 2006, ані в 2009, ані в подальших роках у черговий раз розіграти карту мови, як у 1994, 1999 і як спробували це зробити в 2004 році”.

Цікаво, що секретар РНБО про державну мову не згадав. Цікаво також і те, що телеканали дружно і цнотливо промовчали ці висловлювання. Хоча чогось нового секретар РНБО не сказав. Ще 13 жовтня минулого року він разом з іншим депутатом Віктором Королем вніс на розгляд Верховної Ради проект закону України “Про забезпечення вільного розвитку, використання і захисту російської, інших мов національних меншин України” (реєстраційний номер 6254).
У пояснювальній записці знаходимо таке обґрунтування: “Останнім часом в Україні почастішали випадки тиску на російськомовне населення та інші національні меншини, які проживають в Україні, що виражаються у безпідставних вимогах обов’язкового спілкування українською мовою, ведення діловодства та навчання на українській мові, зменшенні кількості шкіл і класів у яких ведеться викладання російської та інших мов національних меншин, скороченні кількості місць у середніх і вищих учбових закладах тощо... Окрім того такі дії окремих державних посадовців ведуть до дестабілізації ситуації в суспільстві, розпаленню міжнаціональних конфліктів на етнічній основі, оскільки за уточненими даними останнього перепису населення (грудень 2001 р.) на території України мешкають представники 130 національностей і народностей...” (стиль і розділові знаки чи їхня відсутність збережена – Авт.).

Отож, мета цього “бездоганного” документа — усунення дискримінації у вільному розвитку і використанні російської та інших мов національних меншин України. Законопроект є ревізією Конституції України, а стаття 7 “Використання мов у сфері освіти” (“Громадянам України гарантується право вільно, на власний розсуд обирати мову навчання для себе та своїх дітей”) – це не що інше, як повернення до радянської норми про вільний вибір мови навчання. Нагадаю, що той “винахід” радянської влади призвів спочатку до масового закриття українських шкіл, а відтак до відмов у великих містах вивчати українську мову на підставі звичайної довідки від лікаря про поганий стан здоров’я. Від вивчення української в ті роки можна було звільнити учнів чи не легше, як від уроків фізкультури. Зрештою, логічним був наступний крок, коли у червні 1983 року була ухвалена постанова “Про додаткові заходи з удосконалення вивчення російської мови в загальноосвітніх, педагогічних навчальних закладах, дошкільних і позашкільних установах республіки”. Цією негласною постановою запроваджено низку пільг для вчителів і викладачів російської мови та літератури, включно з підвищенням їм зарплат на 15%. За обрусіння краю, так би мовити. До речі, за передачу цього документа на Захід постраждав український правозахисник і публіцист Валерій Марченко, який так вже і не вирвався живим з лабет “найгуманнішої” влади.

З професійного погляду законопроект Порошенка-Короля недолугий – від дивної термінології (мовні права громадян на користування російською або іншою мовою національних меншин передбачено забезпечити шляхом створення відповідної “адміністративної, економічної, соціальної та культурної інфраструктури” та/або “мовної інфраструктури”) — до мовних покручів (“на рідній мові”).

Я зумисне тут не торкаюся фінансово-економічного обґрунтування законопроекту, але твердження його авторів, що його ухвалення не вимагає додаткових витрат з Державного бюджету, неможливо сприймати інакше, як лукавство.

Серед низки коментарів про мовну ініціативу Петра Порошенка та його колеги, які я маю у своєму розпорядженні, процитую львівського мовознавця Ірину Фаріон: “Мене не здивували висловлювання секретаря РНБО, бо це банальна матеріалізація його світогляду, демонстрованого у ЗМІ під час виборчої кампанії. Однак це мало б важило, якби ця людина не обіймала посади, від якої залежатиме вироблення стратегічної політики України, в гуманітарному напрямі зокрема. Заявлені тези Порошенка про російські групи у ВНЗ, відкриття чи не закриття російських шкіл, спеціальний канал для російсько мовців – це, на мою думку, по-перше, кризовий постколоніальний синдром, адже чільник РНБО розпочинає свою діяльність з надання пріоритетних прав меншині, яка у переважній більшості сповідує імперську ідеологію і брутально зазіхає на права титульної нації. Отже, це дорога не європейської самодостатньої країни, а постколонії. По-друге, очевидно, пан секретар не усвідомлює, що засадничим духовним чинником нацбезпеки є, власне, єдина державна українська мова і її утвердження. Саме системне порушення мовного права українців є чи не найбільшою загрозою для суверенітету нашої країни. По-третє, Катерина ІІ починала русифікацію України зі шкіл та академій, і її вчинки давно затаврувала історія.

Тому запозичувати досвід у цієї українофобки – це політичне самогубство. По-четверте, така політика Ради нацбезпеки стане головною небезпекою для України. А те, що головна небезпека для України – це її російщення, не сумнівається навіть імперськи відстала Росія. Ми сподівалися на нове вільне мислення, а отримали пострадянський сурогат з російським вектором. Мерзенно”.

Звернімося до офіційного документу – Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року № 10-рп/99, який “є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим”. Цей документ, який витлумачив статтю 10 Конститувції України, відносить поняття державної мови до ширшого за змістом та обсягом конституційного поняття “конституційний лад”, іншою складовою якого є поняття державних символів. Мабуть, ні Порошенко, ні Король цього Рішення не читали, перед тим, як виявити свою законодавчу ініціативу.

З погляду політичної історії окремо взятого політика-бізнесмена Петра Порошенка, також нічого несподіваного в його мовних заявах немає, адже він встиг побувати і членом Політбюро СДПУ(о), і заступником голови Партії реґіонів.

Позиції обох партій в мовному питанні не змінилися й обросли черговими нелавніми заявами і документами – якраз у стилі новітнього “правозахисника” Порошенка.
Те, що погляди Петра Порошенка у цій сфері невипадкові, свідчить те, що він кілька років тому став власником тоді політично одіозної, російськомовної газети “Правда Украины”. Політичний колір газета поміняла, а мову і головного фінансового “опікуна” — ні. “Канал чесних новин”, який пов’язують з ним, до зміни формату українськомовним був лише умовно, оскільки поза новинами державна мова явно не домінувала. А це суперечить букві Закону “Про телебачення і радіомовлення” і не відповідає духові рішення Національної ради з питань телебаченні і радіомовлення від 14 квітня 2004 року (заради справедливости, останнє стосується практично всіх українських теле- і радіоканалів). Мабуть, не дуже дивно, що 5 канал чомусь надає етер для маячні “русского космополіта”, як він сам себе називає, Сергія Джигурди, для якого не існує росіян, українців і білорусів, а лише “русскіє украінци”, “русскіє русскіє” і “русскіє бєларуси”.

Сумнівними є і тіньові політичні чи бізнесові (а, може, політично-бізнесові?) друзі секретаря РНБО. Пам’ятаєте, як на трибуні Майдану у новорічну ніч з’явився Микола Азаров? Появу цього послідовно російськомовного чиновника, багаторічного порушника законодавства пов’язували з Петром Порошенком, що стало приводом для пікетів у перші дні нового року.

Але невдача з проштовхуванням Азарова в новий уряд, здається, не розбила їхньої дружби. Ходять чутки, що Азаров може стати новим послом України в Росії. З Петром Порошенком пов’язують також відновлення на посаді Генпрокурора Святослава Піскуна.

Якщо до цього додати, що відтепер секретар Ради національної безпеки та оборони підписуватиме рішення Ради, а за відсутности Президента – вести її засідання, є небезпека лобіювання ним рішень, які можуть суперечити більшості українського народу. А саме такими є останні “мовні сліди”, які Петро Порошенко залишив на свіжо побіленій стіні нової української політики.

На недавніх парламентських слуханнях про національний кінематограф режисер Михайло Іллєнко закликав надати етерові “статус національного державного інформаційного ресурсу як окремої суспільної цінності” і рятувати його “за допомогою Ради національної безпеки та оборони України”.

Чи під силу таке завдання очоленій Порошеном РНБО? І яку пост-Майданну Україну може будувати людина з подібною ідеологією? Чи ми, власне, таку Україну вистоювали на Майдані?

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 2-07-2005 16:15 | Кількість переглядів 1466 переглядів

Подiлитись посиланням:




Читайте по темі

Закрити
Вам подобається Спротив? Приєднуйтеся до нас!

Facebook

Twitter

bigmir)net TOP 100 статистика Rambler's Top100