З новим КПК Януковича захист і далі «гавкатиме» поруч

13 січня 2012 року у Верховній Раді України було зареєстровано внесений главою держави проект нового Кримінально-процесуального кодексу (законопроект № 9700), який відразу включили до порядку денного. Як зазначено у пояснювальній записці, він «покликаний удосконалити правове регулювання у сфері кримінального судочинства, привнести у нього європейські цінності та принципи, перетворити неухильне дотримання прав людини у ключову ідею всього кримінального процесу, а також забезпечити реальну, а не задекларовану рівність процесуальних можливостей сторін кримінального провадження та утвердити змагальність процесу».

З цією метою сторонам захисту й обвинувачення надаються формально рівні можливості щодо збирання та подання доказів безпосередньо до суду (ч.2 ст. 22). При цьому сторона захисту зможе реалізовувати це право шляхом надання до суду документів, речей, відомостей, висновків експертів тощо (ч.3 ст.93). І все би добре, однак проект не надає можливості стороні захисту проводити слідчі дії (допит, впізнання тощо), а лише передбачає можливість ініціювати їх проведення перед слідчим або прокурором (ч.3 ст.93). Відтак, ініціюй чи не ініціюй, але рішення про те, що робити у кримінальній справі, вирішуватиме слідчий і прокурор. А захист, як і раніше, «гавкатиме» поруч...

На користь останнього висновку свідчить і те, що президентським проектом КПК в порушення міжнародних зобов'язань України не передбачено права обвинуваченого допитувати свідків. Таке право прямо закріплює стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована нашою державою як членом Ради Європи. Але зобов'язання перед людьми за цією статтею Конвенції, напевно, надто мало важать для нинішніх можновладців.

Проект декларує, як і чинний КПК радянського зразка, принцип змагальності, який передбачає змагальний характер кримінального процесу (ст.22). Наведені вище положення цього проекту вже ставлять під сумнів вказаний принцип. А повністю його нівелює норма, згідно з якою суд у випадку встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження у судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате (ч.2 ст.89).

А що таке та «очевидна недопустимість»? Якщо задатися питанням: «А судді хто?» -  то стає страшно за те, що вони можуть вважати очевидним, а відтак і недопустимим. На практиці це може означати, що які би докази сторона захисту не шукала та не подавала, для когось вони можуть бути «очевидно недопустимими», аби не «псувати» роботу слідчих і прокурорів. Через такі пасажі декларована змагальність виявлятиметься ілюзорною. Отже, проект КПК зберігає у сфері кримінальної юстиції ознаки обвинувальної, «інквізиційної» моделі кримінального процесу.

Дмитро Гудима, адвокат, координатор громадської організації «Гармонія та порядок»

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 5-02-2012 10:34 |  переглядів