Влада вимагає любити себе в наказовому порядку

Якщо в Києві провалився асфальт, у цьому винні журналісти. Якщо хтось із журналістів думає інакше – скоро піде до суду. І програє: адже позивачем виступатиме безпосередньо столична влада. Коли закони працюють лише в інтересах влади та наближених до неї бізнесменів, довести, що дірка в асфальті – не фотомонтаж, буде неможливо. Навіть якщо до цієї дірки підвести позивача.

Такий висновок напрошується після офіційних погроз із боку київської мерії судитися з тими ЗМІ, котрі дозволяють собі нахабно й зухвало писати про неготовність Києва до Євро-2012.

Між іншим, у своєму бажанні перекласти наслідки власної некомпетентності з хворих голів на здорові київська міська влада не одинока. Наприклад, Олександр Лук`янченко, мер Донецька, звинуватив західних журналістів у створенні столиці Донбасу негативного іміджу. Внаслідок чого на батьківщину очільників діючої влади приїхало дуже мало іноземних фанатів. Забороняє критикувати міську владу також мер Харкова Геннадій Кернес.

На загал це створює досить цікавий та показовий прецедент. Адже всі міські голови – члени Партії регіонів. Отже, провладна партія не хоче чути критику на свою адресу. Правда, якщо ця критика буде конструктивною, влада готова подякувати журналістам за своєчасний сигнал. Та навіть діяти разом в інтересах міста й країни. Ось тільки одне уточнення: що таке «конструктивна критика» в розумінні партії регіонів, влада не озвучила.

Це означає наступне: будь-яка критика влади може визнаватися наклепом та тягнути за собою численні судові позови. Вони матимуть на меті закрити нелояльні до влади ЗМІ та позатикати роти незгодним журналістам. Заборона критики фактично означає введення цензури під виглядом боротьби з тотальним очорненням дійсності. Адже насправді в нас із підготовкою до української частини чемпіонату світу з футболу все гаразд.

Для прикладу згадаємо хоча б скандальну історію з шведським кемпінгом на Трухановому острові. Київська влада толком не пояснила, чому умови проживання там – антисанітарні, а ціни за цей бардак не відповідають якості послуг. Хоча спростувань недостовірності цих відомостей та заяв про наявність проплаченої – а як же! – західними грантами інформації з метою спаплюжити столичну мерію теж не було. Зрештою, скандал із необлаштованим шведським кемпінгом скінчився тим, що шведи самі (!), власними зусиллями довели до порядку місце свого гостювання в Києві.

Тепер ще одне досягнення київської влади – 2 тисячі пластикових смітників у центрі Києва. Можливо, смітники справді слід було змінити. Проте чиновники з мерії забувають: міняли урни цілий місяць! До того часу їх прибрали не лише з центру: зникли смітники навіть з мікрорайонів! І столиця держави, котра претендує на статус європейського міста з європейською культурою, місяць потопала у власному смітті. Невже з вини журналістів?

Якщо треба розігнати протестний мітинг, влада довго не мусолить проблему. Наметові містечка зносяться протягом кількох годин, переважно – вночі. Тоді як полагодити асфальт, аби не провалювався, відреставрувати Андріївський узвіз, зберігаючи автентику й не зносячи будинки, не закривати книгарню в центрі Києва, вирішити проблему з заторами чи хоча б прибирати місто – питання, які міська влада чомусь адекватно вирішити не здатна. Тим не менше, ось ці рядки вже можна звинуватити в свідомому та злісному наклепництві.

Поламався черговий «Хюндай»? Винні не ті, хто закупив ці неекономічні поїзди, котрі до того ж не їздять із заявленою швидкістю, а… корейці. Тобто, виробники. Хоча очі професіоналів із владної команди напевне бачили, що купували. Спиляли каштани на Хрещатику? Ні, не спилювали, просто позбавилися кількох сухих стовбурів. Не кажучи вже про заяви, котрі заперечують провали щойно полагодженого асфальту, наявність бомжів за фасадом готелю біля «Олімпійського», катувань у міліцейських відділках.

На фоні цього та іншого переліку тем, котрі київська й загалом – українська влада забороняє порушити під страхом суду й покарання, славнозвісний блог Інни Богословської, народного депутата від Партії Регіонів, виглядає чи не найяскравішим зразком того, що влада хоче чути про себе. І що народ повинен бачити.

По суті, Богословська своїм прославлянням доглянутих корів із величезним вим`ям, сучасно вдягнутих українців, котрі живуть у чистих затишним містах, добре їдять, усім задоволені та дякують за все це улюбленій владі, показала, якими повинні бути журналістські матеріали про нашу країну. Бо якщо хтось наважиться критикувати, це буде вияв печерної ненависті.

Але є одна обставина, яку забуває як пані Богословська, так і київська влада, не кажучи вже про всеукраїнську. Якби підготовкою до Євро-2012 займалася попередня команда, умовно названа «помаранчевою», напевне було би таке саме.

Проте ми усі з потуг та проколів влади в кращому випадку іронічно й беззлобно посміялися би. Кожен невдалий крок та навіть незначний провал влади діючої омість сприймається суспільством не інакше, як зловтішно. Це означає: градус реальної ненависті до цієї влади в суспільстві дійсно зашкалює. І якщо на нашу думку владі плювати, нам не лишається нічого, крім як висміювати її щоденні поразки.

Влада розуміє це. Тому, не маючи жодних ресурсів для того, аби виправити власні помилки, вимагає любити себе в наказовому порядку. Лякаючи тих, хто не хоче цю владу любити, та публічно говорить про це.

Андрій Кокотюха, письменник, журналіст

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 13-06-2012 12:44 |  переглядів