Чому Порошенку не можна давати багато влади

Партія «Блок Петра Порошенка» є на сьогодні фаворитом парламентських перегонів, свідчать соціологічні опитування. Компетентні люди пишуть, що президент націлився на створення у Верховній Раді підконтрольної йому більшості, призначення «свого» технічного прем'єра і, відповідно, одноосібне керування країною.

За певних обставин така картина була б ідеальною: поставлений завдяки Революції гідності та відданий принципу «жити по-новому» президент-реформатор отримує можливості безперешкодно втілювати ідеї Майдану через парламент і уряд. Однак за понад три місяці перебування Порошенка на виданій йому авансом посаді стає очевидним: він — не реформатор, та й жити по-новому достатньої політичної волі не має. Навпаки, президент демонструє ті притаманні українським політикам риси, які досі тримали Україну в пострадянському болоті та, зрештою, призвели до драматичних подій.

Всупереч передвиборним обіцянкам, Порошенко навіть не намагався змінити виборчу систему. Відповідно, нас знову загнали у вузький коридор вибору між поганими і дуже поганими або залишають взагалі без вибору. Причому помітно, що саме президентська команда збирається максимально скористатися з такої ситуації.

Порошенко демонструє зневагу до Майдану та пам'яті його героїв. Лише так можна розцінити призначення ним на відповідальні посади тих, хто голосував за диктаторські закони 16 січня чи боровся з революцією іншими способами. Ще десятки людей з антимайдану президент веде тепер до парламенту. Когось напряму — у списках своєї партії або за мажоритаркою. Когось опосередковано, «зливаючи» округ чи надаючи режим найбільшого сприяння — як-от давньому своєму приятелю Володимиру Литвину.

За прикладом попередника, Порошенко тягне до Верховної Ради і сина Олексія — ще одна потворна традиція минулих часів. А його розповіді про «самостійне рішення» нащадка є образою виборців: виходить, що президент вважає українців повними ідіотами.

У призначеннях Порошенко керується насамперед міркуваннями відданості людини йому особисто, а не її талантами чи порядністю. Його ставленики — такі як генпрокурор Віталій Ярема та міністр оборони Валерій Гелетей — за короткий час встигли засвідчити свій «професіоналізм» і моральні якості.

Порошенко не може втриматися від передвиборного популізму. В широко розрекламованій «Стратегії-2020» виписано привабливі цифри, але без жодних механізмів досягнення задекларованих завдань. Нагадує «соціальні ініціативи» Януковича, якими він агітував за свою партію перед парламентськими виборами 2012 року.

Біблейська істина каже: у старі міхи молодого вина не налити. Так і тут. Мусимо визнати, що обрання Порошенка президентом було прагматичним і оптимальним на той час вибором. Але тепер так само треба чесно сказати, що справді «жити по-новому» президент не може. Не вистачає політичної волі, надто глибоко вкорінені в ньому пороки старої системи. І не варто сподіватися, що справжній реформатор прокинеться в Порошенку в разі отримання ним після виборів ще більшої влади. З виданим президенту в травні величезним кредитом довіри він мав усі можливості принаймні почати ламати систему. Натомість продовжив її зміцнювати: десь бездіяльністю, а десь — прямим сприянням. Дивовижно, але опорою для себе Порошенко обирає не Майдан, а залишене старим режимом політичне сміття.

Тому надмірний вплив президента на парламент і уряд є не те що небажаним, а навіть небезпечним. Рейтинг його партії ще досить високий, і він матиме численну фракцію у Верховній Раді. Але навряд чи це має втішати главу держави та його команду. Адже зростає несприйняття Порошенка з боку найактивнішої частини суспільства, яка була рушійною силою Майдану. Та й рейтинг уже зменшується й має всі шанси суттєво впасти до 26 жовтня.

Значна частина виборців ще не визначилися зі своїм вибором, і це також дає сподівання на уникнення домінування Порошенка після виборів. До парламенту можуть пройти нехай і менш чисельні, проте нові політичні сили і люди, нескомпроментовані перебуванням у владі. У тому числі нинішній, пост­революційній і антиреволюційній водночас. Адже притаманні Порошенку вади демонструють й інші «вигодонабувачі» Майдану.

Враховуючи неідеальність більшості кандидатів і насамперед провідних політичних гравців, в інтересах суспільства мати в наступному парламенті належний баланс сил. Ситуацію, за якої ніхто не міг би узурпувати владу і чинити вирішальний вплив на ухвалення рішень. Механізм стримувань і противаг може забезпечити присутність у майбутній урядовій коаліції максимальної кількості партій. Ну й понад усе — потужний тиск суспільства на всіх їх. Приклад Порошенка та інших свідчить, що Майдан має тривати.

Анатолій Марциновський

Коментарі

коментарів

Дата публікації: 14-10-2014 12:34 |  переглядів